Ухвала

від 21.06.2018 по справі 387/252/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

21 червня 2018 року

м. Київ

справа № 387/252/17

провадження № 61-35331ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), ВисоцькоїВ. С.,

Пророка В. В.,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Згода на постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 29 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю Згода про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Згода (далі - ТОВ Згода ) про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_4на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 4,66 га, яка розташована на території Новолутківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області. 27 грудня 2006 року між сторонами укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років. 23 липня 2016 року позивач цінним листом направив відповідачу заяву про закінчення договору оренди землі та повернення йому земельної ділянки. Звернувшись 16 березня 2017 року до державного реєстратора, позивач з'ясував, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27 лютого 2017 року зареєстровано додаткову угоду від 15 вересня 2016 року до договору оренди землі від 27 грудня 2006 року, якою продовжено термін дії договору оренди на 10 років, тобто до 06 березня 2027 року. Позивач вказував, що додаткова угода ним не укладалась, оскільки даний правочин він не підписував.

На підставі викладеного ОСОБА_4 просиввизнати додаткову угоду від 15 вересня 2016 року до договору оренди землі від 27 грудня 2006 року, укладеного між ним та ТОВ Згода , недійсною.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 25 липня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 27 грудня 2006 року, укладену 15 вересня 2016 року між ОСОБА_4 та ТОВ Згода , право оренди на підставі якої зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27 лютого 2017 року. Стягнуто з ТОВ Згода на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 640 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підпис від імені позивача в додатковій угоді від 15 вересня 2016 року, право оренди на підставі якої зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27 лютого 2017 року, виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою. Також позивач перед закінченням терміну дії договору оренди землі надіслав відповідачеві повідомлення про відсутність наміру продовжувати дію договору, що вказує на відсутність волевиявлення позивача на укладення вказаної додаткової угоди.

Постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 29 березня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що підпис у додатковій угоді до договору оренди землі, виконаний не позивачем, а іншою особою, що підтверджується зібраними по справі доказами, зокрема висновком експерта. Будь-яких доказів, які б підтверджували факт надання позивачем в установленому законом порядку повноважень іншій особі на укладення та підписання оспорюваного правочину, стороною відповідача не надано.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, ТОВ Згода , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог пункту 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Суди встановили, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 4,66 га, яка розташована на території Новолутківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.

27 грудня 2006 року між ОСОБА_4 та ТОВ Згода укладено договір оренди спірної земельної ділянки, строком на 10 років, який зареєстрований у Добровеличківському відділі земельних ресурсів, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 124 від 06 березня 2007 року.

23 липня 2016 року позивач направив на адресу відповідача повідомлення про відсутність наміру продовжувати дію договору оренди землі на новий строк та про обов'язок відповідача звільнити земельну ділянку.

27 лютого 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано додатковою угодою від 15 вересня 2016 року, якою продовжено строк дії договору оренди від 27 грудня 2006 року до 06 березня 2027 року та змінено розмір орендної плати на 7 040 грн.

Висновком судової почеркознавчої експертизи від 07 березня 2018 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_4 в графі Орендодавець додаткової угоди від 15 вересня 2016 року до договору оренди землі від 27 грудня 2006 року виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що підпис від імені ОСОБА_4 в графі Орендодавець в додатковій угоді від 15 вересня 2016 року до договору оренди землі від 27 грудня 2006 року виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою та зробили обґрунтований висновок про недійсність додаткової угоди до договору оренди землі на підставі статей 203, 215 ЦК України, оскільки вона не підписана орендодавцем, а іншою особою, що свідчить про відсутність волевиявлення сторони правочину.

Із змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності.

За правилом пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою та п'ятою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю Згода про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Згода на постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 29 березня 2018 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В. С. Висоцька

В. В. Пророк