Рішення

від 21.06.2018 по справі 910/4623/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.06.2018Справа № 910/4623/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Бурове

управління "Укрбургаз"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Волжский дизель"

про стягнення 506 857,04 грн.

представники учасників процесу:

від позивача: Тищенко А.І.(довіреність № 2-718д від 06.06.18);

від відповідача: Мельникова Л.В.(довіреність № 7 від 23.05.18);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волжский дизель" про стягнення 506 857,04 грн., з яких 136 948,64 грн. штрафу та 369 908,40 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № УБГ 145/015-17 від 28.03.2017 в частині повної та своєчасної поставки товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 31.05.2018.

29.05.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 31.05.2018 була постановлена протокольна ухвала про відкладення підготовчого засідання на 12.06.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2018 відповідач був викликаний у судове засідання на 12.06.2018.

У судовому засіданні 12.06.2018 представник відповідача надав клопотання про врегулювання спору за участю судді та відзив на позовну заяву.

У поданому відзиві відповідач не заперечує, що частина товару за договором № УБГ 145/015-17 від 28.03.2017 була несвоєчасно поставлена на адресу позивача, інша частина товару і на даний час не поставлена. Разом з тим, відповідач просить суд у відповідності до ст.. 233 ГК України зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій, у зв'язку з тим, що відповідач здійснює поставку запасних частин до двигунів через контрагента ТОВ СКБТ , однак вказаний виробник не може виготовити та здійснити поставку товарів. Про вказані обставини відповідач повідомляв позивача та просив внести зміни у графік поставки продукції. Крім того, відповідач зазначає, що засновником відповідача є ВАТ Волжский дизель імені Маминих , який на даний час знаходиться в стані банкротства.

Представник позивача подав заяву, у якій заперечив проти врегулювання спору за участю судді та подав пояснення до позовної заяви.

В судовому засіданні 12.06.2018 суд відмовив у задоволені клопотання відповідача про врегулювання спору за участю судді.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/4623/18 до судового розгляду по суті на 21.06.2018.

20.06.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про визнання поважними причин пропуску строку для подання доказів у справі.

У судовому засіданні 21.06.2018 представник відповідача підтримав клопотання про визнання поважними причин пропуску строку для подання доказів у справі.

Представник позивача проти вказаного клопотання заперечив.

Так вказане клопотання обґрунтовано тим, що між сторонами велись переговори щодо мирного врегулювання спору, у зв'язку з чим відповідач у підготовчому засіданні 12.06.2018 заявив клопотання про врегулювання спору за участю судді. Враховуючи, що представник позивача заперечував проти врегулювання спору мирним шляхом, а суд відмовив відповідачу у відкладенні підготовчого судового засідання з метою отримання та долучення до матеріалів справи офіційної відповіді ПАТ "Укргазвидобування", представник відповідача не мав можливості долучити докази в обґрунтування підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

Частиною 1 статті 207 Господарського процесуального кодексу України, головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Згідно із ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Клопотання про визнання поважними причин пропуску для подання доказів подане відповідачем після закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті, тобто з порушенням порядку та строків встановлених чинним процесуальним законодавством.

Причини, які відповідач наводить у клопотанні, не є поважними, оскільки вказані докази знаходились у відповідача та останній не був позбавлений права та можливості долучити їх разом із відзивом на позовну заяву.

Враховуючи викладене, суд залишає без розгляду клопотання відповідача про визнання поважними причин пропуску строку для подання доказів у справі.

Представник позивача у судовому засіданні 21.06.2018 позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні просив зменшити розмір штрафних санкцій.

В судовому засіданні 21.06.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волжский дизель" (далі - постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" (далі - покупець) укладено договір поставки № УБГ 145/015-17 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар, зазначений в специфікації, що додається до договору і є його невід'ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.

Найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість договору вказується у специфікації (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 5.1 договору, строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в графіку поставки та специфікації до цього договору.

Відповідно до п. 5.2 договору, датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару або видаткової накладної.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і скріплення його печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Обґрунтовуючи позов, позивач посилається на те, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання за договором в частині поставки продукції в обсязі та в строки встановлені договором, у зв'язку із чим, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 506 857,04 грн. штрафних санкцій, з яких 369 908,40 грн. - пені, 136948,64 грн. - штрафу.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено судом, між позивачем та відповідачем укладено договір поставки, за умовами якого відповідач зобов'язався поставити обумовлений у специфікації товар, а позивач - прийняти і оплатити такий товар.

У специфікації № 1 від 28.03.2017 сторони погодили, що загальна вартість товару, що поставляється по цій специфікації, складає 4 980 415,20 грн. Умови поставки товару: DDP (згідно ІНКОТЕРМС 2010), строк поставки - відповідно до графіку поставки товару.

Згідно із ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до графіку поставки товару, з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою № 1 від 19.05.2017, сторони погодили строк/термін поставки - до 28.06.2017.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем частково здійснено поставку товару на загальну суму 3024 006,00 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № 68 від 25.07.2017 на суму 457200,00 грн., № 33 від 05.04.2017 на суму 1 833 612,00 грн., № 54 від 06.06.2017 на суму 733 194,00 грн.

Оскільки умовами Графіку поставки встановлено, що товар повинен бути поставлений 28.06.2017, то відповідач допустив прострочення поставки товару на суму 457200,00 грн. на 26 днів. Доказів поставки товару на суму 1 956 409,20 грн. матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання за договором поставки № УБГ 145/015-17 щодо постачання продукції належним чином доведений, підтверджений матеріалами справи та не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Приписами частини 1 статі 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

У відповідності до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 6 та ст. 627 ЦК України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

З огляду на вищенаведені положення законодавства, сторони, керуючись принципом свободи договору за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення не грошового зобов'язання - порушення строків постачання продукції.

Пунктом 7.10 договору сторони погодили, що у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, зазначені у графіку поставки товару до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. № 3-88гс11., у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.

Перевіривши розрахунок штрафу, наданий позивачем, у розмірі 136 948,64 грн., суд встановив, що він є вірним, а тому вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 369908,40 грн. за загальний період прострочення з 29.06.2017 по 24.07.2017 на суму 457200,00 грн., з 29.06.2017 по 28.12.2017 на суму 1 956409,20 грн. Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, судом встановлено, що останній є арифметично вірним, а тому вимоги про стягнення 369908,40 грн. пені є також обґрунтованими.

У відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

В обґрунтування вказаного клопотання відповідач посилається на те, що здійснює поставку запасних частин до двигунів через контрагента ТОВ СКБТ , однак вказаний виробник не може виготовити та здійснити поставку товарів. Про вказані обставини відповідач повідомляв позивача та просив внести зміни у графік поставки продукції. Крім того, відповідач зазначає, що засновником відповідача є ВАТ Волжский дизель імені Маминих , який на даний час знаходиться в стані банкротства, а відповідач також знаходиться в скрутному матеріальному становищі.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд зазначає, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.

Дослідивши обставини, викладені відповідачем та докази, надані на підтвердження вказаних обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, з огляду на наступне.

Щодо посилань відповідача на те, що контрагент відповідача не здійснив поставку товарів, то суд зазначає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження повідомлення позивача про неможливість поставки товару у строки, надані відповідачем роздруківки електронного листування не є такими доказами, оскільки матеріалах справи відсутні докази домовленості сторін про здійснення листування за договором в електронній формі, належності електронних адрес сторонам. Крім того, на електронних листах відсутній електронно-цифровий підпис, що унеможливлює ідентифікацію осіб.

Доказів на підтвердження скрутного матеріального становища відповідача суду не надано.

Суд зазначає, що відповідачем не обґрунтовано та не доведено належними та допустимими доказами винятковості випадку, невідповідності розміру стягуваних штрафних санкцій (506 857,04 грн.) розміру завданих збитків (вартості непоставленого та поставленого з простроченням товару на суму 2 413 609,20 грн.).

Так, за змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України під розміром збитків слід розуміти суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі № 6-473цс16.

Крім того, щодо врахування ступеню виконання зобов'язання відповідачем, то станом на дату вирішення спору, відповідачем так і не здійснено поставку товару на суму 1 956 409,20 грн., доказів протилежного суду не надано.

Суд дійшов висновку, що виняткових випадків для зменшення розміру штрафних санкцій відповідачем не наведено.

З урахуванням наведеного, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Підсумовуючи наведене, суд задовольняє позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" повністю.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волжский дизель" (01601, м.Київ, ВУЛИЦЯ ЧЕРВОНОАРМІЙСЬКА, будинок 21, код 32917734) на користь Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, м.Київ, ВУЛИЦЯ КУДРЯВСЬКА, будинок 26/28, код 30019775) в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" (63304, Харківська обл., місто Красноград, ВУЛИЦЯ ПОЛТАВСЬКА, будинок 86, код 00156392) 136 948,64 грн. штрафу, 369 908,40 грн. пені та 7602,86 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Господарський суд міста Києва. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.06.2018.

Суддя С.О. Турчин