Постанова

від 20.06.2018 по справі 910/15832/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/15832/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Пількова К.М.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Гаджибей",

представник позивача - Пантія О.А. адвокат (довіреність від 08.09.2017 № 8-64/1, свідоцтво від 05.04.2018 № 21/1392); Осикіна Л.І. адвокат (довіреність від 08.09.2017 № 8-63/1, свідоцтво від 05.04.2018 № 21/1391),

відповідач-1 - Національний банк України,

представник відповідача-1 - Амелін А.О. (довіреність від 22.03.2018 № 18-0014/16205),

відповідач-2 - публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк",

представник відповідача-2 - Василевський О.А. адвокат (довіреність від 12.03.2018 № 383, свідоцтво від 25.07.2014 № 000726),

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Тамерса",

представник третьої особи - не з'явився,

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

на рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2017 (головуючий суддя Чебикіна С.О.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2018 (головуючий Куксов В.В., судді: Яковлєв М.Л. і Гончаров С.А.)

у справі № 910/15832/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Гаджибей" (далі - Товариство)

до: 1) Національного банку України (далі - Нацбанк);

2) публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - Банк),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - товариство з обмеженою відповідальністю "Тамерса" (далі - Третя особа)

про визнання договорів недійсними.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Нацбанку та Банку за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Третя особа про визнання недійсними договорів іпотеки: від 07.10.2014 № 107, реєстровий № 4549; від 07.10.2014 № 106, реєстровий № 4546; від 07.10.2014 № 105, реєстровий № 4543; від 07.10.2014 № 104, реєстровий № 4540; від 07.10.2014 № 103, реєстровий № 4537, від 07.10.2014 № 102, реєстровий №4534; від 07.10.2014 № 101, реєстровий № 4531; від 07.10.2014 № 100, реєстровий № 4528; від 07.10.2014 № 99, реєстровий № 4525; від 07.10.2014 № 98, реєстровий № 4522; від 07.10.2014 № 97, реєстровий № 4520; від 06.10.2014 № 96, реєстровий № 4508; від 06.10.2014 № 95, реєстровий № 4505; від 06.10.2014 № 94, реєстровий № 4503; від 06.10.2014 № 93, реєстровий № 4501; від 06.10.2014 № 92, реєстровий № 4499; від 06.10.2014 № 91, реєстровий № 4496; від 06.10.2014 № 90, реєстровий № 4494; від 06.10.2014 № 89, реєстровий № 4492; від 06.10.2014 № 88, реєстровий № 4490; від 06.10.2014 № 87, реєстровий № 4488; від 06.10.2014 № 86, реєстровий № 4486; від 06.10.2014 № 85, реєстровий № 4484; від 06.10.2014 № 84, реєстровий № 4482; від 06.10.2014 № 83, реєстровий № 4480; від 06.10.2014 № 82, реєстровий № 4478; від 06.10.2014 № 81, реєстровий № 4476; від 06.10.2014 № 80, реєстровий № 4474; від 06.10.2014 № 79, реєстровий № 4472; від 06.10.2014 № 78, реєстровий № 4470; від 06.10.2014 № 77, реєстровий № 4468 (далі - Договори первинної іпотеки), укладених з Нацбанком у забезпечення виконання зобов'язань Банком та про визнання недійсними договорів іпотеки від 01.07.2016 реєстровий № 4952 та від 30.06.2016 реєстровий № 4886 (далі - Договори вторинної іпотеки), укладених з Банком у забезпечення виконання зобов'язань Третьою особою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договори первинної іпотеки та Договори вторинної іпотеки укладені з порушенням вимог пунктів 6.2, 6.5 Статуту Товариства, а саме без отримання попередньої згоди загальних зборів учасників Товариства, що суперечить вимогам частин першої, третьої статті 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також тим, що Договори вторинної іпотеки укладені з порушенням вимог пункту 6.13 Статуту Товариства, а саме відсутністю на цих договорах підпису головного бухгалтера.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.11.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2018, позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсними Договори вторинної іпотеки. У задоволенні позовних вимог щодо Договорів первинної іпотеки відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:

- Банк відповідно до положень пунктів 3.1, 3.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492 (далі - Інструкція) станом на дату відкриття рахунку повинен був отримати від Товариства документи, що підтверджують повноваження представників Товариства, та відповідно копію належним чином зареєстрованого Статуту, а відтак вступаючи у відносини з позивачем та укладаючи Договори вторинної іпотеки Банк діяв недобросовісно або нерозумно, оскільки достеменно знав або повинен був, проявивши принаймні розумну обачність, знати, про обов'язковість підписання вказаних правочинів як директором, так і головним бухгалтером Товариства, відсутність у головного бухгалтера повноважень на передоручення свого підпису на правочинах, стороною яких є Товариство, а отже і про відсутність у представника ОСОБА_9, який діяв на підставі довіреності, необхідного обсягу повноважень;

- обставини, на які посилається Товариство як на підстави для визнання Договорів первинних іпотек недійсними, а саме поєднання власника кредитора і боржника в одній особі - державі, є недобросовісною поведінкою відповідачів, яка мала місце після переходу Банку у власність держави, могли бути розцінені, як зміна істотних обставин, що є підставою для розірвання Договорів первинної іпотеки в судовому порядку згідно з частиною другою статті 652 ЦК України, однак аж ніяк не є підставою для визнання недійсними останніх з моменту їх укладення.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог, Банк звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог та в скасованій частині прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди: неправильно застосували норми права, якими врегульовано питання щодо представництва; не врахували подальше схвалення Товариством Договорів вторинної іпотеки; дійшли необґрунтованого висновку щодо застосування до Договорів первинної іпотеки приписів статті 652 ЦК України.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від Товариства надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому воно просило касаційну скаргу Банку залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на те, що рішення та постанова ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що Товариством (іпотекодавець) та Нацбанком (іпотекодержатель) були укладені та посвідчені нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. Договори первинної іпотеки.

Згідно з умовами Договорів первинної іпотеки Товариство на забезпечення виконання Банком зобов'язань перед Нацбанком за кредитним договором від 02.10.2014 № 54 (далі - Кредитний договір № 54), з майбутніми змінами та доповненнями, або новаціями, у тому числі, які збільшують розмір основного зобов'язання за ним та продовжують строк користування кредитом, передало Нацбанку в іпотеку належні йому на праві власності земельні ділянки: кадастровий номер 5123781300:01:001:0734, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468705451237, площа 9.9994 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0731, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468704851237, площа 5.9998 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0862, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468696651237, площа 10 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0848, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468689651237, площа 10 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0733, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468688051237, площа 9,9998 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0667, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468678351237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0849, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468671551237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0730, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468670151237, площа 9,9992 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0855, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468665851237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0740, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468659951237, площа 9,9981 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0729, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468653951237, площа 9,999 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0725, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468652851237, площа 1,9999 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0737, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468649451237, площа 7,999 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0866, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468642851237, площа 9,9995 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0769, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468640351237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0664, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468634951237, площа 9,032 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0859, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468630451237, площа 9,9881 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0858, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468625651237, площа 9,9993 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0852, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468603951237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0861, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468600451237, площа 9,9995 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0860, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468600251237, площа 9,9999 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0850, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468592351237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0727, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468592151237, площа 1,9999 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0666, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468584151237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0726, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468583451237, площа 1,9998 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0847, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468581651237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0735, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468574151237, площа 5,9996 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0854, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468573151237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0766, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468564251237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0865, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468563151237, площа 8,5817 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0739, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468552951237, площа 9,9991 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0732, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468546551237, площа 3,9997 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0665, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468539351237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0771, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468526751237, площа 8,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0863, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468524251237, площа 9,9996 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0738, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468512551237, площа 9,9988 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0764, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468496751237, площа 8,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0770, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468495651237, площа 8,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0853, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468479851237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:002:0851, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468477351237, площа 10,0 га; кадастровий номер 5123781300:01:001:0736, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 468460151237, площа 3,9998 га (надалі - Земельні ділянки).

Відповідно до пункту 15.8 Договорів первинної іпотеки з метою задоволення своїх вимог іпотекодержатель має право:

- звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобов'язань, передбачених Кредитним договором № 54, вони не будуть виконані;

- звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань за Кредитним договором № 54 у випадках: порушення Банком зобов'язань, передбачених Кредитним договором; порушення іпотекодавцем правил про заміну предмету іпотеки; порушення іпотекодавцем зобов'язань за цим договором; виявлення іпотекодержателем погіршення стану предмету іпотеки, або зменшення вартості предмету іпотеки понад нормального фізичного зносу, або фактичної часткової відсутності предмету іпотеки; порушення господарським судом справи про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом, чи про визнання недійсним його установчих документів, чи про скасування його державної реєстрації; прийняття власником або компетентним органом рішення про ліквідацію іпотекодавця; встановлення невідповідності дійсності відомостей, що містяться в Кредитному договорі № 54 або в цьому договорі; ліквідації юридичної особи іпотекодавця; невиконання вимог пункту 17.1 даних договорів.

У подальшому Товариством (іпотекодавець) та Банком (іпотекодержатель) було укладено та посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу Крючковою Т.В. Договори вторинної іпотеки.

Відповідно до пункту 1 Договорів вторинної іпотеки предметом цих договорів є надання в іпотеку нерухомого майна, визначеного у пункті 7 цього договору, на забезпечення виконання зобов'язань Третьою особою (позичальник) перед Іпотекодержателем.

Пунктом 2 Договорів вторинної іпотеки передбачено, що за цими договорами іпотекою забезпечується виконання частини основного зобов'язання позичальника у вартості не більше вартості предмету іпотеки відповідно до кредитного договору від 05.06.2013 № 4Т13350Д, кредитного договору від 07.06.2013 № 4Т13351Д, кредитного договору від 11.06.2013 № 4Т13352И, кредитного договору від 20.02.2014 № 4Т14141И (далі - Кредитні договори), а саме зобов'язань з повернення кредитів та зобов'язань із сплати відсотків за користування кредитами.

Згідно з пунктом 7 Договорів вторинної іпотеки та додатків № 1 до них предметом Договорів вторинної іпотеки є Земельні ділянки, які є предметом іпотеки за Договорами первинної іпотеки.

Листами від 18.08.2017 та 19.08.2017 Нацбанк звернувся до Товариства з вимогами щодо усунення порушень за Кредитним договором № 54, відповідно до яких вимагав сплати заборгованості за вказаним договором у загальній сумі 1 205 845 676,71 грн. у тридцятиденний строк та повідомив, що у випадку невиконання даних вимог він буде змушений звернути стягнення на предмети іпотеки за Договорами первинної іпотеки в рахунок задоволення своїх вимог.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання договорів недійсними.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Згідно із статтею 203 та частиною першою статті 215 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин - бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина 1 статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Як вбачається із Договорів вторинної іпотеки останні підписані від імені Товариства ОСОБА_9, який діяв на підставі довіреності, посвідченої 29.06.1016 приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Гурською В.С.

Водночас, згідно з пунктами 6.2, 6.2 статуту Товариства надання попередньої згоди на укладення Товариством договорів (угод, правочинів) щодо передачі в заставу (іпотеку) чи обтяження іншим способом нерухомого майна, об'єктів незавершеного будівництва, земельних ділянок, основних засобів належних Товариству, належить до виключної компетенції зборів учасників Товариства.

Відповідно до пункту 6.13 статуту Товариства будь-які цивільно-правові та інші угоди, що укладаються від імені та в інтересах Товариства мають бути підписані від імені Товариства директором Товариства та головним бухгалтером Товариства, який діє в даному випадку без довіреності. При відсутності підпису цих осіб така угода (договір, правочин та інінше) є недійсною.

З наведених пунктів статуту Товариства вбачається, що Договори вторинної іпотеки повинні були бути підписані від імені Товариства директором та головним бухгалтером Товариства. При цьому, якщо пунктом 6.11 статуту передбачено право директора надавати окремим особам доручення на здійснення певних дій від імені Товариства, у тому числі щодо підписання від його імені правочину, то статутом не передбачено повноважень головного бухгалтера на передоручення права підпису правочину від свого імені.

Частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно з частиною четвертою статті 92 ЦК України якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак Закон враховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

При цьому частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

На підтвердження доводів про те, що Банку достеменно було відомо, що правочини від імені Товариства підписуються двома уповноваженими статутом особами - директором та головним бухгалтером Товариством надано довідку від 27.08.2007, виданої Южним ГРУ ПриватБанку, та корінець повідомлення про відкриття рахунку в фінансовій установі, Южним ГРУ ПриватБанку 19.04.2007, з яких вбачається, що Товариству було відкрито поточний рахунок в національній валюті 26005054403861.

Відповідно до пункту 3.1 Інструкції (у редакції, чинній на дату відкриття рахунку) якщо суб'єкт господарювання не має в цьому банку рахунків, то відкриття йому поточного рахунку здійснюється у такому порядку.

Особи (особа), які (яка) від імені суб'єкта господарювання відкривають поточний рахунок, мають:

- пред'явити паспорт або документ, що його замінює. Представники юридичних осіб мають також пред'явити документи, що підтверджують їх повноваження. Фізичні особи - резиденти додатково пред'являють документ, виданий відповідним органом державної податкової служби, що засвідчує присвоєння їм ідентифікаційного номера платника податків;

- подати документи (копії документів, засвідчені в установленому порядку), визначені цією главою Інструкції.

Згідно з пунктом 3.2 Інструкції якщо юридична особа не має рахунку в цьому банку, то для відкриття їй поточного рахунку потрібно подати такі документи:

- заяву про відкриття поточного рахунку (додаток 1). Заяву підписує керівник юридичної особи або інша уповноважена на це особа;

- копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію. У разі відкриття поточних рахунків юридичним особам, які утримуються за рахунок бюджетів, цей документ не вимагається;

- копію належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту/засновницького договору/установчого акта/положення), засвідчену органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально. Положення юридичних осіб публічного права, які затверджуються розпорядчими актами Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, засвідчення не потребують. Юридичні особи публічного права, які діють на підставі законів, установчий документ не подають;

- копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену органом, що видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

- копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

- картку із зразками підписів і відбитка печатки (додаток 2), засвідчену нотаріально або організацією, якій клієнт адміністративно підпорядкований, в установленому порядку. До картки включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до законодавства України або установчих документів юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів.

З огляду на викладене, суди дійшли висновку, що Банк відповідно до положень пунктів 3.1, 3.2 Інструкції, станом на дату відкриття рахунку повинен був отримати від Товариства документи, що підтверджують повноваження представників Товариства, та відповідно копію належним чином зареєстрованого статуту, а відтак укладаючи Договори вторинної іпотеки Банк діяв недобросовісно або нерозумно, оскільки достеменно знав або повинне був, проявивши принаймні розумну обачність, знати, про обов'язковість підписання вказаних правочинів як директором, так і головним бухгалтером Товариства, відсутність у головного бухгалтера повноважень на передоручення свого підпису на правочинах, стороною яких є Товариство, а отже і про відсутність у представника ОСОБА_9, який діяв на підставі довіреності, необхідного обсягу повноважень, а тому визнали обґрунтованими вимог про визнання недійсними з моменту укладення Договорів вторинної іпотеки.

Що ж до вимог про визнання Договорів первинної іпотеки недійсними, то судами було відмовлено у задоволенні таких вимог з огляду на те, що рішенням загальних зборів учасників Товариства, яке оформлене протоколом від 08.08.2014 № 2 було уповноважено директора та головного бухгалтера Товариства укласти та підписати з Нацбанком іпотечні договори про передачу в іпотеку нерухоме майно, зазначене у пункті 1 даного протоколу.

Судами встановлено, що Договори первинної іпотеки є змішаними, оскільки містять елементи договорів іпотеки, застави та поруки, адже окрім відповідальності перед кредитором переданим в іпотеку та заставу майном у положеннях пункту 22 договорів сторонами було погоджено, що іпотекодавець несе відповідальність за повне виконання боржником (Банком) своїх обов'язків не обмежуючись сумою переданого за таким договором майна в заставу та іпотеку, що притаманно правовідносинам поруки.

Сторонами не заперечується, що відповідно до Кредитного договору № 54, на забезпечення якого Товариством та Нацбанком було укладено Договори первинної іпотеки, Нацбанк зобов'язався надати Банку кредитні кошти, а останній - повернути такі кошти та сплатити проценти за користування ними.

Пунктом 1.2 Кредитного договору № 54 кредитор зобов'язався надати позичальнику стабілізаційний кредит для підтримки ліквідності в сумі 1 300 000 000 грн. строком до 15.08.2016.

При цьому зміст пункту 1 Договорів первинної іпотеки, згідно якого дані договори забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору № 54, із майбутніми змінами та доповненнями, або новаціями, у тому числі, які збільшують розмір основного зобов'язання за ним та продовжують строк користування кредитом, спростовують твердження Товариства, що у наведених договорах не було визначено змісту основного зобов'язання, розміру вимог за основним зобов'язанням, строку та порядку його виконання.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Кінцевим строком повернення Банком грошових коштів на користь Нацбанку за Кредитним договором №54 було встановлено 15.08.2016.

Доказів погашення Банком заборгованості за вказаними Кредитним договором № 54 матеріали справи не містять, а сторонами не заперечується факт порушення Банком визначених строків погашення кредиту, тому судами було відхилено доводи Товариства про порушення Нацбанком встановленої Законом України "Про іпотеку" процедури у зв'язку з не направленням йому разом із вимогами від 18.08.2017 та 19.08.2017 доказів порушення Банком основного зобов'язання.

Натомість, відповідно до інформації, що міститься в "Окремій проміжній скороченій фінансовій звітності за квартал, що закінчився 30.06.2017, яка опублікована на офіційній сторінці Банку в мережі Інтернет за посиланням https://static.privatbank.ua/files, залишок на рахунку Банку в Нацбанку станом на 30.06.2017 складав 7 669 000 000,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 73 Закону України "Про Національний банк України" Нацбанк має переважне і безумовне право задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що переважне і безумовне право реалізується Нацбанком шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває у заставі як забезпечення вимог Нацбанку, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження. Нацбанк здійснює відчуження майна, набутого у власність, у рахунок погашення боргу за наданими банкам кредитами для підтримки ліквідності у визначеному ним порядку, без погодження з іншими органами державної влади.

Відповідно до пункту 5.3 положення про надання Нацбанком стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою правління Нацбанку від 13.07.2010 № 327, Нацбанк має право реалізувати своє переважне і безумовне право згідно із статтею 73 Закону України "Про Національний банк України" шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває в заставі/іпотеці як забезпечення вимог Нацбанку, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження, та/або вимагати дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором за наявності викладених у цьому пункті фактів.

Постановою правління Нацбанку від 31.03.2016 № 220 затверджено Технічний порядок проведення операцій з надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України (надалі - Порядок), розроблений з метою врегулювання взаємодії Національного банку України і банків України під час надання стабілізаційного кредиту, зміни умов кредитного договору, контролю за виконанням банком умов кредитного договору і договору застави/іпотеки.

Підпунктом 1 пункту 42 Порядку передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання банком зобов'язань, передбачених кредитним договором, щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним: заборгованість відображається в перший робочий день, що настає за днем закінчення строку виконання зобов'язань згідно з умовами кредитного договору/вимоги Національного банку щодо дострокового виконання банком зобов'язань за кредитним договором, за рахунками з обліку простроченої заборгованості та/або прострочених нарахованих доходів.

Згідно з пунктом 43 Порядку департамент супроводження кредитів не пізніше наступного робочого дня після віднесення заборгованості банку на рахунки з обліку простроченої заборгованості та/або прострочених нарахованих доходів, надсилає вимогу банку про необхідність сплати простроченої заборгованості за кредитним договором не пізніше наступного робочого дня після отримання вимоги.

Відповідно до пункту 44 Порядку у разі невиконання банком вимоги Нацбанку щодо сплати простроченої заборгованості у строки, визначені у пункті 43 розділу V цього порядку, сума простроченої заборгованості підлягає списанню у безспірному порядку згідно із статтею 73 Закону України "Про Національний банк України".

Внаслідок настання строку виконання Банком грошового зобов'язання за Кредитним договором № 54, та за наявності грошових коштів Банку на рахунках у Нацбанку, у останнього були наявні правові підстави для списання у безспірному порядку коштів Банку в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 54.

В силу приписів статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 15 Закону України "Про Національний банк України" на Нацбанк покладено обов'язок з прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у випадку виявлення факту невиконання банком своїх зобов'язань перед кредиторами.

Вчинення Нацбанком дій, спрямованих на стягнення (у тому числі, шляхом списання у безспірному порядку) з Банку грошових коштів після настання строку повернення кредиту, чи прийняття рішення щодо визнання Банка неплатоспроможним з матеріалів справи не вбачається.

Нацбанк направив Товариству вимоги відповідно до положень частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" тобто розпочав процедуру задоволення своїх вимог за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Наведене дає підстави для висновку, що з укладенням договору іпотеки у майнового поручителя виникає інтерес щодо належного виконання боржником свого обов'язку перед кредитором, який за своєю суттю є майновим, адже стосується права власності майнового поручителя на власне майно (предмет іпотеки), і ґрунтується на легітимному очікуванні добросовісної та розумної поведінки сторін основного зобов'язання (кредитора і боржника), що у випадку виконання майновим поручителем обов'язку боржника перед кредитором гарантувало б останньому можливість відновлення своїх прав за рахунок набутих вимог до боржника.

Тобто укладаючи Договори первинної іпотеки та передаючи належне на праві власності майно в іпотеку Нацбанку для забезпечення виконання зобов'язань приватного банку Товариство цілком правомірно очікувало добросовісної поведінки сторін основного зобов'язання та в будь-якому випадку можливість відновлення своїх майнових прав за наслідками звернення стягнення на предмет іпотеки.

У той же час, доводами Товариства в частині визнання недійсними Договорів первинної іпотеки є недобросовісність відповідачів, спрямованість їх дій на протиправне заволодіння майном Товариства, що свідчить про порушення балансу інтересів сторін та принципів розумності, справедливості та добросовісності.

Водночас, на думку Товариства, недобросовісність відповідачів та зловживання ними своїми правами полягає у тому, що Нацбанк має намір задовольнити свої вимоги до Банку виключно за рахунок майна Товариства, ними вчиняються дії без урахування інтересів Товариства, що пов'язано з переходом Банку у власність держави, тобто відповідачі (кредитор та боржник у зобов'язанні, за яке поручилось Товариство) належать одному власнику.

Загальновідомою обставиною є участь держави в особі Міністерства фінансів України у виведенні з ринку Банку у спосіб, визначений пунктом 5 частини другої статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" шляхом придбання акцій Банку державою в особі Міністерства фінансів України у повному обсязі за одну гривню.

Зазначене підтверджується постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи", у якій зазначено, що, на підставі пропозиції Нацбанку щодо капіталізації за участю держави, рішення Ради з фінансової стабільності, враховуючи зобов'язання власників істотної участі банку (лист від 16.12.2016) та виходячи з необхідності забезпечення стабільності фінансової системи і захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, Кабінет Міністрів України постановив: "Прийняти пропозицію Нацбанку щодо участі держави в особі Міністерства фінансів у виведенні з ринку Банку у спосіб, визначений пунктом 5 частини другої статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"".

Також відповідні обставини підтверджуються викладеним у листі Нацбанку від 23.12.2016 № 20-0005/104109 "Щодо діяльності Банку, який було адресовано та надіслано банкам України, де зазначено про те, що станом на 23.12.2016 єдиним власником Банку є держава в особі Міністерства фінансів України та про те, що чинна редакція статуту Банку була погоджена Нацбанком та зареєстрована державним реєстратором 20.12.2016.

Крім того, той факт, що єдиним акціонером Банку, якому належить 100% акцій є держава в особі Міністерства фінансів України, підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які розміщені для загального доступу на офіційній веб-сторінці Міністерства юстиції України за адресою - https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про банки і банківську діяльність" державний банк - це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. Держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку. Кабінет Міністрів України здійснює управління державним банком у випадках, встановлених цим Законом, іншими законами і статутом державного банку. Держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку. Кабінет Міністрів України здійснює управління державним банком у випадках, встановлених цим Законом, іншими законами і статутом державного банку. Органами управління державного банку є наглядова рада і правління банку. Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку. Наглядова рада є вищим органом управління державного банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам і захисту інтересів держави як акціонера державного банку, а також здійснює інші функції, визначені цим Законом. До складу наглядової ради державного банку входять члени наглядової ради банку, призначені Верховною Радою України, Президентом України і Кабінетом Міністрів України. З метою представництва інтересів держави до складу наглядової ради державного банку можуть входити представники органів виконавчої влади та інші особи, які відповідають вимогам, зазначеним у цій статті. Термін повноважень членів наглядової ради державного банку - п'ять років.

З огляду на викладене належним чином підтверджується факт зміни корпоративних прав боржника, наслідком чого стало об'єднання в одній особі власників боржника і кредитора.

За таких обставин суди дійшли висновку, що обставини, на які посилається Товариство, як на підстави для визнання Договорів первинних іпотек недійсними, а саме поєднання власника кредитора і боржника в одній особі - державі є недобросовісна поведінка відповідачів, яка мала місце після переходу Банку у власність держави, могли бути розцінені, як зміна істотних обставин, що є підставою для розірвання відповідних Договорів первинної іпотеки в судовому порядку згідно з частиною другою статті 652 ЦК України, однак аж ніяк не є підставою для визнання недійсними останніх з моменту їх укладення.

Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій не може погодитись Касаційний господарський суд, оскільки судами під час розгляду справи не було належним чином досліджено чи мало місце подальше схвалення Товариством договорів іпотеки, укладених від його імені представником з урахуванням положень статті 241 ЦК України, що має істотне значення для визнання договорів іпотеки недійсними на підставі статті 203 вказаного Кодексу.

Також судами не надано належної оцінки інституту представництва, передбаченого цивільним законодавством, в контексті правових наслідків визнання договору недійсним у випадку укладання його представником за належним чином оформленою довіреністю, в межах наданих нею (довіреністю) повноважень, яка на момент укладання договору була діючою, не скасованою, судом недійсною не визнавалася.

Таким чином, суди попередніх інстанції при розгляді даної справи припустились порушень вимог статті 210 ГПК України, що призвело до неможливості встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи

Проте, стосовно доводів про те, що суди дійшли необґрунтованого висновку щодо застосування до Договорів первинної іпотеки приписів статті 652 ЦК України, то такі доводи відхиляються Касаційним господарським судом, оскільки судами не застосовувалась стаття 652 ЦК України до спірних правовідносин та не досліджувались всі необхідні умови передбачені вказаною нормою права, а лише зазначалось, що обставини, на які посилається Товариство, як на підстави для визнання Договорів первинних іпотек недійсними, а саме поєднання власника кредитора і боржника в одній особі - державі, могли бути розцінені, як зміна істотних обставин, що є підставою для розірвання відповідних Договорів первинної іпотеки в судовому порядку згідно з частиною другою статті 652 ЦК України, однак аж ніяк не є підставою для визнання недійсними останніх з моменту їх укладення.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Зважаючи на викладене, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені в даній постанові, об'єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення. За результати нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2018 у справі № 910/15832/17 скасувати.

3. Справу № 910/15832/17 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя К. Пільков