Постанова

від 03.07.2018 по справі 264/2058/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ (М. МАРІУПОЛЬ)

22-ц/775/374/2018(м)

264/2058/17

Головуючий в першій інстанції: Іванченко А.М.

Доповідач: Лопатіна М.Ю.

Категорія 53

П О С Т А Н О В А

Іменем України

27 червня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Лопатіної М.Ю.,

суддів Баркова В.М., Принцевської В.П.,

при секретарі Сидельніковій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної установи Маріупольський виправний центр ( № 138) про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, індексації та компенсації

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 квітня 2018 року,-

В С Т А Н О В И В :

В травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що він проходив службу в органах кримінально-виконавчої служби та був звільнений, згідно наказу управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Донецькій області від 06 вересня 2010 року №97о/с за пунктом а статті 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України. З огляду на те, що до теперішнього часу відповідачем не виплачено йому заробітну плату у вигляді одноразової грошової допомоги при звільненні у сумі 6930,75 грн, з урахуванням збільшення розміру позовних вимог, просив сягнути з останнього на його користь заборгованість по індексації заробітної плати за період з 01 березня 2003 року до 01 квітня 2007 року у розмірі 3152,76 грн., середній заробіток за весь час затримки виплати належних йому сум при звільненні з 07 вересня 2010 року по день ухвалення судом рішення.

Ухвалою Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 квітня 2018 року провадження по справі було закрито.

З таким судовим рішенням позивач не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що місцевий суд зробив необґрунтований висновок, що його позов підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Позивач ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, згідно заяви, просив справу розглянути за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно п.6 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За вимогами п.1 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Згідно ч.ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки між сторонами має місце спір стосовно стягнення грошових сум, у зв'язку з проходженням позивачем державної служби, розгляд даної справи відноситься до компетенції адміністративних судів.

З таким висновком суду погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини вказав, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі Занд проти Австрії ( Zand v. Austria , заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін судом, встановленим законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ( Sokurenko and Strygun v. Ukraine , заяви № 29458/04 та № 29465/04,§ 24).

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пункт 17 статті 4 КАС України передбачає, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до статей 1,2 Закону України "Про державну службу", державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів, забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів, забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг, здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства, управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням, управління персоналом державних органів, реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Установлено, що з 2001 року позивач працював у відповідача на посаді чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки та, згідно з наказом управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Донецькій області від 06 вересня 2010 року №97о/с, був звільнений.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України , до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять відомостей, що позивач приймався на посаду державного службовця, складав присягу, йому було присвоєно ранг державного службовця відповідно до вимогі Закону України "Про державну службу", про що робиться відповідний запис в трудовий книжці державного службовця.

Також судом не було з'ясовано які функції, в силу своєї посадової інструкції виконував ОСОБА_2, чи відносяться вони до публічних.

Згідно довідки Державної установи Маріупольський виправний центр ( № 138), посада, яку займав позивач, не відноситься до публічної служби.

Частиною 1 ст. 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, постановляючи ухвалу, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що спір між сторонами підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Оскільки неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, ухвала місцевого суду підлягає скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Скасувати ухвалу Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 квітня 2018 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Повний текст судового рішення складено 02 липня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: