Постанова

від 21.06.2018 по справі 820/4382/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/4382/17 Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Тацій Л.В.

суддів: Бегунца А.О. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Ткаченка А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2017р., суддя Панченко О.В., м. Харків, повний текст складено 04.12.17 року по справі № 820/4382/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківспецелектромонтаж"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «Харківспецелектромонтаж» , звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області 14.07.2016р. №0000171412.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2017р. по справі № 820/4382/17 позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з підстав та мотивів, викладених у скарзі, просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції з підстав та мотивів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача змісту судового рішення, що оскаржується, апеляційної скарги, пояснення представників сторін, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в червні 2017 року фахівцями ГУ ДФС у Харківській області проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо господарських взаємовідносин з ТОВ «БЦ Інвест» (податковий номер 40372701) за липень, серпень 2016 року, ТОВ «Лігаторг» (податковий номер 40819540) за листопад 2016 року, ТОВ «Апітрейдс» (податковий номер 40822930) за грудень 2016 року.

Результати перевірки оформлені актом № №5499/20-40-14-12-11/39216520 від 27.06.2017 року (а.с. 32-128, т.1).

У висновках вказаного акту перевірки контролюючим органом відображено висновок про порушення позивачем:п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198; п. 201.1, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит на суму 229762 грн., в тому числі: за липень 2016 року - 24090 грн., за серпень 2016 року - 24292 грн., за листопад 2016 року - 14687 грн., за грудень 2016 року - 166693 грн. в зв'язку з документально оформленими операціями з ТОВ «БЦ Інвест» , ТОВ «Лігаторг» , ТОВ «Апітрейдс» , що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у розмірі 229762 грн. за липень, серпень, листопад, грудень 2016 року.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, ГУ ДФС у Харківській області прийнято податкові повідомлення - рішення від 14.07.2017р. №0000171412, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 287202,50 грн., в тому числі за основним платежем - 229762 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 57440,5 грн.

Позивач, не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду із даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з їх обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

З дослідженого акту перевірки слідує, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, слугувало відображене в акті судження про те, що господарські операції, які мали місце між позивачем та його контрагентами ТОВ «БЦ Інвест» , ТОВ «Лігаторг, ТОВ «Апітрейдс» по взаємовідносинах з якими проводилась податкова перевірка, у перевіреному періоді мали ознаки нереальності.

При цьому, податковий орган посилався на те, що згідно отриманої узагальненої податкової інформації по контрагенту ТОВ «БЦ Інвест» з питань проведення фінансово-господарських операцій з контрагентами - покупцями та контрагентами - постачальниками за період декларування ПДВ травень - листопад 2016 року зазначено, що вказану інформацію складено в зв'язку з неможливістю проведення перевірки ТОВ «БЦ Інвест» з причини відсутності підприємства за місцем знаходження.

Також контролюючим органом взято до уваги, що згідно даних Єдиного реєстру податкових накладних ТОВ «БЦ Інвест» протягом травня - листопада 2016 року реалізовано автозапчастини, електрообладнання та інші товари, а також надано послуги, які потребують спеціальних знань та навичок. В той же час згідно даних Єдиного реєстру податкових накладних ТОВ «БЦ Інвест» у зазначений період придбано інші за характером та напрямком діяльності товари, що не пов'язані з декларованими показниками діяльності, зокрема наданими послугами та виконаними роботами.

В зв'язку з наведеним контролюючий орган дійшов висновку, що ТОВ «БЦ Інвест» придбавало товари, які в подальшому не реалізовувались, а відбувалось лише документальне оформлення операцій з реалізації інших товарів, робіт, послуг на адресу покупців, тобто фактично відбувався «розрив» ланцюга постачання. Також було вказано, що за даними звіту за формою 1-ДФ на підприємстві ТОВ «БЦ Інвест» працювала 1 особа, яка фактично не могла виконувати роботи та надавати послуги, що були надані ТОВ «БЦ Інвест» контрагентам.

По взаємовідносинам позивача з ТОВ «Лігаторг та ТОВ «Апітрейдс» , контролюючим органом зазначено, що згідно отриманої податкової інформації встановлено наявність в провадженні слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві матеріалі досудового розслідування №32016100060000119 за фактом фіктивного підприємництва, вчиненого повторно, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 205 КК України.

Зокрема, даними досудового розслідування було встановлено, що ТОВ «Лігаторг, а також ТОВ «Апітрейдс» використано з метою ухилення від сплати податків шляхом документального оформлення безтоварних операцій з купівлі-продажу цінних паперів, що фактично не мають жодної цінності від підприємств, які мають ознаки фіктивності та службові особи яких не мають відношення до ведення господарської діяльності підприємств.

Крім того, контролюючим органом взято до уваги, що згідно звіту за формою 1-ДФ на підприємстві ТОВ «Апітрейдс» у IV кварталі 2016 року працювала 1 особа, отже встановлено неможливість виконання підприємством документально оформлених робіт та послуг, які передбачають значний обсяг трудовитрат та наявність спеціальної кваліфікації працівників.

Відповідач також прийняв до уваги, що у провадженні Київського ВП ГУНП в Харківській області перебувають матеріали досудового розслідування № 42017221080000024 за фактом привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, які вчинені у великих розмірах, за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України. При цьому, вказане провадження порушено у відношенні посадових осіб Департаменту комунального господарства та Управління з будівництва, ремонту та реконструкції Харківської міської ради.

Відповідач, зазначив, що з вказаними підрозділами Харківської міської ради, позивачем укладено договори на виконання робіт та, оскільки за матеріалами досудового розслідування зазначено, що Департамент комунального господарства та Управління з будівництва, ремонту та реконструкції Харківської міської ради спільно з працівниками підприємства позивача привласнили бюджетні кошти, наявними є ознаки фіктивності вказаних договорів.

На вказані доводи відповідач посилався як у акті перевірки, так і в запереченнях на адміністративний позов, поданих до суду першої інстанції, а також і у доводах апеляційної скарги.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, з урахуванням положень ст. 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Приписами підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до підпункту 14.1.156 статті Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Порядок формування податкового кредиту передбачений статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 визначено, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Також, відповідно до пункту 198.3 статт198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, суми податку на додану вартість для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України встановлено, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу витрат, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За правилами частини першої ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З матеріалів справи судом встановлено, що між позивачем і Департаментом комунального господарства Харківської міської ради 20.07.2016р. укладено договір № 511 (а.с. 10-12 том 1).

За умовами вказаного договору Департамент комунального господарства Харківської міської ради (замовник) доручає позивачу виконати роботи з реконструкції мереж зовнішнього освітлення за визначеними в договорі вулицями в м. Харкові.

Виконання вказаних робіт підтверджується актом виконаних робіт № 1/511 за липень 2016 року (а.с. 17-20, том 1), відомістю до вказаного акту (а.с. 21-23, том 1), розрахунками прямих і загально виробничих витрат (а.с. 24- 28, том 1), розрахунком на покриття адміністративних витрат № 6 (а.с. 29, том 1), актом виконаних робіт № 1/527 за серпень 2016 року (а.с. 43-47, том 1), розрахунками прямих і загально виробничих витрат за серпень 2016 року (а.с. 48- 54, том 1), розрахунком кошторисного прибутку та розрахунком адміністративних витрат (а.с. 54-55 том 1).

У зв'язку з виконаними роботами позивачем виписано податкову накладну від 27.07.2016р. № 12 (а.с. 30), а а також податкову накладну від 19.08.2016р. № 5 (а.с. 56).

Окрім того, судом встановлено, що між позивачем та Департаментом комунального господарства Харківської міської ради 22.07.2016р. укладено договір № 527 (а.с. 57 -59 том 1).

За умовами вказаного договору Департамент комунального господарства Харківської міської ради (замовник) доручає позивачу виконати роботи з реконструкції мереж зовнішнього освітлення за визначеними в договорі вулицями в м. Харкові.

Між позивачем та Департаментом комунального господарства Харківської міської ради 04.11.2016р. укладено договір № 818 (а.с. 73- 75 том 1), відповідно до якого Департамент комунального господарства Харківської міської ради (замовник) доручає позивачу виконати роботи з реконструкції мереж зовнішнього освітлення за визначеними в договорі вулицями в м. Харкові.

Виконання робіт за вказаним договором підтверджено актом № 1/818 за грудень 2016 року (а.с. 77-78), відомістю ресурсів, розрахунком загальновиробничих витрат, розрахунком кошторисного прибутку за грудень 2016 року (а.с. 79- 82, том 1), довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2016 року (а.с. 99, том 1), актом приймання будівельних робіт за грудень 2016 року № 1-943 (а.с.100-101, том 1), відомістю ресурсів за грудень 2016 року, розрахунком загально виробничих витрат, розрахунком кошторисного прибутку (а.с. 101-103, том. 1), довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2016 року (а.с. 105 том 1), актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2016 року № 1/911 (а.с.106-109, том 1), відомістю ресурсів за грудень 2016 року, розрахунком загально виробничих витрат за грудень 2016 року, розрахунком кошторисного прибутку (а.с. 111-113 том 1). В зв'язку з виконаними роботами позивачем на адресу замовника виписано податку накладну від 09.12.2016р. № 3 (а.с. 83 том 1), податкову накладну від 23.12.2016р. № 16 (а.с. 104 том 1), податкову накладну від 23.12.2016р. № 15 (а.с. 114 том 1).

Окрім того, між позивачем та Департаментом комунального господарства Харківської міської ради 06.10.2016р. було укладено договір №717 (а.с. 10-12 том 2), відповідно до якого Департамент комунального господарства Харківської міської ради (замовник) доручає позивачу виконати роботи з реконструкції мереж зовнішнього освітлення за визначеними в договорі вулицями в м. Харкові. Виконання вказаного договору підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2016 року №1/717 (а.с. 5-7 , том 2), відомістю ресурсів до акта прийняття №1/717 за листопад 2016 року.

13.12.2016р. між позивачем та Управлінням з будівництва, ремонту та реконструкції Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради (замовник) укладено договір будівельного підряду № 41/12-Х (а.с. 16-19 том 2), відповідно до якого позивач (підрядник) прийняв зобов'язання виконати та здати у визначений строк роботи з реконструкції мереж зовнішнього освітлення за визначеними договором вулицями в місті Харкові. Виконання вказаного договору підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2016 року №1 (а.с. 14 том 2).

З метою виконання договірних зобов'язань за договором №511 від 20.07.2016р. позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «БЦ Інвест» , що підтверджується актами надання послуг №08071, №12071, №12073, згідно яких надано послуги автогідропідйомника, автокрана, машини бурильно-кранової.

У зв'язку з наданими послугами ТОВ «БЦ Інвест» на адресу позивача виписано податкові накладні від 08.07.2016р. №806, від 12.07.2016р. №1207, від 12.07.2016р. №1208, від 12.07.2016р. №1209.

Згідно актів надання послуг від 05081 від 05.08.2016р., №05083 від 05.08.2016р., №05082 від 05.08.2016р., №12081 від 12.08.2016р., №120821 від 12.08.2016р., №15081 від 15.08.2016р. позивачем від ТОВ «БЦ Інвест» отримано послуги автогідропідйомника, автокрана, машини бурильно-кранової, тягача та ТОВ «БЦ Інвест» та на адресу позивача виписано податкові накладні від 05.08.2016р. №506, від 05.08.2016р. №508, від 05.08.2016р. №507, від 12.08.2016р. №1203, від 12.08.2016р. №1202, від 15.08.2016р. №1503.

У зв'язку з виконанням договору від 04.11.2016р. № 818, позивачем отримано від ТОВ «Лігаторг» послуги автокрана, машини бурильно-кранової, автопідйомника, що підтверджується актами надання послуг від 14.11.2016р. №14111, від 14.11.2016р. №14112, від 17.11.2016р. №17111 та в зв'язку з наданими послугами ТОВ «Лігаторг» на адресу позивача виписано податкові накладні: від 14.11.2016р. №106, від 14.11.2016р. №107, від 17.11.2016р. №108.

Від ТОВ «Апітрейдс» позивачем отримано аналогічні послуги, що підтверджується актами надання послуг від 23.12.2016р. №23121, від 23.12.2016р. №23122, від 20.12.21016р. №20121, від 27.12.2016р. №27121, від 13.12.2016р. №13122, від 21.12.2016р. №21121, від 13.12.2016р. №13121, від 19.12.2016р. №19121, від 19.12.2016р. №19122 та на адресу позивача виписано податкові накладні, копії яких надано позивачем до матеріалів справи.

У акті перевірки контролюючим органом не заперечується наявність належним чином складених документів первинного обліку, в тому числі, актів надання послуг, що були підписані між позивачем та його контрагентами, по взаємовідносинах з якими проводилася податкова перевірка.

Доводи контролюючого органу про фіктивний характер взаємовідносин позивача з зазначеними вище контрагентами обґрунтовуються виключно наявністю низки порушених кримінальних проваджень, в яких фігурують вказані контрагенти, а також кримінального провадження, в якому фігурують підприємство позивача, а також його контрагенти, що виступали як замовники робіт - структурні підрозділи Харківської міської ради.

У зв'язку з наведеним колегія суддів зазначає, що копії наданих позивачем первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, що також спростовує доводи відповідача про порушення позивачем стандартів бухгалтерського обліку.

Як свідчать копії платіжних доручень, позивачем на адресу його контрагентів здійснено оплату за надані послуги грошовими коштами, з урахуванням сум ПДВ, що вказує на виконання ним як замовником своїх зобов'язань за договором.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем під час перевірки та впродовж розгляду справи в суді першої інстанції надані всі первинні документи, які відповідають вимогам статей 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV), відображають реальність господарських операцій з його контрагентами в частині задоволених позовних вимог та є підставою для формування податкового обліку Товариства відповідно до пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України.

Згідно діючого законодавства України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Такий висновок цілковито узгоджується з положенням ст. 61 Конституції України, згідно якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: « ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності» .

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» . У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, слід наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом» .

Наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Наявні у справі докази не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентами позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом не виявлено.

Посилання податкового органу на неможливість ідентифікувати автотранспортні засоби, якими надано послуги позивачу, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Так, позивачем до матеріалів справи надано копію договору №23/06 на надання автотранспортних послуг та виконання робіт спецтехнікою від 23.06.2016р., що був укладений між позивачем (замовник) та ТОВ «БЦ Інвест» , а також копію аналогічного договору №10/11 від 10.11.2016р., що був укладений з ТОВ «Лігаторг» .

За умовами вказаних договорів та додаткових угод до них передбачено надання позивачу послуг з використання спеціальної техніки, що включає безпосереднє виконання визначених позивачем робіт, простій спеціального транспорту, його переміщення за вказаними позивачем адресами.

Наявність наведених вище актів прийняття наданих послуг свідчить про фактичне їх надання.

При цьому, вказані роботи за своїм змістом не є тотожними до робіт з перевезення вантажу, а відтак не вимагають зазначення в актах наданих послуг зазначення номерних знаків, типу, моделі автотранспортного засобу, за допомогою якого надавалася послуга, а надана послуга споживається в момент її надання.

Окрім того, посилання відповідача на наявність кримінальних проваджень, за відсутності відповідного вироку суду, що набрав законної сили, відповідно до якого встановлено певні обставини стосовно посадових осіб позивача, його контрагентів, сама по собі не вказує на вчинення позивачем при формування податкового кредиту з ПДВ протиправний дій, а врахування відомостей, що містяться в матеріалах цих кримінальних проваджень при здійсненні податкової перевірки та прийнятті податкового повідомлення-рішення є неприпустимим, оскільки в даному випадку контролюючий орган зробив свої висновки про порушення вимог податкового законодавства на підставі припущень.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів вказує на те, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також враховуючи умови укладених договорів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларований позивачем податковий кредит за господарською операцією з придбання товарів сформовано безпідставно за господарськими операціями, які в реальності не виконувались.

Вказаний висновок відповідає позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 27.03.2018 року по справі № 816/809/17, який відповідно до вимог ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів враховується судом при вирішенні даної справи.

Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 250, 308, 310, п. 1 ч.1 ст. 315, 316, 321, 322, 325, 326, 328 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2017р. по справі № 820/4382/17- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя ОСОБА_1 Судді ОСОБА_2 ОСОБА_3 Повний текст постанови складено 23.06.2018.