Постанова

від 05.07.2018 по справі 925/305/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2018 р. Справа№ 925/305/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

без повідомлення учасників апеляційного провадження

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОЛІКОФФ"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 03.05.2018 (повний текст рішення складено 10.05.2018)

у справі № 925/305/17 (суддя Чевгуз О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЛ-ПЛЮС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОЛІКОФФ"

про стягнення 132 762 грн. 77 коп.,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "ГАЛ-ПЛЮС" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОЛІКОФФ" про стягнення 132 762 грн. 77 коп.

В обґрунтування позову позивач послався на порушення відповідачем умов усної домовленості стосовно оплати отриманого товару у повному обсязі, в результаті чого позивач просив суд стягнути з відповідача 103 000,00 грн. основного боргу, 23 896,00 грн. інфляційних втрат, 5 866,77 коп. -3% відсотків річних (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Рішенням Господарського суду міста Черкаської області від 03.05.2018 у справі №925/305/17 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОЛІКОФФ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЛ-ПЛЮС" 103 000, 00 грн боргу, 23 896, 00 грн. втрат від інфляції, 5 861,33 грн трьох відсотків річних, 1 991,35 коп. судових витрат на сплату судового збору, 8 000 грн. витрат на оплату професійної правничої допомоги. В решті позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та усної домовленості, своє зобов'язання щодо оплати за поставлений товар не виконав, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "КРОЛІКОФФ" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Черкаської області від 03.05.2018 та розстрочити виконання рішення на 8 місяців.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт також зазначив, що суд першої інстанції неправильно дослідив заяву про розстрочення виконання рішення та наданий річний звіт про фінансові результати за 2017 та 1 квартал 2018, який підтверджує наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення та скрутне фінансове положення відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2018 справу №925/305/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., суддів Гаврилюк О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОЛІКОФФ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 03.05.2018 у справі № 925/305/17 та призначено до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України.

Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГАЛ-ПЛЮС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "КРОЛІКОФФ" була досягнута усна домовленість про поставку кормової суміші.

На підставі домовленості позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 103 000 грн. 00 коп., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000005 від 06.05.2016 у розмірі 61 000,00 грн. (т. 1; а.с. 17) та № РН-0000007 від 10.05.2016 у розмірі 42 000,00 грн. (т. 1; а.с. 19).

Вказаний товар отримано Товариством з обмеженою відповідальністю "КРОЛІКОФФ" через свого представника ОСОБА_2 на підставі довіреностей №287/2 від 06.05.2016 (т. 1; а.с. 18) та №291 від 10.05.2016 (т. 1; а.с.20). Поставлений товар прийнятий відповідачем, що також підтверджується печаткою підприємства та підписом вказаного представника у видаткових накладних.

З метою досудового врегулювання спору Товариство з обмеженою відповідальністю "ГАЛ-ПЛЮС" 14.11.2016 направило на адресу відповідача претензію про погашення боргу (т. 1; а.с. 21-22). Відповідач відповіді на претензію не надав та борг не погасив.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 30.05.2018 призначено почеркознавчу експертизу.

Відповідно до висновку експерта №1347/17-23,161,162/18-23 від 03.03.2018 за результатами проведення комплексної судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи, підписи від імені гр. ОСОБА_2 у видаткових накладних №РН-000005 від 06.05.2016, №РН-000007 від 10.05.2016 та довіреностях №287/2 від 06.06.2016 та №291 від 10.05.2016 у відповідних графах виконані ОСОБА_2. Відбитки печатки на видаткових накладних №РН-000005 від 06.05.2016, №РН-000007 від 10.05.2016 та довіреностях №287/2 від 06.06.2016 та №291 від 10.05.2016 нанесені печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кролікофф".

Пунктом 2 ст. 11 Цивільного кодексу України зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Приписами частини 2 статті 184 Господарського кодексу України передбачено, що укладення договору на основі вільного волевиявлення може відбуватись у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього кодексу.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України).

В силу приписів частин 1, 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

У відповідності до частин 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Так, між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГАЛ-ПЛЮС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "КРОЛІКОФФ" було укладено договір поставки товару у спрощений спосіб.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлене договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами статті 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений іншим строк оплати товару, та сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 103 000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: №РН-0000005 від 06.05.2016 у розмірі 61 000,00 грн.; № РН-0000007 від 10.05.2016 у розмірі 42 000,00 грн. Накладні містять відомості про їх номер та дату складання, сторони господарських операцій, у тому числі відомості про уповноважену особу покупця, найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну, загальну вартість відпущеного товару. Накладні скріплені зі сторони продавця підписом особи, яка уповноважена на передачу товару, зі сторони покупця - підписом особи, яка уповноважена на отримання матеріальних цінностей від покупця.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до положень Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 N01-06/928/2012 підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 N 9/252-10.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що видаткові накладні №РН-0000005 від 06.05.2016, № РН-0000007 від 10.05.2016 відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Дані накладні є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530, 692 ЦК України свої зобов'язання щодо повного та своєчасного розрахунку вартості отриманого товару належним чином не виконав, в результаті чого виникла заборгованість, яка становить 103 000,00 грн.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 23 896 грн. 00 коп. збитків від зміни індексу інфляції за період з 11.05.2016 по 28.02.2018 та 5 866 грн 77 коп.- 3% річних за період з 11.05.2016 по 03.04.2018.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних витрат зазначає, що за вірним розрахунком з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 25 245,05 грн. штрафу, розмір якого є вищим, ніж заявлено позивачем, проте враховуючи, що суд обмежений предметом та підставами заявленого позову, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат в розмірі - 23 896,00 грн. підлягає задоволенню у заявленому розмірі.

Також, перевіривши розрахунки 3% річних, наведених позивачем та судом першої інстанції, колегія суддів погоджується, що стягнення 3% річних у сумі - 5 861,33 грн. є арифметично правильними та нараховані відповідно до чинного законодавства, а тому суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Більш того, позивач в позовній заяві просив стягнути з відповідача витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 8 000,00 грн.

За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а також здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За приписами ч. 4, ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як на підставу понесених судових витрат позивач послався на договір про надання професійної правничої допомоги від 24.02.2017, укладений позивачем з адвокатом Малишак А.С. (т. 1; а.с. 27-28), ордер на надання правової допомоги ЛВ № 065137 , платіжне доручення № 596 від 28.02.2017 (т. 1; а.с. 32).

Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, якому було сплачено кошти, наявні докази надання адвокатом правової допомоги у даній справі та фактичного перерахування коштів на підставі договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку про правомірність заявлених позивачем вимог щодо стягнення 8 000 грн. як витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо посилання апелянта про безпідставне відхилення судом першої інстанції заяви про розстрочення виконання рішення на 8 місяців, суд апеляційної інстанції вказує наступне.

Відповідно до частин 3 та 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Приписами ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Обґрунтовуючи наявність підстав для відстрочення виконання рішення по справі, відповідач посилався на складні умови, які викликані вірусом RHDV-2, внаслідок чого, відзначається стрімкий падіж поголов'я, несвоєчасними розрахунками контрагентів за поставлене м'ясо кролика, постійним зростанням цін на електроенергію, природний газ, сировину, вакцину, пакувальні матеріали.

Проте, колегія суддів зауважує, що наведені заявником обставини є лише посиланнями про наявність несприятливих факторів у погашенні заборгованості перед Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЛ-ПЛЮС", а ніяким чином не вказують на неможливість та наявність ускладнень у виконанні судового рішення у справі.

Крім того, посилання відповідача на складний поточний фінансовий стан не є виключною обставиною, що вказує на ускладнення чи неможливість Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОЛІКОФФ" виконати судове рішення у справі. Разом з тим, вказані відповідачем обставини не підтверджені жодними доказами та, в свою чергу, не можуть вважатися такими, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності достатніх підстав для задоволення заяви про розстрочення виконання рішення на 8 місяців.

Тому, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не було порушено приписів Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно зазначив, що, оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача за захистом якого той звернувся до суду, порушено відповідачем, тому позовні вимоги про стягнення 132 762 грн. 77 коп. підлягають задоволенню частково.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОЛІКОФФ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 03.05.2018 у справі № 925/305/17 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Черкаської області від 03.05.2018 у справі № 925/305/17 підлягає залишенню без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОЛІКОФФ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 03.05.2018 у справі № 925/305/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 03.05.2018 у справі № 925/305/17 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на відповідача.

4. Матеріали справи №925/305/17 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ст. 287 ГПК України та у строки, встановлені ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім