Ухвала

від 16.03.2018 по справі 752/4373/18

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №752/4373/18

Провадження по справі № 1-кс/752/2586/18

У Х В А Л А

16.03.2018 року слідчий суддя Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши в судовому засіданні в м. Києві клопотання слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції у м.Києві лейтенанта поліції ОСОБА_3 , погодженого прокурором відділу прокуратури міста Києва ОСОБА_4 , про арешт майна, подане в порядку глави 17 Кримінального процесуального кодексу України, -

ВСТАНОВИВ:

Слідчий слідчого управління Головного управління Національної поліції у м.Києві лейтенанта поліції ОСОБА_3 , погоджене прокурором відділу прокуратури міста Києва ОСОБА_4 , звернувся в суд із клопотанням про арешт майна.

Дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, заслухавши думку слідчого, який підтримав клопотання та просив його задовольнити, слідчий суддя приходить до такого.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Однак, зазначених вимог закону слідчий не дотрималися.

Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, метою арешту майна є забезпечення кримінального провадження, забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні, забезпечення конфіскації або спеціальної конфіскації. Арештованим може бути майно, яким володіє, користується чи розпоряджається підозрюваний, обвинувачений, засуджений, треті особи, юридична особа, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру за рішенням, ухвалою суду, слідчого судді.

Згідно ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, які перебувають у власності або володінні, користуванні, розпорядженні підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим ч. 1 ст. 170 цього Кодексу.

Враховуючи те, що слідчим не зазначено правової підстави для арешту майна, з врахуванням чинного кримінального процесуального законодавства, а також не обґрунтовано наявності ризиків передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України, тому слідчий суддя вважає за необхідне у клопотанні слідчого про накладення арешту на майно відмовити.

Керуючись ст. 167, 170, 173, 309 КПК України, слідчий суддя-

УХВАЛИВ :

У задоволенні клопотання - відмовити.

Ухвала про накладення арешту може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя