Постанова

від 19.06.2007 по справі 4/130-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД  

СУМСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.07

          Справа №4/130-06.

Господарський

суд Сумської області у складі:

Головуючого

судді           Малафеєвої І.В.

Розглянувши

матеріали справи

за

позовом                    Державної

податкової інспекції в м. Суми

до

відповідачів           1. Товариства з

обмеженою відповідальністю „Сервіс-L”

                                     2.

Товариства з обмеженою відповідальністю „Сотис”

про

визнання недійсним договору,  угод та

стягнення 38 964 грн. 00 коп.

За

участю представників:

Від

позивача:                    Циганенко

А.К. (довіреність № 69034/9/10009 від 02.11.2006р.)

Від

відповідачів:          1. Гольнєв В.І.,

Пейков В.П.

                                       2. не

з'явився

Суть

спору: рішенням по даній справі від 19.06.2006 р. визнано недійсними договір

№33/04 від 08.04.2004р. та додаткову угоду №1 до договору №33/04 від 08.04.2004р.,

додаткову угоду №2 до договору №33/04 від 08.04.2004р., укладених між ТОВ

«Сервіс-L» та ТОВ «Сотис»  та стягнуто з

ТОВ “ Сотис”  на користь ТОВ “Сервіс-L”

грошові кошти в сумі 38 964 грн., які отримані за договором №33/04 від

08.04.2004р. та додатковій угоді №1 до договору №33/04 від 08.04.2004р.,

додатковій угоді №2 до договору №33/04 від 08.04.2004р., а з ТОВ «Сервіс-L» в

доход державного бюджету України грошові кошти в розмірі  38 964 грн. вартості ремонтно-будівельних

матеріалів за договором №33/04 від 08.04.2004р. та додатковій угоді №1 до

договору №33/04 від 08.04.2004р., додатковій угоді №2 до договору №33/04 від

08.04.2004р. та 42 грн. 50 коп. витрат по державному миту. 

Перший

відповідач просить переглянути це рішення за нововиявленими обставинами,

посилаючись на те, що судове рішення було обґрунтоване рішенням Дніпровського

районного суду м. Києва від 08.06.2005р. по справі №2-2206/1, яким визнано

недійсними статут ТОВ «Сотис» та його свідоцтво платника податку на додану

вартість, однак ухвалою цього ж суду від 24.03.2006р. попереднє рішення

переглянуто за нововиявленими обставинами та скасовано.

Позивач

заперечує проти поданої заяви і просить залишити її без задоволення.

Крім

того, позивач просить витребувати у ТОВ «Сервіс-L» належні докази отримання

судових рішень, на які цей відповідач посилається, законним шляхом.

Другий

відповідач письмового відзиву на позовну заяву не подав, в  судове засідання не з'явився, про час та

місце розгляду справи повідомлений 

належним чином, тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами

на підставі п.4 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши

матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного  представника позивача та першого відповідача,

дослідивши та оцінивши надані докази по справі, суд встановив наступне.

Рішенням

по даній справі від 19.06.2006р. було мотивоване тим, що рішенням Дніпровського

районного суду м. Києва від 08.06.2005р., яке вступило в законну силу, визнані

недійсними статут ТОВ «Сотис» з моменту його перереєстрації (з 09.02.2004р.),

свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №37077561 від

08.11.2002р. При цьому, районним судом було встановлено, що підприємство

здійснювало свою діяльність всупереч чинному законодавству, перереєстроване в державному

органі реєстрації на підставі неправдивих даних про засновника підприємства, на

підставну особу, а невідомі особи використовували ТОВ «Сотіс» з метою прикриття

незаконної діяльності, направленої на ухилення від сплати податків.

Відповідач

у своїх поясненнях до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими

обставинами та в усних поясненнях в судовому засіданні зазначає, що станом

16.01.2007 р. ним отримано копію рішення  

Дніпровської районного суду м. Києва у справ, № 2-1077/1 від 07.092006

року без підтвердження її достовірності, тобто цей документ не відповідав

вимогам ч.1 ст.79 КАС України. Для отримання належної копії рішення

Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 2-1077/1  від 07 вересня 2006 року „Сервіс-L”, в ході

розгляду справи АС10/161-06. що  також

знаходиться у провадженні Господарського суду Сумської області за участю його ж

представника та ДПІ в м. Суми. заявив клопотання про витребування завіреної

копії рішення Дніпровського районною суду м. Києва у справі № 2-1077/1 від 07

вересня 2006 року 06.02.2007р. Дніпровський районний суд м. Києва направив

відповідь на адресу Господарського суду Сумської області в якій підтвердив факт

розгляду справи № 2-1077/1 від 07 вересня 2006 року та набрання чинності цим

рішенням.

16.02.2007р.

Дніпровський районний суд м. Києва додатково направив на адресу Господарського

суду Сумської області лист з доданою копією рішення по справі № 2-1077 1 від

07.09.2006 року.

Документальне

підтвердження викладеному суду було надано. Отже, надані першим відповідачем

докази у вигляді рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07.09.2006р.

по справі №2-1077/1 відповідають вимогам ст. ст. 69,70,79 КАС України.

Це

є рішення по справі за позовом прокуратури Деснянського району м.Києва в

інтересах держави в особі ДПІ в Голосіївському районі м. Києва до ТОВ «Сотіс»,

ОСОБА_1, треті особи - Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація,

державна податкова інспекція в Печерському районі м. Києва, ТОВ

«Разнобитпродукт», ТОВ «ПЕТРО ін ТРЕЙД», про визнання недійсним статуту ТОВ

«Сотис» з моменту його перереєстрації та свідоцтва про реєстрацію платника  податку на додану вартість з моменту його

видачі. Судом встановлено, що ТОВ «Сотис» 25.11.2002 року було зареєстроване

Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією за № 05710, та

перереєстровано 09.02.2004 року за № 2615. До Єдиного державного реєстру

підприємств та організацій України ТОВ «Сотис» було включено за № 22739. Дане

товариство було взяте на облік як платник податків 27.11.2002 року за № 8222,

свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість видане 05.12.2002

року. 19.02.2004 року було проведено зміни в статуті та установчому договорі

ТОВ «Сотис». Відповідно до установчого договору та статуту ТОВ «Сотис» в новій

редакції засновником товариства є ОСОБА_1

Згідно

рішення Господарського суду м. Києва від 17.01.2005 р. діяльність ТОВ «Сотис»

припинено у зв'язку з його ліквідацією, не пов'язаною з банкрутством юридичної

особи.

Як

вбачається з пояснень, наданих ОСОБА_1 в ході судового засідання, йому

запропонували стати засновником ТОВ «Сотис». Особисті кошти, майно, немайнові

права в статутний фонд підприємства ним не вносилися  і  він

не  мав наміру  брати 

участь,  здійснювати  фінансово-господарську діяльність ТОВ «Сотис»

та отримувати доходи від діяльності підприємства.   Невідомі  

особи   за   його участю займалися фіктивним

підприємництвом перереєстрували, використовували ТОВ " Сотис " з

метою прикриття незаконної діяльності, направленої на ухилення від сплати

податків.

Як

вбачається з вироку Деснянського районного суду м. Києва від 10.07.2006 року

ОСОБА_1,  було визнано винним у вчиненні

злочину, передбаченого ст. 27 ч.5 та ст. 205 ч.1 КК України (фіктивне

підприємство) та призначено покарання у вигляді одного року обмеження волі з

іспитовим строком в один рік.

В

судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги визнав, просив суд

задовольнити позов.                                               

Відповідно

до ч.4 ст. 174 ЦПК України визнання відповідачем позову не приймається судом у

випадку, коли воно порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Судом

встановлено, що після реєстрації ТОВ «Сотис» між ним та іншими підприємствами,

установами, організаціями, в тому числі ТОВ «Разнобитпродукт» та ТОВ «ПЕТРО ін

ТРЕЙД», укладалися господарські договори, які виконувалися контрагентами.

Визнання судом недійсними установчих документів ТОВ «Сотис» з моменту

перереєстрації призведе до нарахування контрагентам для сплати до бюджету

податку на додану вартість. Тому суд прийшов до висновку, що визнання

відповідачем позову порушує права інших осіб, в зв'язку з чим воно не може бути

прийняте судом і бути підставою для задоволення позову.

В

задоволенні позову відмовлено, рішення набрало законної сили.

Таким

чином, в період спірних господарських відносин між першим та другим

відповідачами (з квітня 2004р. по жовтень 2004 р.) ТОВ «Сотис» було діючим

суб'єктом  господарювання, його статут та

свідоцтво платника податку на додану вартість не скасоване. Лист №2748/9/10-102

від 03.05.2006р. ДПІ у Голосіївському районі м. Києва з копією  витягу з облікової картки ТОВ «Сотіс» станом

на 31.12.2004 р. свідчить про те, що товариство в  зазначений період звітувало і платило

податки. В акті ДПІ в Голосіївському районі м. Києва від 17.10.2005р. №1035/29-203

вказано, що місцезнаходження його - м. Київ, вул. Кіровоградська, буд. 38/58,

період, з якого податник не подає звітності - з березня 2005 р., податкова

заборгованість відсутня, а відносно факту відсутності підприємства або

неможливості установити його місцезнаходження - запис відсутній.

Все

вищевикладене свідчить про те, що не тільки в першого, а і в другого

відповідача був відсутній  умисел укласти

угоди всупереч інтересам держави.

Крім

того, з 01.01.2004 р. введено в дію Господарський кодекс України та Цивільний

кодекс України. Стаття 4 Господарського кодексу України, передбачає

розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин, які не є

предметом регулювання Господарського кодексу України :  майнові та особисті немайнові відносини, що

регулюються Цивільним кодексом України.

Дії

осіб спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, у

тому числі набуття у однієї сторони та припинення у іншої сторони права

власності на предмет угоди (правочину) регулюються Цивільним кодексом України.

Визначення правочину даного у статті 202 Цивільного кодексу України та

визначення господарського зобов'язання даного у статті 173 Господарського

кодексу України є різними за своїм правовим змістом. Стаття 173 Господарського

кодексу України, крім визначення господарського зобов'язання в п. 2 визначає

основні види господарських зобов'язань, поділяючи їх на майново-господарські

зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Стаття

175 Господарського кодексу України встановлює, що майново-господарськими

визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками

господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких

зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони

або утриматись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від

зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові

зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються

Цивільним кодексом України.

Вимоги

щодо недійсності правочинів (угод) передбачені статтею 215 Цивільного кодексу

України. Пункт 1 статті 215 Цивільного кодексу України, передбачає, що

підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину

стороною (сторонами) вимог встановлених частинами першою, третьою, п'ятою та

шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Таким чином, саме стаття 203

Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є

необхідним для чинності правочину та передбачає що:

По-перше

зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК, іншим нормативним актам

цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа,

яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності і

волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній

волі. Правочин має вичинятися у формі, встановленій законом.

Правочин

має бути спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.

Пункт

2 статті 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо

його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Пункт

3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо недійсність

правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша

заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених

законом, такий правочин може бути визнаний 

судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким

чином, з 01.01.2004 р. правові підстави визнання недійсним правочину (угоди)

регулюються чинним Цивільним кодексом України, та саме недодержання загальних

вимог, додержання яких є необхідними для чинності правочину можуть бути

підставою для звернення особи з вимогою про визнання правочину (угоди)

недійсною та за наявності доведення позивачем такої обставини такі правочини

(угоди) можуть бути визнані судом недійсними.

Враховуючи

викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими і

задоволенню не підлягають. Отже, рішення господарського суду Сумської області

по справі № 4/130-06 від 19.06.2006р. 

підлягає скасуванню, а судом ухвалюється нова постанова.

На

підставі викладеного, керуючись ст.ст. 161, 162, 163, 253  Кодексу адміністративного судочинства

України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Заяву ТОВ «Сервіс-L» -  про перегляд судового рішення господарського

суду Сумської області за нововиявленими обставинами від 19.06.2006р. по справі

№ 4/130-06 задовольнити.

2.          Рішення господарського суду Сумської

області за нововиявленими обставинами від 19.06.2006р. по справі № 4/130-06 -

скасувати

3.          В задоволенні адміністративного

позову - відмовити.

4.          Постанова суду набирає законної сили

після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку

заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але

апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає

законної сили після закінчення цього строку.

5.          Заява про апеляційне оскарження

постанови подається протягом 10 днів з дня її складення у повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову подається протягом 20 дні після подання заяви

про апеляційне оскарження.

6.          Апеляційна скарга може бути подана

без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається

у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

СУДДЯ                                                                                         

І.В.МАЛАФЕЄВА

В

судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний

текст постанови складений і підписаний 22.06.2007  р.