Ухвала

від 18.06.2018 по справі 914/3052/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

18.06.2018 р. Справа№ 914/3052/13

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Пазичева В.М., при секретарі Шоробура С.В., розглянувши матеріали скарги від 05.06.2018 р. за вх. № 1510/18 Приватного акціонерного товариства Львівобленерго на дії (бездіяльність) державного виконавця Галицького відділу Державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Міністерства юстиції України по справі № 914/2052/13:

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго» (м. Львів)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів-Траст» (м. Львів)

суб'єкт оскарження: Державний виконавець Галицького відділу Державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Міністерства юстиції України, м. Львів

про: стягнення боргу в сумі 11072,03 грн.

Суддя Пазичев В.М.

При секретарі Шоробура С.В.

Представники:

від скаржника (позивач): ОСОБА_1, дов. № 119-4350/2 від 27.12.2017 р.

від боржника (відповідач): не з'явився;

від відділу ДВС: не з'явився.

Суть спору: 05.06.2018 р. за вх. № 1510/18 на адресу Господарського суду Львівської області надійшла скарга Приватного акціонерного товариства Львівобленерго на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб органу державної виконавчої служби по справі № 914/2052/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго» (м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів-Траст» (м. Львів) про стягнення боргу в сумі 11072,03 грн..

16.10.2013 р. Господарським судом Львівської області прийняте рішення, відповідно до якого вирішено позов - задоволити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Львів-Траст ((79016, м. Львів, вул. Городоцька, 85, ідент. код 23964887, рах. № 26009239961002 в Західному ГРУ Приват-Банку, МФО 325321) на користь Публічного акціонерного товариства Львівобленерго (79026, вул. Козельницька, 3, м. Львів, код ЄДРПОУ 00131587, поточний рахунок із спеціальним режимом використання 26037305498 в філії ЛОУ АТ Ощадбанк , МФО 325796, поточний рахунок № 26000310498 в філії ЛОУ АТ Ощадбанк , МФО 325796) заборгованість в розмірі 11072 (одинадцять тисяч сімдесят дві) грн. 03 коп. основного боргу та судовий збір в сумі 1720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп. Наказ видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

31.10.2013 р. Господарським судом Львівської області видано наказ на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 16 жовтня 2013 року.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.06.2018 р. скарга від 05.06.2018 р. за вх. № 1510/18 Приватного акціонерного товариства Львівобленерго на дії (бездіяльність) державного виконавця Галицького відділу Державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Міністерства юстиції України по справі № 914/2052/13 призначена до розгляду на 14.06.2018 р. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.06.2018 р. розгляд скарги відкладено на 18.06.2018 р. у зв'язку з неявкою представників сторін.

Скаржник вимог ухвали суду від 07.06.2018 р. від 14.06.2018 р. виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

14.06.2018 р. за вх. № 21988/18 представник позивача подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Боржник вимог ухвали суду від 07.06.2018 р., від 14.06.2018 р. не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення, наявне в матеріалах справи.

Суб'єкт оскарження вимог ухвали суду від 07.06.2018 р., від 14.06.2018 р. не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення, наявне в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Оберіг» .

Розглянувши матеріали і документи, подані заявником, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позиція кожної з сторін, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

У скарзі, скаржник зазначає, що на виконанні Галицького ВДВС з жовтня 2015 року повторно перебуває наказ № 914/3052/13, виданий 31.10.2013 р. Господарським судом Львівської області про стягнення з ТзОВ "Львів-Траст" на користь ПАТ "Львівобленерго" боргу в розмірі 11072,03 грн. та судового збору в розмірі 1720,50 грн.

Оплати на погашення вказаного боргу станом на 25 травня 2018 року відсутні.

Враховуючи значний термін перебування виконавчого документа на виконанні та відсутність будь-якого погашення боргу, представник стягувача неодноразово скеровував письмові запити на адресу Галицького ВДВС.

З листа начальника Галицького ВДВС від 07.05.2018 р. за № 8080 стало відомо про винесення державним виконавцем 30.12.2015 р. постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.

У цьому ж листі міститься інформація про скерування 14.11.2016 р. постанови та виконавчого документа на адресу стягувача. Крім цього, додано копії постанов, винесених державним виконавцем.

Однак, зазначає заявник, на адресу стягувана не надходили ні виконавчий документ, ні постанова про його повернення.

Копія реєстру згрупованих внутрішніх поштових відправлень Галицького ВДВС, яка додана до листа начальника цього відділу, не є належним підтвердженням скерування конкретного виконавчого документа стягувачу.

У зв'язку з цим, стягувач має підстави вважати, що виконавчий документ є втрачений державним виконавцем або знаходяться в архівних матеріалах відділу ДВС.

З огляду на викладене, представник стягувача звернувся до Галицького ВДВС з повторним клопотанням про вчинення необхідних дій для отримання дубліката втраченого наказу № 914/3052/13.

Станом на 25 травня 2018 року відповідь на це клопотання відсутня.

Таким чином, дії державного виконавця щодо примусового виконання рішення суду, а також бездіяльність відповідальних осіб органу ДВС щодо відповідного контролю за виконанням судових рішень є порушенням чинного законодавства України, що спричиняє затягування виконання рішення суду та унеможливлює стягнення заборгованості.

За таких умов ПАТ "Львівобленерго" зазнає значних матеріальних збитків, внаслідок чого зростає заборгованість останнього перед енергоринком, що призводить до зниження енергоресурсів в Україні, які необхідні для нормальної роботи всіх галузей господарства, забезпечення електроенергією населення та нагромадження запасів палива.

При прийнятті ухвали суд виходив з наступного:

Статтею 1 Закону України Про виконавче провадження визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, порядок розгляду відповідних скарг регламентований розділом VI ГПК України Судовий контроль за виконанням судових рішень .

Так, ч. 1 ст. 342 ГПК України передбачено, що скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Суд зазначає, що в силу приписів ГПК України, розгляд скарг на дії державного виконавця обмежений десятиденним строком і можливості та підстав продовження такого строку не передбачено. При розгляді відповідних скарг суд фактично обмежений наданими сторонами виконавчого провадження та виконавцем поясненнями та доказами, що зумовлене завданнями та засадами господарського судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 232 ГПК України, судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст. 339 ГПК України, із скаргою мають право звертаються сторони, якщо вважають порушеними свої права рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця. Завданням ж суду в такому провадженні відповідно до ст. 343 ГПК України є встановлення обгрунтованості чи безпідставності скарги та прийняття відповідного рішення на підставі дослідження належних та допустимих доказів, якими є матеріали виконавчого провадження, що в повному обсязі знаходяться виключно в розпорядженні виконавця та в даному випадку повністю відсутні у стягувача (скаржника).

Положеннями ч. 2 ст. 74 ГПК України встановлено, що у разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події.

Статтею 129-1 Конституції визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Разом з тим, недопустимою є ситуація неможливості належного судового контролю за виконанням судового рішення через невиконання державним виконавцем процесуальних обов'язків, покладених на нього судом.

У своїй практиці Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд , одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20.07.2004, п. 37 рішення у справі Деркач та Палек проти України від 21.12.2004 р.).

Проблема виконання судових рішень в Україні неодноразово констатувалася Європейським судом з прав людини. Зокрема, 12.10.2017 р. ОСОБА_1 палата Європейського Суду з прав людини ухвалила рішення у справі Бурмич та інші проти України , яке стосується системної проблеми невиконання державою судових рішень. Вперше констатація Європейським судом з прав людини системності такої проблеми відбулася у 2009 році у справі ОСОБА_2 проти України . Саме тоді Суд вперше застосував процедуру пілотного рішення , щоб спонукати Державу-відповідача (Україну) до вирішення великої кількості індивідуальних справ, породжуваних однією і тією самою структурною проблемою, що існує на національному рівні.

Як наслідок, Європейський Суд з прав людини у справі Бурмич та інші проти України постановив, що повторення одних і тих самих висновків у величезній кількості схожих рішень не сприятиме досягненню справедливості, і лише накладе істотний тягар на ресурси Суду. Це не сприятиме жодним чином посиленню захисту прав людини згідно з Конвенцією про захист прав людини і основополоних свобод. Також Європейський суд з прав людини зазначив про те, що ці проблеми можуть бути адекватно вирішені лише між Державою-відповідачем, з одного боку, та Комітетом ОСОБА_3 Європи, з іншого, оскільки останній має повноваження, відповідно до пункту 2 статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, контролювати виконання рішень Суду.

Отже, Європейський Суд з прав людини ідентифікував та повторно констатував системну проблему - порушення права на справедливий суд і надав вказівки щодо заходів, які потрібно вжити Україні та вказав на необхідність вирішення цієї проблеми Урядом України.

У справі Рисовський проти України (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини встановив порушення Україною принципу належного урядування . Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (п. 70).

У справі Новоселецький проти України (заява № 47148/99) Європейський Суд з прав людини відзначив, що коли питання суспільної користі виникає у справі, державні органи влади повинні реагувати належним чином, правильно та з великою відповідальністю. Якщо відповідно до положень статті 1 Протоколу № 1 держава зобов'язана вжити заходи у вигляді розслідування, то останнє повинно бути проведене об'єктивно, у розумні строки і неупереджено. Суд нагадує, що мінімальний та ефективний критерій розслідування залежить від обставин справи, які оцінюються на основі сукупності фактів та беруться до уваги разом з реальною роботою, проведеною при розслідуванні (п.п. 102-103).

Зміст ст. 1 Закону України Про виконавче провадження визначає процедуру примусового виконання рішень суду як стадію судового провадження. Адже не саме по собі судове рішення, а його фактичне виконання забезпечує реальний та ефективний захист порушених прав та дотримання верховенства права. З огляду на зазначене, процедура примусового виконання судового рішення нерозривно пов'язана з судовим провадженням, а на суд покладається обов'язок з контролю за виконанням судових рішень в силу ст. 129-1 Конституції України.

Частиною 3 ст. 74 Закону передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова. Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини.

Судом встановлено, що 31.10.2013 р. Господарським судом Львівської області видано наказ на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 16 жовтня 2013 року. З листа начальника Галицького ВДВС від 07.05.2018 р. за № 8080 стало відомо про винесення державним виконавцем 30.12.2015 р. постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.

У цьому ж листі міститься інформація про скерування 14.11.2016 р. постанови та виконавчого документа на адресу стягувача. Крім цього, додано копії постанов, винесених державним виконавцем. Однак, як зазначив заявник, на адресу стягувана не надходили ні виконавчий документ, ні постанова про його повернення. Копія реєстру згрупованих внутрішніх поштових відправлень Галицького ВДВС, яка додана до листа начальника цього відділу, не є належним підтвердженням скерування конкретного виконавчого документа стягувачу.

Так, абзацом 5 п. 1 розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затв. наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5 (надалі - Інструкція) визначено, що перевірити законність виконавчого провадження мають право, зокрема, начальник відділу державної виконавчої служби - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у цьому відділі.

Згідно п. 2 розділу XII Інструкції, посадові особи, зазначені у пункті 1 цього розділу, можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження за дорученням керівника вищого органу державної виконавчої служби та з власної ініціативи. Посадові особи, зазначені в абзацах третьому, п'ятому та шостому пункту 1 цього розділу, можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження також за скаргою стягувача та інших учасників виконавчого провадження (крім боржника), а посадові особи, зазначені в абзацах другому та третьому пункту 1 цього розділу, - за скаргою на дії та бездіяльність начальника органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Доручення керівника вищого органу державної виконавчої служби про проведення перевірки законності виконавчого провадження надається в письмовій формі.

За змістом положень п. 6-7 Інструкції, перевірка законності виконавчого провадження має бути проведена протягом десяти робочих днів, а зведеного виконавчого провадження - протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня надходження витребуваного виконавчого провадження. Про результати перевірки законності виконавчого провадження виноситься постанова.

Також, у п. 9-10 Інструкції передбачено, що посадова особа органу державної виконавчої служби, яка здійснювала перевірку виконавчого провадження і виявила порушення вимог законодавства, зобов'язана забезпечити безпосередній контроль за цим виконавчим провадженням до повного усунення виявлених порушень. Постанови про проведення перевірки виконавчого провадження та витребування його матеріалів підлягають обліку в журналі обліку постанов про проведення перевірки виконавчого провадження та його витребування (додаток 10).

Щодо вимоги скаржника про зобов'язання державного виконавця, у випадку втрати наказу, провести дії, необхідні для отримання дубліката втраченого виконавчого документа, суд зазначає наступне.

Відповідно п. 19.4 Перехідних положень ГПК України, у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

Пунктом 10 ч. 3 ст. 18 Закону визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.

Наведене свідчить про те, що передумовою для звернення до суду з заявою про видачу дублікату наказу є факт втрати виконавчого документу. В судовому порядку можна зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, лише у випадку, якщо він безпідставно від них ухиляється. Оскільки, в наявних матеріалах справи відсутні докази того, що наказ Господарського суду Львівської області від 31.10.2013 р. у справі № 914/3052/13 був втрачений, у суду відсутні підстави зобов'язувати державного виконавця вжити заходів щодо отримання дублікату наказу.

З огляду на викладене суд вважає за можливе частково задоволити скаргу від 05.06.2018 р. за вх. № 1510/18 Приватного акціонерного товариства Львівобленерго на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб органу державної виконавчої служби по справі № 914/2052/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго» (м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів-Траст» (м. Львів) про стягнення боргу в сумі 11072,03 грн..

Керуючись ст.ст. 18, 42, 74 Закону України «Про виконавче провадження» , ст.ст. 234, 339, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Скаргу від 05.06.2018 р. за вх. № 1510/18 Приватного акціонерного товариства Львівобленерго на дії (бездіяльність) державного виконавця органу державної виконавчої служби по справі № 914/2052/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго» (м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів-Траст» (м. Львів) про стягнення боргу в сумі 11072,03 грн. - задоволити частково.

2. Зобов'язати начальника Галицького відділу Державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Міністерства юстиції України, здійснити перевірку матеріалів відповідного виконавчого провадження, а також рішень та дій державного виконавця щодо виконання наказу Господарського суду Львівської області від 31.10.2013 р. у справі № 914/3052/13 в межах повноважень, наданих чинним законодавством, про що письмово повідомити суд та стягувача.

3. У решті вимог - відмовити.

Ухвала набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Суддя Пазичев В.М.