Рішення

від 20.06.2018 по справі 766/17238/17

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 р.м. ХерсонСправа № 766/17238/17

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бездрабка О.І.,

при секретарі - Садова О.Р.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

представника третьої особи - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Херсонської міської ради, третя особа: Херсонський міський центр німецької культури про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Херсонської міської ради (далі - відповідач), третя особа: Херсонський міський центр німецької культури, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт - рішення Херсонської міської ради від 05.09.2017 р. № 888 "Про відмову ОСОБА_1 в дозволі на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та в проведенні її експертної грошової оцінки для відведення у власність (шляхом викупу)", яким позивачу було відмовлено в дозволі на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0541 га по вул. Суворова,10-б, під будівництво та обслуговування житлового будинку, та в проведенні її експертної грошової оцінки для відведення у власність (шляхом викупу), - в повному обсязі, як таке, що не відповідає вимогам Закону та порушує права позивача і охоронювані законом інтереси третьої особи;

- визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт - рішення Херсонської міської ради від 23.02.2018 р. № 1224 "Про відмову ОСОБА_1 в дозволі на розроблення землевпорядної документації щодо відведення у власність (шляхом викупу) земельних ділянок та в проведенні експертної грошової оцінки земельних ділянок", яким позивачу було відмовлено в дозволі на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки для відведення у власність (шляхом викупу) - площею 0,0541 га по вул. Суворова,10-б, під будівництво та обслуговування житлового будинку - в повному обсязі, як таке, що не відповідає вимогам Закону та порушує права позивача і охоронювані законом інтереси третьої особи.

Свої вимоги мотивує тим, що є власником житлового будинку за адресою: м.Херсон, вул.Суворова, 10-б та нежитлових приміщень у дворі цього будинку. Згідно ст.120 ЗК України до нього перейшло право постійного користування земельною ділянкою на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику. З метою отримання дозволу на розроблення технічної документації двічі звертався до відповідача із заявами про отримання відповідного дозволу, однак рішеннями Херсонської міської ради від 05.09.2017 р. № 888 та від 23.02.2018 р. № 1224 було відмовлено в наданні дозволу на розроблення технічної документації та у дозволі на проведення експертної оцінки земельної ділянки для відведення у власність шляхом викупу. Підставами відмови відповідач зазначив невідповідність ст.ст.83, 128 ЗК України (відповідно до містобудівної документації - Плану зонування території міста Херсона, затвердженому рішенням міської ради від 20.02.2015 р. № 1724, земельна ділянка розташована в зоні змішаної багатоквартирної житлової та громадської забудови - Ж-3). Вважає ці рішення протиправними, оскільки орган місцевого самоврядування не мав законних підстав для відмови у наданні вказаних дозволів, так як земельна ділянка перебуває у його постійному користуванні і ст.ст.81, 128 ЗК України надають право набути право власності на цю земельну ділянку.

05.10.2017 р. ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до Херсонського міського суду Херсонської області і ухвалою від 06.10.2017 р. у справі було відкрито провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 19.04.2018 р.

18.04.2018 р. позивачем подано клопотання про доповнення адміністративного позову додатковою позовною вимогою, а 19.04.2018 р. - заяву про направлення справи на розгляд до Херсонського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 19.04.2018 р. задоволено клопотання позивача та передано адміністративну справу № 766/17238/17 на розгляд до Херсонського окружного адміністративного суду за предметною підсудністю.

Справа надійшла до Херсонського окружного адміністративного суду 11.05.2018 р. та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 11.05.2018 р. передана на розгляд судді Бездрабку О.І.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 15.05.2018 р. справу № 766/17238/17 прийнято до провадження, а ухвалою від 15.05.2018 р. позовну заяву залишено без руху відповідно до ч.13 ст.171 КАС України.

Позивач вимоги ухвали виконав, недоліки позову усунув у строк, встановлений судом. 22.05.2018 р. подав до суду уточнений адміністративний позов.

Ухвалою від 22.05.2018 р. продовжено розгляд справи та призначено судове засідання на 15.06.2018 р. о 09:00 год.

06.06.2018 р. від третьої особи надійшли пояснення на позовну заяву, згідно яких просить задовольнити позовні вимоги.

15.06.2018 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що позивачу правомірно відмовлено в наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою та дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки для відведення у власність (шляхом викупу) на підставі ст.128 ЗК України. Так, п."г" ч.5 ст.128 ЗК України визначено таку підставу для відмови в продажу земельної ділянки як встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність. Статтею 39 ЗК України визначено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм. Відповідно до ч.3 ст.24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється. Рішенням Херсонської міської ради від 20.02.2015 р. № 1724 затверджено містобудівну документацію - План зонування території міста Херсон, відповідно до якого земельна ділянка за адресою: м.Херсон, вул.Суворова, 10-б розміщена у зоні Ж-3. Згідно пояснювальної записки до вказаного плану зона змішаної багатоквартирної житлової та громадської забудови визначена для розташування багатоквартирних (від 4-х до 9-ти поверхів) житлових будинків, супутник об'єктів повсякденного обслуговування, некомерційних комунальних об'єктів, а також окремих об'єктів загальноміського та районного значення. Крім того, у комплексному висновку управління містобудування та архітектури департаменту містобудування та землекористування Херсонської міської ради від 10.08.2017 р. № 114-17112-15 зазначено, що частина земельної ділянки, орієнтовною площею 12 кв. м, знаходиться на території загального користування - за лінією регулювання забудови вул.Суворова. Таким чином, надання земельної ділянки у власність (шляхом викупу) по вул.Суворова, 10-б у м.Херсоні, площею 541 кв. м, під будівництво та обслуговування житлового будинку (садова забудова), суперечитиме містобудівній документації, що є беззаперечною підставою для відмови у наданні її у власність.

Судове засідання, призначене на 15.06.2018 р., не відбулося у зв'язку з відсутністю постачання електроенергії у Херсонському окружному адміністративному суді. Розгляд справи перенесено на 20.06.2018 р. на 09:00 год.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради № 213 від 19.06.2001 р. вилучено у ТОВ "Наш дім" та надано у постійне користування громадянці ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0541 га у м.Херсоні по вул.Суворова, 10-б, під житловий будинок з вбудованим баром.

Право постійного користування ОСОБА_4 вказаною земельною ділянкою посвідчено Державним актом на право постійного користування землею серії ІV-ХС № 002127, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 04.07.2001 р. за № 214.

Згідно нотаріально посвідченого договору дарування від 28.09.2007 р., укладеного між ОСОБА_4 та позивачем, останній є власником 95/100 частини житлового будинку, який розташований за адресою: м.Херсон, вул.Суворова, 10-б.

Цей об'єкт нерухомості в цілому складається з жилого будинку літ."А" загальною площею 334,36 кв. м, житловою площею 68,9 кв. м, та № 1 - мостіння; об'єкт нерухомості належав ОСОБА_4 на підставі виданого виконавчим комітетом Херсонської міської ради Свідоцтва про право власності на житловий будинок від 15.12.2000 р., яке зареєстровано Херсонським державним бюро технічної інвентаризації 19.12.2000 р. за № 40171.

Право власності позивача на вказаний житловий будинок (його 95/100 частини) зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.11.2016 р. за № 17718689, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1069556365101, рішення про державну реєстрацію від 30.11.2016 р. № 32630573.

Також згідно нотаріально посвідченого договору дарування від 28.09.2007 р., укладеного між ОСОБА_4 та позивачем, останній є власником нежилих приміщень, який розташований за адресою: м.Херсон, вул.Суворова, 10.

Цей об'єкт нерухомості складається з нежилих приміщень літ."Б", літ."В загальною площею 67,2 кв. м; об'єкт нерухомості належав ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 10.07.2007 р., який зареєстровано Херсонським державним бюро технічної інвентаризації 13.08.2007 р. за № 2989.

Право власності позивача на вказані нежилі приміщення зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.11.2016 р. за № 17720546, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1100411665101, рішення про державну реєстрацію від 30.11.2016 р. № 32632878.

Крім того, відповідно до нотаріально посвідченого договору довічного утримання від 05.09.2009 р., укладеного між ОСОБА_4 та позивачем, останній є власником 05/100 частини житлового будинку, який розташований за адресою: м.Херсон, вул.Суворова, 10-б, на земельній ділянці площею 0,0541 га і в цілому складається з жилого будинку літ."А" загальною площею 334,36 кв. м, житловою площею 68,9 кв. м, та № 1 - мостіння; об'єкт нерухомості належав ОСОБА_4 на підставі виданого виконавчим комітетом Херсонської міської ради Свідоцтва про право власності на житловий будинок від 15.12.2000 р., яке зареєстровано Херсонським державним бюро технічної інвентаризації 19.12.2000 р. за № 25417.

Право власності позивача на вказаний житловий будинок (його 05/100 частини) зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22.10.2016 р. за № 17165389, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1069556365101, рішення про державну реєстрацію від 29.10.2016 р. № 32114964.

Позивач 27.04.2017 р. за вхідним № 114-9307-15 звернувся через Центр надання адміністративних послуг до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, орієнтовною площею 0,0541 га у м.Херсоні по вул.Суворова, 10-б, та проведення експертної грошової оцінки цієї земельної ділянки для відведення йому у приватну власність шляхом викупу для будівництва і обслуговування житлового будинку. До клопотання були додані: копії паспорту, ідентифікаційного номеру платника податків, графічні матеріали з місцем розташування земельної ділянки, засвідчені копії правовстановлюючих документів на нерухоме майно, копія технічного паспорту, довідка про відсутність сторонніх землекористувачів, копія правовстановлюючого документа на право користування земельною ділянкою, витяг зі ст.55 Закону України "Про землеустрій".

Департаментом містобудування та землекористування Херсонської міської ради за вихідним УМА № 114-9307-15 від 12.05.2017 р. надано комплексний висновок на клопотання позивача, за змістом якого земельна ділянка згідно із затвердженою рішенням міської ради № 1724 від 20.02.2015 р. містобудівної документації - Плану зонування території міста Херсона, розташована в зоні змішаної багатоквартирної житлової та громадської забудови Ж-3, що не відповідає затвердженій містобудівній документації.

За наслідками розгляду поданих документів Херсонська міська рада рішенням від 05.09.2017 р. № 888 відмовила позивачу у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, площею 0,0541 га у м.Херсоні по вул.Суворова, 10-б, та проведення експертної грошової оцінки цієї земельної ділянки для відведення йому у приватну власність шляхом викупу для будівництва і обслуговування житлового будинку.

Підставою для відмови вказана ст.128 Земельного кодексу України й те, що земельна ділянка розташована в зоні змішаної багатоквартирної житлової та громадської забудови Ж-3, що не відповідає затвердженій містобудівній документації.

Міжрегіональним управлінням у м.Херсоні та Автономній Республіці Крим Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області 26.07.2017 р. зареєстровано у Державному земельному кадастрі земельну ділянку площею 0,0529 га комунальної форми власності, розташовану у м.Херсоні по вул.Суворова, 10-б і присвоєно їй кадастровий номер 6510136900:01:001:1810. Цільове призначення земельної ділянки 02.01 "Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); категорія земель "Землі громадської і житлової забудови"; вид використання "Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд".

Також позивач 31.07.2017 р. за вхідним № 114-17112-15 звернувся через Центр надання адміністративних послуг до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та проведення експертної грошової оцінки щодо відведення у приватну власність шляхом викупу земельної ділянки орієнтовною площею 0,0541 га у м.Херсоні по вул.Суворова, 10-б, для будівництва і обслуговування житлового будинку. До клопотання були додані: копії паспорту, ідентифікаційного номеру платника податків, графічні матеріали з місцем розташування земельної ділянки, засвідчені копії правовстановлюючих документів на нерухоме майно, копія технічного паспорту, довідка про відсутність сторонніх землекористувачів, копія правовстановлюючого документа на право користування земельною ділянкою, витяг з Державного земельного кадастру щодо вказаної земельної ділянки.

Департаментом містобудування та землекористування Херсонської міської ради за вихідним УМА № 114-17112-15 від 10.08.2017 р. надано комплексний висновок на клопотання позивача, за змістом якого земельна ділянка згідно із затвердженою рішенням міської ради № 1724 від 20.02.2015 р. містобудівної документації - Плану зонування території міста Херсона, розташована в зоні змішаної багатоквартирної житлової та громадської забудови Ж-3, тому розміщення садибної житлової забудови в цій зоні не передбачено вимогами містобудівної документації; крім того, частина земельної ділянки орієнтовною площею 0,0012 га знаходиться на території загального користування за лінією регулювання забудови вул.Суворова.

За наслідками розгляду поданих документів Херсонська міська рада пп.2.1 п.2 рішення від 23.02.2018 р. № 1224 відмовила позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та проведення експертної грошової оцінки щодо відведення у приватну власність шляхом викупу земельної ділянки орієнтовною площею 0,0541 га у м.Херсоні по вул.Суворова, 10-б, для будівництва і обслуговування житлового будинку.

Підставою для відмови вказані ст.ст.83, 128 Земельного кодексу України й те, що земельна ділянка розташована в зоні змішаної багатоквартирної житлової та громадської забудови Ж-3, що не відповідає затвердженій містобудівній документації, а частина земельної ділянки орієнтовною площею 0,0012 га знаходиться на території загального користування за лінією регулювання забудови вул.Суворова.

Не погоджуючись із рішеннями Херсонської міської ради від 05.09.2017 р. № 888 та від 23.02.2018 р. № 1224, позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 5 ЗК України визначено, що земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Статтею 12 ЗК Українипередбачено, що повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин, до яких відносяться, зокрема: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ст.38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм (ст.39 ЗК України).

Згідно ст.40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Частинами 1, 2 статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ч.1 ст.120 ЗК України (в редакції з 05.11.2009 р.) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч.2 ст.120 ЗК України).

У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу) (ч.3 ст.120 ЗК України).

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди (ч.4 ст.120 ЗК України).

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди (ч.5 ст.120 ЗК України).

Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти, крім об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера. У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим) (ч.6 ст.120 ЗК України).

Відповідно до ч.1 ст.120 ЗК України (у редакції до 05.11.2009 р.) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування (ч.2 ст.120 ЗК України).

У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику (ч.3 ст.120 ЗК України).

При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди (ч.4 ст.120 ЗК України).

При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда (ч.5 ст.120 ЗК України).

Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 128 ЗК України встановлено порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам.

Так, згідно ч.1 ст.128 ЗК продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.128 ЗК України громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

До заяви (клопотання) додаються: а) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд); б) копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу.

Орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови (ч.3 ст.128 ЗК України).

Частиною 5 статті 128 ЗК України передбачено, що підставою для відмови в продажу земельної ділянки є: а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки; б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; в) якщо щодо суб'єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності; г) встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність; ґ) відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки. Укладання договорів купівлі-продажу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, здійснюється відповідно до порядку, визначеного частиною першою цієї статті (ч.6 ст.128 ЗК України).

Ціна земельної ділянки визначається за експертною грошовою оцінкою, що проводиться суб'єктами господарювання, які є суб'єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель відповідно до закону, на замовлення органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Ціна земельної ділянки площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд визначається за нормативною грошовою оцінкою, вказаною в технічній документації. Фінансування робіт з проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки здійснюється за рахунок внесеного покупцем авансу, що не може бути більшим ніж 20 відсотків вартості земельної ділянки, визначеної за нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки (ч.8 ст.128 ЗК України).

Відповідно до ч.1ст.134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ч.2 ст.134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Статтею 152 ЗК України встановлено способи захисту прав на земельні ділянки. Зокрема, згідно ч.ч.1, 2 ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (ч.3 ст.152 ЗК України).

У ст.1 Закону України від 22.05.2003р. № 858-IV "Про землеустрій" (далі - Закон № 858-ІV) наведено основні терміни та їх визначення: документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо; землеустрій - сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил; проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування;

Приписами ст.4 Закону № 858-ІV встановлено, що суб'єктами землеустрою є: органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування; юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій; землевласники та землекористувачі, а відповідно до ч.5 цього Закону об'єктами землеустрою є: територія України; території адміністративно-територіальних одиниць або їх частин; території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

Згідно ст.6 Закону № 858-ІV землеустрій базується на таких принципах, зокрема: а) дотримання законності; в) організації використання та охорони земель із врахуванням конкретних зональних умов, узгодженості екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства, які забезпечують високу економічну і соціальну ефективність виробництва, екологічну збалансованість і стабільність довкілля та агроландшафтів; г) створення умов для реалізації органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами їхніх конституційних прав на землю; д) забезпечення пріоритету вимог екологічної безпеки, охорони земельних ресурсів і відтворення родючості ґрунтів, продуктивності земель сільськогосподарського призначення, встановлення режиму природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Правову основу землеустрою становлять Конституція України, Земельний кодекс України, закони України "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність", "Про планування і забудову територій", цей Закон, закони України та інші нормативно-правові акти (ст.7 Закону № 858-ІV).

Відповідно до ст.8 Закону № 858-ІV регулювання у сфері землеустрою здійснюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, а також центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у межах повноважень, встановлених законом.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать: а) організація і здійснення землеустрою; б) здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою; в) координація здійснення землеустрою та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності; г) інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм; ґ) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону (ст.19 Закону № 858-ІV).

Згідно ст.20 Закону № 858-ІV землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі, серед іншого: б) встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою, у тому числі визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; в) надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок; ґ) організації нових і впорядкування існуючих об'єктів землеустрою. Заходи, передбачені затвердженою в установленому порядку документацією із землеустрою, є обов'язковими для виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування, власниками землі, землекористувачами, у тому числі орендарями. Власники землі, землекористувачі, у тому числі орендарі, при здійсненні землеустрою зобов'язані забезпечити доступ розробникам документації із землеустрою до своїх земельних ділянок, що підлягають землеустрою.

Землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень. Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України. Зазначене рішення надається безоплатно та має необмежений строк дії (ст.22 Закону № 858-ІV).

Згідно ст.50 Закону № 858-ІV проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно до ст.59 Закону № 858-ІV врахування громадських інтересів при здійсненні землеустрою на місцевому рівні полягає в прогнозуванні та забезпеченні комплексного розвитку соціальної та інженерної інфраструктури території. Врахування приватних інтересів при здійсненні землеустрою на місцевому рівні полягає у забезпеченні фізичним та юридичним особам рівних можливостей набуття у власність або користування, у тому числі на умовах оренди, земельних ділянок і в захисті їхніх прав на землю.

Приписами ст.1 Закону України від 17.02.2011 р. № 3038-VІ "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VІ) генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території; лінії регулювання забудови - визначені в містобудівній документації межі розташування будинків і споруд відносно червоних ліній, меж окремих земельних ділянок, природних меж та інших територій; містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Згідно ст.8 Закону № 3038-VІ планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Відповідно до ст.16 Закону № 3038-VІ планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів (ч.ч.1, 2 ст.17 Закону № 3038-VІ).

Частиною 1 статті 18 Закону № 3038-VІ визначено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону № 3038-VІ план зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Згідно ч.3 ст.18 Закону № 3038-VІ зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями.

Відповідно до ч.3 ст.24 Закону № 3038-VІ у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків: 1) розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи; 2) приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону.

Передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у випадках, визначених цією частиною, за відсутності плану зонування або детального плану території не допускається, якщо земельна ділянка: розташована в межах зелених зон населених пунктів, внутрішньоквартальних територій (територій міжрайонного озеленення, елементів благоустрою, спортивних майданчиків, майданчиків відпочинку та соціального обслуговування населення); віднесена до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного призначення, рекреаційного призначення (крім земель для дачного будівництва), лісогосподарського призначення.

Аналіз вищевказаних правових норм свідчить про те, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянкам. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Одним із способів набуття права приватної власності на земельну ділянку комунальної форми власності є її відчуження (продаж).

За загальним правилом продаж земельної ділянки повинен відбуватись на конкурентних засадах.

Однак з цього правила ЗК України передбачені винятки (ч.2 ст.134 ЗК України), зокрема не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, і при їх наявності відчуження земельної ділянки відбувається в єдиний спосіб, який визначений статтею 128 ЗК України.

Порядок відчуження земельної ділянки згідно ст.128 ЗК України полягає у зверненні громадянина до відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) разом з пакетом документів за переліком, визначеним цією статтею Кодексу, та наступному прийнятті вказаними органами рішень з цього приводу.

При цьому орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування має лише два варіанти своїх дій - або прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, або прийняти рішення про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови, вичерпний перелік яких установлений ч.4 ст.128 ЗК України.

Суд також виходить з того, що правомочність володіти, користуватись і розпоряджатись нерухомим майном (будинками, будівлями і спорудами), що у своїй сукупності становить зміст права власності, нерозривно пов'язана із відповідною правомочністю щодо земельної ділянки, на якій вони розташовані.

Належність особі на праві власності нерухомого майна зобов'язує її набути будь-якого передбаченого законодавством речового права на земельну ділянку, на якій воно розташоване. Більше того, законодавство передбачає випадки, коли таке право виникає з факту набуття чи переходу права власності на нерухоме майно.

Тому з урахуванням положень ст.19 Конституції України у випадку, коли суб'єкт, уповноважений на розпорядження земельною ділянкою, є органом державної влади чи місцевого самоврядування, він не вправі перешкоджати без передбачених законом підстав у реалізації права особи на отримання у власність чи користування земельної ділянки, на якій знаходиться належне їй на законних підставах нерухоме майно, тобто приведення реального статусу земельної ділянки до правового.

Позивач є власником нерухомого майна (житлового будинку та нежилих приміщень), яке розташоване на земельній ділянці, що належить до комунальної власності та перебувала у постійному користуванні попереднього власника майна.

Речові права на це нерухоме майно як позивача, так і попереднього власника зареєстровані відповідно до національного законодавства, ніким не оспорені і є чинними.

Відтак до нього згідно приписів ст.120 ЗК України мало перейти право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, на умовах, на яких воно належало попередньому власнику.

Утім, чинним ЗК України не передбачено такого речового права фізичних осіб на землю, як право постійного користування земельною ділянкою, тому такі особи можуть за власним бажанням переоформити своє право на землю, що може здійснюватись шляхом викупу відповідно до положень ст.128 ЗК України, або шляхом безоплатної приватизації згідно із ст.118 ЗК України у випадках, коли особа має таке право, чи передачі земельної ділянки в оренду відповідно до ст.124 цього ж Кодексу.

Позивач виявив бажання отримати земельну ділянку у власність шляхом викупу, звернувшись до відповідача з дотриманням установленого чинним законодавством, а саме ст.128 ЗК України, порядку, подавши відповідні клопотання та документи, що відповідачем не спростовано.

Однак у реалізації його права, гарантованого державою, на отримання у власність земельної ділянки, було відмовлено відповідачем.

Підставою для такої відмови, виходячи з матеріалів справи, було те, що, на думку відповідача, наявна установлена Земельним кодексом України заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність (п."г" ч.5 ст.128 ЗК України). При цьому відповідач посилається на ст.ст.39, 83 ЗК України та ст.24 Закону України від 17.02.2011 р. № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності".

Наявність такої підстави відповідач мотивує тим, що:

- земельна ділянка згідно із затвердженою рішенням міської ради № 1724 від 20.02.2015 р. містобудівної документації - Плану зонування території міста Херсона, розташована в зоні змішаної багатоквартирної житлової та громадської забудови Ж-3, що не відповідає затвердженій містобудівній документації, оскільки розміщення садибної житлової забудови в цій зоні не передбачено;

- частина земельної ділянки орієнтовною площею 0,0012 га знаходиться на території загального користування за лінією регулювання забудови вул.Суворова.

Суд не погоджується із такими висновками відповідача, виходячи з наступного.

ЗК України установлений вичерпний перелік випадків, коли забороняється передача земельних ділянок у приватну власність, зокрема, це ч.4 ст.83 ЗК України, відповідно до якої до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту; в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом; ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування; е) земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів; є) землі під об'єктами інженерної інфраструктури міжгосподарських меліоративних систем, які перебувають у комунальній власності.

Земельна ділянка, яку позивач виявив намір придбати у власність, не відноситься до жодної з категорій земель, які визначені вищевказаною нормою.

Стаття 24 Закону України від 17.02.2011р. № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" не застосовна у даному випадку, оскільки, по-перше, за твердженням самого відповідача, план зонування території міста Херсона розроблений і затверджений; по-друге, ст.128 ЗК України не передбачає можливості відмови в продажу земельної ділянки, якщо заборона на це установлена іншим, ніж цим Кодексом, законодавчим актом; по-третє, сама норма ст.24 вказаного Закону установлює винятки із загального правила щодо заборони передачі земельних ділянок у власність або користування в разі відсутності плану зонування або детального плану території, до яких віднесено випадки розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи, а також приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону.

Також суд вважає, що ст.128 ЗК України у взаємозв'язку із ст.39 цього ж Кодексу не передбачає заборони на передачу земельної ділянки з комунальної власності у приватну власність фізичній особі з тієї підстави, що місце розташування цієї ділянки не відповідає Плану зонування території населеного пункту, з урахуванням того, що на ній розташовані належні такій особі на праві приватної власності об'єкти нерухомості, а також того, що містобудівна документація розроблена і затверджена пізніше, ніж ці об'єкти були створені і речові права щодо них були зареєстровані в установленому законодавством порядку.

Таким чином, слід визнати, що позивачу відмовлено у задоволенні клопотань про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки з підстав, які не передбачені законодавством (у зв'язку з їх фактичною відсутністю).

З урахуванням викладеного суд також враховує наступне.

За змістом статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 р. № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

В свою чергу, Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи за заявами про захист права на мирне володіння майном, напрацював низку загальновизнаних стандартів захисту цього права, які зводяться до такого загального правила: вирішуючи питання про те, чи відбувається порушення статті 1 Першого протоколу, треба визначити: чи є в позивача право власності на майно, що охоплюється змістом статті 1; чи мало місце втручання в мирне володіння майном та яким є характер такого втручання; чи відбулося позбавлення майна.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, наприклад, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку існування проблеми, що становить суспільний інтерес, яка б вимагала таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, Європейський суд з прав людини також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Конвенція в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. На відміну від традиційного розуміння інституту права власності, характерного для України, як і в цілому для держав континентальної системи права, Європейський суд з прав людини тлумачить поняття "майно" (possessions) набагато ширше й у контексті ст.1 Першого протоколу під "майном" розуміє не тільки "наявне майно" (existing possessions), але й цілу низку інтересів економічного характеру (активи (assets)).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно "суспільний інтерес" (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable relationship of proportionality between the means employed and the aims pursued). Європейський суд з прав людини констатує порушення державою ст.1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Пунктом 21 рішення Європейський суд з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30 червня 2006 року акцентував увагу на Рішенні Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року у справі "Stretch v. United Kingdom" ("Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії"), виходячи зі змісту пунктів 32-35 якого, звертаючись із заявою до уповноважених органів та виконуючі визначені чинним законодавством умови, а також дотримуючись відповідного порядку, заявник мав право очікувати про набуття майнового права в значенні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції.

В даному конкретному випадку суд вважає, що маючи легітимно на праві приватної власності нерухоме майно, позивач мав щонайменше законні очікування на набуття речових прав щодо земельної ділянки, на якій воно розташоване, оскільки приписи чинного земельного законодавства передбачають перехід таких прав у разі переходу права власності на нерухоме майно.

Отже, ці законні очікування є майном у сенсі статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, а відмова відповідача у їх реалізації може становити втручання в право особи на мирне володіння своїм майном.

Оцінюючи оскаржені рішення на предмет їх правомірності у контексті статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суд виходить з того, що таке втручання не було законним, оскільки як вже було встановлено, не ґрунтувалось на підставах, визначених чинним національним законодавством.

Отже, судом встановлено відсутність тієї підстави для прийняття оскаржених рішень, на яку посилався відповідач, а тому вони суперечать приписам ст.19 Конституції України, є протиправними і підлягають скасуванню в тій частині, яка стосується позивача, оскільки порушують його гарантоване Конституцією і законами України право на отримання земельної ділянки, на якій розташоване належне йому нерухоме майно.

Таким чином рішення Херсонської міської ради від 05.09.2017 р. підлягає скасуванню у повному обсязі.

Що стосується рішення Херсонської міської ради від 23.02.2018 р. № 1224, то скасуванню підлягає лише пп.2.1 п.2 цього рішення, оскільки саме цим підпунктом цього пункту прийнято рішення стосовно відмови ОСОБА_1 в дозволі на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки для відведення у власність (шляхом викупу) площею 0,0541 га по вул.Суворова, 10-б. Решта рішення Херсонської міської ради від 23.02.2018 р. № 1224 стосується інших фізичних та юридичних осіб і жодним чином не впливає на права, свободи та інтереси позивача.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами ст.139 КАС України, з урахуванням вимог якої підлягає стягненню з Херсонської міської ради за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 1344,80 грн.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255, 162 КАС України, суд -

вирішив :

Позов ОСОБА_1 (73027, м.Херсон, вул.Ломоносова, 116, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Херсонської міської ради (73000, м.Херсон, пр-т Ушакова, 37, код ЄДРПОУ 26347681), третя особа: Херсонський міський центр німецької культури (73000, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 25984888) про визнання протиправними та скасування рішень задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Херсонської міської ради (73000, м.Херсон, пр-т Ушакова, 37, код ЄДРПОУ 26347681) від 05.09.2017 р. № 888 "Про відмову ОСОБА_1 в дозволі на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та в проведенні її експертної грошової оцінки для відведення у власність (шляхом викупу)".

Визнати частково протиправним та частково скасувати рішення Херсонської міської ради (73000, м.Херсон, пр-т Ушакова, 37, код ЄДРПОУ 26347681) від 23.02.2018 р. № 1224 "Про відмову в дозволі на розроблення землевпорядної документації щодо відведення у власність (шляхом викупу) земельних ділянок та в проведенні експертної грошової оцінки земельних ділянок", а саме пп.2.1 п.2, яким відмовлено в дозволі на проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок для відведення у власність (шляхом викупу) ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) - площею 0,0541 га, по вул.Суворова, 10-б, під будівництво та обслуговування житлового будинку у зв'язку з невідповідністю статтям 83, 128 Земельного кодексу України (відповідно до містобудівної документації - Плану зонування території міста Херсон, затвердженого рішенням міської ради від 20.02.2015 р. № 1724, земельна ділянка розташована в зоні змішаної багатоквартирної житлової та громадської забудови - Ж-3, а частина земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0012 га - за лінією регулювання забудови вул.Суворова).

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Херсонської міської ради (73000, м.Херсон, пр-т Ушакова, 37, код ЄДРПОУ 26347681) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (73027, м.Херсон, вул.Ломоносова, 116, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у сумі 1344 (одна тисяча триста сорок чотири) грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до пп.15.5 п.15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 22 червня 2018 р.

Суддя Бездрабко О.І.

кат. 6.3