Постанова

від 04.07.2018 по справі 906/321/18

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року Справа № 906/321/18

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Максютинська Д.В.

за участю представників сторін:

позивача: представник не з'явився

відповідача: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Злагода Плюс" на ухвалу господарського суду Житомирської області, від 16.05.18р. суддею Маріщенко Л.О. , повний текст складено 16.05.18р. у справі № 906/321/18

за позовом Приватного підприємства "Злагода Плюс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біовена ЛТД"

про стягнення 9438,33 грн. та повернення земельних ділянок

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Злагода Плюс" (надалі – позивач, заявник) звернулось до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ "Біовена ЛТД" (відповідач) про стягнення з відповідача 9438,33 грн. шкоди та повернення самовільно зайнятих земельних ділянок.

До позовної заяви також додана заява про забезпечення позову від 03.05.2018р. в якій позивач просить заборонити ТОВ "Біовена ЛТД" володіти, користуватися та виконувати сільськогосподарські роботи на земельних ділянках (кадастрові номери):

1821788400:01:000:0029, 1821788400:07:000:0068,

1821788400:07:000:0053, 1821788400:02:000:0222, 1821788400:02:000:0205,

1821788400:02:000:0206, 1821788400:02:000:0204, 1821788400:02:000:0211,

1821788400:02:000:0216, 1821788400:02:000:0201, 1821788400:02:000:0202,

1821788400:02:000:0223, 1821788400:02:000:0203, 1821788400:07:000:0103.

1821788400:026000:0220, які розташовані на території Барашівської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області (а.с. 11-12 матеріалів оскарження).

          Ухвалою господарського суду Житомирської області від 16 травня 2018 року у справі № 906/321/18 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено (а.с. 16-17).

Суд першої інстанції при винесенні вищевказаної ухвали вказав, що позивач не навів жодних достатніх підстав, які б свідчили, що невжиття обраного ПП "Злагода Плюс" заходу забезпечення позову ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у даній справі.

          Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач (заявник) звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 26-27), в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Житомирської області від 16.05.2018, та прийняти нову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.

           Апеляційну скаргу заявник обгрунтовує тим, що суд, посилаючись на п.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», не врахував, що у цінність майна (земельних ділянок) також входить і сільгосппродукція, яка росте на них. Відтак, у разі вирішення спору на користь позивача, відповідач може зменшити майбутній врожай, зменшивши цим цінність земельної ділянки, а також обробити земельні ділянки хімічними речовинами, що призведе до зменшення родючості землі.

          Крім того, апелянт вважає, що для повноти розгляду справи суд був зобов'язаний викликати його для надання пояснень та доведення необхідності забезпечення позову. При цьому звертає увагу, що ним було надано копії договорів оренди та довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які підтверджують право власності на земельні ділянки саме позивача.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 червня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі №906/321/18, розгляд скарги призначено на 04.07.2018 на 10.30 (а.с 24-25).

У судовому засіданні, яке відбулось 04 липня 2017 року, представники сторін не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомленні належним чином, про що свідчать повідомлення поштових відправлень.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про день, час та місце розгляду справи, а також зважаючи на наявність у матеріалах апеляційної скарги заявника, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, відповідності до вимог ст. 269 ГПК України.

          Згідно ч.1,2 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції , зазначених, зокрема, в п.65 ст. 255 цього кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи від апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Відповідно до ч.2 ст.273 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

          Дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскаржуваної ухвали, судова колегія вважає, що апеляційна скарга позивача (заявника) не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство "Злагода Плюс" звернулось до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ "Біовена ЛТД" про стягнення з відповідача 9438,33 грн. шкоди та повернення самовільно зайнятих земельних ділянок.

В обґрунтування позовних вимог Приватне підприємство "Злагода Плюс" зазначило, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Біовена ЛТД" безпідставно стало обробляти, вирощувати та збирати врожай на земельних ділянках, перелік яких зазначений в позовній заяві.

До позовної заяви була додана заява про забезпечення позову від 03.05.2018р., в якій позивач просить заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Біовена ЛТД" володіти, користуватися та виконувати сільськогосподарські роботи на земельних ділянках, для недопущення псування сільськогосподарських земель.

          Колегія суддів, розглянувши заяву про забезпечення позову, вважає її необґрунтованою, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ст.137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії та забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі

          Статтею 139 ГПК України передбачено, що заява про забезпечення позову повинна містити , зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

          Колегією суддів зі змісту заяви вбачається, що остання подана з метою недопущення псування сільськогосподарських земель. При цьому інших мотивів чи підстав необхідності застосування забезпечення позову заявником не вказано, як і не зазначено жодного обґрунтування цієї необхідності.

Разом з тим, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

          Із наданих позивачем акту обстеження земельних ділянок по їх використанню під урожай 2018р. від 17.04.2018р. (а.с.9) та листа Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №28-6-0.47-3323/2-18 від 05.05.2018 не вбачається тієї обставини, що дії відповідача можуть призвести чи призводять до псування сільськогосподарських земель. Не містять таких відомостей і копії договорів оренди та довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на які посилається апелянт у своїй апеляційній скарзі. Вищеперелічені документи свідчать лише про самовільне зайняття земель позивача відповідачем.

          Розглянувши доводи апеляційної скарги щодо ненадання судом можливості заявнику надання пояснень та підтвердження підстав необхідності вжиття заходів забезпечення позову шляхом виклику безпосередньо у судове засідання, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, у зв'язку із наступним.

          Відповідно до ч.3 статті 140 ГПК України, суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням.

Аналіз вищевказаної норми свідчить про те, що виклик заявника є правом а не обов'язком суду. Крім того, дане право взаємопов'язане із обов'язком позивача чи заявника надати докази, які входять до предмета доказування. Даний обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Так, відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

          Разом з тим, позивач під час звернення до суду першої інстанції із заявою про забезпечення позову та під час звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою не представив достатніх фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність застосування певного заходу забезпечення позову.

З огляду на вищевикладені висновки, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення заборони ТОВ "Біовена ЛТД" володіти, користуватися та виконувати сільськогосподарські роботи на зазначених у заяві земельних ділянках, які розташовані на території Барашівської с/ради Ємільчинського району Житомирської області, відсутні.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не обмежений у праві звернутися у подальшому із заявою про забезпечення позову у даній справі із належним обґрунтуванням підстав вжиття заходів забезпечення та доказами, що підтверджують наявність фактичних обставин.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст.74,76,77 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для скасування ухвали суду першої інстанції.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятої у справі ухвали, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Злагода Плюс" від 21.05.18р. залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Житомирської області від 16 травня 2018 року у справі №906/321/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №906/321/18 повернути господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "04" липня 2018 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.