Постанова

від 19.06.2018 по справі 642/6354/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 р. м. ХарківСправа № 642/6354/17 Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: П'янової Я.В.

суддів: Бондара В.О. , Зеленського В.В.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 (головуючий суддя Мороко А.С., м. Харків, повний текст складено 20.03.18 р.) по справі № 642/6354/17

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області , Новопсковського районного суду Луганської області

про визнання протиправними відмов та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач), звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі - ТУ ДСА в Луганській області, відповідач 1), Новопсковського районного суду Луганської області (далі - відповідач 2), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив суд:

- визнати протиправною відмову голови Новопсковського районного суду Луганської області у видачі наказу про виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку в розмірі 3-х місячних суддівських винагород за останньою посадою у розмірі - 66144,00 грн.

- визнати протиправною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області у виплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку в розмірі 3-х місячних суддівських винагород за останньою посадою у розмірі 66144,00 грн.

- зобов'язати голову Новопсковського районного суду Луганської області видати наказ про виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку в розмірі 3-х місячних суддівських винагород за останньою посадою у розмірі - 72205 грн. (сімдесят дві тисячі двісті п'ять гривень) 35 коп.

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Луганській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв'язку з відставкою у розмірі 3-х місячних суддівських винагород за останньою посадою у розмірі 72205 грн. (сімдесят дві тисячі двісті п'ять гривень) 35 коп.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 р. адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено в повному обсязі.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач 1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, вважаючи оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим та безпідставним, оскільки судом неповно з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи, як наслідок, рішення ухвалене з невірним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Так, в обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач 1 зазначає, що ТУ ДСА України в Луганській області, як державний орган, має право діяти виключно в межах діючого законодавства України.

Відповідно до статті 111 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 №2453-VI суддя звільняється з посади шляхом прийняття рішенням про його звільнення органом, який його обрав або призначив.

Згідно з ч. 3 статті 122 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 №2453-УІ повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Позивача було звільнено з посади судді Новопсковського районного суду Луганської області наказом Голови суду від 05.10.2016 р., у зв'язку із поданням заяви про звільнення та на підставі Постанови Верховної Ради України Про звільнення суддів №1600-VI від 22.09.16 р.

Закон України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-УШ (дата прийняття), яким передбачено виплату вихідної допомоги у розмірі 3-х місячних суддівських винагород, набрав чинності 30.09.2016 р.

Отже, в даному випадку до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача. Підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги ОСОБА_1 відсутні.

Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Отже, чинним законодавством визначений порядок реалізації права судді на звільнення у зв'язку з відставкою, яке починається з подання суддею відповідної заяви і закінчується прийняттям Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді, яка набирає чинності з моменту її прийняття.

Зважаючи на те, що датою звільнення судді у разі подання заяви про відставку є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата відрахування судді зі штату, то у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги в розмірі 3-х місячних суддівських винагород за останньою посадою, передбачене частиною 3 статті 143 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016р. №1402-VII, який набрав чинності з 30.09.2016 р.

Розгляд справи відповідач 1 просив здійснювати за відсутності його представника.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу - безпідставною, у зв'язку з чим просить її залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 р. - без змін.

В обґрунтування своєї позиції позивач зазначає, що Наказом голови Новопсковського районного суду Луганської області № 65-к ОСОБА_1 відраховано зі штату Новопсковського районного суду Луганської області, у зв'язку із звільненням його з посади за заявою про відставку лише 05.10.2016 року.

У рішенні Конституційного суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

30.09.2016 року набрав чинності Закон України Про судоустрій і статус суддів .

Відповідно до ст. 116 Закону України Про судоустрій і статус суддів суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, має право подати заяву про відставку. Згідно з ст. 143 вказаного Закону судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Постановою Верховної Ради України суддя звільняється з посади, однак ця постанова не передбачає виплату судді вихідної допомоги.

Позивач по даній справі фактично був звільнений наказом Голови суду Новопсковського районного суду Луганської області № 65-к від 05.10.2016 року, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці ОСОБА_1, яка була повернута йому після звільнення за наказом Голови суду, а не після прийняття Постанови Верховної ради України про звільнення.

Тобто, з 22.09.2016 року по 05.10.2016 року ОСОБА_1 фактично перебував у трудових відносинах з Новопсковським районним судом, він продовжував працювати, тому вихідна допомога йому могла бути виплачена лише після припинення трудових відносин за наказом Голови суду, коли він вийшов у відставку, а не після прийняття Постанови ВРУ Про звільнення суддів .

Підтвердженням цього є ст. 125 Закону України Про судоустрій і статус суддів , згідно якої припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ. Отже, трудові відносини судді припиняються на підставі наказу голови суду.

З огляду на те, що наказ про звільнення судді Заботіна В.В. був виданий Головою Новопсковського районного суду 05 жовтня 2016 року, то до цих правовідносин по виплаті вихідної допомоги має застосовуватись Закон України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 року, який набув чинності 30.09.2016 року, адже Закон України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 року втратив чинність 30.09.2016 року.

В апеляційній скарзі представник ТУ ДСА в Луганській області посилається на постанову Верховного Суду по справі № 802/1590/17-а.

З цього приводу позивач зазначає, що згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з мотивувальної частини постанови від 21.02.2018 року, Верховний Суд не сформував правого висновку щодо виплати вихідної допомоги за обставин, які наявні у даній справі, а лише вирішив справу по суті, тому відсутні підстави враховувати дану позицію при ухваленні рішення в даній адміністративній справі.

Окрім того, з аналізу апеляційної скарги вбачається, що ТУ ДСА в Луганській області порушило вимоги процесуального закону (КАС України), оскільки не зазначило ані свій ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, ані ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України Новопсковського районного суду Луганської області, і на цей недолік не звернув уваги суд апеляційної інстанції при вирішенні питання щодо відкриття апеляційного провадження. Тобто, апеляційна скарга не відповідає вимогам КАС України, а відтак підлягала залишенню без руху.

Позивач та представник відповідача 2 в судове засідання не прибули, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання, призначеного на 19.06.2018 року, за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що 30.10.1999 р. ОСОБА_1 призначено на посаду судді Лутугинського районного суду Луганської області, відповідно до наказу начальника управління юстиції Луганської області № 117 від 15.11.1999 р.

З 15.10.2015 р. позивача переведено на посаду судді Новопсковського районного суду Луганської області відповідно до Указу Президента України "Про переведення суддів" № 564/2015 від 26.09.2015 р.

22 вересня 2016 року Верховною Радою України прийнято постанову № 1600-VIII, якою, у зв'язку з поданням заяви про відставку, звільнено з посади суддю Заботіна В.В.

Наказом голови Новопсковського районного суду Луганської області № 65-к від 05.10.2016 р. позивача відраховано зі штату Новопсковського районного суду Луганської області з 05.10.2016 р., у зв'язку із звільненням його з посади за заявою про відставку.

Відповідно до довідки про доходи від 26.12.2017 р., що міститься в матеріалах справи, загальна сума заробітної плати, яка виплачувалась ОСОБА_1 за останні три місяці перед звільненням, становить 72205,35 грн.

07 листопада 2017 року позивач звернувся із письмовою заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області про нарахування та виплату йому вихідної допомоги у зв'язку з відставкою.

Листом № 2037/17 від 05.12.2017 р. Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області повідомило позивача про те, що на час прийняття постанови Верховної Ради України № 1600-VII від 22.09.2016 "Про звільнення суддів", Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07.07.2010р. не містив положень щодо виплати вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою, а тому підстави для виплати такої допомоги відсутні.

Також, 07 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до голови Новопсковського районного суду Луганської області з листом про вирішення питання щодо виплати вихідної допомоги у розмірі 3-х місячної суддівської винагороди.

Листом № 01/264/2017 від 20.11.2017 р. головою Новопсковського районного суду Луганської області повідомлено позивача про те, що станом на час прийняття постанови Верховної Ради України № 1600-VII від 22.09.2016 "Про звільнення суддів", стаття 143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.2016р., яка передбачає, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 3-х місячних суддівських винагород за останньою посадою, не набрала чинності та зазначено, що положення вищезазначеного Закону набрало чинності 30.09.2016 р. Також вказано на те, що враховуючи, що на момент реалізації ОСОБА_1 права на відставку діяла норма Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07.07.2010р. (в редакції, чинній на 22.09.2016 р.), яка не передбачала виплату вихідної допомоги суддям, які вийшли у відставку, а норма Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.2016 р., яка передбачала виплату вихідної допомоги суддям, які вийшли у відставку, у розмірі 3-х місячних заробітних плат за останньою посадою не набрала чинності, підстави для виплати вихідної допомоги у розмірі 3-х місячних суддівської винагороди відсутні.

Вважаючи свої права порушеними у зв'язку із невиплатою вихідної допомоги, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на отримання вказаної допомоги, оскільки станом на 30 вересня 2016 року позивач перебував на посаді судді, а тому суд вважає, що на ОСОБА_1 поширюється дія норми ч. 1 ст. 143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII щодо виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України (у редакції, яка діяла від 02.03.2014 р.), суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку.

Згідно з пунктами 1-5 статті 120 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 року №2453-VІ (далі - Закон №2453-VІ) (в редакції, чинній на момент винесення постанови Верховної Ради України від 22.09.2016 року №1600-VIII Про звільнення суддів ) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканості, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Частиною 1 статті 136 Закону №2453-VI було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Законом №1166-VII внесено зміни до Закону №2453-VI та виключено статтю 136 Закону (пункт 28 розділу ІІ Закону №1166-VII).

Згідно з Прикінцевими положеннями Закону №1166-VII зміни, передбачені Розділом II, набирають чинності з 1 квітня 2014 року.

У Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Внесені Законом №1166-VII зміни до Закону №2453-VI в частині скасування положень статті 136 цього Закону є чинними, неконституційними не визнавались.

За приписами абзацу 3 пункту 7 Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10.06.1997 року №503/97, акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

Отже, чинним законодавством визначений порядок реалізації права судді на звільнення у зв'язку з відставкою, яке починається з подання суддею відповідної заяви і закінчується прийняттям Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді, яка набирає чинності з моменту її прийняття.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на те, що датою звільнення судді у разі подання заяви про відставку є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата відрахування судді зі штату, то у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги в розмірі 3-х місячних суддівських винагород за останньою посадою, передбачене частиною 3 статті 143 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016р. №1402-VIІ, який набрав чинності з 30.09.2016 р.

Така позиція підтверджена висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.02.2018 року у справі № 802/1590/17-а, від 23 травня 2018 року у справі № 802/1490/17-а, від 06 червня 2018 року у справі № 802/798/17-а, які в силу приписів ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються судом при застосуванні таких норм права, що спростовує доводи позивача про відсутність підстав для їх врахування.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Європейський Суд з прав людини у пункті 31 Рішення від 26.06.2014р. у справі "Суханов та Ільченко проти України" зауважив, що: "стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою".

За приписами статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України, окрім іншого, належить прийняття законів.

Отже, Верховна Рада України повноважна встановлювати, змінювати чи припиняти виплату соціальних гарантій та допомоги шляхом прийняття відповідних законів.

Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України № 1-1/2013, як на підставу виплати йому вихідної допомоги, є необґрунтованими, оскільки Конституційний Суд України у своїх рішеннях не відносить вихідну допомогу до конституційних гарантій незалежності судді, а її невиплату до звуження конституційних прав судді.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 р. у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004р. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

При розв'язанні спірних правовідносин судом також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014р., в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, оскільки відповідачі при розгляді заяв про виплату вихідної допомоги позивачу діяли з дотриманням вимог, передбачених Конституцією та законами України.

На переконання колегії суддів, судом першої інстанції було застосовано Закон, який не підлягав застосуванню, а саме статтю 143 Закону України Про судоустрій і статус суддів (у редакції від 02.06.2016 р. №1402-VIІ, який набрав чинності з 30.09.2016 р.).

На підставі викладеного та відповідно до змісту вказаних положень чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Щодо посилання позивача у відзиві на те, що апеляційна скарга відповідача 1 не відповідає вимогам КАС України, оскільки в ній не зазначено ідентифікаційні коди в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України учасників справи, а тому підлягає залишенню без руху, колегія суддів зауважує на таке.

Ухвалою від 24.04.2018 року зазначена апеляційна скарга була залишена без руху. З огляду на усунення відповідачем 1 всіх недоліків поданої апеляційної скарги, ухвалою від 14.05.2018 року відкрито провадження за вказаною апеляційною скаргою.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 3 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були допущені порушення норм матеріального права, а тому рішення підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Щодо вимоги відповідача 1 про стягнення судового збору за подання апеляційної скарги з позивача колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В свою чергу, частиною 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

З огляду на вищезазначену норму законодавства, встановлений вичерпний перелік судових витрат, які стягуються на користь суб'єкта владних повноважень, а саме, судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Судовий збір за подання апеляційної скарги до вказаного переліку не входить, а тому вимога про його стягнення з позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 139, 243, 250, 308, 310, п.2 ч.1 ст. 315, 317, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 по справі № 642/6354/17 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя ОСОБА_2 Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повний текст постанови складено 22.06.2018.