Постанова

від 31.05.2018 по справі 910/1290/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2018 р. місто Київ Справа №910/1290/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Тищенко О.В.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання : Цибульського Р.М.

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання від 31.05.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" та апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2018 (повний текст складено і підписано 26.03.2018) у справі №910/1290/18 (суддя Паламар П.І.)

За позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз"

про стягнення боргу, ціна позову 139888,14 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" про стягнення 139888,14 грн. боргу за договором встановлення земельного сервітуту № Г-ХР/ЗЕМ-12 від 13.05.2013. Позов мотивований тим, що позивачу на праві постійного користування належить земельна ділянка загальною площею 28,1089 га (кадастровий номер 6323381500:09:000:0188), яка розташована на території майданчику Хрестищенської ДКС Єфремівського промислу ГПУ "Шебелинкагазвидобування" в межах земель Хрестищенської сільської ради Красноградського району Харківської області. 13.05.2013 між сторонами укладено укладено договір № Г-ХР/ЗЕМ-12 про встановлення земельного сервітуту, за умовами якого сторони домовилися про встановлення відповідачу платного земельного сервітуту строком до 31 грудня 2030 р. на право користування земельними ділянками:

- № 1 площею 9,4118 га, згідно з кадастровим планом зони дії земельного сервітуту (додаток № 1 до договору, який є невід'ємною його частиною);

- № 2 площею 6,0842 га, згідно з кадастровим планом зони дії земельного сервітуту (додаток № 2 до договору, який є невід'ємною його частиною), які входять до складу належної йому на праві постійного користування вищевказаної земельної ділянки. Всупереч умов укладеного договору відповідач не оплатив користування земельними ділянками за період 2013-2017 років загалом в сумі 139 888,14 грн.

Відповідач проти заявленого позову заперечував, посилаючись на те, що всупереч умов п. 2.1 договору з моменту набрання чинності договору і до серпня 2017 року позивач не надавав протоколи погодження розміру плати за користування земельним сервітутом, доказів несення витрат по платі за землю цей період. Крім того, після завершення будівництва на підставі укладеного між ними договору Хрестищенська ДКС передана в оренду позивачу, тому починаючи з 1 січня 2016 р. він земельна ділянка використовується не ним, а особисто позивачем, який зобов'язаний нести всі витрати по експлуатації та утриманню орендованого майна. Також, відповідачем заявлено про сплив строку позовної давності в частині вимог про стягнення плати за користування сервітутом за період 2013-2014 років до часу звернення позивача в суд з указаним позовом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2018 (повний текст складено і підписано 26.03.2018) у справі №910/1290/18 позов Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" - задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" 99552,92 грн. боргу, 1493,29 грн. витрат по оплаті судового збору, у задоволенні позову в іншій частині, а саме в частині стягнення плати за користування земельним сервітутом за 2013 та 2014 роки - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлені позивачем вимоги стосуються невиконання відповідачем обов'язку з оплати за користування земельними ділянками за період 2013-2017 років, у т.ч. за 2013 рік - 20167,61 грн., 2014 рік - 20167,61 грн., 2015 рік - 25190,72 грн., 2016 рік - 36098,11 грн., 2017 рік - 38264,09 грн. З урахуванням умов п.п. 2.1, 2.1 договору щодо строків узгодження розміру плати та її внесення, оплата за користування сервітутом повинна вноситися не пізніше 30 квітня року, протягом якого використовується земельна ділянка. З матеріалів справи слідує, що позивач звернувся в суд з указаним позовом 02.02.2018, тобто з пропуском встановленого ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності щодо вимог про оплату за користування сервітутом за 2013-2014 роки, про застосування якого заявив відповідач. Доказів поважності причин пропуску указаного строку суду не надано. Тому у позові про стягнення 40335,22 грн. боргу за договором відповідно до вимог 267 Цивільного кодексу України судом першої інстанції відмовлено. Також, оскільки у межах строку позовної давності позивачем заявлені вимоги про стягнення 99 552,92 грн. боргу за користування земельним сервітутом за період 2015-2017 років, судом присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 99 552,92 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач (ПАТ "Укргазвидобування") звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2018 (повний текст складено і підписано 26.03.2018) у справі №910/1290/18 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 40 335,22 грн. плати за користування земельним сервітутом за 2013 та 2014 роки та в цій частині постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення спору в частині відмови у стягненні 40335,22 грн. боргу.

Зокрема, ПАТ "Укргазвидобування" посилався на те, що строк позовної давності за вимогою про стягнення 40 335,22 грн. боргу за користування земельним сервітутом за 2013 - 2014 роки - не є пропущеним, оскільки правовідносин сторін є триваючими, адже початок строку оплати боргу за вказані роки слід обраховувати з моменту отримання відповідачем вимог в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2018 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/1290/18 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2018 (повний текст складено і підписано 26.03.2018) у справі №910/1290/18, розгляд справи призначено на 24.05.2018.

Крім того, не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2018 (повний текст складено і підписано 26.03.2018) у справі №910/1290/18, відповідач (ТОВ "Карпатигаз") звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2018 (повний текст складено і підписано 26.03.2018) у справі №910/1290/18 в частині задоволення позовних вимог в сумі 99 552,92 грн. та в цій частині постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення спору.

Зокрема, ТОВ "Карпатигаз" посилалось на те, що судом першої інстанції не враховано, що між сторонами протоколи погодження розміру плати за користування земельним сервітутом за 2014, 2015, 2016 та 2017 роки - не підписувались, відповідач вважає, що договір № Г-ХР/ЗЕМ12 від 13.05.2013 припинив свою дію з 01.04.2014, а тому у відповідача не виник обов'язок з оплати щодо користування сервітутом за 2015, 2016, 2017 роки. Також, позивачем не було доведено, а судом не встановлено чи користувався в спірний період та чи продовжує користуватись сервітутом відповідач. Відповідач зазначав, що він з 01.01.2016 не користується земельним сервітутом, а ним користується позивач під час експлуатації орендованого майна, який зокрема взяв на себе і зобов'язання з сплати земельного податку. Також, відповідач зазначав, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення ст. 403 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2018 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/1290/18 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2018 (повний текст складено і підписано 26.03.2018) у справі №910/1290/18, розгляд справи призначено на 24.05.2018.

14.05.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз", в якому позивач зазначав про те, що з моменту набрання чинності договором № Г-ХР/ЗЕМ-12 про встановлення земельного сервітуту від 13.05.2013 до сьогоднішнього часу відповідач не направляв позивачу жодних повідомлень про відмову від сервітуту чи припинення земельного сервітуту встановленого договором, а укладений між сторонами договір є чинним. Крім того, листом № 8-01-7835-3 від 08.08.2017 позивачем було направлено на адресу відповідача протоколи погодження розміру плати за користування земельним сервітутом за 2014 рік на суму 20 167,61 грн., 2015 рік на суму 25 190,72 грн., 2016 на суму 36 098,11 грн. та 2017 рік на суму 38 264,09 грн. , а листом № 8-01-8829-3 від 08.09.2017 позивач повторно просив підписати відповідача направлені протоколи за 2014 - 2017 роки, але відповіді на листи - не отримав. Таким чином, позивач вказує, що строк на отримання плати за користування сервітутом слід обраховувати у відповідності до ст. 530 Цивільного кодексу України з моменту направлення відповідних листів, а тому про порушення свого права він дізнався у 2017 року.

17.05.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від ТОВ "Карпатигаз" надійшов відзив на апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування", в якому наголошував на тому, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності щодо вимог про сплату за користування земельним сервітутом за 2013 та 2014 роки загалом на суму 40335,22 грн. Крім того, між сторонами протоколи погодження розміру плати за користування земельним сервітутом за 2014, 2015, 2016 та 2017 роки - не підписувались, відповідач вважає, що договір № Г-ХР/ЗЕМ12 від 13.05.2013 припинив свою дію з 01.04.2014, а тому у відповідача не виник обов'язок з оплати щодо користування сервітутом за 2015, 2016, 2017 роки.

В судовому засіданні 24.05.2018 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" оголошено перерву до 31.05.2018.

В судовому засіданні 24.05.2018 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" оголошено перерву до 31.05.2018.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні матеріали справи, враховуючи подання апеляційних скарг Товариством з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" та Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2018 (повний текст складено і підписано 26.03.2018) у справі №910/1290/18, дійшов висновку про процесуальну можливість розгляду зазначених апеляційних скарг в одному об"єднаному апеляційному провадженні по справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2018 у справі № 910/1290/18 об'єднано в одне апеляційне провадження у справі № 910/1290/18 розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" та апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2018 (повний текст складено і підписано 26.03.2018).

В судовому засіданні 31.05.2018 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування". Проти доводів апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" - заперечував.

Відповідач в судове засідання 31.05.2018 представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Через канцелярію суду заяв та клопотань не подавав, проте, неявка представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи, оскільки представник був присутній в судовому засіданні 24.05.2018, надав свої пояснення по суті обох апеляційних скарг. Крім того, в матеріали справи відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу позивача.

П. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, судом встановлено, що позивачу на праві постійного користування належить земельна ділянка загальною площею 28,1089 га (кадастровий номер 6323381500:09:000:0188), яка розташована на території майданчику Хрестищенської ДКС Єфремівського промислу ГПУ "Шебелинкагазвидобування" в межах земель Хрестищенської сільської ради Красноградського району Харківської області, що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 317381 від 30.09.2008, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права станом на 24.10.2013.

13.05.2013 між позивачем та відповідачем було укладено договір № Г-ХР/ЗЕМ-12 про встановлення земельного сервітуту (далі - договір № Г-ХР/ЗЕМ-12 від 13.05.2013), за умовами якого сторони домовилися про встановлення відповідачу земельного сервітуту на право користування земельними ділянками:

- № 1 площею 9,4118 га, згідно з кадастровим планом зони дії земельного сервітуту (додаток № 1 до договору, який є невід'ємною його частиною);

- № 2 площею 6,0842 га, згідно з кадастровим планом зони дії земельного сервітуту (додаток № 2 до договору, який є невід'ємною його частиною), які входять до складу належної позивачу на праві постійного користування вищевказаної земельної ділянки загальною площею 28,1089 га (кадастровий номер 6323381500:09:000:0188).

Строк земельного сервітуту відповідно до умов п. 1.4 договору № Г-ХР/ЗЕМ-12 від 13.05.2013 встановлений з моменту початку дії договору до 31 грудня 2030 року.

Згідно з актом про передачу та прийом земельної ділянки в натурі до договору № Г-ХР/ЗЕМ-12 від 13.05.2013, позивачем було передано відповідачу земельну ділянку № 1 та № 2, які вказані в п. 1.1 договору, що знаходяться на території майданчику Хрестищенської ДКС Єфремівського промислу ГПУ Шебелинкагазвидобування в межах земель Хрестищенської сільської ради Красноградського району Харківської області, для облаштування Хрестищенського ГКР та реконструкції Хрестищенської ДКС,

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач використовує обумовлені договором № Г-ХР/ЗЕМ-12 від 13.05.2013 земельні ділянки починаючи з 13.05.2013.

Заявлені позивачем вимоги стосуються невиконання відповідачем обов'язку з оплати за користування земельними ділянками за період 2013-2017 років, у т.ч. за 2013 рік - 20167,61 грн., 2014 рік - 20167,61 грн., 2015 рік - 25190,72 грн., 2016 рік - 36098,11 грн., 2017 рік - 38264,09 грн., щодо оплати за користування сервітутом позивачем складено відповідні протоколи, з яких двосторонньо сторонами підписано протокол лише за 2013 рік, а протоколи за 2014 - 2017 роки - підписано позивачем та направлено відповідачу, але останній їх не підписав.

Відповідно до частини 2 ст. 100 Земельного кодексу України та ч.2 ст. 402 Цивільного кодексу України встановлено, що земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та володільцем (власником) земельної ділянки.

Статтею 397 Цивільного кодексу України визначено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Статтею 398 Цивільного кодексу України визначено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Статтею 401 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного Кодексу України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином, у встановлений для його виконання строк та одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Відповідно до умов п.п. 2.1, 2.2 договору № Г-ХР/ЗЕМ-12 від 13.05.2013, розмір плати користування земельним сервітутом встановлюється у розмірі фактичних витрат по указаних земельних ділянках, у т.ч. земельного податку, який сплачує позивач згідно з чинним законодавством України, з розрахунку за кожен поточний рік, який оформлюється сторонами протоколом погодження розміру плати за користування земельним сервітутом, який підписується сторонами щорічно не пізніше 31 березня поточного року.

Відповідач сплачує визначену згідно п. 2.1 договору суму плати щорічно на поточний рахунок позивача у безготівковій формі протягом 30 днів з моменту підписання відповідного протоколу погодження розміру плати за користування земельним сервітутом.

За змістом указаних умов договору № Г-ХР/ЗЕМ-12 від 13.05.2013, відповідач зобов'язався за користування земельними ділянками, щодо яких встановлений сервітут, вносити позивачу плату, розмір якої є не меншим розміру витрат останнього по сплаті належного за ці ділянки земельного податку за календарний рік.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що передбачена договором умова про щорічне погодження сторонами розміру такої плати, не спростовує встановленого обов'язку землекористувача щорічно вносити плату, у розмірі, не нижчому від встановленого законом земельного податку, а про прив'язку розміру плати за договором до ставки земельного податку свідчать також умови п. 2.4 спірного договору. Визначені сторонами критерії формування розміру плати за сервітут пов'язані з об'єктивними обставинами, не залежними від їх суб'єктивного ставлення.

Таким чином, ціна спірного договору може бути визначена виходячи з його умов, а заперечення відповідача є безпідставними, оскільки суперечать вимогам ст. 632 Цивільного кодексу України.

Заявлені позивачем вимоги стосуються невиконання відповідачем обов'язку з оплати за користування земельними ділянками за період 2013-2017 років, у т.ч. за 2013 рік - 20167,61 грн., 2014 рік - 20167,61 грн., 2015 рік - 25190,72 грн., 2016 рік - 36098,11 грн., 2017 рік - 38264,09 грн.

З урахуванням умов п.п. 2.1, 2.1 договору № Г-ХР/ЗЕМ-12 від 13.05.2013 щодо строків узгодження розміру плати та її внесення, оплата за користування сервітутом повинна вноситися не пізніше 30 квітня року, протягом якого використовується земельна ділянка.

Щодо строку позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до вимог ст.ст. 256 , 257 Цивільного кодексу України , загальний строк позовної давності, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України , перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся в суд з указаним позовом 02.02.2018 (згідно відбитку штампу поштової установи на конверті, в якому позов скеровано до суду), тобто з пропуском встановленого ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності щодо вимог про оплату за користування сервітутом за 2013-2014 роки, про застосування якого заявив відповідач. Доказів поважності причин пропуску указаного строку позивачем не надано ні суду першої інстанції під час вирішення спору, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи.

Доводи відповідача про те, що про порушення свого права він дізнався у 2017 року, оскільки відповідач не надав відповіді на листи позивача № 8-01-7835-3 від 08.08.та № 8-01-8829-3 від 08.09.2017, у зв'язку з чим строк на отримання плати за користування сервітутом слід обраховувати у відповідності до ст. 530 Цивільного кодексу України - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані, оскільки умовами укладеного між сторонами договору № Г-ХР/ЗЕМ-12 від 13.05.2013 визначено порядок, умови нарахування та строк сплати коштів за користування земельним сервітутом. Таким чином, підстави для застосування приписів ст. 530 Цивільного кодексу України, яка регулює визначення строку оплати саме внаслідок відсутності такого у договорі, - у суду апеляційної інстанції відсутні.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за вимогами позивача про стягнення з відповідача 40335,22 грн. боргу (плата за користування сервітутом у 2013 та 2014 роках) за договором № Г-ХР/ЗЕМ-12 від 13.05.2013 - трирічний строк позовної давності сплив, причин поважності спливу такого строку - судом апеляційної інстанції не встановлено за наслідками розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим у позові в цій частині слід відмовити на підставі п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що у межах строку позовної давності позивачем заявлені вимоги про стягнення 99552,92 грн. боргу за користування земельним сервітутом за період 2015-2017 років.

Згідно з ч 3 ст. 101 Земельного кодексу України власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

Аналогічні положення закріплені в ч. 3 ст. 403 Цивільного кодексу України, згідно з якими особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

З поданих позивачем у матеріали справи відомостей про наявні земельні ділянки (додаток № 1 до податкової декларації з плати за землю), квитанцій №№ 1, 2 від 20 лютого 2014 р., 2 від 20 лютого 2015 р., 1 від 22 лютого 2016 р., 2 від 20 лютого 2017 р., довідки Державної фіскальної служби про відсутність заборгованості з податків, зборів, платежів, що контролюються органами доходів і зборів № 62017/10/28-10-17-02-23 від 29 листопада 2017 р., слідує, що позивачем фактично були понесені витрати по сплаті земельного податку за земельні ділянки, щодо яких встановлений сервітут, їх розмір за період 2015-2017 років становить 99552,92 грн.

Доказів належної оплати за договором відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду справи.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст.ст. 403, 622 Цивільного кодексу України підлягає стягненню 99552,92 грн. боргу за договором № Г-ХР/ЗЕМ-12 від 13.05.2013.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано доказів припинення сервітуту відповідно до вимог ст. 406 ЦК України. Факт передачі відповідачем розташованого на цих земельних ділянках майна в оренду позивачу в силу вищезгаданих вимог закону не дає підстав для припинення сервітуту. З огляду на наведене, доводи відповідача в цій частині як підстава для скасування рішення суду першої інстанції - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відхилення доводів відповідача про припинення його зобов'язання за спірним договором у зв'язку з укладенням між ним та позивачем договорів оренди №№ УГВ470/06-16 від 01.01.2016, УГВ733/06-16 від 01.02.2016, УГВ858/332-16 від 01.03.2016, УГВ1289/33/2-16 від 01.04.2016, УГВ1328/33/2-16 від 29.04.2016, УГВ1916/33/2-16 від 01.06.2016, УГВ2507/33/2-16 від 15.08.2016, УГВ3590/33/2-16 від 14.11.2016, УГВ5275/33/2-17 від 10.05.2017.

Доводи відповідача про те, що між сторонами не підписувались протоколи погодження розміру плати за користування земельним сервітутом за 2014, 2015, 2016 та 2017 роки, а тому договір № Г-ХР/ЗЕМ12 від 13.05.2013 припинив свою дію з 01.04.2014, у зв'язку з чим у відповідача не виник обов'язок з оплати щодо користування сервітутом за 2015, 2016, 2017 роки - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані з огляду на те, що відповідачем не подано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів, що він повідомляв позивача про відмову від укладеного договору, або про відмову від користування сервітутом. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує і те, що між сторонами підписано про передачу та прийом земельної ділянки в натурі до договору № Г-ХР/ЗЕМ-12 від 13.05.2013, згідно з яким позивачем було передано відповідачу в користування сервітут на визначені земельні ділянки. При цьому, пунктом 3.6 договору № Г-ХР/ЗЕМ-12 від 13.05.2013 передбачено, що земельні ділянки, щодо яких встановлений земельний сервітут повертаються відповідачем позивачу шляхом підписання сторонами акту приймання - передачі земельних ділянок. Доказів складання акту щодо повернення земельних ділянок - суду апеляційної інстанції станом на момент апеляційного розгляду справи - не надано.

Ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ч. 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Ч. 1 статі 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційних скарг ТОВ Карпатигаз та ПАТ Укргазвидобування не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2018 (повний текст складено і підписано 26.03.2018) у справі №910/1290/18 - відсутні.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апелянтів, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на кожного з скаржників. Крім того, судом першої інстанції вірно здійснено розподіл судових витрат шляхом покладення на кожну сторону пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 240, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатигаз" та Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2018 (повний текст складено і підписано 26.03.2018) у справі №910/1290/18 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2018 (повний текст складено і підписано 26.03.2018) у справі №910/1290/18 - залишити без змін.

3 Судовий збір за подачу апеляційної скарги покласти на скаржників.

4. Матеріали справи №910/1290/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено: 19.06.2018.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді О.В. Тищенко

С.А. Гончаров