Рішення

від 09.11.2018 по справі 264/2058/17

ІЛЛІЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

264/2058/17

2/264/145/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2018 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Іванченко А. М. , за участю секретаря судового засідання Собакінських С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи Маріупольський виправний центр №138 про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, індексації заробітної плати та компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року позивач звернувся до суду до Державної установи Маріупольський виправний центр №138 про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати з 07.09.2010 року по день винесення рішення та витрати на правову допомогу у розмірі 500 грн.

19.06.2017 року на адресу суду надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1, в якій він просить з відповідача заборгованість по індексації заробітної плати за період з 01.03.2003 року по 01.04.2007 року у розмірі 3152,76 грн., компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 07.09.2010 року по день винесення рішення та витрати на правову допомогу у розмірі 500 грн.

Представник відповідача - Державної установи Маріупольський виправний центр №138 , яка діє на підставі довіреності, позовні вимоги не визнала та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню. Надала письмові заперечення на позовну заяву.

Ухвалою Іллічівського райсуду м.Маріуполя від 03.04.2018 року було закрито провадження по справі та роз'яснено позивачу ОСОБА_1 його право на звернення з відповідним позовом до Донецького окружного адміністративного суду.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 27.06.2018 року було скасовано ухвалу Іллічівського райсуду м.Маріуполя від 03.04.2018 року і направлено справу для продовження розгляду до суду.

Позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог вказував, що він проходив службу в органах кримінально-виконавчої служби та був звільнений згідно наказу управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Донецькій області від 06.09.2010 року №97о/с за ст.65 п. а (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України. Зазначеним наказом вислуга років на день звільнення встановлена календарна 17 років 05 місяців 27 днів, пільгова 21 рік 00 місяців 10 днів. Одноразову допомогу при звільненні позивач отримав з урахуванням років служби лише в органах кримінально-виконавчої служби та без врахування попередньої служби в ОВС Запорізької області. Частиною першою ст.9 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб , в редакції чинній на момент звільнення позивача за наказом від 06.09.2010р. №97 о/с, встановлено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07.12.2016 року адміністративний позов задоволено частково та зобов'язано Маріупольський виправний центр №138 нарахувати та виплатити йому недоплачену суму одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 6930,75 грн. Після звільнення і по теперішній час заробітну плату у вигляді одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 6930,75 грн. йому не виплачено. Оскільки з 07.09.2010 року з боку роботодавця триває порушення його трудових прав, він був вимушений звернутись за захистом своїх порушених прав. У зв'язку із не проведенням повного розрахунку в день звільнення на підставі ст. 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 07.09.2010 року по день винесення рішення. Станом на подання позову до суду 02.05.2017 року сума середнього заробітку складає 197328,39 грн. У зв'язку із чим, просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 07.09.2010 року по день винесення рішення. Крім того, тільки зараз йому стало відомо про те, що під час його трудової діяльності на підприємстві з березня 2003 року по квітень 2007 року при виплаті заробітної плати відповідно до ЗУ Про індексацію грошових доходів населення не проводилась індексація заробітної плати. Розмір заборгованості по індексації заробітної плати за період з 01.03.2003 року по 01.04.2007 року становить 3152,76 грн. На підставі викладеного, просить стягнути з відповідача заборгованість по індексації заробітної плати за період з 01.03.2003 року по 01.04.2007 року у розмірі 3152,76 грн., компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 07.09.2010 року по день винесення рішення та витрати на правову допомогу у розмірі 500 грн.

Представник відповідача, який діє на підставі довіреності, позовні вимоги не визнав та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування своїх заперечень вказував, що невиплачена сума, на яку посилається позивач у своєму позові у розмірі 6930,75 грн. була спірною. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 05.05.2011 року зобов'язано Маріупольський виправний центр №138 виплатити позивачу матеріальну допомогу на оздоровлення та доплати за несення служби у робочий час, а у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 6930,75 грн. було відмовлено. Тому вказане свідчить про те, що зазначені суми були оспорюваними і виводи суду про те, що відповідачем не доведено правомірності не виплати грошових коштів ОСОБА_1 у зазначений законом строк є хибними. Лише 07.12.2016 року Постановою Донецького окружного адміністративного суду по справі № 805/3884/16-а було зобов'язано нарахувати та виплатити позивачу зазначену суму. 28.04.2017 року після отримання постанови державного виконавця про примусове стягнення на користь позивача грошей у розмірі 6930,75 грн., зазначена сума була йому виплачена, про що свідчить платіжне доручення № 305. Позовні вимоги про стягнення заборгованості по індексації заробітної плати за період з 01.03.2003 року по 01.04.2007 року у розмірі 3152,76 грн. та компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати не визнає, просить відмовити у їх задоволенні у повному обсязі, посилаючись на те, що проаналізувавши індекс споживчих цін за період роботи ОСОБА_1 в установі з 2001 року по 2010 рік та його довідку про грошове забезпечення за зазначений період часу, встановлено, що з квітня 2007 року йому нараховувалась та виплачувалась індексація у належних розмірах, відображених у довідці про помісячне грошове забезпечення за період роботи в установі з 2001 року по 2010 рік. В період часу з 01.03.2003 року по 01.04.2007 року підстав для виплати ОСОБА_1 індексації не було. На підставі викладеного, просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив наступне.

За загальним правилом (ч.1 ст.13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими, електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків (ч.ч.1, 2 ст.76 ЦПК України).

Цивільним процесуальним законодавством України встановлено, що докази у справі повинні бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.ч.1, 3, 4 ст. 77 ЦПК України).

В силу вимог ч.1 ст.78 ЦПК України, допустимими є докази, що одержані відповідно до порядку, встановленого законом.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.80 ЦПК України).

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається (ч.1 ст.81 ЦПК України), в судовому засіданні досліджено кожний доказ, що міститься в матеріалах цивільної справи і відповідає вимогам належності, допустимості і достовірності.

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, а саме визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Стаття 55 Конституції України наголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що позивач проходив службу в органах кримінально-виконавчої служби та був звільнений згідно наказу управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Донецькій області від 06.09.2010 року №97о/с за ст.65 п. а (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України. Зазначеним наказом вислуга років на день звільнення встановлена календарна 17 років 05 місяців 27 днів, пільгова 21 рік 00 місяців 10 днів.

При звільненні позивач отримав одноразову допомогу з урахуванням років служби лише в органах кримінально-виконавчої служби та без врахування попередньої служби в ОВС Запорізької області.

У зв'язку із чим, він був вимушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07.12.2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково та зобов'язано Маріупольський виправний центр №138 нарахувати та виплатити йому недоплачену суму одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 6930,75 грн.

В силу ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач у своєму позові зазначає, що на момент звернення до суду суму одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 6930,75 грн. він не отримував.

Проте, представник відповідача спростував ці ствердження, надавши до суду копію платіжного доручення № 305 від 24.04.2018 року, відповідно до якої вказану суму було оплачено відповідачем 28.04.2018 року.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (невиплачена одноразова грошова допомога), суд виходить за наступного.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідачем вказаних вимог закону дотримано не було.

Статтею 117 КЗпП України визначено, В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У зв'язку із порушенням строків виплати суми одноразової грошової допомоги, які належать позивачу при звільнені, відповідач має сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Визначаючи розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд керується наступним.

Верховний Суд України в п. 20 постанови Пленуму Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 року № 13 роз'яснив, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з Державної установи Маріупольський виправний центр №138 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2010 року по день ухвалення судом рішення, що вбачається з резолютивної частини позовної заяви, між тим розрахунок позивачем зроблений лише на день складання позовної заяви.

З довідки № 89 від 12.12.2017 року, виданої ДУ МВЦ (№138) , вбачається, що середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні повні 2 місяці роботи склало 110,91 грн.

При цьому суд зазначає, що розрахунок представника відповідача зроблений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати , затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Суд зазначає, що середній заробіток розраховується за період, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 07.09.2010 року і по день фактичного розрахунку з позивачем, а саме 28.04.2017 року.

Відповідно до повідомлення № 91 від 12.12.2017 року, ДУ МВЦ (№138) повідомляє, що графіки роботи ОСОБА_1 надати не має можливості у зв'язку із тим, що згідно наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2012 року №578/5 строки зберігання графіків роботи складають 3 роки.

Судом встановлено, що за середньостатистичними даними середньостатистична кількість робочих днів за період з дня звільнення - з 07.09.2010 року по 28.04.2017 року складає 606 днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 07.09.2010 року по 28.04.2017 року складає - 67211,46 грн. (606 днів х 110,91 грн.).

За таких обставин та положень закону, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає задоволенню складає 67211,46 грн.

Щодо стягнення сум індексації заробітної плати, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про оплату праці , заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Стаття 2 Закону України Про оплату праці встановлює структуру заробітної плати, відповідно до якої основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - до них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно ст. 33 Закону України Про оплату праці в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Стаття 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Індексація заробітної плати працівників провадиться відповідно до Закону України Про індексацію грошових доходів населення .

У відповідності з положеннями ч.5 ст. 2 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до ч. 1 ст.4 цього Закону (в ред. після внесення змін Законом № 911-VIII від 24.12.2015р., тобто після 01.01.2016р.) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, в якому індекс споживчих цін не перевищив поріг індексації, зазначений в частині першої цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Зазначений порядок індексації, заробітної плати передбачений і п. 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003р., з наступними змінами та доповненнями.

У рішенні Конституційного суду України від 15.10.2013р. №9-рп/2013 зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.

Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України Про оплату праці такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.

Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 р. N 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 р. за N 114/8713.

Відповідно до статті 33 Закону України Про оплату праці в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Тобто індексація є складовою частиною заробітної плати, є додатковою заробітною платою і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком, як передбачено ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Позивач надав суду власний розрахунок, згідно якого на його користь підлягає стягненню індексація заробітної плати за період з 01.03.2003 року по 01.04.2007 року у розмірі 3152,76 грн.

Відповідач, у свою чергу, на спростування наданого позивачем розрахунку індексації грошових доходів, надав довідку з власним розрахунком індексації заробітної плати, що належала ОСОБА_1 до виплати, а саме за період, починаючи з березня 2003 року по грудень 2005 року у розмірі 790,92 грн. Зі січня 2006 року індексація грошового забезпечення проводилась відповідно до діючого законодавства.

Зазначений розрахунок перевірений судом і визнається таким, що відповідає вимогам Порядку, Закону України Про індексацію грошових доходів населення .

Таким чином, суд доходить висновку про те, що розмір заборгованості з індексації у ДУ МВЦ (№138) перед позивачем утворився за період з березня 2003 року по грудень 2005 року (включно) та складає 790,92 грн. і саме ця сума підлягає стягненню на користь позивача.

Вирішуючи позовні вимоги у частині стягнення компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, то суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 115 КЗпП заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Шкода, заподіяна відповідачем затримкою виплати частини заробітної плати, відшкодовується відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.

Відповідно до статті 3 Закону України Про оплату праці компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари тарифів на послуги за формулою, визначеною у Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати. Компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, якщо індекс цін за цей період зріс більш, як на один відсоток. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але невиплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін, який визначається як різниця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1.

Відповідно до ст.34 Закону України Про оплату праці , компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно ст.4 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Статтею 7 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати передбачено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Проте, всупереч зазначеного, позивачем не представлено жодного належного та допустимого доказу, а саме не надано розрахунку розміру компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, позовна заява містить лише вимоги, які нічим не обґрунтовані.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Зважаючи на вказані принципи та обставини того, що суд не може вийти за межі позовних вимог позивача.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовна заява у цій частині не підлягає задоволенню.

Позовні вимоги у частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати індексації заробітної плати при звільненні підлягають вирішенню з огляду на таке.

Позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з Державної установи Маріупольський виправний центр №138 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2010 року по день ухвалення судом рішення, що вбачається з резолютивної частини позовної заяви, між тим розрахунок позивачем зроблений лише на день складання позовної заяви.

Розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні повні 2 місяці роботи становить 110,91 грн.

Суд зазначає, що середній заробіток розраховується за період, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 07.09.2010 року і по день ухвалення судом рішення, оскільки на день розгляду судом справи з позивачем повністю розрахунок не проведено.

Графіки роботи ОСОБА_1 не збереглись.

Судом встановлено, що за середньостатистичними даними середньостатистична кількість робочих днів за період з дня звільнення - з 07.09.2010 року по день ухвалення судом рішення, а саме - 09.11.2018 року складає 746 днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 07.09.2010 року по 09.11.2018 року складає - 82738,86 грн. (746 днів х 110,91 грн.).

За таких обставин та положень закону, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає задоволенню складає 82738,86 грн.

Суд вважає, що вимоги позивача щодо відшкодування вартості витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктом першим частини другої цієї статті визначено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послу і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Проте позивачем не представлено жодного належного та допустимого доказу, що витрати на підготовку позовної заяви позивачем дійсно були здійснені і в якому розмірі, відсутній акт виконаних робіт, в матеріалах справи міститься лише квитанція про сплату, проте заявлена не обґрунтована належним розрахунком, а тому відповідно не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави в розмірі 1762,00 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 77, 81, 141, 259, 263- 268, 354 ЦПК України, ст.ст.115, 116, 117, 233 КЗпП України , Законами України Про оплату праці , Про індексацію грошових доходів населення , Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи Маріупольський виправний центр №138 про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, індексації заробітної плати та компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, - задовольнити частково.

Стягнути з Державної установи Маріупольський виправний центр №138 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 67211,46 грн., індексацію заробітної плати за період з березня 2003 року по грудень 2005 року (включно) у розмірі 790,92 грн., середній заробіток за час затримки виплати індексації заробітної плати при звільненні у розмірі 82738,86 грн., а всього на суму - 150741,24 грн. з утриманням Державної установи Маріупольський виправний центр №138 з нарахованої суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті.

Стягнути з Державної установи Маріупольський виправний центр №138 на користь держави судовий збір у розмірі 1760,08 грн.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: А. М. Іванченко