Рішення

від 12.06.2018 по справі 229/267/18

ДРУЖКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/229/253/2018

ЄУН 229/267/18

РІШЕННЯ

іменем України

12 червня 2018 року м. Дружківка

Дружківський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Лопатко Н.В.

за участю

секретаря судового засідання Буймістрової А.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду м. Дружківка цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

29.01.2018 року ОСОБА_5 звернулась до Дружківського міського суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона з 01.08.2017 року працювала в Єнакіївському міському відділенні Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області на посаді головного спеціаліста відділу страхових виплат та обліку страхувальників. 29 грудня 2017 року була звільнена з займаної посади згідно наказу начальника управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування в Донецькій області №1206 - к від 20 грудня 2017 року згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України. Перед цим 27 жовтня 2017 року позивача було попереджено про зміну в організації виробництва та про можливе майбутнє вивільнення. Вважає, що звільнення є незаконним (протиправним), оскільки відповідачем: порушена діючим трудовим законодавством процедура звільнення в порядку скорочення; під час попередження його про звільнення та під час звільнення згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України, відповідачем попередження його про звільнення і саме звільнення згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України відбулося, не зважаючи на те, що її повинні були перевести на іншу роботу (посаду), попередження про звільнення від 26.10.2017 року носить загальний характер і не носить будь-якої конкретної інформації. Просить суд поновити її на посаді головного спеціаліста відділу страхових виплат та обліку страхувальників Єнакіївського міського відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області та стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь ОСОБА_5 заробітну плату за час вимушеного прогулу в період з 30.12.2017 року по 26.01.2018 року включно в розмірі 8118,58 грн.

Відповідач в особі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області надав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Зазначив, що відповідно до пункту 17 статті 7 Закону №1105-ХІУ, постановою правління Фонду соціального страхування України від 12.09.2017 року №47, затверджено граничну чисельність працівників Фонду в кількості 5192 штатних одиниць, яка станом на 01.08.2017 року дорівнювала 7988(відповідно до постанови правління Фонду №13 від 08.02.2017 року). Постановою Правління від 10.10.2017 №50 затверджено та введено в дію з 01.01.2018 року структуру робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України. Крім того, наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 23.10.2017 року №559 Про затвердження граничної чисельності працівників робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області (із змінами) змінено структуру управління та відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області, значно зменшивши чисельність працівників у структурі. Зазначене підтверджує, що в управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності та штату працівників. Процедура щодо вивільнення працівників дотримана.

Також звернуто увагу на те, що позивач ОСОБА_5 не є членом первинної профспілкової організації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Донецькій області Соціал та не входить до будь-якої іншої профспілки. Тому згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації відповідно до вимог ч. 1ст. 43 КЗпП України не потрібно. Таким чином доводи позивача про те, що управління не виконало вимогу закону (стаття 43 КЗпП) щодо погодження з профспілковою організації її звільнення є необґрунтованими.

Роботодавцем додержано визначений законодавством порядок вивільнення працівників (ст. 49 2 КЗпП України). Так, 27.10.2017 року позивача персонально було повідомлено про наступне вивільнення працівників не пізніше за два місяці. Вказують, що нормами діючого законодавства визначено, що попередження має бути персональним та вручено найманому працівнику не пізніше ніж за два місяці до фактичного вивільнення. Зазначене неухильно виконано роботодавцем. Вимога щодо обов'язкового зазначення конкретної дати вивільнення нормами діючого законодавства не передбачена. Щодо формулювання можливого вивільнення зазначають, що подібне також не суперечить нормам діючого законодавства, оскільки на час вручення повідомлення роботодавцю напевно не відомо кого саме із переліку працівників, попереджених про вивільнення, буде звільнено: можливо у період дії попередження виникнуть вакансії, хтось із працівників відмовиться від переведення на одну із запропонованих посад, тощо. В обох випадках, при звільненні за п. 6 ст. 36 КЗпПУ та ч. 1 ст.40 КЗпПУ, розірвання трудового договору пов'язане із змінами в організації виробництва і праці, але передбачені різні підстави припинення трудового договору: відмова працівника від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці, які мають місце при змінах в організації виробництва і праці (п. 6 ст. 36 КЗпП); ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання організації, кочення чисельності або штату працівників, але з ініціативи роботодавця (п. 1ст. 40 КЗпП).

Зазначають, що виданий наказ № 1206 - К від 20.12.2017 року про припинення трудових відносин з позивачем за п. 1 ст. 40 КЗпП є правомірним та таким, що ґрунтується на нормах діючого законодавства.

Звертають увагу, що звільнення ОСОБА_5 відбувалось не на підставі рішення комісії управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, оскільки питання щодо припинення трудових відносин вирішувалося виключно роботодавцем. До компетенції комісії було віднесено лише інформування найманих працівників про припинення трудових відносин та оголошення пропозицій про переведення на інші посади (у разі існування можливості).Отже, звільнення позивача з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України проведено відповідачем з дотриманням вимог трудового законодавства, у тому числі положень статей 42, 49-2 КЗпП України, що є підставою для відмови у задоволенні позову про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

24 .04.2018 року представником позивача ОСОБА_2 подано до суду заперечення на відзив, у якому вона наголосила, що відповідачем не дотримано вимог ст. 49-2 Кодексу Законів України про працю в частині попередження про наступне вивільнення працівників не пізніше, ніж за два місяці. Попередження від 27.10.2017р. містить інформацію про зміни в організації виробництва і праці , зміни істотних умов праці , розміру посадового окладу , зміну найменування посади , які вступлять в дію з 01.01.2018р. та про можливе майбутнє вивільнення.

Станом на 27.10.2017р. (час ознайомлення про можливе майбутнє звільнення) відповідачем не було визначено список працівників , як підлягають скороченню , про що свідчать листи від 08.11.2017р. та від 09.11.2017р. Отже, при виданні попередження відповідач не знав які посади будуть скорочені, а отже не мав права попереджати конкретних працівників про будь-яке можливе майбутнє вивільнення.

Також, в зазначеному попередженні є посилання на ст. 32 Кодексу законів про працю Переведення на іншу роботу. Зміна істотних умов праці та, водночас, відсутнє будь-яке посилання на ст. 49-2 КЗпП. Таким чином, на думку Позивача, таке попередження не може бути розцінено, як попередження з дотриманням вимог ст. 49-2 Кодексу Законів України про працю.

Частина третя статті 49-2 КЗпП вимагає одночасно з попередженням про вивільнення запропонувати працівнику іншу роботу в організації - звісно, якщо така робота є.

З акту від 13.12.2017р. , який доданий відповідачем до матеріалів судової справи, вбачається, що позивачу було запропоновано зайняти посаду головного спеціаліста відділу роботи з потерпілими ОСОБА_6 міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування, та, що від даної пропозиції позивач відмовилась. Зазначає, що позивачу посаду головного спеціалісту вище зазначеного відділу офіційно ніхто не пропонував, також відповідачем не додано до справи жодного документу, який би підтверджував, що зазначені в акті особи вповноважені приймати на посаду працівників та пропонувати будь-які посади, приймає та звільняє з посад управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування Донецької області. А ще більш дивним є те, що акт про надання пропозиції зайняти посаду відповідачем складений, та позивач з ним ознайомлена не була. Вказує, що все це , зважаючи на вищевикладене та те, що акт підписаний заінтересованими в ньому особами, ставить під сумнів правдивість цього документу та прийняття його, як доказу дотримання вимог трудового законодавства України.

24 квітня 2018 року ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_2 про витребування доказів. На виконання ухвали суду від 24.04.2018 року відповідачем до суду направлено штатні розклади станом на 27.10.2017 року, 20.12.2017 року, 01.01.2018 року, які долучено до матеріалів справи .

Позивач ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали і просили їх задовольнити, надали пояснення, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Представники відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_7 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили в задоволенні позову відмовити, підтримали письмові заперечення та зазначили, що позовні вимоги є необґрунтованими, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву. Вважають, що були дотримані вимоги чинного законодавства України при скороченні штату працівників.

Заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, встановивши такі фактичні дані тавідповідні їм правовідносини, суд приходить до висновку, що позов не може бути задоволено зважаючи на таке.

Судом установлено, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, які регулюються трудовим законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Конституція України гарантує право кожного громадянина на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі роду трудової діяльності та захист від незаконного звільнення.

Судом встановлено та визнавалося сторонами, що ОСОБА_8 перебувала у трудових правовідносинах з Фондом соціального страхування України в Донецькій області (надалі Відповідач).

Як встановлено матеріалами справи, зокрема копіями трудової книжки ОСОБА_8 серії БТ-ІІ №7495252, ОСОБА_8 13.08.2016 року призначена на посаду головного спеціаліста по роботі з роботодавцями відділу страхових виплат та роботи з роботодавцями відділення виконавчої дирекції Фонду у м. Єнакієве (наказ №879-к від 08.08.2016 року); 31.07.2017 року позивач звільнена з посади в порядку переведення до Єнакіївського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (п. 5 ст. 36 Кодексу законів про працю України наказ №1345-к від 21.07.2017року); 01.08.2016 року позивач призначена на посаду головного спеціаліста відділу страхових виплат та обліку страхувальників Єнакіївського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (наказ №226-к від 01.08.2017 року).

Згідно наказу начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 20.12.2017 №12-06 к ОСОБА_5 29.12.2017 року звільнено з посади головного спеціаліста відділу виплат та обліку страхувальників Єнакіївського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області у зв'язку зі скороченням штату працівників (п.1 ст.40 КЗпП України).

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5 1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49 2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49 2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі №6-1264цс17.

Судом встановлено, що пунктом 4 Розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 23.03.1999 року ухвалено: Утворити Фонд соціального страхування України, реорганізувавши шляхом злиття Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності .

Згідно пункту 17 статті 7 Закону №1105-ХІV, правління Фонду соціального страхування України приймає рішення про створення та реорганізацію робочих органів виконавчої дирекції Фонду та їх відділень відповідно до затвердженої правлінням структури органів Фонду.

Постановою Правління Фонду соціального страхування України від 08.02.2017 року № 13 Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України , затверджено з 01.01.2018 року граничну чисельність працівників Фонду у кількості 7988 штатних одиниць, у тому числі граничну чисельність працівників виконавчої дирекції фонду 267 штатних одиниць.

Постановою Правління Фонду соціального страхування України від 12.09.2017 року №47 Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України , затверджено з 01.01.2018 року граничну чисельність працівників Фонду у кількості 5192 штатних одиниць, у тому числі граничну чисельність працівників виконавчої дирекції фонду 188 штатних одиниць.

Постановою Правління Фонду соціального страхування України від 10.10.2017 року №50 Про затвердження структури органів Фонду постановлено затвердити та ввести в дію з 01.01.2018 року структуру робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та затвердити до 01.11.2017 року штатні розписи управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та місті Києві відповідно до затвердженої структури та граничної чисельності працівників робочих органів виконавчої дирекції Фонду.

Постановою Правління Фонду соціального страхування України від 14.12.2017 року № 63 Про внесення змін до структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду постановлено внести зміни до структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 10.10.2017 року №50 Про затвердження структури органів Фонду , у зв'язку з чим додаток 1 до постанови правління Фонду соціального страхування України від 10.10.2017 року № 50 виклаено у новій редакції згідно з додатком 1. Припинено відділення управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у районах та містах обласного значення згідно з додатком 2 у термін до 28.12.2017 року.

Відповідно до додатку 2 вказаної постанови правління Фонду діяльність Єнакіївського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 41419240) припинялась.

Начальник Управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області листом від 08.11.2017 №08-02118-1010 на виконання наказу виконавчої дирекції Фонду від 23.10.2017 року Про затвердження граничної чисельності працівників робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області просив начальників відділень управління виконавчної дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області розглянути заходи щодо скорочення граничної чисельності працівників відділення у розмірі 29%.

Штатним розписом затвердженим начальником управління Фонду соціального страхування України в Донецькій області затверджено з 01.01.2018 року штат у кількості 219 штатних одиниць.

ОСОБА_5 головному спеціалісту відділу страхових виплат та обліку страхувальників Єнакіївського міського відділення управління 27 жовтня 2017 року під особистий підпис було вручено письмове попередження , яким відповідно до вимог статті 32 Кодексу законів про працю України , керуючись постановами правління Фонду від 12.09.2017 №47 Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України , від 10.10.2017 р. №50 Про затвердження структури органів Фонду , від 10.10.2017 р. №51 Про затвердження схем посадових окладів працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та її робочих органів , від 10.10.2017 р. №52 Про внесення змін до Положення про умови оплати та стимулювання праці працівників Фонду соціального страхування України попереджено про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці, зокрема про зміну системи оплати та стимулювання праці, розміру посадового окладу, зміну найменування посади, які вступають в дію з 01.01.2018 року та про можливе майбутнє вивільнення, що підтверджує її власноруч проставлений підпис з зазначенням дати 27.10.2017 року.

Тобто, відповідно до вимог частини 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України не пізніше як за два місяці до звільнення відповідач повідомив позивача про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням штатної одиниці, яку він займає.

Отже, з урахуванням наданих та досліджених доказів слідує, що відбувся процес оптимізації Фонду соціального страхування України, що призвело до скорочення чисельності штатних одиниць, що підтверджують копії штатних розписів відділень управління Фонду соціального страхування України в Донецькій області станом на 27.10.2017 року, 20.12.2017 року, 29.12.2017 року та 01.01.2018 року. Тобто, судом встановлено факт змін в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності та штату працівників у відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецької області.

Згідно частини 2 статті 49-2 Кодексу законів про працю України, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Частиною 1 статті 42 Кодексу законів про працю України визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Посилання сторони позивача на те, що при звільненні з роботи, в порушення вимог статті 42 Кодексу законів про працю України, не було враховано вимог щодо переважного права позивача ОСОБА_5 залишення на роботі при вивільненні працівників, не знайшло свого підтвердження, оскільки статтею 42 Кодексу законів про працю України визначено, що переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці та лише при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації надається перевага в залишенні на роботі працівникам, які мають додаткові переваги визначенні частиною 2 даної статті.

Тобто, при вивільненні працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України. За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду. При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо. Доказами більш високої продуктивності праці можуть бути: виконання значно більшого обсягу робіт порівняно з іншими працівниками, які займають аналогічну посаду чи виконують таку ж роботу, накази про преміювання за високі показники у роботі тощо.

З акту про надання пропозиції зайняти посаду від 13 грудня 2017 року , підписаного начальником ОСОБА_6 відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області ОСОБА_9 , начальником Єнакієвського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області ОСОБА_10 та заступником начальника ОСОБА_6 міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області ОСОБА_11 позивачу ОСОБА_5 було запропоновано зайняти посаду головного спеціаліста відділу роботи з потерпілими ОСОБА_6 міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, проте ОСОБА_5 від наданої пропозиції відмовилась.

З наданої копії штатного розпису, затвердженого 31.10.2017 року Директором виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, вбачається, що у ОСОБА_6 міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з 01.01.2018 року 19 штатних одиниць, серед яких є така посада, як головний спеціаліст відділу роботи з потерпілими з посадовим окладом 6600 грн.

Звитягу з протоколу № 2 від 14.12.2017 року засідання комісії з скорочення працівників управління та відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області вбачається, що було розглянуто питання щодо поінформування ОСОБА_5, яка займає посаду головного спеціаліста відділу страхових виплат та обліку страхувальників Єнакіївського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, про розірвання трудового договору за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників. З протоколом позивач ознайомлена, що підтверджує її власноруч проставлений підпис з зазначенням дати 14.12.2017 року.

Представниками відповідача в судовому засіданні наголошувалось, що в період звільнення позивача в штаті відповідача були наявні вакантні посади, проте позивач не відповідала жодній з них за кваліфікаційними вимогами :освіта, досвід роботи, спеціальні знання та вміння. Зазначили, що позивач мала незначний досвід роботи, зі співбесіди, яку було проведено з працівниками відділень управління та виявлено рівень знань останньої, як задовільний, що підтверджує витяг з протоколу засідання комісії від 24.11.2017 року. Тому позивачу було запропоновано посаду, виходячи з її кваліфікації та продуктивності праці. Переважного права на залишення на роботі, встановленого законодавством, позивач не мала.

Суд звертає увагу, що визначеної форми пропозиції про переведення на вакантну посаду немає, вона нічим не передбачена, та відсутність письмової форми оформлення пропозиції не свідчить, що позивач була позбавлена права погодитись на переведення на іншу роботу, яку вона зможе виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Тому, посилання представника позивача на те, що позивачу офіційно ніхто не пропонувалось зайняти вакантні посади є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті40і пунктами 2 і 3 статті41цьогоКодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

З пояснень наданих представниками відповідача в судовому засіданні та відзиві на позовну заяву, вбачається, що працівники управління є членами первинної профспілкової організації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Донецькій області «Соціал» , а позивач не є членом будь-якої профспілкової організації.

З листа Голови первинної профспілкової організації від 19.02.2018 року №1, вбачається що позивач ОСОБА_5 з 01.08.217 року не була членом первинної профспілкової організації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Донецькій області «Соціал» .

В судових засіданнях позивач та її представник підтвердили, що ОСОБА_5 не є членом будь-якої профспілкової організації, заяви про вступ до профспілкової організації не подавала. Твердження позивача ОСОБА_5 про порушення відповідачем норм ст. 43 КЗпП України, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, оскільки, остання не була членом первинної профспілкової організації, а тому наявність згоди такої на її звільнення не потрібно .

Відповідно до ст. 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках: звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації.

Позивачу ОСОБА_5 під підпис, доведено розмір нарахованих сум остаточного розрахунку та вихідної допомоги відповідно до вимог статті 116 Кодексу законів про працю України, виплачено остаточний розрахунок та вихідну допомогу відповідно до вимог статті 116 Кодексу законів про працю України, видано витяг з наказу про звільнення відповідно до вимог статті 47 Кодексу законів про працю України, в останній день роботи позивачу було видано трудову книжку відповідно до вимог статті 47 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Положення зазначених статей узгоджуються із сталою практикою Європейського Суду, так у рішенні в справі "Бочаров проти України" від 17.03.2011 року (остаточне 17.06.2011 року), зазначено, що "Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

З огляду на викладене, позивачем не надано належних і неспростовних доказів на підтвердження своєї позиції, зокрема щодо порушення відповідачем трудового законодавства під час її звільнення на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю. Так, у відповідача мало місце скорочення чисельності працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, позивача було належним чином попереджено про наступне звільнення, враховано переважне право працівників на залишення на роботі та відсутність вакантних посад в установі, а тому відповідач мав всі підстави для розірвання із позивачем трудового договору на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Звільнення позивача з посади у зв'язку із скороченням штату працівників відбулося з дотриманням вимог статті 42 КЗпП України, зокрема позивач відмовилась займати запропоновану посаду.

Враховуючи те, що будь-яких переконливих і безспірних доказів на підтвердження обставин, з якими як з юридичним фактом пов'язувались матеріально-правові вимоги, позивачем не надано, не містять їх і матеріали справи, а обставини, на які позивач посилається, не є достатніми для висновку про наявність цивільно-правових підстав для визнання звільнення незаконним та поновлення її на роботі.

Відповідно до ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Враховуючи, що у задоволенні позовної вимоги про поновлення на роботі позивачу відмовлено, тому позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягає задоволенню, адже є похідною вимогою від вимоги про поновлення на роботі.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд враховує, що в силу п.1 ч.1ст.5 Закону України Про судовий збір , позивач звільнений від сплати судового збору, а оскільки його вимоги задоволенню не підлягають, на підставі положеньст.141ЦПК України судовий збір необхідно компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 82, 259, 263-265, п. 15.5 перехідних положень ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 (яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, вул. Свободи, 5, ЄДРПОУ 41325231) про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Дружківський міський суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги в 30- денний строк з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 21 червня 2018 року.

Суддя: Н.В. Лопатко