Ухвала

від 27.06.2018 по справі 5/49-38

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

"27" червня 2018 р. Справа № 5/49-38 Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Гримайла Олександра Петровича

та за участі представників сторін:

від скаржника: не з'явились

від боржника: не з'явились

від відділу ДВС: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області матеріали

за скаргою Приватного акціонерного товариства "Волиньобленерго" в особі Нововолинської філії ПрАТ "Волиньобленерго", с. Будятичі Іваничівського району

на дії відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області

по справі №5/49-38

за позовом: Відкритого акціонерного товариства "Волиньобленерго"

до відповідача: Державного підприємства "Волиньвугілля"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ВДВС Нововолинського МУЮ

про стягнення 20 246,13 грн.

Встановив: 20 червня 2018 року на адресу господарського суду Волинської області надійшла скарга Приватного акціонерного товариства "Волиньобленерго" в особі Нововолинської філії ПрАТ "Волиньобленерго" від 18.06.2018р. №373 на дії відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, в якій скаржник просить:

- визнати недійсною постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_1 від 06.06.2018р. про повернення виконавчого документу стягувачу у виконавчому провадженні №46934941 з примусового виконання наказу господарського суду Волинської області від 14.05.2008р. №5/49-1 на підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження";

- зобов'язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_1 згідно з ч.1 ст.41 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016р. винести постанову про відновлення виконавчого провадження №46934941;

- зобов'язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_1 виконати вимоги статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" від 13.04.2017р. в частині зупинення виконавчого провадження №46934941.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 20.06.2018р. скаргу Приватного акціонерного товариства "Волиньобленерго" від 18.06.2018р. №373 прийнято до розгляду, розгляд скарги призначено в судовому засіданні на 27.06.2018 року, запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

Представники скаржника, боржника, Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області у визначений судом день та час в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про місце, дату та час проведення судового засідання.

27.06.2018р. на адресу суду від Приватного акціонерного товариства "Волиньобленерго" в особі Нововолинської філії ПрАТ "Волиньобленерго" надійшло клопотання №02/06-404 від 27.06.2018р., в якому скаржник просить суд скаргу задовольнити та розглядати її без участі представника товариства.

При дослідженні матеріалів справи та скарги, господарським судом було встановлено наступне.

Рішенням господарського суду Волинської області від 22.04.2008р. у справі №5/49-38 було стягнуто з Державного підприємства "Волиньвугілля" Відкритого акціонерного товариства "Волиньобленерго" на користь Відкритого акціонерного товариства "Волиньобленерго" 17 350,74 грн. інфляційних втрат та 3% річних, а також 291,51 грн. судових витрат по справі, а всього 17 642, 25 грн.

На виконання рішення від 22.04.2008 року у справі №5/49-38 господарським судом було видано наказ №5/49-1 від 14.05.2008 року, яким стягнуто з Державного підприємства "Волиньвугілля" Відкритого акціонерного товариства "Волиньобленерго" на користь Відкритого акціонерного товариства "Волиньобленерго" 17 350,74 грн. інфляційних втрат та 3% річних, а також 291,51 грн. судових витрат по справі, а всього 17 642, 25 грн.

Ухвалою господарського суду від 30.03.2016 року було здійснено заміну боржника - Державне підприємство "Волиньвугілля" на правонаступника - Державне підприємство "Шахта №5 "Нововолинська" (45324, Волинська область, Іваничівський район, с. Грибовниця, вул.Миру, 61) по виконанню наказу господарського суду Волинської області №5/49-1 від 14.05.2008р. у виконавчому провадженні №46934941, що перебуває на виконанні у Відділі Державної виконавчої служби Нововолинського міського управління юстиції, в частині боргу, який становить 8817,53 грн., з них 7041,23 грн. інфляційні втрати, 1630,55 грн. 3% річних, 145,75 грн. судові витрати.

Як вже зазначалось, 20 червня 2018 року на адресу господарського суду Волинської області надійшла скарга Приватного акціонерного товариства "Волиньобленерго" в особі Нововолинської філії ПрАТ "Волиньобленерго" від 18.06.2018р. №373 на дії відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, в якій скаржник просить:

- визнати недійсною постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_1 від 06.06.2018р. про повернення виконавчого документу стягувачу у виконавчому провадженні №46934941 з примусового виконання наказу господарського суду Волинської області від 14.05.2008р. №5/49-1 на підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження";

- зобов'язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_1 згідно з ч.1 ст.41 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016р. винести постанову про відновлення виконавчого провадження №46934941;

- зобов'язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_1 виконати вимоги статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" від 13.04.2017р. в частині зупинення виконавчого провадження №46934941.

15.12.2017р. набрав чинності Закон України від 03.10.2017р. №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким, зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2147VІІІ, чинної з 15.12.2017р., передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Статтею 341 ГПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

У відповідності до ст. 342 ГПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Статтею 340 ГПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.

Згідно ст. 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України, ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012р. вказав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу №5-рп/2013, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013р. зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012р. № 11-рп/2012).

З наведених приписів Конституції України та рішень Конституційного Суду України вбачається декларування законодавцем безумовного права кожного, на чию користь ухвалено судове рішення, на його виконання.

Відповідно до ч.ч. 2,4 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Виконання судових рішень здійснюється виконавчою службою у відповідності до вимог ЗУ "Про виконавче провадження" та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012року № 512/5.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження". Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Зазначеним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Виконавче провадження, згідно ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження", здійснюється, з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ст. 3 ЗУ "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судові накази; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Згідно із ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно положень Закону України "Про виконавче провадження", юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду є постанова державного виконавця.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право, зокерма, оскаржуваати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом.

Отже, оскарженню підлягають дії (бездіяльність) державного виконавця оформлені відповідною постановою.

Судом встановлено, що згідно постанови Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області було прийнято виконавче провадження ВП №46934941 з примусового виконання наказу господарського суду Волинської області №5/49-1 від 14.05.2008 року, яким стягнуто з Державного підприємства "Волиньвугілля" Відкритого акціонерного товариства "Волиньобленерго" на користь Відкритого акціонерного товариства "Волиньобленерго" 17 350,74 грн. інфляційних втрат та 3% річних, а також 291,51 грн. судових витрат по справі, а всього 17 642, 25 грн.

06.06.2018р. головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_1 була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №46934941. Постанова обґрунтована приписами п.9 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження".

Надаючи оцінку діям державного виконавця на відповідність вимогам чинного законодавства щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 06.06.2018р., суд, вважає за необхідне засвідчити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для повернення виконавчого документа стягувачу стало посилання державного виконавця на п.9 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження".

Обґрунтовуючи постанову про повернення виконавчого документа стягувачу державний виконавець вказав, що станом на 06.06.2018р. норми ЗУ "Про виконавче провадження" не приведені у відповідність до ЗУ "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств", а отже для державного виконавця не передбачено можливості зупинення даного виконавчого провадження.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий документ повертається стягувачу, якщо, зокрема, законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, в силу приписів ст. 19 Конституції України, ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець повинен вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням Закону України "Про виконавче провадження", а й відповідно до інших законів, які є обов'язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов'язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.

Принцип юридичної визначеності вимагає, щоб у випадку прийняття спеціального закону з певного питання, цей Закон не ставився під сумнів (зокрема, шляхом його невиконання), а сторони, яких він стосується, мають обґрунтовано очікувати, що він буде застосовуватися.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

24.05.2017 року набрав чинності Закон України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" № 2021-VIII від 13.04.2017р., відповідно до ст. 1 якого тимчасово, до 01.01.2019р., підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких виконавчих провадженнях, крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Пунктом 2 ст. 2 наведеного Закону, Кабінету Міністрів України доручено забезпечити у місячний строк із дня набрання чинності цим Законом приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Оскільки відповідач - Державне підприємство "Волиньвугілля" є державним вугледобувним підприємством, то в головного державного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документу стягувачу згідно з п. 9 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", а були наявні підстави для зупинення виконавчого провадження № 5151465 на підставі ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" № 2021-VIII від 13.04.2017, який не може ставитись під сумнів і є обов'язковим для застосування державним виконавцем при здійсненні ним виконавчих дій у цьому виконавчому провадженні.

Відповідно до приписів ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) - сукупність дій визначених у цьому закону органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Таким чином, державний виконавець повинен у своїй діяльності керуватися не тільки Законом України "Про виконавче провадження", а і іншими законами, в даному випадку, Законом України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" від 13.04.2017 р. № 2021-VIII.

Аналогічна правова позиція відображена і в постановах Верховного Суду від 02.04.2018 року у справі №17/116/2011 та від 24.05.2018р. у справі №7/241.

За ч. 1 ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України (заява № 60750/00), від 27.07.2004 по справі "Ромашов проти України" (заява № 67534/01), від 19.03.1997 "Горнсбі проти Греції" зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 по справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок (справа "ОСОБА_2 проти Італії", заява № 22774/93, ЄСПЛ 1999-V, § 66).

У справі "Кайсин проти України" Європейський суд наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, як би внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов'язкового рішення суду стосовно однієї з сторін.

У справі "Бурдов проти Росії" Європейський суд зазначив, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Агрокомплекс проти України" (заява № 23465/03) від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, та інші справи, зазначені в цій)

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини "державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як "виняткові обставини" (§ 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Півень проти України" від 29.06.2004). При цьому, Європейський суд з прав людини допускає, що "затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції (§ 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бакай та інші проти України" від 09.11.2004).

Дана правова позиція відображена і у постанові Верховного Суду від 20.03.2018р. у справі №910/3972/16.

За приписами ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України (ред. з 15.12.2017) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом надано оцінку відповідності дій державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження ВП № 46934941, зокрема, під час винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №46934941 від 06.06.2018р. приписам ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 1 ЗУ "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" і встановлено, що при прийнятті постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 06.06.2018р. ВП №46934941 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_1 не було враховано вимог ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств", якою визначено, що тимчасово, до 01.01.2019р., підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких виконавчих провадженнях, крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а отже постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №46934941 від 06.06.2018р. підлягає визнанню недійсною.

За таких обставин, усі вимоги, викладені Приватного акціонерного товариства "Волиньобленерго" в особі Нововолинської філії ПрАТ "Волиньобленерго" у скарзі від 18.06.2018р. №373 на дії державного виконавця, є такими що підлягають задоволенню.

Вищий господарський суд України у постанові пленуму від 17.10.2012р. №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зауважив, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Керуючись, ст. ст. 232, 234, 235, 255, 256, 339-343, п.п. 9, 11 Розділу XI Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Приватного акціонерного товариства "Волиньобленерго" в особі Нововолинської філії ПрАТ "Волиньобленерго" на дії Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області задовольнити.

2. Визнати недійсною постанову Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 06.06.2018р. ВП №46934941 про повернення виконавчого документа стягувачу.

3. Зобов'язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_1 згідно із ч.1 ст.41 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016р. винести постанову про відновлення виконавчого провадження №46934941.

4. Зобов'язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_1 виконати вимоги ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" від 13.04.2017р. № 2021-VIII в частині зупинення виконавчого провадження № 46934941.

Відповідно до ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Відповідно до ст.255 ГПК України ухвала про розгляд скарги на рішення, дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби, державного виконавця, приватного виконавця, підлягає оскарженню в апеляційному порядку до апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу якого знаходиться місцевий господарський суд.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається до апеляційного господарського суду у межах апеляційного округу якого знаходиться місцевий господарський суд протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://vl.arbitr.gov.ua .

Повну судову ухвалу складено 27.06.2018р.

Суддя В. А. Войціховський