Постанова

від 27.06.2018 по справі 754/5388/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 червня 2018 року

м. Київ

справа № 754/5388/15-ц

провадження № 61-25976св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С. , Пророка В. В. ,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Транспроект-1 ,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду м. Києва від 29 серпня 2017 року в складі колегії суддів: Кравець В. А., Махлай Л. Д., Іванченка М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю Транспроект-1 звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів за угодою безвідсоткової позики.

Позовна заява мотивована тим, що з 04 липня 2003 pоку до 01 грудня 2011 pоку ОСОБА_4 працював в ТОВ Транспроект-1 на посаді інженера-землевпорядника. 16 липня 2010 pоку між ТОВ Транспроект-1 та відповідачем було укладено угоду безвідсоткової позики, згідно якої, позивач надав ОСОБА_4 безвідсоткову позику в розмірі 100 000 грн строком до 16 липня 2018 року. Пунктом 5.2 даної угоди сторони погодили, що у випадку розірвання трудової угоди між позивачем та відповідачем, незалежно від причини такого розірвання, непогашена частина позики утримується із заробітної плати, виплаченої ОСОБА_4 при кінцевому розрахунку.

01 грудня 2011 року ОСОБА_4 було звільнено з займаної посади в ТОВ Транспроект-1 за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та проведено повний розрахунок. У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань у відповідача виникла заборгованість, яка у добровільному порядку погашена не була.

На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, ТОВ Транспроект-1 просило стягнути з ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість зa угодою безвідсоткової позики № 1/10 від 16 липня 2010 року у розмірі 175 901,13 грн, з яких: основного боргу - 88 000 грн, 3 % річних - 13 981,13 грн, індекс інфляції - 74 100 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 31 травня 2017 року (в складі судді: Таран Н. Г.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсутні належні та допустимі докази щодо отримання відповідачем грошових коштів, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд відмовив в позові з цих підстав, оскільки про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 29 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ Транспроект-1 заборгованість зa угодою безвідсоткової позики від 16 липня 2010 року у розмірі 175 901,13 грн, з яких: основного боргу - 88 000 грн, 3 % річних - 13 981,13 грн, індекс інфляції - 74 100 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що між сторонами було укладено договір позики, на підтвердження укладення якого надана угода безвідсоткової позики від 16 липня 2010 pоку, видатковий касовий ордер від 16 липня 2010 року, прибуткові касові ордери ТОВ Транспроект-1 про прийняття від ОСОБА_4 грошових коштів у рахунок повернення безвідсоткової позики. Оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконав, грошові кошти у встановлений у договорі строк позивачу у повному обсязі не повернув, то зобов'язаний повернути ТОВ Транспроект-1 отримані у позику кошти з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, на підставі статей 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом залишено поза увагою, що позивач звернувся до суду у квітні 2015 року, відтак до вимог про стягнення з відповідача коштів підлягає застосуванню позовна давність, оскільки порушення права позивачів відбулося з моменту звільнення відповідача з 01 грудня 2011 року. При цьому зазначено, що видатковий касовий ордер та прибуткові касові ордери ТОВ Транспроект-1 викликають сумніви щодо їх справжності.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Апеляційним судом встановлено, що 04 липня 2003 року ТОВ Транспроект-1 відповідно до наказу по особистому складу ОСОБА_4 було було прийнято на роботу на посаду інженера-землевпорядника за сумісництвом.

16 липня 2010 pоку між ТОВ Транспроект-1 та відповідачем було укладено угоду безвідсоткової позики, згідно якої, позивач надав ОСОБА_4 безвідсоткову позику в розмірі 100 000 грн строком до 16 липня 2018 року.

16 липня 2010 року згідно видаткового касового ордеру позивач перерахував відповідачу позику у сумі 100 000 грн.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом факту не лише укладення договору, а й факту передання грошової суми позичальнику.

Пунктом 5.2 даної угоди сторони погодили, що у випадку розірвання трудової угоди між позивачем та відповідачем, незалежно від причини такого розірвання, непогашена частина позики утримується із заробітної плати, виплаченої ОСОБА_4 при кінцевому розрахунку.

Установлено, що 01 грудня 2011 року ОСОБА_4 було звільнено з займаної посади в ТОВ Транспроект-1 за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та проведено повний розрахунок.

Після припинення трудових правовідносин, відповідач частково погашав заборгованість, згідно прибуткових касових ордерів у рахунок повернення безвідсоткової позики, а саме: 17 вересня 2013 pоку у розмірі 500 грн; 06 серпня 2014 pоку в розмірі 2 000 грн; 23 червня 2014 pоку в розмірі 3 000 грн; 24 вересня 2014 року в розмірі 4 500 грн; 25 листопада 2014 року в розмірі 2000 грн.

18 березня 2015 pоку відповідачу була направлена ТОВ Транспроект-1 вимога про необхідність повернення грошових коштів за угодою безвідсоткової позики від 16 липня 2010 pоку.

Залишок неповернутої суми позики складає88 000 грн, 3% річних за 2011-2015 роки в загальному розмірі 8 809,63 грн, та донарахованих 3% річних з 07 квітня 2015 року по 22 березня 2017 року в загальному розмірі 5 171,50 грн, індекс інфляції починаючи з січня 2012 року по березень 2015 року в загальному розмірі 31 860 грн та донарахований індекс інфляції з березня 2015 року по лютий 2017 року в загальному розмірі 42 240 грн.

Ураховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції, установивши, що укладений сторонами письмовий договір позики є фактом не лише укладення договору, а й передання позикодавцем грошової суми позичальнику, дійшов обґрунтованого висновку про виникнення боргового зобов'язання.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційний суд установив, що на виконання умов укладеного договору позики, грошові кошти були перераховані ТОВ Транспроект-1 згідно з видатковим касовим ордером від 16 липня 2010 року відповідачу позику у сумі 100 000 грн.

Суд апеляційної інстанцій встановив, що 16 липня 2010 року між сторонами у справі укладено договір позики грошей, що підтверджує факт не лише укладення договору, а й факт передання грошової суми позичальнику.

Так, матеріали справи містять докази, які належним чином оцінені судом, які свідчать про виконання відповідачем умов угоди безвідсоткової позики, після звільнення, оскільки він сплачував згідно прибуткових касових ордерів ТОВ Транспроект-1 у рахунок повернення безвідсоткової позики, а саме: 17 вересня 2013 pоку у розмірі 500 грн; 06 серпня 2014 pоку в розмірі 2 000 грн; 23 червня 2014 pоку в розмірі 3 000 грн; 24 вересня 2014 року в розмірі 4 500 грн; 25 листопада 2014 року в розмірі 2000 грн, в яких містяться його підписи головного бухгалтера, касира про одержання цих коштів.

На підставі належним чином оцінених доказів, апеляційний суд дійшов правомірного висновку, про наявність правових підстав для задоволення вимоги позикодавця про дострокове повернення частини позики,з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Наведені в касаційній скарзі доводи стосовно сумніву щодо справжності доданих позивачем ордерів, не знайшли свого документального підтвердження, натомість спростовуються наданою позивачем первинною бухгалтерською документацією, що була предметом оцінки судом апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги щодо наявності підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд правильно виходив з того, що відповідача було звільнено 01 грудня 2011 року, а з позовом товариство звернулося 10 квітня 2015 року, тому сплата ОСОБА_4 17 вересня 2013 року заборгованості у розмірі 500 грн є обставиною, яка свідчить про переривання строку позовної давності.

Рішення апеляційного суду містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позовних вимог, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 29 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк