Постанова

від 15.06.2018 по справі 911/3511/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/3511/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Автосервіс" (далі - ТОВ "Автосервіс")

на рішення господарського суду Київської області від 01.12.2017 (суддя - Щоткін О.В.) та

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 (головуючий - суддя Жук Г.А., судді Дикунська С.Я. і Мальченко А.О.)

у справі № 911/3511/16

за позовом товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування" (далі - Страхова компанія)

до ТОВ "Автосервіс"

про стягнення 157 090,50 грн.,

треті особи , які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватне підприємство "Фірма "Нікана" (далі - ПП "Фірма "Нікана") та

ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5).

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року Страхова компанія звернулася до господарського суду Київської області з позовом до ТОВ "Автосервіс" про відшкодування шкоди в розмірі 157 090,50 грн., завданої у результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка сталася 25.07.2015 за участю автомобіля "Меrсеdes", д/н НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_5, та автомобіля "Subaru", д/н НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_6 (далі - ОСОБА_6).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Страхова компанія виплатила страхове відшкодування ОСОБА_6 відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту АС № 009492 від 24.10.2014 у розмірі 206 090,50 грн., а тому згідно з положеннями статей 993, 1191 Цивільного кодекс України (далі - ЦК України), статті 27 Закону України "Про страхування" Страхова компанія набула право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, якою є ТОВ "Автосервіс" як особа, винна у вчиненні ДТП, відповідно до статті 1172 ЦК України.

Страхова компанія просить стягнути з ТОВ "Автосервіс" відшкодування шкоди в розмірі 157 090,50 грн., що становить різницю між фактично понесеними витратами на відновлення транспортного засобу (206 090,50 грн.) та страховим відшкодуванням, яке було виплачене страховою компанією винного у ДТП (49 000 грн. у межах ліміту відповідальності страховика з урахуванням франшизи).

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.12.2016 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ПП "Фірма "Нікана".

Ухвалою господарського суду Київської області від 01.02.2017 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_5

Рішенням господарського суду Київської області від 01.12.2017, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2017: позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з ТОВ "Автосервіс" на користь Страхової компанії 157 090,50 грн. на відшкодування шкоди та 2 356,36 грн. судового збору.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовано тим, що особа, визнана винною у ДТП, - ОСОБА_5 на момент ДТП та заподіяння шкоди працював у ТОВ "Автосервіс" та здійснював покладені на нього трудові обов'язки, а тому відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України відповідач повинен нести відповідальність за збитки в порядку статей 1172, 1194 ЦК України у вигляді страхового відшкодування як роботодавець водія ОСОБА_5

У касаційній скарзі ТОВ "Автосервіс", посилаючись на прийняття оскаржуваної постанови зі справи з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 01.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 зі справи № 911/3511/16, ухвалити нове рішення, яким відмовити Страховій компанії у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

ТОВ "Автосервіс" посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм статті 993, частини першої статті 1172 ЦК України, статті 27 Закону України "Про страхування ", статті 38 Кодексу законів про працю України, статті 34, частини 4 статті 35, частини 1 статті 77, частини шостої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; в редакції, чинній до 15.12.2017).

Скаржник стверджує, що: на момент ДТП, що мала місце 25.07.2015, ОСОБА_5 не перебував у трудових відносинах з ТОВ "Автосервіс", оскільки 24.06.2015 його було звільнено за власним бажанням, що підтверджується наказом ТОВ "Автосервіс" від 24.06.2015 № 204 та заявою ОСОБА_5 від 24.06.2015 про звільнення; станом на 25.07.2015 ОСОБА_5 виконував трудові обов'язки у ПП "Фірма "Нікана", що підтверджується наказом про прийняття на роботу від 25.06.2015 №79, №80.

ТОВ "Автосервіс" вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення законодавства про працю, що регулює порядок прийняття та звільнення працівника, а також укладення та розірвання трудового договору.

Крім того, скаржник стверджує, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення не встановлюються обставини перебування особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, у трудових відносинах та не досліджуються докази працевлаштування.

ТОВ "Автосервіс" зазначає, що перебування особи у трудових відносинах підтверджується згідно з нормами Кодексу законів про працю України саме трудовим договором, наказом про прийняття на роботу, а не будь-яким іншим документом. Подальше помилкове нарахування та сплата ТОВ "Автосервіс" відповідних внесків після звільнення ОСОБА_5 жодним чином не підтверджує перебування його у трудових відносинах з ТОВ "Автосервіс" на момент ДТП.

Також скаржник стверджує, що з 24.06.2015 транспортний засіб Mercedes-benz 313 CD д.н. НОМЕР_1 вибув із володіння ТОВ "Автосервіс", а 25.06.2015 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 та ПП "Фірма "Нікана" було укладено договір оренди транспортного засобу марки "Mercedes" д.н. НОМЕР_1.

10.05.2018 на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від Страхової компанії надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить касаційну скаргу ТОВ "Автосервіс" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 01.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 у справі № 911/3511/16 - без змін.

У відзиві Страхова компанія вказує на те, що докази, надані ТОВ "Автосервіс" та ПП "Фірма "Нікана", не можуть бути розцінені як належні, допустимі, достовірні та достатні, та й взагалі докази, на які посилається скаржник, по своїй суті є внутрішніми документами підприємств, а тому об'єктивність і достовірність викладеної в них інформації перевірити не є можливим. Натомість сукупність всіх інших доказів, наданих Страховою компанією та наявних у матеріалах справи, вказує на те, що саме відповідач був роботодавцем ОСОБА_5 на момент ДТП, а тому має нести відповідальність за заподіяну шкоду відповідно до вимог чинного законодавства.

Інших відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Розгляд касаційної скарги ТОВ "Автосервіс" здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини п'ятої статті 301 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017).

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 24.10.2014 Страховою компанією та ОСОБА_6 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту АС № 009492 (далі - Договір), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, які не суперечать чинному законодавству України та пов'язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом "Subaru", д.н НОМЕР_2;

- пунктом 20 Договору визначено період дії договору, який триває з 09-00 год. 30.10.2013 по 24-00 год. 29.10.2020; територія дії договору - Україна (пункт 18 Договору);

- 25.07.2015 в м. Києві сталася ДТП за участю автомобіля "Меrсеdes", д.н НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_5 та автомобіля "Subaru", д.н НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_6;

- факт скоєння вказаного ДТП підтверджується довідкою Управління патрульної служби МВС у м. Києві від 18.08.2015 вих. № 33/918;

- 17.09.2015 постановою Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_5, який керував автомобілем "Меrсеdes", д.н НОМЕР_1, визнано винним у спричиненні ДТП;

- Страхова компанія на підставі страхового акта від 18.09.2015 № КР-010282 з розрахунками суми страхового відшкодування до нього здійснила виплату страхового відшкодування ОСОБА_6 у загальному розмірі 206 090,50 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 28.09.2015 № 943 та від 29.09.2015 № 948;

- цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 як водія автомобіля "Меrсеdes", д.н НОМЕР_1, на момент ДТП була застрахована за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 13.03.2015 № АІ/4837480 у приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Провідна" (далі - ПрАТ "СК "Провідна"). Страхувальником за договором було ТОВ "Автосервіс";

- позивач звернувся до ПрАТ "СК "Провідна" з вимогою про виплату страхового відшкодування; 11.02.2016 ПрАТ "СК "Провідна" здійснила виплату страхового відшкодування на користь Страхової компанії в межах ліміту відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, за мінусом франшизи в розмірі 49 000 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи випискою з рахунка позивача;

- Страхова компанія зверталася до Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області з цивільним позовом до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП. Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 27.09.2016 у справі № 373/732/16-ц позовну заяву Страхової компанії до ОСОБА_5 залишено без розгляду на підставі статті 207 Цивільного процесуального кодексу України; як вказує позивач, в процесі розгляду цивільної справи було досліджено, що винуватець ДТП - ОСОБА_5 під час її скоєння працював водієм у ТОВ "Автосервіс", що й стало підставою для звернення Страхової компанії з позовом до суду на підставі статті 1172 ЦК України.

Господарським судом Київської області у даній справі встановлено, що особою, винною у спричиненні шкоди, є ТОВ "Автосервіс" згідно з статтею 1172 ЦК України як роботодавець ОСОБА_5 - особи, винної у ДТП. З вказаним висновком погодився й суд апеляційної інстанції.

Проте з вказаним висновком ТОВ "Автосервіс" не погоджується та стверджує, що ОСОБА_5 на момент вчинення ДТП не працював водієм ТОВ "Автосервіс", оскільки згідно з наказом ТОВ "Автосервіс" від 24.06.2015 № 204 був звільнений та 25.06.2015 прийнятий на роботу на ПП "Фірма "Нікана" відповідно до наказу від 25.06.2015.

До того ж ТОВ "Автосервіс" стверджує, що власником транспортного засобу "Меrсеdes", д.н НОМЕР_1, є ОСОБА_7 (далі - ОСОБА_7), який надав даний транспортний засіб у користування ТОВ "Автосервіс" за договором оренди від 10.08.2013 №б/н, що в подальшому був розірваний шляхом підписання сторонами додаткової угоди від 24.06.2015. Згодом автомобіль "Меrсеdes", д.н НОМЕР_1, був переданий в оренду ПП "Фірма "Нікана" на підставі договору від 25.06.2015. Відтак, на думку відповідача, вказані обставини свідчать про те, що водій ОСОБА_5 під час скоєння ДТП керував транспортним засобом "Меrсеdes", д.н НОМЕР_1, як водій ПП "Фірма "Нікана", яке й було на той період часу законним володільцем даного транспортного засобу.

На підтвердження своїх доводів ТОВ "Автосервіс" та ПП "Фірма "Нікана" надали суду: наказ від 24.06.2015 № 204 про звільнення з роботи водія ОСОБА_5; додаткову угоду від 24.06.2015 до договору оренди від 10.08.2013, відповідно до якої було достроково розірвано договір оренди від 10.10.2013 автотранспортного засобу Mercedes-Benz 313 CDI, д.н. НОМЕР_1 за згодою сторін - орендаря (ТОВ "Автосервіс") та орендодавця - ОСОБА_7; акт приймання-передачі предмета оренди (автомобіля) від 24.06.2015 згідно з додатковою угодою від 24.06.2015; договір оренди від 25.06.2015, укладений між ПП "Фірма "Нікана" (орендарем) та громадянином ОСОБА_7 про прийняття за актом приймання-передачі автотранспортного засобу Mercedes-Benz 313 CDI, д.н. НОМЕР_1, в оренду; наказ ПП "Фірма "Нікана" про прийняття ОСОБА_5 на роботу з 25.06.2015.

Разом з тим у матеріалах справи наявні інші документи, які свідчать про перебування ОСОБА_5 на момент ДТП у трудових відносинах саме з відповідачем - ТОВ "Автосервіс":

- у постанові Дарницького районного суду м. Києва у справі №753/16264/15-п від 17.09.2015 про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху судом було вказано, що ОСОБА_5 станом на 17.09.2015 працював водієм у ТОВ "Автосервіс";

- відповідно до письмових пояснень ОСОБА_5, які були надані ним безпосередньо на місці ДТП, вбачається, що місцем роботи ОСОБА_5 вказано ТОВ "Автосервіс", посада - водій;

- у протоколі про адміністративні правопорушення від 25.07.2015 серії АПІ №149736, складеному працівниками поліції та підписаному ОСОБА_5, зазначено, що винуватець ДТП станом на 25.07.2015 працював водієм у ТОВ "Автосервіс";

- з довідки Пенсійного фонду України за формою ОК-5 вбачається, що ТОВ "Автосервіс" як роботодавець у період з жовтня 2013 по березень 2016 (в тому числі і в липні 2015 року, на час вчинення ДТП) сплачувало передбачені чинним законодавством обов'язкові внески за ОСОБА_5 як за свого працівника та лише після отримання вимоги позивача про відшкодування заподіяної шкоди, ТОВ "Автосервіс" звернулось до Пенсійного фонду Бориспільського району про припинення трудових відносин з ОСОБА_5 і шляхом надсилання засобами електронного зв'язку додаткової таблиці 5 "Відомості про трудові відносини осіб" за червень 2015 та 17.05.2016 подало скасовуючу звітність;

- під час розгляду цивільної справи №373/732/16-ц Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом Київської області ОСОБА_5 як відповідач у згаданій справі не визнавав себе винною у ДТП особою та стверджував, що він є неналежним відповідачем у даному спорі, оскільки станом на момент ДТП перебував у трудових відносинах з ТОВ "Автосервіс". Наведені обставини підтверджуються наданою позивачем роздруківкою з журналу судового засідання за підписом секретаря судового засідання під час проведення 31.05.2016 Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом Київської області попереднього судового засідання;

- відповідно до листа Міністерства інфраструктури України ТОВ "Автосервіс" має безстрокову діючу ліцензію з дозволеними видами робіт - внутрішні перевезення пасажирів автобусами, а листом Управління інфраструктури Київської обласної державної адміністрації підтверджується, що ТОВ "Автосервіс" станом на 25.07.2015 є офіційним перевізником відповідно до договорів про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах Бориспіль-Київ АС "Видубичі" та Київ-Переяслав-Хмельницький;

- саме з метою здійснення зазначеної господарської діяльності ТОВ "Автосервіс" уклало з громадянином ОСОБА_7 договір оренди від 10.10.2013 автотранспортного засобу Mercedes-Benz 313 CDI, д.н. НОМЕР_1, який, як стверджує ТОВ "Автосервіс", був розірваний сторонами 24.06.2015;

- ПП "Фірма "Нікана" ніколи не брало участі у конкурсах на перевезення пасажирів ні на маршруті Бориспіль-Київ АС "Видубичі", ані на маршруті Київ-Переяслав-Хмельницький, ніколи не отримувало ліцензію на право здійснення господарської діяльності з внутрішніх та міжнародних перевезень пасажирів автобусами, що, зокрема, підтверджується згаданими листами Міністерства інфраструктури України та Управління інфраструктури Київської обласної державної адміністрації;

- у листі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 02.08.2016 № 1771/10/10/10-36-08-01-10 зазначено, що в інформаційних ресурсах Державної фіскальної служби (далі - ДФС) відсутня інформація щодо трудових відносин ОСОБА_5 з ПП "Фірма "Нікана", повідомлення про прийняття на роботу ОСОБА_5 до органів ДФС відповідно до вимог чинного законодавства ПП "Фірма "Нікана" не подавала та взагалі звітність до органів ДФС з грудня 2012 року ПП "Фірма "Нікана" не надавало.

ПП "Фірма "Нікана" стверджувало, що підприємство здійснює діяльність з перевезення пасажирів автомобілем Mercedes-Benz 313 CDI, д.н. НОМЕР_1, в той же час ПП "Фірма "Нікана" не надало документів на підтвердження укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності водія даного транспортного засобу у період, протягом якого нібито в його володінні перебуває даний автомобіль; доказів подання обов'язкової звітності та сплати обов'язкових платежів за своїх найманих працівників цим підприємством також суду не надано.

Оскільки в матеріалах справи були наявні документи та пояснення, надані Страховою компанією щодо роботодавця водія ОСОБА_5, та документи і матеріали, подані ТОВ "Автосервіс", свідчили про протилежне, а також у зв'язку з виникненням сумнівів у справжності поданих ТОВ "Автосервіс" та ПП Фірма "Нікана" документів судом першої інстанції було призначено судову технічну експертизу наданих ТОВ "Автосервіс" та ПП "Фірма "Нікана" документів для встановлення періоду часу нанесення печатки та підписів на документах, для визначення в подальшому їх дійсності та належності для встановлення того, з якою саме юридичною особою на момент вчинення ДТП перебувала фізична особа ОСОБА_5 у трудових відносинах.

Відповідно до висновку експерта від 22.09.2017, який надійшов супровідним листом № 19/111/8-4/27523 на адресу господарського суду Київської області від Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру 04.10.2017, судова експертиза залишилася не виконаною, а питання, поставлені судовому експерту, не вирішувалися, у зв'язку з ненаданням ТОВ "Автосервіс" та ПП "Фірма "Нікана" матеріалів, необхідних для дослідження.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення заявлених позивачем сум.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України (в редакції, чинній на момент винесення рішення суду першої інстанції) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.

В силу статей 4 2 , 4 3 , 4 7 , 43 ГПК України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення суду першої інстанції) правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Приписами статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно з статтею 1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо). В такому випадку відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Зважаючи на те, що у матеріалах справи наявні докази, що є суперечливими та такими, що викликають сумніви у їх достовірності та те, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження своїх доводів щодо відсутності між ОСОБА_5 та ТОВ "Автосервіс" трудових відносин на час ДТП, а також враховуючи, що достовірність наданих відповідачем доказів не була підтверджена судовою експертизою у зв'язку з ненаданням скаржником матеріалів, необхідних для відповідного дослідження, Суд погоджується з висновками попередніх інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову Страхової компанії та стягнення 157 090,50 грн. відшкодування шкоди з відповідача.

Доводи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки вони зводяться до переоцінки вже оцінених судами попередніх інстанцій доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції визначених статтею 300 ГПК України, в редакції чинній з 15.12.2017, згідно з частиною другою якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи, викладені Страховою компанією у відзиві на касаційну скаргу, ґрунтуються на обставинах, встановлених у розгляді справи судами попередніх інстанцій, та відповідають нормам матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанції - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, які застосовані судами з урахуванням встановлених ними фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, витрати з оплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Автосервіс" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 01.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 у справі № 911/3511/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов