Постанова

від 20.06.2018 по справі 2-2869/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 2-2869/11

провадження № 61-4433св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Укрсоцбанк ,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2016 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 29 квітня 2011 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк (далі - ПАТ Укрсоцбанк ) до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Заяву про скасування рішення третейського суду мотивовано тим, що 10 квітня 2008 року між ПАТ Укрсоцбанк та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 43-22/342, за умовами якого йому надано кредит у розмірі 60 000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних та кінцевим терміном повернення - 09 квітня 2033 року. Кредит надано позивачу на придбання квартири АДРЕСА_1.

10 квітня 2008 року між ПАТ Укрсоцбанк та ОСОБА_2 укладено договір поруки, згідно з яким останній зобов'язався відповідати перед ПАТ Укрсоцбанк за належне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору № 43?22342.

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 29 квітня 2011 року у справі № 433/11 позовні вимоги ПАТ Укрсоцбанк задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ Укрсоцбанк заборгованість за договором кредиту від 10 квітня 2008 року № 43-22342 у розмірі 613 939 грн 29 коп.

Посилаючись на те, що вказана справа не підвідомча третейському суду, просив скасувати рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 29 квітня 2011 року у справі № 433/11.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 вересня 2011 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні його заяви про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 29 квітня 2011 року у справі за позовом ПАТ Укрсоцбанк до ОСОБА_1, ОСОБА_2

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що статтею 389-5 ЦПК України 2004 року визначено вичерпний перелік підстав скасування рішення третейського суду. Вказані заявником обставини не є підставою для скасування рішення третейського суду.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 19 вересня 2011 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою скасовано рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 29 квітня 2011 року у справі № 433/11 за позовом ПАТ Укрсоцбанк до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту не підлягають розгляду третейськими судами, оскільки починаючи з 03 лютого 2011 року виключені із компетенції цих судів. Оскільки рішення третейського суду, яке просить скасувати заявник, ухвалене після внесення змін до Закону України Про третейські суди , а саме 29 квітня 2011 року, то таке рішення підлягає скасуванню.

ПАТ Укрсоцбанк у касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просило скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що на час укладення кредитного договору Закон України Про третейські суди не містив заборони щодо розгляду третейськими судами справ щодо захисту прав споживачів. Крім того, правовідносини, які виникають на підставі договору поруки, не регулюються нормами Закону України Про захист прав споживачів , поручитель не є споживачем банківських послуг та відповідає за неналежне виконання боржником кредитних зобов'язань.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 квітня 2008 року між ПАТ Укрсоцбанк та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 43-22/342, за умовами якого йому надано кредит у розмірі 60 000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних та кінцевим терміном повернення - 09 квітня 2033 року. Кредит надано позивачу на придбання квартири АДРЕСА_1.

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору № 43-22/342, 10 квітня 2008 року між ПАТ Укрсоцбанк та ОСОБА_2 укладено договір поруки, згідно з яким ОСОБА_2 зобов'язався відповідати перед ПАТ Укрсоцбанк за виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору № 43?22342.

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 29 квітня 2011 року у справі № 433/11 позовні вимоги ПАТ Укрсоцбанк задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ Укрсоцбанк заборгованість за договором кредиту № 43-22342 від 10 квітня 2008 року у розмірі 613 939 грн 29 коп.

Одним зі способів захисту прав суб'єктів цивільних правовідносин є звернення до третейських судів, що передбачено статтею 21 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України Про третейські суди до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 6 Закону України Про третейські суди у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, третейські суди у порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України Про захист прав споживачів , є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. ЦейЗакон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України Про захист прав споживачів у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно зі статтею 11 Закону України Про захист прав споживачів у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України Про третейські суди у редакції, чинній на час ухвалення рішення третейським судом, незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки їх виключено з компетенції третейського суду.

Рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ Укрсоцбанк заборгованості за договором споживчого кредиту, про скасування якого звернувся із заявою ОСОБА_1, ухвалено 29 квітня 2011 року, тобто після внесення змін до Закону України Про третейські суди , відповідно до яких з їх компетенції виключено спори про захист прав споживачів.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389-5 ЦПК України 2004 року рішення третейського суду може бути скасовано, якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спір про стягнення з боржника на користь банку заборгованості за договором споживчого кредиту не підвідомчий третейському суду, а тому рішення третейського суду в цій частині підлягає скасуванню.

Однак, вирішуючи спір у частині стягнення кредитної заборгованості з поручителя, апеляційний суд не звернув увагу на те, що порука є способом забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором і має похідну правову природу від правовідносин, що виникають із кредитного договору.

Поручитель за змістом договору поруки не є споживачем послуг банку з кредитування, а, навпаки, є особою, яка забезпечує належне виконання боржником своїх зобов'язань за договором споживчого кредиту.

Договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов'язку найманого працівника, або договором про намір здійснити такі дії.

Отже, поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг банку, а тому у цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України Про захист прав споживачів .

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від

24 травня 2017 року у справі № 6-580цс17.

Апеляційний суд не дослідив належним чином умови договору поруки, не встановив наявність у ньому третейського застереження, не з'ясував, чи підвідомче третейському суду у цьому випадку вирішення спору між банком і поручителем про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, за виконання зобов'язань за яким останній поручився, у зв'язку із чим дійшов передчасного висновку про наявність підстав для скасування рішення третейського суду в цій частині.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, оскільки суд апеляційної інстанцій не встановив фактичних обставин справи для правильного вирішення спору і в матеріалах справи відсутній договір поруки, що унеможливлює дослідження його змісту для з'ясування наявності у ньому третейського застереження, то постановлена у справі ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання про скасування рішення третейського суду в частині вимог ПАТ Укрсоцбанк до поручителя про стягнення кредитної заборгованості.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2016 року скасувати в частині скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 29 квітня 2011 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У іншій частині ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк