Постанова

від 13.06.2018 по справі 303/4808/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 червня 2018 року

м. Київ

справа № 303/4808/14-ц

провадження № 61-9278 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство ВіЕс Банк ,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

третя особа - орган опіки та піклування Мукачівської районної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства ВіЕс Банк на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області у складі судді Куцкір Ю. Ю.

від 29 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області у складі колегії суддів: Куцина М. М., Павліченка С. В., Собослоя Г. Г.,

від 26 травня 2016 року,

ВСТАНОВИВ :

У липні 2014 року публічне акціонерне товариство ВіЕс Банк (далі -

ПАТ ВіЕс Банк ) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4,

ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - орган опіки та піклування Мукачівської районної державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позовна заява мотивована тим, що 02 липня 2008 року між банком та ОСОБА_8 був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав грошові кошти у розмірі 250 тис. грн зі сплатою

19,5 % річних з кінцевим строком повернення 30 червня

2023 року. На забезпечення належного виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, цього ж числа між банком та ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка площею 0,1532 га та розташований на ній об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок зі ступенем готовності 83,14 % загальною площею 233,70 кв.м, які знаходиться по вул. Зеленій у с. Павшино Мукачівського району Закарпатської області. Оскільки позичальник зобов'язань за кредитним договором не виконує, у нього перед банком утворилась заборгованість у розмірі 666 318 грн 77 коп., у рахунок погашення якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу майна банком від свого імені будь-якій особі покупцю відповідно до договору купівлі-продажу за початковою ціною, визначеною уповноваженим експертом оцінювачем на день проведення продажу. Також банк просив суд забезпечити його право управління майном та виселити відповідачів із предмета іпотеки.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області

від 29 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 26 травня 2016 року, позов ПАТ ВіЕс Банк задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 02 липня 2008 року, укладеним між ВАТ "Електрон Банк", правонаступником якого є ПАТ ВіЕс Банк , та ОСОБА_4, на загальну суму 210 435 грн 08 коп., з яких: 155 267 грн 25 коп. - заборгованість за відсотками; 51 460 грн 63 коп. - заборгованість за пенею; 3 707 грн

20 коп. - заборгованість за комісією, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: земельну ділянку площею 0,1532 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та житловий будинок загальною площею

233,70 кв. м, з надвірними спорудами, що знаходяться за адресою:

АДРЕСА_1, що належать на праві власності ОСОБА_5, шляхом продажу майна

ПАТ ВіЕс Банк від свого імені будь-якій особі покупцю відповідно до договору купівлі-продажу за початковою ціною, визначеною уповноваженим експертом оцінювачем на день проведення продажу. З метою належного збереження вказаного майна, вирішено забезпечити право ПАТ ВіЕс Банк управління нерухомим майном. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що права позивача були порушені невиконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, а тому вони підлягають відновленню, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому суди виходили із того, що оскільки судовим рішенням вже стягнуто тіло кредиту за вказаним договором, то заборгованість, в рахунок якої звертається стягнення на предмет іпотеки, повинна включати лише нараховані проценти за користування кредитом в межах позовної давності, пеню та комісію. З урахуванням того, що іпотечне майно було придбане не за рахунок кредитних коштів, суди вважали, що відсутні підстави для виселення відповідачів із будинку без надання іншого житлового будинку.

У касаційній скарзі ПАТ ВіЕс Банк просить скасувати судові рішення в частині зменшення загальної суми заборгованості та відмови у задоволенні позову про виселення із ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки стягнута судовим рішенням з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором не погашена, банк не позбавлений права звертатися до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту. Суди не звернули уваги на положення статті 599 ЦК України, відповідно до якого зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому дійшли помилкового висновку про вирахування суми вже стягнутої судовим рішенням заборгованості. Пунктом 29 іпотечного договору та статтею 40 Закону України Про іпотеку (далі - Закон) передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки є підставою для виселення всіх мешканців із цього майна, а тому суди безпідставно відмовили у виселенні відповідачів. Крім того, у відповідачів, крім ОСОБА_7, який не має жодного відношення до кредитного договору та підлягає безумовному виселенню, наявне інше зареєстроване місце проживання, а тому виселення із іпотечного майна не порушить їх право на житло.

Оскільки судові рішення оскаржуються лише в частині визначення розміру заборгованості та відмови у задоволенні позову про виселення, тому відповідно до положень частини першої статті 400 ЦПК законність ухвалених в іншій частині судових рішень колегією суддів не перевіряється.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

20 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 02 липня 2008 року

ВАТ Електрон Банк , правонаступником якого було ПАТ Фольксбанк , є ПАТ ВіЕс Банк , надав ОСОБА_4 кредит у розмірі 250 тис. грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,5 % на рік з кінцевим терміном повернення до 30 червня 2023 року.

На забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаним кредитним договором, 02 липня 2008 року між ВАТ Електрон Банк та ОСОБА_5 був укладений іпотечний договір, за яким остання передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 0,1532 га, кадастровий номер НОМЕР_1, а також розташований на ній об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок зі ступенем готовності 83,14 %, загальною площею 233,70 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Унаслідок неналежного виконання позичальником зобов'язань

ПАТ Фольксбанк у березні 2011 року зверталося до суду з позовом до

ОСОБА_4 та поручителя ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за результатом розгляду якого Мукачівським міськрайонним судом ухвалено рішення від 06 грудня 2011 року про солідарне стягнення з них заборгованості станом на 16 березня 2011 року у розмірі 333 468 грн 02 коп., з яких: 237 436 грн - заборгованість за кредитом; 83 368 грн 68 коп. - заборгованість за відсотками;

10 843 грн 34 коп. - заборгованість за пенею.

Звертаючись до суду із цим позовом, ПАТ ВіЕс Банк посилалося на те, що рішення суду про стягнення з позичальника та поручителя суми заборгованості залишилося невиконаним, що не є перешкодою для банку звертати стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту, яка відповідно до наданого банком розрахунку становить 666 318 грн 77 коп., з яких: 237 436 грн - заборгованість за кредитом; 243 706 грн 28 коп. - заборгованість за відсотками; 3 707 грн 20 коп. - заборгованість за комісією; 181 469 грн

29 коп. - заборгованість за пенею.

Визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки судовим рішенням вже стягнута заборгованість по тілу кредиту, то банк має право звертати стягнення на предмет іпотеки лише для погашення відсотків, комісії та пені, нарахованих вже поза періодом стягнутих коштів рішенням суду.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

За змістом статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до статті 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 33 Закону звернення стягнення на предмет іпотеки повинно привести сторони до задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання як такого, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, встановивши невиконання боржником своїх зобов'язань щодо погашення кредиту на суму 666 318 грн, не врахував, що звернення стягнення на предмет іпотеки для погашення заборгованості у розмірі 210 435 грн не призведе до повного задоволення вимог банку за кредитним договором.

Суд не мотивував свого висновку про вирахування стягнутих судовим рішенням сум, з огляду на те, що задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності рішення про стягнення заборгованості не може мати наслідком подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня.

Разом з тим, у порушення вимог статей 212-214, 303, 315 ЦПК України суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги про неправильне визначення розміру кредитної заборгованості, не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, належним чином не визначився із загальним розміром заборгованості, на яке підлягає звернення стягнення на предмет іпотеки, не вказав яка норма права містить заборону такого звернення на вже стягнуту судовим рішенням суму заборгованості із позичальника, у зв'язку із чим дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції. Крім того, суд апеляційної інстанції не навів жодного мотиву відхилення доводів апеляційної скарги, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову про виселення відповідачів із нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, оскільки відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України

від 01 липня 2015 року № 6-875цс15 за змістом статей 39, 40 Закону та статті 109 ЖК України особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Установивши у справі, яка переглядається, що в іпотеку передано житловий будинок, який був придбаний не за рахунок отриманих кредитних коштів, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення мешканців із зазначеного будинку без надання їм іншого постійного житла.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про виселення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За таких обставин, ухвала суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, з підстав встановлених статтею 411 ЦПК України, а в іншій частині судові рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства ВіЕс Банк задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 26 травня 2016 року в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства ВіЕс Банк про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області

від 29 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 26 травня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову публічного акціонерного товариства ВіЕс Банк про виселення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк