Постанова

від 18.06.2018 по справі 904/1284/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/1284/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

розглянувши у письмовому провадженні заяву Першотравенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17.10.2017 у складі колегії суддів: Плюшка І.А., Малетич М.М., Сибіги О.М. у справі

за позовом Межівського районного центру зайнятості до Управління Пенсійного фонду України в Межівському районі Дніпропетровської області про стягнення 11 211,56 грн,

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2017 року Межівський районний центр зайнятості (далі - Центр зайнятості) звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Межівському районі Дніпропетровської області (далі - Пенсійний фонд) про стягнення коштів, виплачених ОСОБА_3 як допомога по безробіттю за періоди з 25.11.2013 по 03.04.2014 та з 29.04.2014 по 22.05.2014 в сумі 11 211,56 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначені кошти були виплачені громадянину ОСОБА_3 безпідставно, в порушення вимог пункту 7 частини 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та є збитками позивача, які він поніс внаслідок протиправних дій відповідача у зв'язку з відмовою останнім громадянину ОСОБА_3 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, і такий факт протиправності його дій було встановлено в постанові Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 у справі № 181/302/13-а, тому відповідно до положень статті 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" понесені Центром зайнятості збитки підлягають відшкодуванню Пенсійним фондом, як особою, яка має нести відповідальність за заподіяння збитків внаслідок несвоєчасного призначення (перерахунку) пенсії.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2017 (суддя Рудь І.А.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.07.2017 (колегія суддів: Чередко А.Є., Коваль Л.А., Пархоменко Н.В.) позов задоволено. Стягнуто з Пенсійного фонду України на користь Центру зайнятості 11 211,56 грн, виплачених ОСОБА_3 як допомога по безробіттю за періоди з 25.11.2013 по 03.04.2014 та з 29.04.2014 по 22.05.2014.

Судові рішення мотивовані тим, що саме внаслідок неправомірних дій, спричинених протиправним рішенням відповідача гр. ОСОБА_3 своєчасно не отримав пенсійного забезпечення, що, у свою чергу, надало йому можливість стати на облік до Центру зайнятості та отримувати допомогу по безробіттю за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, тому виплачені Центром зайнятості кошти є збитками позивача, які відповідач відповідно до приписів статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зобов'язаний відшкодувати позивачу.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.10.2017 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.07.2017 у даній справі залишено без змін.

Пенсійний фонд звернувся до Верховного Суду України з заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17.10.2017 у справі № 904/1284/17 з підстав, передбачених пунктами 1, 2 статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній до 15.12.2017).

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

29.12.2017 на виконання вимог підпункту 1 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України заява Пенсійного фонду про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17.10.2017 у справі № 904/1284/17 була передана Верховним Судом України до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

15.01.2018 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного господарського суду для розгляду заяви Пенсійного фонду визначено склад колегії суддів: Краснов Є.В. - головуючий, Мачульський Г.М., Кушнір І.В.

16.04.2018 ухвалою Верховного Суду на підставі частини 6 статті 302 ГПК України справу № 904/1284/17 разом із заявою Пенсійного фонду передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав оскарження Пенсійним фондом, зокрема, правил суб'єктної юрисдикції.

26.04.2018 ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу № 904/1284/17 разом із заявою Пенсійного фонду повернуто на розгляд Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

17.05.2018 ухвалою Верховного Суду прийнято справу до провадження та вирішено здійснити перегляд постанови без повідомлення та виклику учасників справи.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17.10.2017 Пенсійний фонд просить скасувати зазначену постанову та постановити нове рішення про відмову в позові.

В обґрунтування заяви Пенсійним фондом надано копію постанов Вищого господарського суду України від 21.11.2017 у справі № 916/2081/16 та від 23.08.2017 у справі № 902/1094/16, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального права.

Перевіривши наведені у заяві обставини, Верховний Суд вважає, що заява не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 у справі № 181/302/13-а визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у підтвердженні періоду роботи ОСОБА_3, що дає йому право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах та скасовано рішення ГУПФУ в Дніпропетровській області від 07.02.2013 щодо цієї відмови; визнано протиправними дії Пенсійного фонду щодо відмови ОСОБА_3 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та скасовано рішення УПФУ в Межівському районі від 22.02.2013 про відмову ОСОБА_3 у призначенні такої пенсії; зобов'язано Пенсійний фонд призначити ОСОБА_3 пенсію за віком на пільгових умовах з 06.11.2012.

17.11.2016 Центром зайнятості складено акт № 86/1 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", яким встановлено, що гр. ОСОБА_3 перебуваючи в статусі безробітного, отримував пенсію за віком. В акті також вказано, що неправомірними діями Пенсійного фонду завдано матеріальну шкоду (збитки) Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Центру зайнятості у розмірі отриманої гр. ОСОБА_3 допомоги по безробіттю за періоди з 25.11.2013 по 03.04.2014 та з 29.04.2014 по 22.05.2014 в загальній сумі 11 211,56 грн.

18.11.2016 Центр зайнятості звернувся до Пенсійного фонду з претензією № 453, в якій просив у 15-ти денний термін після отримання претензії повернути суму одержаної гр. ОСОБА_3 допомоги по безробіттю у розмірі 11 211,56 грн, яка була залишена Пенсійним фондом без відповіді та без задоволення.

Встановивши, що у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача, яка полягає у безпідставній відмові в призначенні ОСОБА_3 пенсії за віком на пільгових умовах, внаслідок чого ОСОБА_3 своєчасно не отримав призначення пенсійного забезпечення, яке йому гарантовано чинним законодавством, що дало йому можливість стати на облік в Центрі зайнятості та отримувати допомогу як безробітній особі, чим позивачу було завдало майнової шкоди, суди дійшли висновків про задоволення позову.

Натомість у наданих Пенсійним фондом постановах Вищого господарського суду України від 21.11.2017 у справі № 916/2081/16 та від 23.08.2017 у справі № 902/1094/16, правовідносини в яких є подібними з даною справою, суд касаційної інстанції дійшов протилежних висновків та вважав, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні з огляду на недоведення позивачем (центром зайнятості) наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача (управління ПФУ) та шкодою, завданою позивачу, як обов'язкової умови для стягнення позадоговірної шкоди відповідно до вимог статті 1166 ЦК України. За висновками суду касаційної інстанції у зазначених справах, заявлені позивачем до стягнення грошові кошти не є його матеріальною шкодою, завданою відповідачем, оскільки такі кошти були виплачені позивачем добровільно як допомога по безробіттю, у зв'язку з наданням фізичній особі, яка перебувала на обліку в центрі зайнятості, статусу безробітної.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виходить із такого.

Стаття 11 ЦК України встановлює, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідності до статті 1173 ЦК України шкода завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 ЦК України передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

Відповідно до частини 1 статті 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.

Таким чином, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Суб'єктами відповідальності, відповідно до статті 1173 ЦК України є органи державної влади або місцевого самоврядування.

Згідно статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно пунктом 7 зазначеного Положення Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

З огляду на викладене Пенсійний фонд є органом виконавчої влади, тобто суб'єктом відповідальності в розумінні статті 1173 ЦК України.

Господарськими судами у даній справі встановлено, що постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 у справі № 181/302/13-а визнано протиправними дії Пенсійного фонду та зобов'язано його призначити ОСОБА_3 пенсію за віком на пільгових умовах з 06.11.2012.

Згідно з частиною 3 статті 35 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються під час розгляду інших справ, у яких приймають участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, обставини протиправної поведінки відповідача у даній справі, яка виявилась у безпідставній та незаконній відмові в призначенні гр. ОСОБА_3 пенсії на пільгових умовах, є встановленими та не підлягають доведенню.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з пунктом 2 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна розпочати роботу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 43 зазначеного закону статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування (частина 2 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення").

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 44 Закону України "Про зайнятість населення" зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону.

Пунктом 7 частини 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку.

Таким чином, виплата допомоги по безробіттю здійснювалася позивачем не добровільно, а на виконання вимог Закону України "Про зайнятість населення".

Відповідно до положень частини 1 статті 7, статті 8 та пункту 1 частини 2 статті 16 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виплата допомоги по безробіттю здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, який є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією, кошти якого не включаються до складу Державного бюджету України.

Виходячи з наведених вище положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" здійснені позивачем виплати допомоги по безробіттю за рахунок коштів Фонду особі, якій призначено пенсію, є додатковими витратами позивача, оскільки така виплата допомоги по безробіттю не здійснювалася б позивачем у випадку своєчасного призначення та виплати пенсії гр. ОСОБА_3

Внаслідок неправомірних дій відповідача гр. ОСОБА_3 своєчасно не отримав призначення пенсійного забезпечення, яке йому гарантовано чинним законодавством, а Центр зайнятості безпідставно здійснив йому виплату допомоги по безробіттю, як особі, яка не має будь-яких доходів, за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв'язку між незаконними діями Пенсійного фонду та понесеними позивачем збитками.

Встановивши зазначені вище обставини, господарські суди у даній справі, з якими погодився Вищий господарський суд України в оскаржуваній постанові, дійшли правильного висновку про покладення на відповідача обов'язку відшкодувати позивачу понесені ним збитки.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів статей 1166 та 1173 ЦК України та статті 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у подібних правовідносинах, викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 915/282/17.

Водночас колегія суддів погоджується з висновком суду Вищого господарського суду України, викладеним в оскаржуваній постанові, про те, що спір у даній справі підвідомчий саме господарському суду, оскільки зміст спірних правовідносин (стягнення збитків) має цивільно-правовий характер, а суб'єктний склад сторін відповідає вимогам статті 1 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017).

Відповідно до частини 1 статті 111 26 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно.

Оскільки суд касаційної інстанції в оскаржуваній постанові у даній справі правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин сторін, висновки суду є обґрунтованими і такими, що відповідають вимогам закону, у задоволенні заяви Першотравенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області слід відмовити.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень ГПК України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ), статтями 111 23 , 111 24 , 111 26 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні заяви Першотравенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17.10.2017 у справі № 904/1284/17.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. Краснов

Судді: Г. Мачульський

І. Кушнір