Постанова

від 25.06.2018 по справі 823/2118/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 823/2118/17 Суддя (судді) першої інстанції: О.А. Рідзель

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Губської Л.В., Епель О.В.,

при секретарі: Кривді В.І.

за участю:

представника позивача: Биченка І.Я.

представників відповідача: Савенко Ю.Н.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби України в Черкаській області та Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Полеагро до Головного управління Державної фіскальної служби України в Черкаській області та Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Полеагро (далі по тексту - Позивач, ТОВ Полеагро ) звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України в Черкаській області та Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - Відповідачі, ГУ ДФС України в Черкаській області, ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області) в якому просило визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення-рішення від 22.08.2016 № 0000742301 про зменшення суми від'ємного значення податку на додану вартість за листопад 2015 року в сумі 208 574,00 грн.

- податкове повідомлення-рішення від 14.03.2018 № 0002802200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 127 242,00 грн.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, ГУ ДФС України в Черкаській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ТОВ ПОЛЕАГРО зареєстроване як юридична особа з 17.05.2011 (ідентифікаційний код 37682488), є платником податку на прибуток та податку на додану вартість.

З 27.07.2016 по 29.07.2016 посадовими особами ДПІ у м. Черкасах проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Полеагро з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Торг-Буд 2008 (код 35754984) за липень-вересень 2015 року, ТОВ Перший бізнес-центр (код 39869609) за жовтень 2015 року та з ТОВ Бакто груп (код 39793729) (далі по тексту - контрагенти позивача) за листопад 2015 року відповідно до затвердженого плану перевірки.

За наслідками перевірки складено акт від 05.08.2016 № 413/23-01-14-02/1/37682488 (далі - акт перевірки), в якому встановлено порушення вимог:

- п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010, ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні № 966-XIV від 16.07.1999 та п.п. 1.2 п.1, п.п. 2.1, п.п. 2.4 п. 2 наказу Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку в результаті чого занижено податок на прибуток за 2015 рік на загальну суму 187 717 грн. 00 коп.;

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010, ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні № 966-XIV від 16.07.1999, п.п. 1.2 п.1, п.п. 2.1, п.п. 2.4 п. 2 наказу Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та п.п. 5 п. 4 розділу V наказу Міністерства фінансів України № 966 від 23.04.2014 Про затвердження Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість в результаті чого зменшено суму від'ємного значення за липень - листопад 2015 року на загальну суму 208 574 грн. 00 коп.

На підставі акта перевірки, ДПІ у м. Черкасах прийнято:

- податкове повідомлення-рішення від 22.08.2016 № 0000732301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 187 717,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 22.08.2016 № 0000742301 про зменшення суми від'ємного значення податку на додану вартість за листопад 2015 року в сумі 208 574,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями відповідача, позивач оскаржив їх у адміністративному порядку до ГУ ДФС у Черкаській області, рішенням якого від 28.12.2016 № 21263/23-00-10-0210 вказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а первинна скарга без задоволення.

Рішенням ДФС України від 28.12.2016 № 28309/6199-99-11-91-02-95, за результатом розгляду повторної скарги позивача, скасоване податкове повідомлення-рішення від 22.08.2016 № 0000732301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 187 717,00 грн. в частині донарахувань по операціях за період 2015 року, щодо яких контролюючим органом підтверджено здійснення оплати скаржником на користь контрагентів та не встановлено наявність дебіторської заборгованості за 2015 рік, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення та податкове повідомлення-рішення від 22.08.2016 № 0000742301 і рішення, прийняте в результаті розгляду первинної скарги залишено без змін, а скаргу задоволено частково.

На виконання цього рішення ДФС України, ГУ ДФС в Черкаській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.03.2018 №000280200, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 127 242,00 грн.

Позивач, вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність сукупності достатніх обставин вважати, що господарські операції позивача з контрагентами, на підставі яких він включив суми коштів у податковий кредит, не мали реального характеру, оскільки відповідач не надав жодного доказу на підтвердження фактів виписування податкових накладних з метою надання/отримання податкової вигоди.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України та Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до ст. 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу. (пункт 135.1 статті 135 ПК України).

Пунктом 135.2 ст. 135 ПК України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 134, 135.5.5 п. 135 ст. 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Інші доходи включають суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

Згідно з п. 137.1 ст. 137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Пунктом 138.2 ст. 138 вказаного кодексу визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами , обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України (в редакції станом на час здійснення спірної господарської операції) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 цієї статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Абзацом першим п. 198.6. ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Згідно п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Пункт 201.8 вказаної статті передбачає, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до абз.1 п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІ (далі - Закон України № 996-ХІ).

Зі змісту ст. 1 Закону України № 996-ХІ випливає, що первинний документ - це будь-який документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Законодавством не визначений вичерпний перелік документів, які можуть вважатися первинними, відтак таким, що підтверджують проведення господарської операції і на підставі яких формується звітність. Відсутність деяких реквізитів в одному з первинних документів не робить автоматично господарську операцію такою, що не відбулася.

Частинами 1, 2 статті 9 Закону України № 996-ХІ встановлені вимоги до первинного документу та визначена сфера застосування первинного документу.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції. а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ Полеагро придбано у ТОВ Перший бізнес-центр послуги перевезення мінеральних добрив на підставі договору перевезення вантажів від 01.10.2015 №26 на суму 59256 грн. 67 коп.

Отримання вказаних послуг підтверджено належним чином оформленим та скріпленим печатками і підписами сторін договору актом здачі-прийняття робіт до вказаного договору (Т.1 а.с.97) та товарно-транспортними накладними. Розрахунки здійснені на підставі платіжного доручення від 21.10.2015 №617.

За наслідками цих операцій виписані податкові накладні від 09.10.2015 №375 та №374 (Т.1 а.с.93-94).

ТОВ Полеагро придбано у ТОВ БАКТО ГРУП послуги перевезення мінеральних добрив на підставі договору перевезення вантажів від 01.11.2015 №40 та отримання агентських послуг відповідно до договору від 01.10.2015 №48 на суму 533 020,00 грн.

Отримання послуг перевезення підтверджено належним чином оформленими та скріпленими печатками і підписами сторін договору актами здачі-прийняття робіт до вказаного договору (Т.1 а.с.192, 195, 202, 214, 217) та товарно-транспортними накладними.

Отримання агентських послуг підтверджено належним чином оформленим звітом щодо залучених покупців (Т.1 а.с.135-137), видатковими накладними на реалізацію міндобрив залученим покупцям.

Розрахунки позивача з ТОВ БАКТО ГРУП здійснені на підставі платіжних доручень від 17.12.2015 №851 та від 18.12.2015 №854.

За наслідками цих операцій виписані податкові накладні від 30.11.2015 №540 та №526 (Т.1 а.с.129-131).

Також, позивач оформив придбання у ТОВ Торг-Буд 2008 послуги перевезення мінеральних добрив на підставі договору перевезення вантажів від 01.04.2015 №2, надання агентських послуг відповідно до договору від 01.04.2015 №1 та послуг вантажно-розвантажувальних робіт згідно з договором від 31.07.2015 №15 на суму 659 169,20 грн.

Отримання послуг вантажно-розвантажувальних робіт підтверджено належним чином оформленими та скріпленими печатками і підписами сторін договору актами здачі-прийняття робіт до вказаного договору (Т.2 а.с.107, 109)

Отримання послуг перевезення підтверджено належним чином оформленими та скріпленими печатками і підписами сторін договору актами здачі-прийняття робіт до вказаного договору (Т.2 а.с.71, 75, 78, 81, 85, 89, 93, 96, 99, 215, 237, 244) та товарно-транспортними накладними.

Отримання агентських послуг підтверджено належним чином оформленими звітами щодо залучених покупців (Т.2 а.с.39, 56, 64, 169), видатковими накладними на реалізацію міндобрив залученим покупцям.

Розрахунки позивача з ТОВ Торг-Буд 2008 здійснені на підставі платіжних доручень від 14.08.2015 №380, 379 та від 19.10.2015 595-596.

За наслідками цих операцій виписані податкові накладні від 30.09.2015 №№41, 43, 42, 44, 46, 45, 47, 48, 32, від 29.09.2015 №40, від 28.09.2015 №39, від 25.09.2015 №38, від 24.09.2015 №37, від 23.09.2015 №36, від 22.09.2015 №35, від 21.09.2015 №34, від 16.09.2015 №49, від 31.08.2015 №№30, 29, 28, 27, 26, 25, від 31.07.2015 №№16, 15, 14, 13, 12, 11, 10 (Т.2 а.с.129-131).

Отже, висновки акта перевірки про безтоварність господарських операцій ґрунтуються на припущеннях контролюючого органу про недоцільність здійснення господарських операцій та їх непов?язаність з господарською діяльністю позивача.

В даному випадку, документи та інші дані, які спростовують чи підтверджують реальність здійснення господарської операції, що відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому, наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, валових витрат, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22.09.2015 у справі №2а-2717/11/2670.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи те, що судом встановлено та підтверджено матеріалами справи рух активів у процесі здійснення господарських операцій, наявність у позивача та його контрагентів податкової правосуб?єктності учасників господарської операції, встановлено зв?язок між укладеними договорами та господарською діяльністю платника податку, витрати підтверджені первинними документами, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про встановлення факту здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Таким чином, у контролюючого органу були відсутні підстави для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в частині збільшення сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з контрагентами позивача.

Посилання відповідача на наявність достатнього персоналу в позивача для самостійного здійснення пошуку клієнтів суд вважає необґрунтованими для висновків про безтоварність операцій з огляду на встановлений п.4 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України принцип свободи підприємницької діяльності, що не заборонена законом.

Інформаційні послуги не є забороненим видом діяльності. Крім того, з визначення договору про надання послуг у ст.901 ЦК України вбачається його особливість - послуга споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.

Використання цієї інформації в господарській діяльності позивача підтверджується видатковими накладними про купівлю-продаж такого виду товару, підписаними між позивачем і зазначеними підприємствами, копії яких надано до матеріалів судової справи.

Замовлені послуги відповідають основним видам діяльності позивача, а отже підтверджено їх використання у власній господарській діяльності.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що наведені обставини свідчать про те, що відповідач формально підійшов до встановлення правомірності формування позивачем податкових зобов'язань, а висновки, викладені у акті перевірки не ґрунтуються на дослідженні правочинів, які укладалися позивачем та його контрагентом.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції зазначає про необхідність дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом .

Так, наведені податковим органом аргументи не є належними та допустимими доказами в розумінні адміністративного судочинства, та за своєю суттю є лише припущеннями.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі Гірвісаарі проти Фінляндії - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) .

Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі Пономарьов проти України (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд , яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, відповідно до норм чинного законодавства.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України в Черкаській області та Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: Л.В. Губська

О.В. Епель