Постанова

від 27.06.2018 по справі 908/2541/17

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.06.2018р. справа № 908/2541/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 секретаря ОСОБА_4 без виклику сторін розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Газ Мелітополя» Публічного акціонерного товариства «Мелітопольгаз» м.Мелітополь, Запорізька область на рішення господарського суду Запорізької області від 04.04.2018 року (повний текст складено та підписано 12.04.2018р. у м. Запоріжжя) у справі№908/2541/17 (суддя Носівець В.В.) за позовом до відповідачаДочірнього підприємства «Газ Мелітополя» Публічного акціонерного товариства «Мелітопольгаз» м.Мелітополь, Запорізька область Відділу освіти Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області м.Мелітополь, Запорізька область простягнення 3% річних у сумі 3 052,53грн., пені у сумі ро44 770,47грн. за договором №Б007 від 14.03.2016р. ВСТАНОВИВ:

14.12.2017р. позивач, Дочірнє підприємство «Газ Мелітополя» Публічного акціонерного товариства «Мелітопольгаз» м.Мелітополь, Запорізька область звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Відділу освіти Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області м.Мелітополь, Запорізька область про стягнення 3% річних у сумі 3 052,53грн., пені у сумі 44 770,47грн. за договором №Б007 постачання природного газу від 14.03.2016р. (а.с. 3-4).

В судовому засіданні 25.01.2018р. оголошено про подальший розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, про що було зазначено в ухвалі суду від 25.01.2018р. (а.с.54-55).

Позивачем неодноразово збільшувались позовні вимоги, та остаточно визначившись, останнім подана заява від 22.02.2018р. №115, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 3052,53грн. за період з 11.02.2016р. по 11.03.2016р. та пеню у сумі 44770,47грн. за період з 11.02.2016р. по 11.03.2016р. (а.с.56-57).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 04.04.2018р. по справі №908/2541/17 позовні вимоги задоволені частково.

Стягнуто з Відділу освіти Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області на користь Дочірнього підприємства «Газ Мелітополя» Публічного акціонерного товариства «Мелітопольгаз» 3% річних у розмірі 2 922,01грн., пені у розмірі 2 856,20грн. та судовий збір у розмірі 1 531,59 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с.128-131).

В обґрунтування прийнятого рішення господарський суд дійшов висновку про те, що сума основного боргу була невчасно сплачена відповідачем, у зв"язку з цим позовні вимоги, заявлені у даній справі про стягнення з відповідача пені у сумі 44 770,47грн, 3% річних за період з 11.02.2016р. по 11.03.2016р. у розмірі 3 052,53грн. підлягали частковому задоволенню за здійсненим судом розрахунком, а саме пеня у сумі 42 856,20грн. та 3% річних у сумі 2 922,01грн.

В іншій частині щодо стягнення пені у розмірі 1 914,27грн., 3% у розмірі 130,52грн. відмовлено.

Оцінивши надані докази та обставини в їх сукупності, суд першої інстанції, визнав за доцільне зменшити розмір пені на 40 000грн., враховуючи приписи ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України та її розмір, який підлягає до стягнення складає 2 856,20грн.

Позивач, Дочірнє підприємство «Газ Мелітополя» Публічного акціонерного товариства «Мелітопольгаз» м.Мелітополь, Запорізька область звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм процесуального права в частині зменшення пені на 40 000грн. та прийнято в цій частині без дослідження усіх істотних обставин справи і в цій частині підлягає скасуванню.

Апелянт зазначає, що дійсно, зменшення розміру пені є правом суду, проте при вирішенні питання про можливість зменшення пені, судом повинно бути наведено обставини, які він взяв до уваги.

Апелянт вказує на те, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд повинен брати до уваги майновий стан сторін і оцінювати співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховуючи інтереси обох сторін.

Натомість, у рішенні судом першої інстанції, нехтуючи інтересами позивача, наведені наступні виключні, що дозволяють зменшити розмір пені більш ніж на 90% від суми нарахованої пені належної до стягнення з відповідача.

На адресу Донецького апеляційного господарського суду надійшов від відповідача відзив від 24.05.2018р. №1050/15-04, в якому останній просить суд залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, який судом апеляційної інстанції розглянутий, прийнятий до уваги та залучений до матеріалів справи (а.с. 149).

Відповідач у відзиві посилається на ст. 263 ГПК України та визнає заявлені до нього вимоги.

Також відповідач зазначає про розгляд апеляційної скарги за відсутності його представника та без фіксування судового процесу.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: головуючий суддя Радіонова О.О., судді Стойка О.В., Чернота Л.Ф.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 14.05.2018р. відкрито апеляційне провадження у справі №908/2541/17 за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «Газ Мелітополя» Публічного акціонерного товариства «Мелітопольгаз» м.Мелітополь, Запорізька область та зобов'язано відповідача до 30.05.2018р. включно надати суду відзив на апеляційну скаргу з доказами надсилання його копії та доданих до нього документів іншій стороні у справі.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2018р. по справі №908/2541/17 розгляд даної справи за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «Газ Мелітополя» Публічного акціонерного товариства «Мелітопольгаз» м.Мелітополь, Запорізька область вирішено здійснити в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Позивач, Дочірнє підприємство «Газ Мелітополя» Публічного акціонерного товариства «Мелітопольгаз» м.Мелітополь, Запорізька область є юридичною особою (ідентифікаційний код 39825907), що підтверджується витягом з ЄДР (а.с. 16-18).

Відповідач, Відділ освіти Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області м.Мелітополь, Запорізька область є юридичною особою (ідентифікаційний код 02136100), що підтверджується випискою з ЄДРПОУ та Положенням про Відділ освіти Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області (а.с.98, 99-108).

14.03.2016р. між Дочірнім підприємством «Газ Мелітополя» Публічного акціонерного товариства «Мелітопольгаз» (за договором - постачальник, далі - позивач) та Відділом освіти Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області (за договором - споживач, далі - відповідач) укладено договір № Б007 постачання природного газу, згідно з яким Постачальник зобов'язується передати у власність (поставити) споживачу у 2016 році природний газ для використання у якості палива або сировини, а Споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором (а.с.10-12.

Пунктом 1.2 договору (в редакції додаткової угоди № 5 від 21.12.2016р.) узгоджено річний плановий обсяг постачання газу - 536,031 тис. куб. м. (а.с.74).

Передача газу за цим договором здійснюється на межах балансової належності об'єктів Споживача (далі пункти призначення) (п. 1.5 договору).

Відповідно до п. 2.9.1 договору за підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати постачальнику копію відповідного акту про фактичний об'єм розподіленого (протранспортованого) газу споживачу за розрахунковий період, що складений між Оператором ГРМ та споживачем, відповідно до вимог Кодексу ГРМ.

На підставі отриманих від споживача даних та/або даних Оператора ГТС та/або на підставі даних оператора ГРМ постачальник протягом трьох робочих днів готує два примірники акту приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних уповноваженим представником постачальника (п. 2.9.2 договору).

За визначенням п. 2.9.3 договору, споживач протягом двох днів з дати одержання акту приймання-передачі газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником споживача та скріплений печаткою споживача, або надати в письмовій формі мотивовану та обґрунтовану відмову від підписання акту приймання-передачі газу.

У випадку відмови від підписання акту приймання-передачі газу споживачем, об'єм поставленого (спожитого) газу встановлюється постачальником в односторонньому порядку, на підставі даних Оператора ГТС та/або на підставі даних оператора ГРМ (п.2.9.4 договору).

У випадку не повернення споживачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі газу, або ненадання письмової обґрунтованої відмови від його підписання до 10 числа місяця, наступного за звітним, такий акт вважається підписаним Споживачем, а об'єм спожитого газу встановлюється Постачальником відповідно до даних Оператора ГТС та/або на підставі даних оператора ГРМ (п. 2.9.5 договору).

Відповідно до п. 3.5 договору місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу та загального об'єму поставленого (спожитого) газу, визначеного згідно з розділом 2 цього Договору.

Згідно п. 3.6 договору (в редакції додаткової угоди № 5 від 21.12.2016) загальна сума договору на 2016 рік становить 4 249 757,04 грн., у т.ч. ПДВ.

Сторони домовились, що при зміні курсу долару США та /або курсу Євро ціну газу може бути змінено пропорційно зміні відповідного курсу валюти (п. 3.7 договору).

Відповідно до п. 4.2 договору оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в наступному порядку:

- 100 % місячної вартості запланованого обсягу газу сплачується до 25 числа місяця, що передує місяцю постачання. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати Споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці.

Остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу (п. 3.5 договору) здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу (п. 4.2.1 договору).

За визначенням п. 4.3 договору, датою оплати (здійснення розрахунку) є дата зарахування коштів на банківський рахунок Постачальника.

Згідно із п. 11.1 договору, цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за наявності) та відповідно до п. 3 ст. 631 ЦК України умови цього договору застосовуються до відносин сторін, які виникли між ними з 01.01.2016 року. Цей договір діє в частині постачання газу до 31.12.2016 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

В період з січня 2016р. по березень 2016р., включно, позивачем передано відповідачу природного газу в обсязі 270,209 тис. куб. м., що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими печатками сторін актами прийому-передачі природного газу за вказаний період, зокрема, від 31.01.2016р., від 29.02.2016р., від 31.03.2016р., що підписані сторонами та скріплені печатками підприємств (а.с. 13).

Згідно даних актів обсяги спожитого відповідачем природного газу наступні:

у січні 2016р. - 115350 тис.куб.м.;

у лютому 2016р. - 91002 тис.куб.м.;

у березні 2013р. - 63857 тис.куб.м.

Таким чином, позивачем поставлено, а відповідачем отримано природний газ за період з січня по березень 2016 р. включно, на загальну суму 2 216 253,71 грн.

Оплату вартості отриманого природного газу за січень 2016р. здійснено відповідачем платіжними дорученнями №№ 304, 305 від 17.03.2016р., за лютий 2016р. - платіжними дорученнями №№ 302, 303 від 17.03.2016р., за березень 2016р. - платіжними дорученнями №№ 49, 50, 420, 421 від 08.04.2016р., які наявні у матеріалах справи (а.с.38-49).

Суд першої інстанції не прийняв до уваги наданий до матеріалів справи оригінал підписаного та скріпленим печатками сторін акту звірки взаєморозрахунків станом на 30.06.2016 (а.с.28), яким зафіксовано розміри заборгованості та дати оплати по актам за січень-березень 2016 року, з огляду на наступне.

Згідно з чинним законодавством України, акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили як доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку. Проте, в розумінні ст.ст. 9, 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами.

Позивач зазначає, що розрахунки за отриманий протягом січня 2016р. - березня 2016 року природний газ проведено відповідачем в повному обсязі, проте з порушенням встановленого п. 4.2 договору строку.

Оскільки відповідачем не було своєчасно виконано зобов'язання зі сплати поставленого газу, це і стало підставою для звернення позивача за захистом своїх порушених прав з даним позовом про стягнення 3 % річних у сумі 3 052,53грн., пені у сумі 44770,47грн. за договором №Б007 від 14.03.2016р., з урахуванням заяви про збільшення (а.с.56).

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Малозначними є справи, визначені частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, до таких відносяться:

- справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом спору у даній справі є стягнення 3 % річних у сумі 3 052,53грн., пені у сумі 44 770,47грн. за договором №Б007 від 14.03.2016р., тобто ціна позову є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому дана справа є малозначною у розумінні приписів частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що клопотань від учасників справи про розгляд апеляційної скарги з повідомленням учасників справи надано не було, а колегія суддів з власної ініціативи не вбачає необхідності розгляду апеляційної скарги Дочірнього підприємства «Газ Мелітополя» Публічного акціонерного товариства «Мелітопольгаз» , з повідомленням учасників справи, а тому доходить висновку про можливість призначити апеляційну скаргу до розгляду без повідомлення учасників справи згідно з ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України.

Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Господарського процесуального кодексу України.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. Аналогічні норми містяться в ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договір, укладений сторонами з дотримання вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов'язкову силу для сторін. Будучи пов'язаними взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов'язання.

Договір постачання природного газу №Б007 від 14.03.2016р., що укладений сторонами у даній справі, за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1 ст. 530 Цивільного кодексу України врегульовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач не спростував факт порушення ним строків оплати за поставлений природний газ, разом з тим, вказав на відсутність у січні, лютому та березні 2016 року підписаного сторонами договору, рахунків-фактур та актів наданих послуг (накладних), що унеможливило прийняття до виконання фінансових зобов'язань.

Акти прийому-передачі природного газу за спірний період підписані 14.03.2016р., рахунки на оплату та видаткові накладні за зобов'язаннями січня-лютого 2016 року надано відповідачу 16.03.2016 року.

Разом з тим, умовами договору не передбачено здійснення оплати за спожитий газ на підставі рахунку, акту наданих послуг чи видаткової накладної.

Виходячи зі змісту пункту 4.1.2 договору, споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період. Тобто самостійно здійснює передоплату за газ, що узгоджується із положеннями постанови Кабінету Міністрів України № 117 від 23.04.2014 «Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» .

Пунктом 1.3 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 14.03.2016р.) сторонами узгоджено місячні планові обсяги постачання газу у спірний період: січень - 115,35 тис. куб. м., лютий - 91,002 тис. куб. м., березень - 129,1 тис. куб. м.

Таким чином, відповідач не був позбавлений можливості самостійно визначити суму платежу та вчасно розрахуватися за спожитий природний газ.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 6.2.1 договору визначена відповідальність відповідача за порушення зобов'язання - строків оплати, передбачених розділом 4 договору, у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Позивачем було нараховано пеню за період з 11.02.2016р. по 11.03.2016р. в сумі 44770,47 грн. та 3% річних за період з 11.02.2016р. по 11.03.2016р. в сумі 3052,53грн.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Позивачем вимога про стягнення 44 770,47 грн. пені (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) заявлена за загальний період з 11.02.2016р. по 17.03.2016р.

Судом першої інстанції було здійснено розрахунок пені, виходячи з простроченої суми заборгованості окремо за зобов'язаннями січня 2016р. та лютого 2016р., та встановлено, що обґрунтованою є сума пені в розмірі 42 856,20 грн., яка розрахована наступним чином:

- за період з 11.02.2016р. (визначено позивачем у розрахунку, що відповідає п. 4.2.1 договору) по 17.03.2016р. (закінчення строку прострочення у зв'язку із сплатою рахунку) на суму заборгованості 899 813,06 грн. (січень 2016 року), що складає 37860,99 грн.;

- за період з 11.03.2016р. (визначено позивачем у розрахунку, що відповідає п. 4.2.1 договору) по 17.03.2016р. (закінчення строку прострочення у зв'язку із сплатою рахунку днів) на суму 692517,94 грн. (лютий 2016 року), що складає 4995,21 грн.

Таким чином, належний до стягнення загальний розмір пені становить 42 856,20грн., тому в решті позовних вимог про стягнення пені (1914,27 грн.) судом першої інстанції відмовлено, як нарахованої та заявленої до стягнення необґрунтовано.

Враховуючи наведені приписи законодавства та перевіривши заявлену до стягнення пеню у сумі 44 770,47грн. за період 11.02.2016р. по 11.03.2016р, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення цих вимог саме у розмірі 42 856,20грн.

Суд першої інстанції, оцінивши обставини справі в їх сукупності, виходячи із об'єктивних обставин складної ситуації у державі та економічного її становища, дійшов висновку про винятковість даних обставин визнав за доцільне зменшити розміру пені на 40 000грн., з посиланням на приписи ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що судом першої інстанції розмір належної до стягнення пені було зменшено необґрунтовано та незаконно, з порушенням ст. ст. 526, 550, 551, 610, 612, 625 ЦК України, ст.216, 231, 232 ГК України.

З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Керуючись ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість зменшити розмір пені на 40 000грн.

При цьому, суд, вирішуючи це питання взяв до уваги наступне: 1) договір № Б007 від 14.03.2016р. виконувався відповідачем згідно його умов і останнім робилися заходи для виконання своїх зобов'язань в обумовлені договором строки; 2) надані позивачем платіжні документи відповідачем зареєстровано, взято бюджетні фінансові зобов'язання в державній казначейській службі та оплачено протягом двох днів з моменту їх отримання; 3) позивачем не обґрунтовано завдання йому збитків саме через порушення відповідачем зобов язань за договором; 4) невеликий термін прострочення оплати вартості природного газу; 5) необхідність забезпечення збалансованості інтересів сторін; 6) недоведеність позивачем факту понесення ним збитків в результаті дій відповідача.

Зважаючи на викладене вище, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про можливість зменшення розміру пені на 40000грн.

Стосовно доводів, наведених в апеляційній скарзі Дочірнього підприємства «Газ Мелітополя» Публічного акціонерного товариства «Мелітопольгаз» щодо незаконності оскаржуваного рішення в частині неповного стягнення пені, з посиланням на порушення судом приписів ст. ст. 233 ГК України та 551 ЦК України, суд апеляційної інстанції зазначає, що зазначеними правовими нормами передбачено право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, а тому посилання скаржника на порушення судом даних норм є необґрунтованим.

При цьому, судом першої інстанції враховано всі об єктивні обставини, які мають значення при прийнятті рішення про зменшення розміру пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на арифметичну помилку позивача (нарахування 3% річних проведене без дотримання загальних правил (методики), а саме: не вірно вказано кількість днів прострочки виконання зобов язання), суд першої інстанції вимогу про стягнення з відповідача 3% річних задовольнив частково, у сумі 2 922,01грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, судом апеляційної інстанції встановлено, що позовні вимоги в цій частині вірно задоволені судом першої інстанції.

Враховуючи наведені приписи законодавства та перевіривши заявлені до стягнення 3% річних у сумі 2 922,01грн. за період з 11.02.2016р. по 17.03.2016р, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення цих вимог у саме у цьому розмірі.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновок місцевого господарського суду, тому підстав для її задоволення не має, оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому повинно бути залишено без змін.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись статями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Газ Мелітополя» Публічного акціонерного товариства «Мелітопольгаз» м.Мелітополь, Запорізька область на рішення господарського суду Запорізької області від 04.04.2018 року у справі №908/2541/17 залишити без задоволення, рішення господарського суду Запорізької області від 04.04.2018 року у справі №908/2541/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів через Донецький апеляційний господарський суд з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 27 червня 2018 року.

Головуючий О. О. Радіонова

Судді О.В. Стойка

ОСОБА_3