Постанова

від 13.02.2019 по справі 264/2058/17

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/672/19

264/2058/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2019 року м. Маріуполь

Єдиний унікальний номер 264/2058/17

Номер провадження 22-ц/804/672/19

Донецький апеляційний суд в складі суддів: Ткаченко Т.Б. (суддя-доповідач),

ОСОБА_1, ОСОБА_2,

секретар - Герасимова Г.Є.

сторони:

позивач - ОСОБА_3

відповідач - Державна установа Маріупольський виправний центр №138

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи

апеляційну скаргу Державної установи Маріупольський виправний центр № 138

на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 листопада 2018 року, у складі судді Іванченко А.М.,

у справі за позовом ОСОБА_3

до Державної установи Маріупольський виправний центр № 138 ,

про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, індексації заробітної плати та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати,

В с т а н о в и в:

У травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом до Державної установи Маріупольський виправний центр № 138 (далі -ДУ Маріупольський виправний центр № 138 або установа), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з відповідача заборгованість з індексації заробітної плати за період з 01 березня 2003 року по 01 квітня 2007 року у сумі 3152,76 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум з 07 вересня 2010 року по день винесення рішення та витрати на правову допомогу у розмірі 500 грн.

Позов вмотивовано тим, що позивач проходив службу в органах кримінально-виконавчої служби та був звільнений 06 вересня 2010 року за ст. 65 п. а (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України. При звільненні і на час звернення з позовом йому не виплачено суму одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 6930,75 грн., право на отримання якої підтверджено постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року.

У зв'язку із не проведенням повного розрахунку в день звільнення відповідно до положень ст. 117 ОСОБА_4 України відповідач повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 07 вересня 2010 року по день винесення рішення, розмір якого станом на день подання позову 02 травня 2017 року складає 197328,39 грн.

Крім того, йому стало відомо про те, що під час його трудової діяльності на підприємстві з березня 2003 року по квітень 2007 року при виплаті заробітної плати не проводилась індексація заробітної плати відповідно до Закону України Про індексацію грошових доходів населення , розмір якої за період з 01 березня 2003 року по 01 квітня 2007 року становить 3152,76 грн.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 листопада 2018 року позовну заяву ОСОБА_3 до Державної установи Маріупольський виправний центр № 138 про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, індексації заробітної плати та компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати задоволено частково.

Стягнуто з ДУ Маріупольський виправний центр № 138 на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення у розмірі 67211,46 грн., індексацію заробітної плати за період з березня 2003 року по грудень 2005 року (включно) у розмірі 790,92 грн., середній заробіток за час затримки виплати індексації заробітної плати при звільненні у розмірі 82738,86 грн., а всього на суму 150741,24 грн. з утриманням ДУ Маріупольський виправний центр № 138 з нарахованої суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті.

Стягнуто з ДУ Маріупольський виправний центр № 138 в дохід держави судовий збір у розмірі 1760,08 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ДУ Маріупольський виправний центр № 138 подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач проходив службу в органах кримінально-виконавчої служби та був звільнений на ст.65 п. а (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України (далі - Положення).

Право позивача на отримання одноразової грошової допомоги передбачено Законом України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб . На підставі судового рішення ДУ Маріупольський виправний центр № 138 виплатив позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні вже після його звільнення, але зазначеними правові акти, які є спеціальними у спірних правовідносинах, не визначено, що одноразова грошова допомога при звільненні відноситься до заробітної плати.

Більш того, зазначені правові акти не передбачають виплату компенсації за затримку виплати розрахунку при звільненні осіб, які проходили службу, та судом положення ст. 117 ОСОБА_4 України застосовано у порушення норм матеріального права. ОСОБА_4 України не поширюються на військовослужбовців, осіб офіцерського складу щодо порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці, та трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли це прямо зазначено у спеціальному законі.

Судом двічі стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за один і той же період, що не передбачено нормами чинного законодавства.

Від позивача, відповідно до положень ст. 360 ЦПК України, надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він посилається на законність і обґрунтованість рішення суду, зазначив, що відповідач, подав апеляційну скаргу, зловживає своїми процесуальними правами.

Позивач ОСОБА_3 повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та запис в книзі телефонограм апеляційного суду за № 227 (а.с. 204, 205, 211). Із заявою про відкладення розгляду справи до суду позивач не звернувся.

Апеляційний суд, враховуючи положення ст.372 ЦПК України, розглядає справу у відсутності позивача.

В апеляційному суді представник ДУ Маріупольський виправний центр № 138 - ОСОБА_5 надала пояснення тотожні доводам апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ДУ Маріупольський виправний центр № 138 - ОСОБА_5, яка просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Однак вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає повністю.

Відповідно до положень п.4 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (ч.1 ст. 377 ЦПК України).

Як встановлено судом першої інстанції, позивач проходив службу в органах кримінально-виконавчої служби та був звільнений згідно наказу управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Донецькій області від 06 вересня 2010 року № 97 о/с за ст. 65 п. а (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України. Зазначеним наказом вислуга років на день звільнення встановлена календарна 17 років 05 місяців 27 днів, пільгова 21 рік 00 місяців 10 днів.

При звільненні позивач отримав одноразову допомогу з урахуванням років служби лише в органах кримінально-виконавчої служби та без врахування попередньої служби в ОВС Запорізької області.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_3 було задоволено частково та зобов'язано Маріупольський виправний центр № 138 нарахувати та виплатити йому недоплачену суму одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 6930,75 грн. Зазначену одноразову допомогу виплачено позивачу 24 квітня 2018 року на підставі платіжного доручення № 305.

Відповідно до довідки № 89 від 12 грудня 2017 року, виданої ДУ Маріупольський виправний центр № 138 середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_3 за останні повні 2 місяці роботи склало 110,91 грн.

Судом встановлено, що за середньостатистичними даними середньостатистична кількість робочих днів за період з дня звільнення - з 07 вересня 2010 року по 28 квітня 2017 року складає 606 днів.

Задовольняючи позов в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд дійшов висновку, що він розраховується за період, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 07 вересня 2010 року і по день фактичного розрахунку з позивачем, а саме 28 квітня 2017 року. Враховуючи розмір середньоденного грошового забезпечення позивача 110,91 грн. та середньостатистичну кількість робочих днів за цей період у кількості 606 днів, суд на підставі положень ст. 117 ОСОБА_4 України, дійшов висновку про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 67211,46 грн.

Задовольняючи позов в частині стягнення індексації заробітної плати, суд виходив з того, що індексація є складовою частиною заробітної плати, є додатковою заробітною платою і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком. Перевіривши наданий відповідачем, на спростування поданого позивачем розрахунку індексації грошових доходів, розрахунок заборгованості з індексації, суд дійшов висновку, що заборгованість з індексації у ДУ Маріупольський виправний центр № 138 перед позивачем утворилася за період з березня 2003 року по грудень 2005 року та складає 790,92 грн.

Задовольняючи позов в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати індексації заробітної плати при звільненні суд дійшов висновку, що він розраховується за період, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 07 вересня 2010 року і по день ухвалення судом рішення, та середньостатистичну кількість робочих днів за цей період у кількості 746 днів, суд на підставі положень ст. 117 ОСОБА_4 України, дійшов висновку про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 82738,86 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд виходив з недоведеності позивачем вимог в цій частині, оскільки не надано розрахунку розміру компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати та не наведено обґрунтування їх стягнення, при цьому позовна заява містить лише вимоги про стягнення цієї компенсації.

Відмовляючи у стягненні понесених витрат на правову допомогу, суд виходив з того, що позивачем не представлено жодного належного та допустимого доказу, що витрати на підготовку позовної заяви позивачем дійсно були здійснені і в якому розмірі, відсутній акт виконаних робіт. В матеріалах справи міститься лише квитанція про сплату, проте заявлена сума не обґрунтована належним розрахунком.

З таким висновком апеляційний суд не може погодитись повністю з наступних підстав.

За положеннями ст.15 ЦПК України, в редакції закону від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, який діяв на час звернення ОСОБА_3 до суду, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічні положення закріплені в ст. 19 ЦПК України, в редакції закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, який діяв на час ухвалення судом рішення.

Згідно із ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У розумінні п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушуються, створено або створюють перешкоди для реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Визначається, що задоволеними можуть бути лише ті вимоги, які відновлюють охоронювані законом права, свободи та інтереси позивача.

Згідно з п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

За положеннями ч. 2 ст. 14 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_3 під час виникнення спірних правовідносин проходив службу в органах кримінально-виконавчої служби, отримував грошове забезпечення та був звільнений зі служби в званні капітана внутрішньої служби (а.с.7, 26 - 30, 86, 148 -152).

Відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України від 23.06.2005 року № 2713-IV(далі - Закон № 2713-IV) на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.

Порядок проходження служби працівниками органів Кримінально-виконавчої системи України регулюється Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення); Інструкцією про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи", затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 18.10.2004 року N 203, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 05.11.2004 року за N 1411/1001 (яка була чинною на час проходження позивачем служби); Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 7 жовтня 2009 року N 222 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 5 листопада 2009 року за N 1040/17056; постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року за № 393 (в редакції чинній на момент звільнення позивача) Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей .

Відповідно до п. 10 вказаного Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно ст. 1 Закону України Про державну службу від 16.12.1993 року № 3723-XII (далі - Закон № 3723-ХІІ) державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апаратів щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Частиною другою ст. 9 Закону № 3723-XII передбачено, що регулювання правового становища державних службовців, що працюють в органах прокуратури, апаратах судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ, Національного антикорупційного бюро України та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Згідно п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_3 пов'язані з правовідносинами, які виникли під час проходження служби в органах кримінально-виконавчої служби, діяльність яких врегульована спеціальними законами, а також із наслідками невиплати йому суб'єктом владних повноважень у повному обсязі грошового забезпечення та одноразової допомоги при звільненні зі служби, апеляційний суд дійшов висновку, що справа не може бути розглянута в порядку цивільного судочинства, оскільки вони підпадають під юрисдикцію адміністративного судочинства.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_3, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, застосував до спірних правовідносин норми ОСОБА_4 України, не звернув уваги на те, що спірні правовідносини підлягають врегулюванню спеціальним законодавством.

При цьому, норми згаданих спеціальних нормативно-правових актів є пріоритетними перед загальними нормами трудового законодавства.

Згідно п.1 ч.1, ч.2 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а також вирішує питання про повернення судового збору .

Відповідно до положень ч.4 ст. 258 ЦПК України, перегляд судових рішень в апеляційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої вказаної статті, суд повинен повідомити заявникові до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України).

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

Апеляційний суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу його право на звернення з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.

При зверненні з апеляційною скаргою ДУ Маріупольський виправний центр № 138 сплатило судовий збір у розмірі 2640 гривень 12 копійок, який підлягає поверненню установі у зв'язку із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 377, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Державної установи Маріупольський виправний центр № 138 задовольнити частково.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 листопада 2018 року скасувати.

Провадження по справі за позовом ОСОБА_3 до Державної установи Маріупольський виправний центр № 138 про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, індексації заробітної плати та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати закрити.

Роз'яснити позивачу його право на звернення з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.

Зобов'язати Державну казначейську службу України повернути Державній установі Маріупольський виправний центр № 138 (ЄДРПОУ 08563197) витрати по сплаті судового збору 2640 гривень 12 копійок, що перераховано згідно з квитанцією № 0.0.1234853034.1 від 11 січня 2019 року на розрахунковий рахунок № 34313206080033, МФО 899998, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП).

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 15 лютого 2019 року.

Головуючий Т.Б.Ткаченко

Судді: Л.М.Кочегарова

ОСОБА_2