Постанова

від 27.06.2018 по справі 910/4943/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2018 р. Справа№ 910/4943/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Михальської Ю.Б.

Гончарова С.А.

при секретарі Майданевич Г.А.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 27.06.2018р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.04.2018

у справі № 910/4943/18 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ТЕЛЗВ'ЯЗОК"

про стягнення 432 130,99 грн.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/4943/18 за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Тел Зв'язок" про стягнення 432 130,99 грн. До позовної заяви, позивач подав заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2018 у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" про забезпечення позову - відмовлено.

Ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що лише припущення позивача про неможливість виконання прийнятого в подальшому судового рішення, в разі його задоволення, не підтверджується жодними належними та допустимими доказами, та наведені позивачем припущення щодо існування загрози відчуження відповідачем майна, не можуть бути підставою та не підтверджують дій відповідача спрямованих на реалізацію належного йому майна, у зв'язку з чим і відмовлено позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.04.2018 у справі № 910/4943/18 про відмову в забезпеченні позову Публічному акціонерному товариству "Державний експортно-імпортний банк України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ТЕЛ ЗВ'ЯЗОК" про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 50717V1 від 02.06.2017 року, та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву АТ "Укрексімбанк" про забезпечення позову в повному обсязі.

Одночасно апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, у зв'язку з тим, що оскаржувана ухвала була постановлена судом без виклику представників сторін 23.04.2018 про її наявність Банку стало відомо 02.05.2018 року, що підтверджується відміткою банку на екземплярі ухвали суду.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ухвала прийнята через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а ухвала місцевого господарського суду має бути скасована.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" 21.05.2018 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Шапталі Є.Ю., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Михальська Ю.Б., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2018 поновлено Публічному акціонерному товариству "Державний експортно-імпортний банк України" строк для подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.04.2018 у справі № 910/4943/18, відкрито апеляційне провадження та призначено до розгляду на 06.06.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2018 відкладено розгляд справи на 27.06.2018 у зв'язку з неявкою представника відповідача.

В судовому засіданні 27.06.2018 представник скаржника підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити її, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.04.2018 у справі № 910/4943/18 скасувати та задовольнити заяву позивача про забезпечення позову.

Відповідач в судове засідання 27.06.2018 свого представника не направив, причини неявки суду не повідомлені, про розгляд справи був повідомлений належним чином. Через канцелярію суду заяв та клопотань не подавав.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, дотримання якого є процесуальною гарантією дотримання прав сторін спору.

Дослідивши матеріали справи, з метою дотримання розумних процесуальних строків розгляду апеляційних скарг на ухвалу місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено (редакція з 15.12.2017), що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Тел Зв'язок" про стягнення 432 130,99 грн.

До позовної заяви, через загальний відділ діловодства суду (канцелярію), позивач подав заяву про забезпечення позову.

В своїй заяві позивач просив суд винести ухвалу, якою забезпечити позов шляхом накладення арешту на належне на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Ніко Тел Зв'язок" нерухоме майно, рухоме майно та транспортні засоби. Крім того, заявник просив накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Ніко Тел Зв'язок" в межах ціни позову у розмірі 432 130,99 грн.

Позивач, в обґрунтування поданої заяви, заявник посилається на те, що відповідач постійно ухиляється від виконання своїх обов'язків, передбачених Кредитним договором. У позивача наявні підстави вважати про можливість навмисних дій відповідача по відчуженню належного йому майна (грошових коштів) з метою недопущення звернення стягнення та таке майно при виконанні рішення суду.

У відповідності до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Як визначено ч. 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачем майна чи зниження його вартості.

Таким чином, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем, всупереч вимогам статті 74 Господарського процесуального кодексу України не надано належних, допустимих та достатніх доказів, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Також суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що припущення позивача про неможливість виконання прийнятого в подальшому судового рішення, в разі його задоволення, не підтверджується жодними належними та допустимими доказами, та наведені позивачем припущення щодо існування загрози відчуження відповідачем майна, не можуть бути підставою та не підтверджують дій відповідача спрямованих на реалізацію належного йому майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ст. 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право:

1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1 - 6 частини першої цієї статті.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції у зв'язку з чим не підлягають задоволенню, а підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282, 284 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.04.2018 у справі № 910/4943/18 - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.04.2018 у справі № 910/4943/18 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/4943/18 повернути до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до ст. 287 ГПК України оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді Ю.Б. Михальська

С.А. Гончаров

Повний текст постанови складено 27.06.2018