Рішення

від 18.06.2018 по справі 820/1365/18

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2018 р. № 820/1365/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Волошина Д.А.,

за участю секретаря судового засідання - Маргвелані І.Л.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача -ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Древстиль" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Древстиль" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби Харківської області від 14.02.2018 № 00000591403 та № 00000581403.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення ґрунтується на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, що викладено в акті перевірки, про нереальність здійснення господарських операцій зі спірними контрагентами, наполягав на правильності обчислення податкових зобов'язань з податку на додану вартість, так як позивач не допускав порушень вимог Податкового кодексу України.

Відповідач проти позову заперечував, зазначивши, що порушення, встановлені в ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, висновки якого стали підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку із чим просив у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2018 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду на 14.06.2018 о 15:30 год.

Протокольною ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2018 оголошено перерву до 18.06.2018 для подання додаткових доказів.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник Головного управління ДФС у Харківській області в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Древстиль" пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації та набуло статусу юридичної особи з ідентифікаційним кодом 38492540.

Фахівцями Головного управління ДФС у Харківській області проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Древстиль", податковий номер 38492540 з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2017, та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 30.09.2017.

Результати перевірки викладені в акті №360/20-40-14-03-07/38492540 від 31.01.2018.

За наслідками перевірки контролюючим органом встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Древстиль":

- по податку на прибуток в порушення п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України з урахуванням п. 3 П(С)БО 15 "Дохід", п. 5 П(С)БО 15 "Зобов'язання", занижено податок на прибуток в період, що перевірявся на загальну суму 324000 грн;

- по податку на додану вартість в порушення п. 44.1 ст. 44, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, п.п. 9 п. 5 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 340392 грн.

На підставі зазначених висновків контролюючим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 14.02.2018 № 00000591403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 510588 грн. з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій та податкове повідомлення - рішення від 14.02.2018 № 00000581403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 486000 грн. з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій.

Щодо порушення п. 44.1 ст. 44, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, п.п. 9 п. 5 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість та заниження податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що у перевіряємий період Товариством з обмеженою відповідальністю "Древстиль" здійснювалась господарська діяльність із контрагентами ТОВ "Астійкс", ТОВ "Ібериця", ТОВ "ОСОБА_3 ЛТД", ТОВ "Валді Торг", ТОВ "Ресурс Кепітал", ТОВ "Саваж-Торг" та ТОВ "Гермес Приор".

Так, із матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Древстиль" було поставлено ТОВ "Гермес Приор" товар, а саме плиту ДСП та стільниці, що підтверджується податковими накладними від 29.07.2015 № 1280, № 1279, видатковими накладними від 31.08.2015 № 1320, № 1321, рахунками-фактурами на умовах самовивозу від 29.07.2015 № 1102907-017, № 1102907-018, банківськими виписками (а.с. 72-81 т.2).

Також, позивачем було поставлено плиту ДСП Товариству з обмеженою відповідальністю "Ресурс Кепітал", на підтвердження вказаного правочину позивачем надано до матеріалів справи податкові накладні від 06.08.2015 № 1348, № 1349, № 1350, № 1351, рахунки-фактури на умовах самовивозу від 06.08.2015 № 110608-063, № 110608-064, № 110608-065, банківськими виписками (а.с. 82-93 т.2).

Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Древстиль" було поставлено плиту ДСП Товариству з обмеженою відповідальністю "Валді Торг", що підтверджується податковими накладними від 16.02.2015 № 276, № 277, № 278, № 279, № 280, № 281, № 282, видатковими накладними від 27.02.2015 № 326, № 327, № 328, № 329, № 330, № 331, № 332, рахунками-фактурами на умовах самовивозу від 16.02.2015 № 1101602-024, № 1101602-023, № 1101602-022, № 1101602-021, № 1101602-020, № 1101602-019, № 1101602-025, банківськими виписками (а.с. 92-115 т. 2).

Також, у перевіряємий період позивач поставляв плиту ДСП та стільниці Товариству з обмеженою відповідальністю "Саваж-Торг", на підтвердження чого до матеріалів справи надано податкові накладні від 29.07.2015 № 1281, № 1281, рахунки-фактури на умовах самовивозу від 29.07.2015 № 1102907-019, № 1102907-020, видаткові накладні від 31.08.2015 № 1322, № 1323 банківськими виписками (а.с. 116-126 т.2).

Із матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Древстиль" було поставлено ТОВ "ОСОБА_3 ЛТД" товар, а саме плиту ДСП та стільниці, що підтверджується податковими накладними від 22.04.2015 № 732, № 733, № 734, № 736 та від 23.04.2015 № 748, № 749, № 750, рахунками-фактурами на умовах самовивозу від 20.04.2015 № 1102004-013, № 1102004-014, № 1102004-015, № 1102004-016, № 1102004-017, № 1102004-018, банківськими виписками (а.с. 126- 140 т.2).

Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю "Древстиль" було поставлено плиту ДСП та стільниці Товариству з обмеженою відповідальністю "Іберция", що підтверджується податковими накладними від 06.01.2015 № 10, № 11, № 12, № 13, № 14, № 15, № 17, № 18, № 19, № 20, № 4, № 5, № 6, № 7, № 8, № 9 та від 09.01.2015 № 33, № 34, № 35, № 36, видатковими накладними від №118 від 21.01.2015, №77 від 26.01.2015, №78 від 26.01.2015, №76 від 26.01.2015, №73 від 23.01.2015, №74 від 23.01.2015, №149 від 30.01.2015, №150 від 30.01.2015, №151 від 30.01.2015, №152 від 30.01.2015, №148 від 30.01.2015, №112 від 28.01.2015, №113 від 28.01.2015, №114 від 28.01.2015, №115 від 28.01.2015, №116 від 28.01.2015, №117 від 28.01.2015, №201 від 10.02.2015, №202 від 10.02.2015, №203 від 10.02.2015, №206 від 10.02.2015, рахунками-фактурами на умовах самовивозу від 05.01.2015 № 1100501-004, № 1100501-005, № 1100501-006, № 1100501-007, № 1100501-008, № 1100501-009, № 1100501-010, № 1100501-011, № 1100501-012, № 1100501-013, № 1100501-014, № 1100501-015, № 1100501-016, № 1100501-017, № 1100501-018, № 1100501-019, № 1100501-020, від 09.01.2015 № 1100901-090, № 1100901-091, № 1100901-092, № 1100901-093, банківськими виписками (а.с. 141-220 т. 2).

Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Древстиль" було поставлено плиту ДСП та плитку МДС Товариству з обмеженою відповідальністю "Астійск", що підтверджується податковими накладними від 15.01.2015 № 66, № 67, № 68, № 69, № 70, № 71, № 72, № 73, № 74, № 75, № 76, № 77, № 78, від 19.01.2015 № 91, № 92, № 93, № 94, № 95, № 96, № 98, № 99, від 30.01.2015 №19, видатковими накладними від 30.06.2015, № 953, № 954, № 955, № 956, № 957, № 958, № 959, № 960, № 961, № 962, № 963, №964, №965, від 30.01.2015 №131, №132, №133, №134, №135, №136, №137, №138, №139, рахунками-фактурами на умовах самовивозу від 14.01.2015 № 1101401-159, № 1101401-160, № 1101401-166, № 1101401-167, № 1101401-168, № 1101401-169, № 1101401-172, № 1101401-177, № 1101401-178, № 1101401-179, № 1101401-180, № 1101401-161, № 1101401-181, від 19.01.2015 № 1101901-161, № 1101901-164, № 1101901-163, № 1101901-162, № 1101901-160, № 1101901-159, № 1101901-158, № 1101901-157, № 1101901-156, банківськими виписками (а.с. 221-244 т. 2, а.с. 1-44).

Оплата за поставлений товар за вищевказаними договорами проводилась у безготівковій формі, що підтверджується виписками з банківського рахунку, що міститься в матеріалах справи.

Відвантаження товару здійснювалось на умовах самовивозу, що відображено в рахунках фактурах, які містяться в матеріалах справи.

У відповідності до приписів п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 та п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань, Товариством з обмеженою відповідальністю "Древстиль" склало податкові накладні та зареєструвало їх в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлені терміни, що не заперечувалось сторонами в ході судового розгляду справи, підтверджено актом перевірки, а тому судом окремо не досліджується.

Таким чином, господарські операції Товариства з обмеженою відповідальністю "Древстиль" мали реальний характер, призвели до зміни майнового стану учасників господарських відносин, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

По суті позовних вимог суд зазначає, що відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України - для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Суд зазначає, що статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

З урахуванням пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.1 та 2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення), в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Згідно пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів -дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митногокордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг визначає стаття 188 Податкового кодексу України.

Так, пункт 188.1 зазначеної статті встановлює, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг); б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності)); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України (в редакції згідно із Законом № 1797-VIII від 21.12.2016).

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). До внесення змін Законом № 1797-VIII від 21.12.2016 в наступній редакції - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду).

Відповідно до абз. г п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу). У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов'язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних. З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні. Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Як підтверджено матеріалами справи, правочини укладені між позивачем та його контрагентами виконано кожною стороною цих договорів, що підтверджується первинними документами.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Оцінивши зазначені правочини за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що спірні правочини укладені між правоздатними та дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті.

Отже, дані первинні документи визнаються судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентами позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України. Суд також зазначає, що згідно ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Доказів повернення коштів до контрагентів позивача після їх перерахування, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за поставлений товар (що могло б мати місце у разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи не міститься. За правилами Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, наявність факту (і це не заперечується сторонами) про належну оплату товару (послуг) визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентами позивача господарських операцій.

Оглянуті судом первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, зазначені документи призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

В акті перевірки контролюючим органом не заперечується проти правильності та повноти оформлення первинних документів, які складалися позивачем та його контрагентами.

В ході перевірки відповідачем не встановлено у позивача наміру отримати за правочинами, укладеними з контрагентами іншого результату, ніж поставки товару та отримання прибутку.

Таким чином, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, отримання економічної вигоди ТОВ "Древстиль" є свідченням про спричинення господарськими операціями реальних змін майнового стану платника податків. А відповідно свідчить про реальність (фактичність) операцій та засвідчення їх відповідними документами первинного та податкового.

Контролюючий орган, посилаючись на податкову інформацію, дійшов висновку, що насправді відображений у складених на ім'я контрагентів-покупців товар був поставлений платником у власність третьої сторонньої невстановленої перевіркою особи, але за тією ж самою ціною.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до п. "а" п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

За визначенням п.14.1.191 ст.14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно з п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Системно проаналізувавши приписи наведених норм кодексу, суд доходить висновку, що для кваліфікації господарської операції як об'єкту оподаткування ПДВ контролюючому органу належить виявити не лише існування ознак проведення цієї операцій в дійсності (тобто з'ясувати фізичні умови операції, досягнуті між сторонами домовленості тощо), але й також однозначно ідентифікувати набувача товару як реально існуючого суб'єкта права за національним законодавством України та встановити справжню (дійсну) договірну вартість товару.

У спірних правовідносинах контролюючий орган наведених правил не дотримався.

З огляду на приписи ст.8 Конституції України суд не знаходить підстав для визнання правильним висновку контролюючого органу про те, що невстановлена операція з реалізації товару невстановленій особі за невстановленою ціною є об'єктом справляння ПДВ в Україні.

Суд критично відноситься до податкової інформації щодо контрагентів позивача, з огляду на наступне.

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договорів, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Таким чином податковий орган заперечуючи факт здійснення операцій позивачем і зазначеними вище контрагентами, стверджує про факт здійснення поставки позивачем відповідного товару, проте іншим невстановленим особам. При цьому жодного доказу останнього твердження податковим органом під час перевірки не зазначено та до суду не надано,

Згідно п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів

Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту та податкового зобов'язання сум ПДВ по товарах з підстав викладених відповідачем, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, які зареєстровані в ЄРПН та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Окрім того порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду з прав людини, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Під час розгляду даної справи відповідачем не надано вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагентів позивача за спірними операціями, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями.

Відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даним товариствами, до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не надано доказів, які б ставили під сумнів виконання вказаних господарських операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача, як платника податків.

Відповідно до п. 85.9. ст. 89 ПК України у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов'язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів. Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, якими було здійснено вилучення оригіналів документів, або яким було забезпечено доступ до перевірки вилучених документів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу. У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до протоколу обшуку від 17.09.2015 накладні по взаємовідносинам з ТОВ "ОСОБА_3 ЛТД", ТОВ "Ресурс Кепітал" були вилучені правоохоронними органами.

Суд зазначає, що відповідачем не дотримано вимог вищезазначеної норми, при проведенні планової перевірки по контрагентам ТОВ "ОСОБА_3 ЛТД", ТОВ "Ресурс Кепітал", оскільки відповідач не звертався до правоохоронних органів з запитом про доступ до вилучених документів та не досліджував первинні документи, щодо відвантаження товару на адресу вказаних контрагентів, а отже не діяв у відповідності до визначених повноважень та встановленого порядку проведення перевірки.

Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що висновки, викладені в акті перевірки №360/20-40-14-03-07/38492540 від 31.01.2018 щодо порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість є необґрунтованими, а тому податкове повідомлення-рішення від 14.02.2018 № 00000591403 підлягає скасуванню.

Щодо заниження Товариством з обмеженою відповідальністю "Древстиль" податку на прибуток суд зазначає наступне.

Як вбачається із акту перевірки, ТОВ "Древстиль" занижено суми доходів в результаті невключення до складу інших доходів сум безнадійної кредиторської заборгованості в розмірі 1800000 грн станом на 30.09.2017 по ТОВ "Юта Дніпро", ТОВ "Укртехбізнес", ТОВ "М-Енерго".

Судом встановлено, що 14.08.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю "Древстиль" отримано авансовий платіж від ТОВ "Юта Дніпро" у сумі 300000 грн, проте вказана заборгованість не погашена, товар не відвантажений.

Поряд із тим, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 20.03.2017 проведено державну реєстрацію припинення підприємства.

Також, у квітні-липні 2015 року позивачем отриманий авансовий платіж від ТОВ "Укртехбізнес" на загальну суму 800000 грн, проте вказана заборгованість не погашена, товар не відвантажений, а відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 20.03.2017 проведено державну реєстрацію припинення підприємства.

Крім того, у травні-червні 2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Древстиль" отримано авансовий платіж від ТОВ "М-Енерго" на загальну суму 700000 грн, вказана заборгованість не погашена, товар не відвантажений, а відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 21.06.2017 проведено державну реєстрацію припинення підприємства.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Порядок розрахунку об'єкта оподаткування з податку на прибуток викладено в статті 134 Податкового кодексу України, згідно якої оподатковується прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III ПКУ (підприємства, у яких річний дохід від будь-якої діяльності за останній річний звітний період не перевищує двадцяти мільйонів гривень мають право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату).

Відповідно до підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає зокрема одній з таких ознак: а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; б) прострочена заборгованість померлої фізичної особи, за відсутності у неї спадкового майна, на яке може бути звернено стягнення; в) прострочена заборгованість осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, оголошені померлими; г) заборгованість фізичних осіб, прощена кредитором, за винятком заборгованості осіб, пов'язаних з таким кредитором, та осіб, які перебувають з таким кредитором у трудових відносинах, та осіб, які перебували з таким кредитором у трудових відносинах, та період між датою припинення трудових відносин таких осіб та датою прощення їх заборгованості не перевищує три роки; ґ) прострочена понад 180 днів заборгованість особи, розмір сукупних вимог кредитора за якою не перевищує мінімально встановленого законодавством розміру безспірних вимог кредитора для порушення провадження у справі про банкрутство, а для фізичних осіб - заборгованість, що не перевищує 25 відсотків мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у разі відсутності законодавчо затвердженої процедури банкрутства фізичних осіб); д) актив у вигляді корпоративних прав або не боргових цінних паперів, емітента яких визнано банкрутом або припинено як юридичну особу у зв'язку з його ліквідацією; е) сума залишкового призового фонду лотереї станом на 31 грудня кожного року; є) прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості; ж) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; з) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.

Отже, в розумінні Податкового кодексу України безнадійна заборгованість, у тому числі кредиторська, трактується як заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.

Відповідно до пункту 2 статті 104 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-ІУ (зі змінами та доповненнями) юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

З огляду на положення вищезазначених норм та фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що станом на 20.03.2017 заборгованість позивача перед ТОВ "Юта Дніпро" у сумі 300000 грн., ТОВ "Укртехбізнес" у сумі 800000 грн. та станом на 21.06.2017 заборгованість перед ТОВ "М-Енерго" у сумі 700000 грн. є безнадійною, у зв'язку з припиненням вищезазначених підприємств.

Згідно з пунктом 3 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку №1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2013 за №336/22868, зобов'язання - заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Пунктом 15 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.99 № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 14.12.99 за №860/4153, визначено, що доходом визнається сума зобов'язання, яке не підлягає погашенню.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання та її розкриття у фінансовій звітності викладені у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку №11 "Зобов'язання", затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за №85/4306 (далі - П(С)БО №11).

Відповідно до вимог пункту 5 П(С)БО №11, якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

З метою ведення бухгалтерського обліку зобов'язання поділяються на: довгострокові та поточні (пункт 6 П(С)БО №11).

Поточні зобов'язання включають у тому числі поточну кредиторську заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями, за товари, роботи, послуги, за розрахунками з бюджетом, у тому числі з податку на прибуток, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків; короткострокові векселі видані (пункт 11 ЩС)БОШ1).

Тобто, з урахуванням вищевикладеного, списання з балансу безнадійної кредиторської заборгованості за товари відбувається одночасно з визнанням іншого операційного доходу того періоду, в якому зобов'язання визнано таким, що не підлягає погашенню.

Згідно даних бухгалтерського обліку ТОВ "Древстиль" обліковується кредиторська заборгованість за договорами поставки по ТОВ "М-Енерго" у сумі 700000 грн, ТОВ "Укртехбізнес" у сумі 800000 грн, ТОВ "Юта Дніпро" у сумі 300 000 грн., на загальну суму 1800000 грн., що підтверджується журналом-оредером і відомостями по рахунку 6811, які містяться в матеріалах справи. Факт наявності кредиторської заборгованості також не заперечувався представником позивача в судовому засіданні.

Отже, з огляду на приписи п.15 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід" доходом визнається сума зобов'язання, яка не підлягає погашенню в сумі 1800000 грн.

Посилання позивача на п.6 П(С)БО № 15, суд вважає необґрунтованим, оскільки зазначені приписи підлягають застосуванню під час визначення доходу з метою оподаткування, тобто після виконання зобов'язань за господарським договором, чого у відповідності до фактичних обставин не відбулося, факт визнання заборгованості безнадійною не є об'єктом оподаткування з податку на додану вартість.

Згідно п. 136.1 ст. 136 ПК України базова (основна) ставка податку становить 18 відсотків.

З огляду на положення п. 136.1 ст. 136 ПК України сума податку на прибуток за вищевказаними операціями складає 324000 грн. (1800000*18% = 324000 грн.)

Таким чином, суд приходить до висновку, що висновки контролюючого органу щодо заниження позивачем податку на прибуток та відповідно застосування штрафної (фінансової) санкції є правомірними, у зв'язку із чим податкове повідомлення-рішення від 14.02.2018 № 00000581403 не підлягає скасуванню, а позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Древстиль" не підлягають задоволенню.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ТОВ "Древстиль" підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Древстиль" (АДРЕСА_1, м. Харків, 61004, код 38492540) до Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код 39599198) про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 14.02.2018 № 00000591403.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Древстиль" (АДРЕСА_1, м. Харків, 61004, код 38492540) судові витрати в розмірі 7624 (сім тисяч шістсот двадцять чотири) грн 30 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код 39599198).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 27 червня 2018 року.

Суддя Д.А. Волошин