Постанова

від 02.07.2018 по справі 473/4367/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №473/4367/17 02.07.2018

Єдиний унікальний номер судової справи 473/4367/17

Номер провадження 22-ц/784/775/18

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Категорія 23

Постанова

Іменем України

02 липня 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

з секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

за участі представника відповідача - Юдіна О.Ю.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Авангард-2005 рішення, яке ухвалено Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області під головуванням судді Лузан Л.В., в приміщенні цього ж суду 06 березня 2018 року о 14 годині 46 хвилині (повний текст судового рішення складено 07 березня 2018 року), у цивільній справі

за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю Авангард-2005 про витребування земельних ділянок та

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Авангард-2005 до ОСОБА_3 про визнання договорів оренди землі поновленими та зобов'язання укласти додаткові угоди,

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Авангард-2005 (далі - ТОВ Авангард-2005 ) про витребування земельних ділянок.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 від 07 липня 2004 року, ОСОБА_3 є власником земельних ділянок загальною площею 6.86 га (5.51 га та 1.35 га), що розташовані в межах території Мічурінської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

09 жовтня 2012 року між позивачем та ТОВ Авангард-2005 укладено два ідентичні договори оренди двох земельних ділянок, які зареєстровано 09 жовтня 2012 року у відділі Держкомзему у Вознесенському районі Миколаївської області за №482200004006403 та №482200004006402, за умовами яких ОСОБА_3 передала в користування ТОВ Авангард-2005 вищезазначені земельні ділянки на строк 5 років, зі сплатою щорічної орендної плати у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, щорічно.

Згідно п 3.2 договорів сторони передбачили, що після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому випадку орендар повинен не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Між тим, за місяць до закінчення строку дії оренди ТОВ Авангард-2005 не повідомило ОСОБА_3 про бажання продовжити договори на новий строк.

В той же час позивач, як орендодавець, листами від 04 вересня та 27 вересня 2017 року повідомила відповідача про відсутність намірів поновлювати договори оренди та неприпустимість подальшого засівання земельних ділянок. Проте восени 2017 року ТОВ Авангард-2005 засіяло ділянки та вчасно не повернуло належну позивачу землю.

Посилаючись на викладені обставини, а також на порушення права власності та використання землі відповідачем без належної правової підстави, ОСОБА_3 просила витребувати з користування вищеназваного товариства обумовлені земельні ділянки.

Відповідач ТОВ Авангард-2005 проти задоволення позовних вимог заперечувало та у січні 2018 року пред'явило свій позов до ОСОБА_3 про визнання договорів оренди землі поновленими на новий строк та зобов'язання укласти додаткові угоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог ТОВ Авангард-2005 зазначало, що відповідно до норм ст.33 Закону України Про оренду землі товариство після закінчення строку дії договорів оренди продовжувало користуватися земельними ділянками, а орендодавець протягом місяця після закінчення строку договорів оренди не повідомила орендаря про заперечення у поновленні договору оренди.

В свою чергу, ТОВ Авангард-2005 надіслало ОСОБА_3 листи з пропозицією укласти додаткову угоди до кожного договору оренди та додало до цих листів проект таких додаткових угод, але орендодавець досі не надіслала товариству підписані додаткові угоди.

Посилаючись на викладені обставини, а також на дотримання вимог частин 6,8 ст.33 Закону України Про оренду землі , ТОВ Авангард-2005 просило визнати поновленими на той самий строк і на тих самих умовах договори оренди від 09 жовтня 2012 року та зобов'язати ОСОБА_3 підписати додаткові угоди про поновлення оренди на п'ять років.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 січня 2018 року позов ОСОБА_3 до ТОВ Авангард-2005 про витребування земельних ділянок та позов ТОВ Авангард-2005 до ОСОБА_3 про визнання договорів оренди землі поновленими та зобов'язання укласти додаткові угоди об'єднані в одне провадження (а.с.89).

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 березня 2018 року відмовлено у задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до ТОВ Авангард-2005 про витребування земельних ділянок та у задоволенні позовних вимог ТОВ Авангард-2005 до ОСОБА_3 про визнання договорів оренди земельних ділянок поновленими та зобов'язання укласти додаткові угоди.

В апеляційній скарзі ТОВ Авангард-2005 посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, та порушення норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду в частині відмови у задоволені позовних вимог ТОВ Авангард-2005 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, а також змінити мотивувальну частину судового рішення щодо певних висновків суду, а також здійснити розподіл судових витрат у справі.

При цьому апеляційна скарга мотивована тим, що міськрайонний суд вірно встановив фактичні обставини, але невірно застосував правила ст.33 Закону України Про оренду землі , у тому числі частину 6 цієї норми, а також дійшов суперечливих висновків щодо порядку повернення земельних ділянок. Незаконність відмови суду в частині розподілу судових витрат товариство мотивувало порушеннями ст.ст.141,264,265 ЦПК України і Закону України Про адвокатуру . Окрім того звертало увагу на невірне застосування судом першої інстанції рішень Європейського суду з прав людини.

Рішення міськрайонного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в апеляційному порядку не оскаржується.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, підстави повернення землі, що перебувала в оренді, та умови поновлення договорів оренди землі урегульовані Законом України Про оренду землі та загальними нормами цивільного й земельного законодавства.

Переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), а також умови його виникнення та реалізації передбачені ст.33 Закону України Про оренду землі (далі - Закон України).

Вказана норма об'єднує два випадки поновлення договору оренди.

Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Реалізація зазначеного переважного права на поновлення договору оренди можлива лише за умови дотримання встановлених цією нормою певної процедури і строків (частини 2-5 цієї статті).

Обов'язкова процедура реалізації переважного права на поновлення договору оренди за ч.1 ст.33 Закону України передбачена частинами 2-5 цієї норми.

Аналіз правил частин 1-5 ст.33 Закону України свідчить про те, що орендар має переважне право на поновлення договору оренди землі, якщо він: 1) належно виконує свої обов'язки за договором, 2) до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк, 3) до листа-повідомлення додав проект додаткової угоди; 4) орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення (випадок 1).

Частиною 6 ст.33 Закону України передбачена інша підстава поновлення договору оренди, а саме, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, а орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору не надіслав лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі. За цих умов договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, які передбачені ч.6 ст.33 Закону України, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою, орендар належно виконує свої обов'язки за договором; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди (випадок 2).

Порушення переважного права орендаря, яке підлягає захисту відповідно до ст.3 ЦК України, має місце при укладенні договору оренди з новим орендарем.

Така правова позиція щодо застосування правил ст.33 Закону України неодноразово висловлювалась Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 09 вересня 2015 року (справа № 6-531цс15), від 25 лютого 2015 року (справа № 6-219цс14, № 6-10цс15).

Порівняння умов, за якими переважне право виникає та реалізується в обох випадках, свідчить про те, що їх відмінність полягає не в самому по собі факті продовження користування землею після закінчення дії договору (така обставина може мати місце й у випадку 1), а в тому, що таке користування відбувається за мовчазної згоди сторін, тобто ґрунтується на їх пасивній поведінці (орендар не виказує намірів скористатись переважним правом на поновлення оренди, а орендодавець не виказує заперечень у поновленні договору оренди землі протягом певного строку).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 від 07 липня 2004 року, ОСОБА_3 є власником земельних ділянок загальною площею 6.86 га (5.51 га й 1.35 га), що розташовані в межах території Мічурінської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.8-9).

09 жовтня 2012 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ТОВ Авангард-2005 у простій письмовій формі укладено два аналогічні за змістом договори оренди двох земельних ділянок, які зареєстровано 09 жовтня 2012 року у відділі Держкомзему у Вознесенському районі Миколаївської області за №482200004006403 та відповідно №482200004006402, за умовами яких ОСОБА_3 передала в користування ТОВ Авангард-2005 вищезазначені земельні ділянки строком на 5 років, зі сплатою щорічної орендної плати у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (а.с.97-101, 102-106).

Згідно пунктів 3.2 цих договорів після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому випадку орендар повинен не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Строк дії договорів оренди закінчувався 09 жовтня 2017 року.

До закінчення строку оренди ТОВ Авангард-2005 у передбачений пунктами 3.2 договорів строк не повідомив орендодавця про намір продовжити їх дію.

04 вересня 2017 року ОСОБА_3 направила на адресу орендаря заяву, в якій повідомила про відсутність намірів продовжувати орендні відносин, запропонувала дату та час приймання-передачі землі та порядок узгодження інших питань з зазначенням способу зв'язку (а.с.21).

Заявою від 27 вересня 2017 року ОСОБА_3 додатково підтвердила небажання продовжувати орендні правовідносини за договором оренди ділянки площею 1.3580 га, виказала наміри самостійно обробляти свою землю, просила не приступати до обробки цієї ділянки та узгоджувати всі питання за вказаним номером мобільного зв'язку (а.с.25-26).

Отже, ОСОБА_3 за один місяць до закінчення строку оренди повідомила орендаря про відсутність у неї намірів продовжувати орендні відносини на новий строк та про бажання обробляти належну їй землю самостійно.

Зі змісту відзиву на позовну заяву ТОВ Авангард-2005 слідує, що у жовтні 2017 року ОСОБА_3 отримала відповідь товариства, яке посилалось на строк дії договорів оренди у 10 років та недопустимість припинення дії договору(а.с.131-132).

За такого, на час закінчення строку дії договорів оренди (09 жовтня 2017 року) ТОВ Авангард-2005 , як орендар, було двічі (04 вересня 2017 року та 27 вересня 2017 року) письмово повідомлено орендодавцем про заперечення у поновленні орендних відносин на новий строк, та, відмовившись повертати землю після цього строку, продовжувало користування поза волею власника.

Утримання земельної ділянки товариством після закінчення строку оренди поза волею ОСОБА_3 (на відміну від продовження користування ділянкою орендарем за мовчазної згоди орендодавця) не породжує у ТОВ Авангард-2005 переважного права на поновлення договору оренди на новий строк за правилами ч.6 ст.33 Закону України.

За відсутності цієї основної умови для виникнення переважного права, не мають правового значення інші умови, а саме належність (неналежність) виконання умов договорів та час надіслання орендодавцем письмового повідомлення орендарю про відмову в поновленні оренди.

Твердження особи, яка подає апеляційну скаргу про те, що факт належності виконання умов договору має значення лише при виникненні переважного права за ч.1 ст.33 Закону України суперечить загальному змісту цієї норми та наведеній вище правовій позиції Верховного Суду України щодо тлумачення умов цієї норми.

Окрім того, матеріали даної справи не містять відомостей про те, що позивач має намір або уклала договір оренди з іншим орендарем, внаслідок чого може виникнути переважне право у попереднього орендаря. Заяви ОСОБА_3 мають посилання на її бажання самостійно обробляти земельні ділянки.

Таким чином, хоча суд першої інстанції й припустився деяких помилок у тлумаченні правил ст.33 Закону України, але основний висновок суду про відсутність підстав у поновленні договорів оренди землі на новий строк за правилами ч.6 ст.33 Закону України, відповідає обставинам справи та вимогам земельного законодавства. Підстав для скасування судового рішення в цій частині колегія суддів не вбачає.

Враховуючи підстави заявленого позову ТОВ Авангард-2005 та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що дослідження обставин, передбачених частинами 1-5 статті 33 Закону України виходить за межі апеляційного розгляду.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судове рішення в частині позову ОСОБА_3 про витребування землі не оскаржується, а тому колегія суддів не дає оцінки законності як окремих висновків суду в межах цього позову, так і основного висновку за вимогами позивача.

Вирішуючи питання про дотримання міськрайонним судом вимог процесуального законодавства щодо розподілу судових витрат, колегія суддів виходить з наступного.

Так, за правилами ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до частини 3 цієї норми для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілення судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторін, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4).

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір судових витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Порядок, умови та обставини, які суд має враховувати при розподілі судових витрат регламентовані ст.141 ЦПК України.

Загальними правилами за цією нормою є покладення судових витрат на сторони в залежності від задоволення позову (частина 2), врахування таких обставин, як взаємозв'язок з розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, ціни позову, значення справи для сторін (частина 3) , встановлення розміру витрат на підставі наданих сторонами доказів (договорів, розрахунків тощо) (частина 8) та інші.

На підтвердження витрат на правничу допомогу адвокат Юдін О.Ю. надав суду договір про надання професійної правничої допомоги від 15 січня 2018 року та заяву від 15 лютого 2018 року, в якій зазначено, що витрати та правничу допомогу товариства складають 50 678 грн. 40 коп., з яких: за позовом ОСОБА_3 - 11 878 грн. 40 коп., за позовом ТОВ Авангард-2005 -38 800, а також додаткові угоди від 26 січня 2018 року, акти приймання-передачі наданих послуг та розрахунок судових витрат ТОВ Авангард-2005 (а.с.116-119,136-146).

Так згідно зазначених документів розмір витрат товариства на правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_3 має складати 11 878 грн. 40 коп.

Визначено, що гонорар за професійну правничу допомогу складає 9 878 грн. 40 коп., що становить 8% від ціни позову та 2 000 грн. витрат, пов'язаних з приїздом представника з міста Одеси до суду першої інстанції до міста Вознесенськ та враховує вартість праці адвоката на виїзді (а.с139-140).

Також визначено, що розмір витрат товариства за професійну правничу допомогу у справі за позовом ТОВ Авангард-2005 має складати 30 000 грн. та 2 000 грн. витрат, пов'язаних з приїздом представника з міста Одеси до суду першої інстанції до міста Вознесенськ та враховує вартість праці адвоката на виїзді (а.с.141-142).

Отже, правнича допомога адвоката в суді, як одна зі складових витрат, пов'язаних з приїздом в суд (пункт 4.2 договору), заявлена додатково до гонорару за професійну правничу допомогу (пункт 4.1договору), тоді як згідно із положенням ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, тобто включає весь діапазон професійної правничої допомоги, в тому числі й участь адвоката в судових засіданнях.

Доказів того, що суми, передбачені пунктом 4.2 договору - 2 000 грн., є витратами, пов'язаними з приїздом до суду (амортизація транспорту, витрати на пальне тощо) суду не надано.

Не містять надані суду документи й детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, з зазначенням часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг, що дійсно перешкоджає суду визначити заявлений гонорар - 9 878 грн. 48 коп. як співмірний обсягу професійної правничої допомоги.

Про необґрунтованість та не співмірність витрат на правничу допомогу також зазначав представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в заяві від 06 березня 2018 року (а.с.150-151).

Принцип обґрунтованості судових витрат запроваджено й практикою Європейського суду з прав людини, на що послався суд першої інстанції.

Так, у справі East/West Alliance Limited проти України (остаточне рішення 02 червня 2014 року) зазначено, що згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (пункт 268); а сума гонорару, яка визначена між адвокатом та клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).

За вищевказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови ТОВ Авангард-2005 у розподілі судових витрат на правничу допомогу, що стосуються позову ОСОБА_3

Витрати на правничу допомогу, пов'язані з позовом ТОВ Авангард-2005 , у задоволенні якого відмовлено, розподілу не підлягають в силу п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини вказав що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, заява №63566/00, п.23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

При вирішенні цієї справи, судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Авангард-2005 - залишити без задоволення.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

П.П. Лисенко

Повний текст судового рішення

складено 04липня 2018 року