Постанова

від 18.06.2018 по справі 910/6808/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/6808/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Міщенко І.С., Мачульський Г.М.,

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 (головуючий суддя: Яковлєв М.Л., судді: Гаврилюк О.М., Чорна Л.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва"

до Приватного підприємства "ОККО-Бізнес Контракт"

про стягнення 5 072 625, 06 грн.,

За участю представників:

позивача - Пегза К.К. - адвокат , довіреність, свідоцтво,

відповідача - Брацкова О.С. - адвокат, ордер, договір,

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного підприємства "ОККО-Бізнес Контракт" 5 072 625,06 грн. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення умов укладеного договору поставки №ЦЗВ-14-03616-01 від 20.10.2016, належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з поставки товару у строк, визначений умовами останнього.

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Плотницька Н.Б.) від 21.09.2017 у справі №910/6808/17 позов задоволено повністю.

Рішення обґрунтовано встановленим фактом невиконання відповідачем обов'язку щодо своєчасної поставки товару за договором поставки № ЦЗВ-14-03616-01 від 20.10.2016, тому вимоги останнього про стягнення з відповідача штрафу за порушення строків поставки у розмірі 5 072 625 грн. 06 коп. визнані обґрунтованими та такими, що підлягають задоволення за розрахунком позивача. При цьому місцевий суд не взяв до уваги твердження відповідача про те, що з 28.02.2017 у нього були відсутні зобов'язання здійснити поставку товару, на умовах, визначених у специфікації № 2 на загальну суму 33 817 500 грн. 40 коп. внаслідок укладення між сторонами додаткової угоди № 2 до договору поставки № ЦЗВ-14-03616-01, відповідно до умов якої сторони узгодили, зокрема, анулювати специфікацію № 2 до додаткової угоди № 1 до договору поставки № ЦЗВ-14-03616-01 від 20.10.2016, оскільки суд прийшов до висновку, що своїм листом № 322-1 від 03.03.2017 відповідач відмовився від одержаної від позивача пропозиції щодо укладання додаткової угоди № 2 до договору поставки № ЦЗВ-14-03616-01 від 20.10.2016 і водночас висловив пропозицією позивачу щодо укладання додаткової угоди № 2 до договору в іншій редакції особі. Крім того, місцевий суд встановив, що 01.03.2017 позивачем на адресу відповідача було направлено проект додаткової угоди № 2 до договору поставки №ЦЗВ-14-03616-01 від 20.10.2016. З огляду на вищевикладені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів укладання між сторонами додаткової угоди № 2 до договору поставки № ЦЗВ-14-03616-01 від 20.10.2016 в запропонованій редакції позивача, яка серед іншого містить положення про анулювання специфікації № 2 до договору, оскільки відповідачем не підтверджено направлення/надання позивачу у встановленому чинним законодавством порядку повідомлення про результати розгляду пропозиції щодо укладання додаткової угоди, чи направлення/надання позивачу підписаної угоди в редакції, запропонованій позивачем.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 у справі №910/6808/17 рішення місцевого суду скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи свідчать про те, що 28.02.2017 між сторонами було укладено Додаткову угоду №2 до Договору, в якій досягли згоди анулювати специфікацію №2 та включити специфікацію №3 до Договору на загальну суму 36 957 055,51 грн. (а.с.123 т.1). При цьому, апеляційний суд вказав, що в матеріалах справи є копія Додаткової угоди №2 від 28.02.2017, яка скріплена підписами обох сторін та печатками суб'єктів господарювання, що свідчить про волевиявлення його сторін щодо викладених в ній умов та змісту угоди в цілому. Крім того, апеляційний суд зазначив, що в матеріалах справи наявна копія специфікації №3 до Договору, яка також скріплена підписами обох сторін та печатками суб'єктів господарювання. В свою чергу, представник позивача в судовому засіданні заперечував факт підписання вказаної специфікації з боку позивача. В той же час, останній не зміг пояснити та спростувати наявності як підпису, так і печатки товариства на ній, доказів визнання вказаної угоди недійсною у визначеному чинним законодавством України порядку матеріали справи не містять. Стосовно наданих позивачем листів №322-1 від 03.03.2017 (а.с.132 т.1), №342 від 13.03.2017 (а.с.133 т.1), №367 від 24.03.2017 (а.с.137 т.1) та №396 від 12.04.2017 (а.с.142 т.1) Приватного підприємства "ОККО-Бізнес Контракт", в яких останнім було запропоновано збільшити вартість товару за Договором , апеляційний суд вказав, що вони ніяким чином не нівелюють обставин погодження у Додатковій угоді №2 від 28.02.2017 контрагентами анулювання специфікації №2 до спірного правочину, оскільки фактично означені листи складені пізніше, ніж дана Додаткова угода №2. З огляду на встановлені обставини, суд апеляційної інстанції вважав помилковими висновки місцевого суду про те, що відповідач листом №322-1 від 03.03.2017 відмовився від одержаної від позивача пропозиції щодо укладання Додаткової угоди №2 і водночас висловив пропозицію позивачу щодо укладання Додаткової угоди №2 в іншій редакції.

23.03.2018 (згідно з реєстраційним штампом КАГС) Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" звернулося з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 у справі № 910/6808/17 до Касаційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2018 року у справі №910/6808/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Міщенко І.С.

16.04.2018 суд постановив ухвалу, якою касаційна скарга прийнята до провадження та її розгляд призначено на 18.06.2018, а також повідомлено учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги.

Скаржник (позивач) мотивує свою касаційну скаргу тим, що під час розгляду справи апеляційним судом не було досліджено та не надано належної правової оцінки юридичній природі проекту Додаткової угоди №2 та правовідносинам, що їй передували.

Вважає, що апеляційний суд не надав висновків стосовно моменту укладення Додаткової угоди №2, чи був реальний акцепт пропозиції відповідно до ч.3 ст. 188 ГК України та ч.1 ст. 642 ЦК України та чи було позивачу відомо про прийняття пропозиції акцептантом укласти Додаткову угоду №2 відповідно до ст. 640 ЦК України.

Крім того, скаржник посилається на те, що доказом не підписання Додаткової угоди №2 є лист до Міністерства інфраструктури України від 12.04.2017 №396, в якому відповідач підтвердив факт неможливості підписати отримані ним проекти Додаткової угоди №2 в редакції позивача.

За вказаних обставин позивач вважає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які підтверджують реальну дату укладання та підписання Додаткової угоди №2 обома сторонами, тобто, факт її укладання є недоведеним.

З огляду на викладене, позивач у касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, справу направити на новий апеляційний розгляд.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу в якому просить суд постанову апеляційного суду залишити без змін, касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

У судове засідання з'явився представники позивача та відповідача. Представник позивача просив суд задовольнити касаційну скаргу, постанову апеляційного суду скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд. Представник відповідача просив суд відхилити касаційну скаргу, постанову апеляційного суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як було встановлено судами, 20.10.2016 між Філією "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", як замовником, та Приватним підприємством "ОККО-Бізнес Контракт", як постачальником, був укладений договір поставки №ЦЗВ-14-03616-01 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а замовник прийняти та оплатити паливо рідинне та газ; оливи мастильні (дизельне паливо), найменування, марка та кількість/якого вказується в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі.

29.12.2016 між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Договору, відповідно до умов якої сторонами внесено зміни та доповнення до Договору.

Відповідно до п.12.2 Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 29.12.2016, термін дії даного Договору встановлюється з моменту його підписання обома сторонами до 31.03.2017, а в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу постачальника та в частині оплати - до повного виконання.

У відповідності до п.2.1 Договору ціна на товар, який продається за цим Договором, встановлюється в національній валюті України - гривні на умовах FСА (Франко-перевізник) станція відправлення в межах України із подальшим направленням за реквізитами Вантажоодержувача, які вказуються в рознарядках замовника (відповідно до вимог "Інкотермс" ред. 2010), і включає: вартість товару, всі податки та збори, що встановлені українським законодавством, у тому числі ПДВ, і вказується у специфікаціях до цього Договору.

20.10.2016 між сторонами підписано специфікацію №1 до Договору на поставку 8380,000 тонн дизельного палива за ціною 16 823 грн. 00 коп. за тону на загальну суму 169 172 088,40 грн.

Згідно із п.2.3 Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 29.12.2016, сторони планують за цим Договором поставити товар на суму 169 157 990,33 грн., крім того ПДВ 20% - 33 831 598,07 грн., на загальну суму 202 989 588,40 грн.

Пунктом Додаткової угоди №1 від 29.12.2016 до Договору сторони включили до Договору специфікацію №2 на суму: 28 181 250,33 грн., крім того ПДВ 20% - 5 636 250,07 грн., на загальну суму 33 817 500,40 грн.

Як свідчать матеріали справи, 29.12.2016 між сторонами підписано специфікацію №2 до Договору на поставку 1 675,162 тонн дизельного палива за ціною 20 187 грн. 60 коп. за тону на загальну суму 33 817 500,40 грн.

Пунктом 3.1 Договору сторони погодили, що постачальник здійснює поставку товару залізничним транспортом загального користування на умовах FСА (Франко-перевізник) станція відправлення в межах України (відповідно до вимог "Інкотермс" ред. 2010), пункт призначення за реквізитами вантажоодержувача, які вказуються в рознарядках замовника.

Постачальник здійснює поставку товару партіями протягом терміну дії договору, тільки при наявності рознарядки замовника, яка є підтвердженням готовності замовника до прийому товару. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у рознарядці, несе замовник. Замовник не несе відповідальності за не надання рознарядок (надання не в повному обсязі), якщо це є наслідком зміни планів постачання та фінансування замовника (п.3.2 Договору).

Згідно із п.3.3 Договору замовник протягом 1 (одного) робочого дня із моменту надання постачальнику рознарядки забезпечує оформлення наказів або телеграфних розпоряджень ПАТ "Укрзалізниця" на станцію відправлення, відповідно до умов поставки і вказаних у рознарядці замовника реквізитів вантажоодержувачів.

Постачальник здійснює відвантаження товару протягом 5 (п'яти) календарних днів з дня надання рознарядки (п.3.4 Договору).

Відповідно до п.3.7 Договору датою поставки товару вважається дата відправлення цього товару, що підтверджується штампом станції відправлення в межах України на накладній (залізничній), на адресу вантажоодержувача - кінцевого одержувача, які вказуються в рознарядці замовника.

Кількість партії товару, який підлягає поставці, вказується в рознарядці замовника (п.4.2 Договору).

Відповідно до пункту 9.4 договору за порушення термінів постачання постачальник оплачує замовнику штраф у розмірі 15% від суми непоставленого в строк товару, а за прострочення понад 15 днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1% від суми непоставленого в строк товару за кожний день прострочення.

Судами також встановлено, що 13.03.2017 позивач направив на адресу відповідача лист (рознарядку) №ЦЗВ-20/1015 від 10.03.2017 про здійснення відправки 1 675,162 тон дизельного палива за ціною 20 187,60 грн. за тону на суму 33 817 500,40 грн. з розрахунком протягом 5 банківських днів, яка була отримана останнім 20.03.2017, що підтверджується відстеженням рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за № 0304908050907 (а.с.29-31 т.1).

Позивач вказував, що відповідач в порушення умов Договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару на підставі отриманої від позивача рознарядки №ЦЗВ-20/1015 від 10.03.2017 про здійснення відправки 1 675,162 тон дизельного палива за специфікацією №2 до Договору на суму 33 818 500,40 грн., тому позивачем було нараховано відповідачу штраф за порушення термінів постачання товару у розмірі 5 072 625,06 грн.

В свою чергу, відповідач зазначав, що у нього не виникло обов'язку з поставки товару за рознарядкою №ЦЗВ-20/1015 від 10.03.2017 щодо здійснення відправки 1 675,162 тон дизельного палива за специфікацією №2 до Договору на суму 33 818 500,40 грн., оскільки внаслідок укладання між сторонами Додаткової угоди №2 від 28.02.2017 до Договору було виключено специфікацію №2 з останнього.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач стверджував, що відповідач, в порушення умов укладеного договору поставки №ЦЗВ-14-03616-01 від 20.10.2016, належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з поставки товару у строк, визначений умовами останнього, тому на підставі п.9.4 договору позивачем було нараховано штраф в розмірі 5 072 625,06 грн., який останній просить стягнути на його користь.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що відповідач не виконав свого обов'язку щодо своєчасної поставки товару за договором поставки № ЦЗВ-14-03616-01 від 20.10.2016, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу за порушення строків поставки у розмірі 5 072 625 грн. 06 коп. є правомірними та підлягають задоволенню. При цьому місцевий суд не взяв до уваги твердження відповідача про відсутність в нього обов'язку з поставки товару за рознарядкою №ЦЗВ-20/1015 від 10.03.2017 щодо здійснення відправки 1 675,162 тон дизельного палива за специфікацією №2 до Договору на суму 33 818 500,40 грн., внаслідок укладання між сторонами Додаткової угоди №2 від 28.02.2017 до Договору , з якого було виключено специфікацію №2, вказавши що своїм листом № 322-1 від 03.03.2017 відповідач відмовився від одержаної від позивача пропозиції щодо укладання додаткової угоди № 2 до договору поставки № ЦЗВ-14-03616-01 від 20.10.2016 , яка була направлена 01.03.2017 позивачем на адресу відповідача, і водночас висловив пропозицією позивачу щодо укладання додаткової угоди № 2 до договору в іншій редакції особі.

Апеляційний господарський суд не погодився з висновком місцевого суду, вказавши при цьому, що 28.02.2017 між сторонами було укладено Додаткову угоду №2 до Договору, в якій останні досягли згоди анулювати специфікацію №2 та включити специфікацію №3 до Договору на загальну суму 36 957 055,51 грн., в матеріалах справи є копія Додаткової угоди №2 від 28.02.2017, яка скріплена підписами обох сторін та печатками суб'єктів господарювання, що свідчить про волевиявлення його сторін щодо викладених в ній умов та змісту угоди в цілому. Позивач не зміг пояснити та спростувати наявності як підпису так і печатки товариства на ній, доказів визнання вказаної угоди недійсною у визначеному чинним законодавством України порядку матеріали справи не містять. Апеляційний суд не взяв до уваги надані позивачем листів №322-1 від 03.03.2017 (а.с.132 т.1), №342 від 13.03.2017 (а.с.133 т.1), №367 від 24.03.2017 (а.с.137 т.1) та №396 від12.04.2017 (а.с.142 т.1) Приватного підприємства "ОККО-Бізнес Контракт", в яких останнім було запропоновано збільшити вартість товару за Договором , вказавши, що вони ніяким чином не нівелюють обставин погодження у Додатковій угоді №2 від 28.02.2017 контрагентами анулювання специфікації №2 до спірного правочину, оскільки вони складені пізніше, ніж дана Додаткова угода №2. З огляду на встановлені обставини, суд апеляційної інстанції вважав помилковими висновки місцевого суду про те, що відповідач листом №322-1 від 03.03.2017 відмовився від одержаної від позивача пропозиції щодо укладання Додаткової угоди №2 і водночас висловив пропозицію позивачу щодо укладання Додаткової угоди №2 в іншій редакції.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї суд касаційної інстанції вважає за необхідне відмітити наступне.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, встановив, що 28.02.2017 сторони уклали Додаткову угоду №2 до Договору, в якій досягли згоди анулювати специфікацію №2.

Разом з тим, судом першої інстанції було встановлено, що лише саме 01.03.2017 , тобто, на наступний день після встановленої судом апеляційної інстанції дати укладення сторонами Додаткової угоди №2, позивачем на адресу відповідача було ще тільки направлено проект цієї Додаткової угоди № 2 до договору поставки № ЦЗВ-14-03616-01 від 20.10.2016. Проте, в обґрунтування даного факту судом першої інстанції лише зазначено, що це "вбачається з матеріалів справи, що також не заперечується відповідачем."

Проте, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та встановлюючи факт укладення сторонами Додаткової угоди №2 до Договору саме 28.02.2017, не обґрунтував, чим спростовується вищевказаний факт, встановлений судом першої інстанції, і на який посилався позивач в своїх доводах.

Поряд з цим, задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд вказав, що своїм листом № 322-1 від 03.03.2017 відповідач відмовився від одержаної від позивача пропозиції щодо укладання Додаткової угоди № 2 до договору поставки № ЦЗВ-14-03616-01 від 20.10.2016, яка була йому направлена 01.03.2017 , і водночас висловив пропозицію позивачу щодо укладання додаткової угоди № 2 до договору в іншій редакції, тому доказів укладання 28.02.2017 сторонами Додаткової угоди № 2 , в якій було виключено специфікацію №2 , немає .

Разом з тим, з даного висновку суду першої інстанції не вбачається, на підставі яких положень тексту даного листа суд встановив, що відповідач саме відмовився від одержаної від позивача пропозиції, яка була йому направлена 01.03.2017 , і що цей лист був саме відповіддю на вказану пропозицію позивача.

Крім того, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не було досліджено з наданням відповідної оцінки та висновків лист відповідача на адресу Міністерства інфраструктури України від 12.04.2017 за №396, який наданий позивачем в суді першої інстанції та на який позивач посилався в своїх доводах на обґрунтування власних позовних вимог.

В свою чергу, перевірка і переоцінка доказів та встановлення по новому фактичних обставин справи в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з ч.ч.1,5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи."

Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014:

"Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року)."

Згідно з п.2 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду."

Відповідно до п.1 ч.3 ст.310 Господарського процесуального кодексу України:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази."

На підставі викладеного, суд доходить висновку про необхідність касаційну скаргу позивача задовольнити частково, судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У зв'язку зі скасуванням попередніх судових рішень і передачею справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 та рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2017 у справі №910/6808/17 скасувати повністю, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді І. Міщенко

Г. Мачульський