Рішення

від 06.07.2018 по справі 389/2153/17

ЗНАМ’ЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

06.07.2018

Провадження №2/389/825/17

ЄУН 398/2153/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2018 року Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Берднікової Г.В.,

секретаря Баланюк Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду міста Знам'янка Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні позивача - ОСОБА_4, на стороні відповідачів - приватного нотаріуса Знам'янського міського нотаріального округу Кіровоградської області Цибульської Людмили Миколаївни, про визнання права власності на 1/4 частку житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами в порядку спадкування за законом й визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач 07.09.2017 року звернувся до суду із вказаним вище позовом, збільшивши вимоги якого зрештою просив суд: визнати за ним право власності на 1/4 частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, розташованого по вулиці АДРЕСА_2, у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_8, а також визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані на ім'я відповідачів (а.с. 2-5, т. 1, а.с. 35-37, т. 2).

При цьому, позивач вказав, що його бабуся ОСОБА_8 перебувала у шлюбі з ОСОБА_9 з 10.12.1971 року. Під час шлюбу останніми був придбаний будинок за АДРЕСА_3, а відтак такий будинок є їхньою спільною сумісною власністю.

В подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_9 року ОСОБА_8 померла, а її спадщину, яка складалась з 1/2 частини вказаного будинку, прийняв її син ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_8 помер і ОСОБА_7, після смерті якого він, тобто позивач, прийняв спадщину у встановленому законом порядку, являючись сином останнього. Таким чином позивач вважає, що успадкував частину вказаного вище житлового будинку, яка належала ОСОБА_8 і яку після її смерті успадкував її син, а його батько ОСОБА_7 Однак, нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на відповідну спадщину.

Згодом позивачу стало відомо, що в ІНФОРМАЦІЯ_10 помер ОСОБА_9 З заявами про прийняття спадщини останнього, звернулись відповідачі і зрештою оформили свої спадкові права, отримавши свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ? частину спірного будинку кожна.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені у позові з урахуванням обставин, викладених у позові та заяві про збільшення позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_10 та її представник позов не визнали, вказуючи на його безпідставність. Просили відмовити у задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, надала заяву, в якій не визнавши позовні вимоги, просила суд розглядати справу за її відсутності. При цьому, також просила застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, але надіслала до суду заяву, в якій не заперечила проти задоволення позову та просила розглядати справу за її відсутності.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, приватний нотаріус Знам'янського міського нотаріального округу Цибульська Л.М. в судове засідання не з'явилась, повідомлена про час та місце розгляду справи належним чином, причини своєї неявки суду не повідомила. Разом з цим, в судовому засіданні, що відбулось за часом раніше, надала суду наступні пояснення. Вказала, що вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають. Так, відповідачі подали всі необхідні документи для оформлення спадщини після смерті ОСОБА_9 На підставі довідки виданої квартальним комітетом нею було з'ясовано, що спадкодавець проживав один. Частина із спільного сумісного майна, належна ОСОБА_8, своєчасно виділена не була, а відтак минули строки давності. Крім того, слід прийняти до уваги те, що будинок розташовано на земельній ділянці, яка за життя була приватизована ОСОБА_9 і являлась його особистою приватною власністю. Відтак, виділ частини будинку позивачу за відсутності у нього прав на відповідну земельну ділянку є не можливим.

Заслухавши зазначених вище учасників процесу, оглянувши матеріали інвентарної справи № 4239 на домоволодіння АДРЕСА_4 та дослідивши матеріали цієї цивільної справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

В ході розгляду справи судом встановлено, що 10 грудня 1971 року в Знам'янському міському відділі реєстрації актів громадянського стану зареєстровано одруження ОСОБА_9 та ОСОБА_11, запис акта № 263. Після реєстрації одруження остання набула прізвище ОСОБА_15 (а.с. 54, т. 1).

Судом також з'ясовано, що 18 липня 1977 року, тобто перебуваючи у шлюбі, ОСОБА_9, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Знам'янської державної нотаріальної контори ОСОБА_12 та зареєстрованого в реєстрі за № 2011, придбав жилий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_5 що розташований на земельній ділянці мірою 787 кв.м. (а.с. 27-28 інвентарної справи).

Відповідно до статті 5 ЦК (Цивільного кодексу) України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Згідно з приписами ст.5 ЦК України та п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, норм розділу VII Прикінцеві положення СК (Сімейного кодексу) України, правовий статус майна щодо якого виник спір, визначається нормами матеріального права, яке діяло на час його придбання (утворення).

При розгляді даного спору, виходячи з часу реєстрації шлюбу подружжя ОСОБА_9, часу набуття ОСОБА_9 у власність спірного будинку, необхідно керуватися нормами КпШС (Кодекс про шлюб та сім'ю) України, який діяв на той час.

Відповідно до статтей 22, 24 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Спільною сумісною власністю подружжя можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором або законом.

Отже, судом встановлено, що спірний будинок придбаний ОСОБА_9 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_8, а відтак цей будинок був їх спільною сумісною власністю, атому кожному з подружжя за життя належало по 1/2 його частині. Зазначені обставини в ході судового розгляду не спростовано.

Разом з цим, судом встановлено, що ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_11 померла. Після її смерті була заведена спадкова справа (а.с. 52-55, т. 1). Із заявою про прийняття спадщини після смерті останньої до нотаріальної контори 06.11.2001 року звернувся її син ОСОБА_7 (а.с. 52, т. 1). Родинний зв'язок між ними підтверджено свідоцтвом про його народження, витягом з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження (а.с. 16, 55, т. 1), довідкою відділу РАГСу Зам'янського міського управління юстиції Кіровоградської області про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_9 та ОСОБА_11 (а.с. 54, т. 1). Крім того, судом з'ясовано, що на час смерті ОСОБА_8 у спірному будинку за адресою: АДРЕСА_6, проживав чоловік померлої - ОСОБА_9, про що свідчить довідка, видана головою квартального комітету № 4 м. Знам'янка від 06.02.2017 року № 138 (а.с. 115, т. 1).

Одночасно, судом з'ясовано, що ОСОБА_8 за життя складено два заповіти, які за даними Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру, наразі є чинними і зберігаються в Державному нотаріальному архіві Кіровоградської області (а.с. 47-51, т. 1). Так, за заповітом, посвідченим державним нотаріусом Знам'янської державної нотаріальної контори та зареєстрованим в реєстрі за № 2290 від 06.10.1976 року, ОСОБА_8 заповіла належну їй частину будинку по АДРЕСА_7 - ОСОБА_7 і ОСОБА_13 в рівних частинах кожному (а.с. 76, т. 1). За заповітом, посвідченим державним нотаріусом Знам'янської державної нотаріальної контори та зареєстрованим в реєстрі за № 163 від 18.01.1978 року, ОСОБА_8 заповіла все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, взагалі все те, що буде їй належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, ОСОБА_7 і ОСОБА_13 в рівних частинах кожному (а.с. 75, т. 1).

При цьому, судом з'ясовано, що ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, померлій ОСОБА_8 приходилась рідною донькою. Родинний зв'язок між ними підтверджується записом акта про народження № 298 від 18.09.1962 року (а.с. 174, т. 1), довідкою відділу РАГСу Зам'янського міського управління юстиції Кіровоградської області про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_9 та ОСОБА_11 (а.с. 54, т. 1).

Крім того, судом також з'ясовано, що ОСОБА_13, зареєструвавши шлюб 02.02.1985 року, який в подальшому 20.02.1989 року було розірвано, змінила прізвище на ОСОБА_16 і залишила його після реєстрації розірвання шлюбу, про що свідчить витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб (а.с. 104-106, т. 1).

Разом з цим, в ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_12 померла (а.с. 101-103, т. 1). Після її смерті також була заведена спадкова справа Знам'янською міською державною нотаріальною конторою за № 312, за матеріалами якої з'ясовано, що до кола її спадкоємців першої черги, крім матері ОСОБА_8 (прийняла спадщину, подавши відповідну заяву), входила також її на той час малолітня донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, заяву про прийняття спадщини в інтересах якої подав її батько (а.с. 4-15, т. 2).

Слід зауважити, що при вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 1 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК України 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до статтей 524, 527 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не

змінено заповітом. Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент

смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті

і народженні після його смерті.

Статтею 529 ЦК УРСР визначено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Згідно статті 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої (обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Статтею 544 ЦК УРСР передбачено, що заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить.

Статтею 535 ЦК УРСР встановлено право на обов'язкову частку в спадщині. Так, неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка). При визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК УРСР).

Згідно з положеннями ст.ст. 549, 554 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні були бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Слід відзначити, що згідно Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України N18/5 від 14.06.1994 р., яка діяла на час відкриття спадщини ОСОБА_8, було передбачено, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що, набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

Відповідно до статті 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом вправі був відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважалося, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини.

Згідно статті 554 ЦК УРСР в разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках.

Наразі судом з'ясовано, що спадщину після смерті ОСОБА_8 прийняв її чоловік ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном (проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини), та мав право на обов'язкову частку у спадщині як непрацездатний член подружжя (на час відкриття спадщини досяг пенсійного віку), а також її син ОСОБА_7 шляхом подачі у встановлений законом строк до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття.

При цьому, аналіз перелічених вище правових норм вказує на те, що ОСОБА_4 - онука ОСОБА_8 все ж таки не входила до кола її спадкоємців, оскільки у даному випадку спадкоємство здійснювалось не за законом, а за заповітом із визначенням обов'язкової частки в спадщині, що вираховується незалежно від змісту заповіту. Право на обов'язкову частку у спадщині за правом представлення не переходить (право представлення - особливий порядок спадкування за законом, за яким до спадкування закликаються особи, які заступають собою місце спадкоємця, що помер раніше, ніж спадкодавець), та й ОСОБА_14 такого права б не мала.

Водночас, за положеннями статті 529 ЦК УРСР онуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю, тобто за правом представлення.

Однак, мати ОСОБА_4 - ОСОБА_14 являлась спадкоємцем за заповітом, а не за законом, відтак ОСОБА_4 за правом представлення після смерті своєї матері спадкоємцем у даному випадку бути не може.

Встановлення ж обставин, що можуть свідчити на користь прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 її онукою ОСОБА_4, мають значення лише для визначення розміру обов'язкової частки у спадщині належної ОСОБА_9, оскільки її розмір вираховується виходячи з варіанту спадкування за законом, тобто за відсутності заповіту. При цьому, слід відзначити, що в ході судового розгляду обставин, які б свідчили на користь прийняття ОСОБА_4 спадщини після смерті ОСОБА_8 встановлено не було.

Отже, зі змісту положень статтей розділу VІІ Спадкове право ЦК УРСР, слід дійти висновку, що після смерті ОСОБА_8 відкрилась спадщина на ? частину будинку АДРЕСА_8. До кола її спадкоємців увійшло двоє осіб: одна особа за заповітом - син ОСОБА_7, та одна особа, яка мала обов'язкову частку у спадщині - чоловік ОСОБА_9

Для вирахування обов'язкової частки у спадщині ОСОБА_9 слід зважати на наступне. У разі спадкування за законом, тобто за відсутності заповіту, до першої черги спадкування за законом могли б увійти: чоловік ОСОБА_9, син ОСОБА_7 та онука ОСОБА_4 - за правом представленням після смерті своєї матері ОСОБА_14 Інші спадкоємці першої черги відсутні. Але дії, які свідчать про прийняття спадщини ОСОБА_8 вчинили лише двоє з них: чоловік ОСОБА_9 та син ОСОБА_7 (підстави наведені вище). Відтак, кожному б з них якби спадкування здійснювалось за законом мало б перейти по 1/2 частині спадщини ОСОБА_8 або по 1/4 частині відповідного будинку.

Отже, згідно положень статті 535 ЦК УРСР (непрацездатні дружина (слід розуміти як другий з подружжя) успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом) розмір обов'язкової частки в спадщині, що належала ОСОБА_9 складає 1/3 частки від спадщини ОСОБА_8 або 1/6 частина будинку (в додаток до тієї ? частини, що належала йому в порядку спільної сумісної власності) - 1/2:3=1/6+1/6=1/3 (тобто 2/3 частки, яка б належала йому за законом), або ?:1/3=1/6 частини будинку (зрештою з урахуванням належної ОСОБА_9 ? частини будинку, за рахунок успадкованої обов'язкової частки у спадщині після смерті дружини, загальна частка у спірному будинку ОСОБА_9 збільшилась до 2/3 (1/2+1/6)).

В свою чергу, 2/3 частки спадщини ОСОБА_8, що залишилась після відрахування обов'язкової частки, успадкував спадкоємець за заповітом - ОСОБА_7, враховуючи положення заповіту ОСОБА_8 № 163 від 18.01.1978 року (а.с. 75, т. 1), а також те, що ОСОБА_14 померла до відкриття спадщини, й обставини проаналізовані судом вище, разом з положеннями ч. 2 ст. 554 ЦК УРСР (якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках). Тож зазначені 2/3 частки від спадщини ОСОБА_8 перейшли до спадкоємця ОСОБА_7, що становить 1/3 частину спірного будинку - 1-1/3 (розмір обов'язкової частки ОСОБА_9.) =2/3 частки спадщини ОСОБА_7 або 1/3 частина будинку (1/2 частина, що є розміром частки в будинку ОСОБА_8, що увійшла до спадкової маси - 1/6 частини будинку, що становить розмір обов'язкової частки ОСОБА_9=1/3 частин будинку).

Разом з цим, судом встановлено, що жоден із спадкоємців ОСОБА_8 спадкових прав не оформив, свідоцтво про право на спадщину не отримав.

Відповідно до статтей 560, 561 ЦК УРСР спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Аналіз цих положень у взаємозв'язку з положеннями ч. 2 ст. 548 ЦК УРСР, ч. 5 ст. 1268 ЦК України (прийнята спадщина належить спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини), дозволяє дійти висновку, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

При цьому, судом встановлено, що ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_8. Після його смерті Знам'янською міською державною нотаріальною конторою Кіровоградської області заведена спадкова справа № 211/2007 за заявою його сина ОСОБА_1 (позивача) про прийняття спадщини (а.с. 34-46, т. 1). Родинний зв'язок між ними підтверджено відповідним свідоцтвом про народження останнього (а.с. 8, т. 1).

На частину спадкового майна свого батька, що не має відношення до цього спору, позивачем оформлено спадкові права. Водночас, постановою державного нотаріуса Знам'янської міської державної нотаріальної контори від 11.08.2017 року в рамках цієї ж спадкової справи, позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ? частку житлового будинку з відповідною часткою господарсько-побутових будівель та споруд, що знаходиться в м. Знам'янка по вул. Дмитрівська, 70, після смерті ОСОБА_7 з мотивів відсутності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності ОСОБА_8 на частку спірного будинку, а також враховуючи відсутність документу, що посвідчує право власності ОСОБА_8 на частку цього будинку.

Спадщина після смерті ОСОБА_7 відкрилась й прийнята після 01 січня 2004 року, а отже застосуванню підлягають норми чинного ЦК України.

До складу спадщини в силу ст.1218 ЦК України входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до норм ч. 2 ст.1268 ЦК не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Тобто прийняття спадкоємцем спадщини хоча б у частині свідчить про те, що спадкоємець прийняв її у цілому, незалежно від того, у чому полягає частина, що залишилася, і де вона знаходиться. Прийняття спадщини може мати місце лише щодо всієї спадщини. Наведене правило є відображенням концепції універсальності у спадковому праві.

Згідно ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 1297 ЦК встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов'язку у виді втрати права на спадщину.

Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК) та не здійснив його державної реєстрації (ст.1299 ЦК України).

За нормами ст.41 Конституції України, ст.ст. 321, 328 ЦК України, право власності є непорушним та набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці 3 пункту 6 постанови Пленуму ВССУ №5 від 07 лютого 2014 року Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав , якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Відповідно до ст.2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто реєстрація права власності - це не виникнення самого права, а визнання і підтвердження такого права. Реєстрація права власності є похідною від встановленого факту виникнення, переходу або припинення права.

У відповідності до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування від 30 травня 2008 року № 7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

В судовому порядку право власності особи на майно, в т.ч. спадкове майно підлягає захисту шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України) та є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди, в т.ч. і для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, зважаючи на те, що позивач прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_7 у тому числі і частину спірного будинку, яку останній в свою чергу успадкував після смерті своєї матері ОСОБА_8, але не оформив своїх спадкових прав на неї, водночас позивач позбавлений наразі можливості інакше ніж у судовому порядку оформити свої спадкові права, суд вважає, що позивач в порядку спадкування за законом після смерті свого батька ОСОБА_7 як єдиний його спадкоємець, який прийняв спадщину, має право на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_4. При цьому, позивач просить визнати за ним право власності в порядку спадкування на ? частину цього будинку, тобто на частку, що за розміром є меншою ніж йому належить за законом. Таким чином з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, згідно з яким, зокрема, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог (стаття 13 ЦПК України), суд вважає за можливе задовольнити його позовні вимоги в частині визнання за ним права власності на ? частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами АДРЕСА_4.

Що стосується доводів відповідачів та третьої особи приватного нотаріуса Цибульської Л.М. з приводу спливу строків позовної давності при зверненні позивача до суду із вказаною вимогою, то суд ще раз наголошує, що ч. 2 ст. 548 ЦК УРСР, ч. 5 ст. 1268 ЦК України встановлюють, що прийнята спадщина належить спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини і відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Крім того, в судовому засіданні з'ясовано, що ОСОБА_9 пережив свою дружину ОСОБА_8 і помер 31 січня 2017 року. Після його смерті заведена спадкова справа № 5/2017 приватним нотаріусом Знам'янського міського нотаріального округу Кіровоградської області Цибульською Л.М. (а.с. 109-153, т. 1).

З матеріалів цієї спадкової справи вбачається, що після смерті ОСОБА_9 спадщину прийняли його доньки - відповідачі по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, на користь яких спадкодавцем було складено й заповіт. Інших спадкоємців у ОСОБА_9 немає. За заявами останніх нотаріусом 13 жовтня 2017 року видано чотири свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_9 за заповітом у виді: житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами АДРЕСА_4 - по ? частині кожній, які зареєстровані в реєстрі за № 749 на ім'я ОСОБА_2 та за № 747 на ім'я ОСОБА_3, та у виді земельної ділянки призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0779 гектарів, кадастровий номер 3510600000:50:041:0005, по вул. Дмитрівській, 70 в м. Знам'янка, що належала спадкодавцеві на праві власності на підставі Державного акту серії КР № 051671, виданого Знам'янською міською радою 28.01.2008 року згідно рішення сесії Знам'янської міської ради Кіровоградської області від 30 травня 2007 року за № 281 - також по ? частині кожній.

Разом з цим, відповідно до статей 256 і 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності, згідно вимог частини 1 статті 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Враховуючи те, що ОСОБА_9 помер в ІНФОРМАЦІЯ_10, а позивач звернувся до нотаріуса з заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину у виді частини спірного будинку в серпні 2017 року і після відмови нотаріуса звернувся до суду з даним позовом у вересні 2017 року, й свідоцтва про право на спадщину за заповітом у виді частин будинку (по ?) на ім'я відповідачів видані вже після відкриття провадження у даній справі, суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом. Вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про визнання права власності на спадкове майно, суд враховує, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, що у даному випадку має відліковуватись з часу видачі відповідачам свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_9, обсяг якої охоплювався всім будинком, а не лише розміром частки будинку, що за законом мала увійти до спадкової маси останнього (2/3 частини будинку - по 1/3 частині кожному відповідачу).

Стосовно доводів третьої особи приватного нотаріуса Цибульської Л.М. щодо того, що будинок розташовано на земельній ділянці, яка за життя була приватизована ОСОБА_9 і являлась його особистою приватною власністю, а отже виділ частини будинку позивачу за відсутності у нього прав на відповідну земельну ділянку є не можливим, суд зауважує, що такі доводи не ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з наступного.

Положеннями статтей 81, 116 ЗК (Земельного кодексу) України передбачено підстави набуття громадянами прав на землю.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при вчиненні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Також в силу дії положень ч.ч. 2, 3 ст. 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Одночасно й в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз'яснено, що у разі коли спадкодавець заповів всю земельну ділянку або її частину іншим особам, то спадкоємці нерухомого майна мають право на земельну ділянку, на якій розміщено таке нерухоме майно та на частину ділянки, яка є необхідною для його обслуговування, незалежно від змісту заповіту.

За такими правилами здійснюється й перехід права на землю при спадкуванні права на частину нерухомого майна.

Щодо доводів нотаріуса з приводу того, що частина із спільного сумісного майна, належна ОСОБА_8, своєчасно виділена не була, а тому позивач позбавлений права вимагати частку спірного будинку, суд звертає увагу учасників справи на наступне.

Згідно з правовою позицією Верховного суду України, висловленій в постанові від 25.05.2016 у справі № 6-692цс16, частка в спільній сумісній власності того з подружжя, хто пережив спадкодавця, не входить до складу спадщини і не включається до спадкового майна після смерті іншого з подружжя.

З роз'яснень, викладених в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 Про судову практику у справах про спадкування вбачається, що у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися до суду з вимогами про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності.

Отже, оскільки нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину на частину спадкового майна, яке за життя набула на праві спільної сумісної власності на спірне домоволодіння ОСОБА_8 (оскільки дане нерухоме майно було набуте під час шлюбу зі ОСОБА_9.), та яке в подальшому успадкував її син та відповідно батько позивача ОСОБА_7, спадкоємцем якого є позивач, суд, дійшовши висновку, що частка ОСОБА_8 складає ? частину спірного будинку, вважає можливим відновити порушене право позивача шляхом визнання за ним права власності на відповідну частку спадкового майна в межах заявлених ним вимог.

Що стосується решти позовних вимог про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом на спірне майно, то суд має відзначити наступне.

Відповідно до статті 1301 ЦК свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб (п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування ).

Виходячи із вищевикладеного, при дослідженні обставин справи судом встановлено факт порушення прав позивача на спадкове майно у зв'язку з видачею свідоцтв про право на спадщину у виді будинку АДРЕСА_8 на ім'я відповідачів. Не в цілому, оскільки їх право на спадщину ОСОБА_9 у виді спірного будинку не заперечується, а лише в частині визначення розміру їх часток у будинку, що є предметом спадкування. Так, кожна з них мала право лише на 1/3 частину будинку, враховуючи, що ОСОБА_9 мав право на 2/3 частини будинку. Зазначене призвело до фактичного позбавлення позивача права на належну йому частку спадкового майна, а відтак відповідні свідоцтва належить визнати частково недійсними - в частині визначення розміру належних відповідачам часток у спадщині ОСОБА_9, що складається з житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, розташованого по вулиці АДРЕСА_2.

Відповідно до статті 141 ЦПК України (Цивільного процесуального кодексу України), судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; у разі задоволення позову - відповідача.

Таким чином за правилами статті 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з розглядом цього спору, слід стягнути на його користь з відповідачів в рівних частинах.

Згідно Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, що подана фізичною особою встановлюється у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб; заяви про забезпечення позову - 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в загальному розмірі 2049,60 грн., з яких: 1) 640 грн. за частину позовних вимог про визнання права власності (а.с. 2, т. 1), виходячи з того, що інвентарна вартість спірного будинку складає 82 201 грн. (довідка ЗМКП БТІ станом на 26.07.2017, а.с. 13, т. 1, техпаспорт, а.с. 19-21, т. 1), 2) 704,80 грн. (за заяву про забезпечення позову, а.с. 189, т. 1); 3) 704,80 грн. (при збільшенні позовних вимог - за одну з двох вимог немайнового характеру, а.с. 34, т. 2).

Належить констатувати, що позивачем не доплачено судовий збір при збільшенні позовних вимог за одну вимогу немайнового характеру в сумі 704,80 грн., і при цьому надмірно сплачено судовий збір за подання заяви про забезпечення позову на суму 352,40 грн.

З урахуванням наведеного з відповідачів в рівних частинах підлягає стягненню судовий збір на користь позивача у розмірі по 1024,80 грн., а також з кожного з відповідачів підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 176,20 грн. в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5-7, 10-13, 18, 141, 258-260 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/4 частку житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами в порядку спадкування за законом й визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на 1/4 частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, розташованого по вулиці АДРЕСА_2.

Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Знам'янського міського нотаріального округу Кіровоградської області Цибульською Людмилою Миколаївною 13 жовтня 2017 року, зареєстроване в реєстрі за № 749, на ім'я ОСОБА_2 в частині визначення розміру належної їй частки у спадщині ОСОБА_9, що складається з житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, розташованого по вулиці АДРЕСА_2.

Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Знам'янського міського нотаріального округу Кіровоградської області Цибульською Людмилою Миколаївною 13 жовтня 2017 року, зареєстроване в реєстрі за № 747 на ім'я ОСОБА_3 в частині визначення розміру належної їй частки у спадщині ОСОБА_9, що складається з житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, розташованого по вулиці АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1024,80 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1024,80 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 176,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у розмірі 176,20 грн.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Кіровоградської області протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення через Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_9, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач: ОСОБА_3, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_10, РНОКПП НОМЕР_2.

Відповідач: ОСОБА_2, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_11, РНОКПП НОМЕР_3.

Третя особа: ОСОБА_4, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_12 РНОКПП НОМЕР_4.

Третя особа: приватний нотаріуса Знам'янського міського нотаріального округу Цибульська Людмила Миколаївна, місце знаходження: АДРЕСА_1.

Дата складення повного судового рішення - 06 липня 2018 року.

Суддя Г.В. Берднікова