Постанова

від 21.06.2018 по справі 520/13190/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2018 р.м.ОдесаСправа № 520/13190/17

Категорія: 6.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Калініченко Л.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Бойка В.А., Єщенка О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2017 року (м. Одеса, дата складання повного тексту рішення - 06.12.2017р.) по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, 3-ї особи Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання бездіяльності протиправною,

В С Т А Н О В И В:

01.11.2017 року ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду м. Одеси із позовом до Одеської міської ради та 3-ї особи ФОП ОСОБА_2, в якому, з урахуванням уточнень, просила суд визнати протиправною бездіяльність відповідача у формі не проведення земельних торгів при передачі 3-й особі в оренду земельної ділянки площею 0,0721 га, за адресою: АДРЕСА_1, для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машиномість.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона, з 2004 року користується машино-місцем НОМЕР_1 на автостоянці ІНФОРМАЦІЯ_1 , що належала ПП ОСОБА_3 і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, нею за власні кошти на вказаній автостоянці було збудовано навіс. Разом з тим, після смерті ОСОБА_3 власником цієї автостоянки став ОСОБА_2 (т.б. син померлої) на підставі рішення Київського районного суду м.Одеси від 01.07.2011р. (справа №2-3533/2011), яке в подальшому було скасоване. У зв'язку з зазначеними обставинами, позивачка вважає, що оскільки підставою виникнення права власності на спірну автостоянку було рішення суду, яке у подальшому було скасовано, то, відповідно, Одеська міська рада зобов'язана була провести земельні торги, а не передавати земельну ділянку в оренду ФОП ОСОБА_2 без проведення цих торгів.

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2017 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 19.12.2017 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального і процесуального права, просив скасувати постанову Київського районного суду м. Одеси від 27.11.2017 року та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність усіх законних підстав для її часткового задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24.11.2008 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27.02.2009 року, позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на автостоянку на 50 машиномісць, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, як на спадщину за законом після смерті матері - ОСОБА_3

Право власності ОСОБА_2 на зазначену автостоянку було зареєстровано на підставі вказаних вище судових рішень суду 1-ї та 2-ї інстанцій в КП ОМБТІ та РОН 05.01.2011року (номер запису: 2581 в книзі: 103неж-6).

Разом з тим, в подальшому, ухвалою Верховного суду України від 02.02.2011 року вищезазначені рішення Київського районного суду м. Одеси від 24.11.2008 року та ухвала апеляційного суду Одеської області від 27.02.2009 року були скасовані та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Далі, заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01.07.2011р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15.11.2012р., було знову визнано право власності на автостоянку на 50 машино-місць, розташована за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_2

Проте, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з цивільних та кримінальних справ від 03.04.2013р. було скасовано ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15.11.2012 р. та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Далі, в ході повторного розгляду справи апеляційним судом Одеської області, заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 01.07.2011р. скасовано, а провадження у справі - закрито у зв'язку із відмовою ОСОБА_2 від позову.

16.04.2013 року Одеська міська рада прийняла рішення №3368-VI про передачу ФОП ОСОБА_2 земельної ділянки (кадастровий номер 5110136900:32:010:0023) площею 0,0721 га, за адресою: АДРЕСА_1, у довгострокову оренду терміном на 25 років, до початку реалізації планувальних рішень району для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машино-місць. Пунктом 3 вказаного рішення було вирішено затвердити договір оренди землі між ОМР та ФОП ОСОБА_2

12.06.2013 року, на виконання зазначеного рішення №3368-VI, між Одеською міською радою та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого, орендодавець, на підставі Закону України Про оренду землі та рішення Одеської міської ради №3368-VI від 16.04.2013р., передає, а орендар приймає у строкове, платне володіння, користування земельну ділянку площею 721 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1, згідно з планом земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору.

Крім того, 12.06.2013 року між Одеською міською радою та ФОП ОСОБА_2 було складено акт приймання-передачі даної земельної ділянки, що передається в оренду ФОП ОСОБА_2

Позивачка - ОСОБА_1 користується машино-місцем НОМЕР_1 на автостоянці ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та виступала замовником будівництва даного машино-місця, що підтверджується відповідним свідоцтвом на право власності на навіс НОМЕР_1 на автостоянці ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка належала приватному підприємцю ОСОБА_3 на підставі державного акту, виданого Управлінням земельних ресурсів №3308-IV від 11.0.2004 року та розпорядження Одеської міської ради від 09.03.2005 року.

05.09.2017 року ОСОБА_1 звернулась до ФОП ОСОБА_2 із запитом про надання інформації стосовно того, на якій підставі він використовує земельну ділянку, яка є комунальною власністю та належить територіальній громаді м.Одеси, на якій розташована тимчасова автостоянка на 50 машино-місць за адресою: АДРЕСА_1.

19.09.2017 року ФОП ОСОБА_2 надав їй відповідь (разом із копіями дозвільних документів), в якій повідомив заявницю про те, що він використовує земельну ділянку під автостоянкою на підставі рішення Одеської міської ради від 16.04.2013 року №3368-VI та договору оренди землі від 12.06.2013 року.

Вважаючи, що Одеська міська рада, в даному випадку, повинна була провести земельні торги для визначення особи, якій буде передана відповідна земельна ділянка у користування, позивачка звернулася до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та безпідставності позовних вимог та відповідно, з правомірності спірного рішення міськради.

Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, може лише частково погодитися з такими висновками суду 1-ї інстанції, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ст.24 Закону України Про місцеве самоврядування встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до змісту ст.ст.1,78 ЗК України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній і державній власності та є, в свою чергу, основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною Держави.

У відповідності ж до приписів ст.ст.2,5 ЗК України, міська рада при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин.

Згідно із ч.5 ст.60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Так, як слідує зі змісту вимог ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст.122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди ) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

А відповідно до ч.2 ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч.2,3 ст.134 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до п.1 ч.2 ст.124 ЗК України, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Отже, проведення земельних торгів є одним з етапів процедури передачі міською радою земельних ділянок в користування іншим особам.

Так, як встановлено судами обох інстанцій з матеріалів справи, 16.04.2013 року Одеською міською радою було прийнято рішення №3368-VI Про передачу ФОП ОСОБА_2 в оренду земельної ділянки площею 0,0721 га, за адресою: АДРЕСА_1, для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машино-місць .

Далі, як видно з матеріалів справи, 12.06.2013 року між Одеською міською радою та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та змісту позовної заяви, ОСОБА_1 фактично стверджує, що оскаржуваним рішенням міської ради порушуються її права на користування власним машино-місцем на цій автостоянці, яке, в свою чергу, належить їй на підставі свідоцтва про право власності на навіс НОМЕР_1.

Отже, в даному випадку, у цій справі фактично йде мова про спір щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою під приватним машино-місцем НОМЕР_1, а тому, у відповідності до приписів чинного законодавства (ст.391 ЦК України), такий спір має бути розглянутий в порядку цивільного судочинства.

При цьому, слід вказати, що ст.80 ЗК України визначено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Крім того, як вже зазначалося вище, за змістом положень ст.ст.2,5 ЗК України, міська (сільська) рада при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин.

Як слідує з приписів ч.2 ст. 2 КАС України (в редакції чинній на момент звернення позивача із позовом), до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

А згідно із п.п.1,7 ст.3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У відповідності до ч.2 ст.4 КАС України (в редакції на час спірних правовідносин ), юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно ж до вимог п.1 ч.1 ст.17 КАС України, (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з даним позовом ), компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії ), дій чи бездіяльності.

При чому, вжитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1 ст.3 КАСУ в указаній редакції ).

Аналогічні положення містяться і в п.1 ч.1 ст.19 чинного КАС України.

Крім того, як вбачається з приписів ч.3 ст.19 діючого КАС України, адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Отже, з вказаних вище норм процесуального права слідує, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні саме владних управлінських функцій.

Також, ще одночасно слід вказати, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та вже зазначалося вище, 16.04.2013 року Одеською міською радою було прийнято рішення №3368-VI про передачу в оренду ФОП ОСОБА_2 земельної ділянки пл.0,0721 га для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машино-місць, одне з яких належить позивачці на праві приватної власності, що, в свою чергу, зі слів останньої, створює їй певні перешкоди у користуванні цим машино-місцем НОМЕР_1.

Далі, як встановлено з матеріалів справи, на виконання вказаного вище рішення міськради від 16.04.2013р. №3368-VI, 12.06.2013 року між Одеською міською радою та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі.

Таким чином, спір у справі, що розглядається, фактично стосується права користування на земельну ділянку фізичних осіб, тобто цивільного права, а тому правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами цивільного права.

При чому, у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок в оренду або у власність, т.б. ненормативного акту, який вичерпує свою дію після реалізації, подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися в порядку не адміністративної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Отже, системний аналіз зазначених обставин справи дає підстави судовій колегії апеляційного суду вважати, що даний спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу місцевого самоврядування, а стосується захисту його приватних інтересів.

За правилами п.1 ч.1 ст.15 ЦПК України (у редакції, чинній на час спірних правовідносин ), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Аналогічні положення містяться і в ч.1 ст.19 діючого ЦПК України.

Згідно із ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

А у відповідності до положень ст.152 Земельного кодексу України, власник або землекористувач земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Так, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.07.2006р. у справі Сокуренко і Стригун проти України вказав, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі Занд проти Австрії висловлено думку, що термін судом, встановленим законом у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів .

З огляду на наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому, відповідно, висновки суду 1-ї інстанції про розгляд справи по суті та відмову у задоволенні позову є необґрунтованими, оскільки цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, за правилами якого можливий одночасний розгляд вимог про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, а також захисту приватного права позивача, як користувача спірної земельної ділянки, на якій знаходиться приватне машино-місце.

При цьому, одночасно необхідно звернути увагу на те, що аналогічна позиція з цього спірного питання була неодноразово висловлена як Верховним Судом України, зокрема в постановах від 26.04.2016р. (справа №823/1604/14 ), від 31.05.2016р. (справа №2-а-227/11 ), від 01.06.2016р. (справа №569/23686/13а ), так і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в постановах від 21.03.2018р. у справі №184/2470/13 та 06.06.2018р. у справі №826/631/15.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених ст.19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Згідно із п.1 ч.1 ст. 238 КАС України , суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до вимог ч.1 ст.319 діючого КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Таким чином, судова колегія, з урахуванням вищевикладеного, вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу позивача, скасувати постанову суду 1-ї інстанції та закрити провадження у даній справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України.

Керуючись ст.ст.19,238,239,311,319,321,325,328,329 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Київського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2017 року - скасувати.

Провадження у справі №520/13190/17 за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради та 3-ї особи ФОП ОСОБА_2 про визнання бездіяльності протиправною - закрити.

Роз 'яснити позивачу право на звернення із даним позовом до загального суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 21.06.2018р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: А.В. Бойко

О.В. Єщенко