Рішення

від 27.06.2018 по справі 910/3980/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.06.2018Справа №910/3980/18

Господарський суд міста Києва у складі: головуючий - суддя Князьков В.В.,

за участю секретаря судового засідання Скокіна О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Укрспецполіграфія , м. Київ

до відповідача: Державної служби статистики України, м. Київ

про стягнення 6 208 844,20 грн., -

За участю представників:

від позивача: Котул А.М.

від відповідача: Карпенко С.В.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Укрспецполіграфія звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної служби статистики України про стягнення 6 208 844,20 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних на загальну суму 6 208 844,20 грн. за прострочення сплати суми заборгованості за договором поставки №93 від 03.09.2012, яку стягнуто на користь позивача рішенням суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 16.05.2018.

03.05.2018 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позову заперечив, посилаючись на відсутність у діях Державної служби статистики України вини в порушенні грошового зобов'язання. За змістом пояснень відповідача, прострочення виконання зобов'язання було зумовлено недотриманням Державною казначейською службою України встановленого порядку виконання платіжних доручень, сформованих Державною казначейською службою України. Посилаючись на вказані обставини, відповідач просив суд замінити первісного відповідача на належного - Державну казначейську службу України.

Відповідно до частини другої статті 48 Господарського процесуального кодексу України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

У підготовчому судовому засіданні судом розглянуто та відмовлено у задоволенні клопотання Державної служби статистики України про заміну неналежного відповідача, оскільки таку заміну може бути здійснено виключно за клопотання позивача. Останній, в свою чергу, пред'явив позов саме до Державної служби статистики України та проти заміни відповідача заперечив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.06.2018.

06.06.2018 позивачем подано до суду заяву про долучення до матеріалів справи документів, а саме виписки з поточного рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю Укрспецполіграфія станом на 07.03.2018.

06.06.2018 відповідачем подано до суду доповнення до відзиву, в якому заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності для пред'явлення вимог про стягнення 3% та інфляційних втрат.

Також 06.06.2018 відповідачем подано до суду клопотання про призначення судової економічної експертизи та заяву про залучення до участі у справі Державної казначейської служби України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

У судовому засіданні 06.06.2018 судом залишено без задоволення клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи, оскільки згідно з п. 8 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста вирішуються судом у підготовчому засіданні.

Відповідач, в свою чергу, подав до суду клопотання про призначення судової експертизи після закінчення підготовчого провадження, тобто з порушенням процесуального строку, встановленого для подання та збирання доказів у справі, у тому числі і для проведення судової експертизи. Поважних причин пропуску такого строку суду не було повідомлено. Окрім того, питання, які поставлені відповідачем у клопотанні, не потребують спеціальних знань експерта, а носять правовий характер та можуть бути вирішені судом самостійно.

Щодо заяви відповідача про залучення до участі у справі третьої особи господарський суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Відтак, відповідачем було подано заяву про залучення до участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, з порушенням строку, встановленого ч. 1 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, та не обґрунтовано суду поважності причин пропуску даного процесуального строку. При цьому, обставини, про які вказує відповідач у розглядуваній заяві, вже повідомлялись суду у відзиві на позов та були відомі відповідачу раніше. Окрім того, за висновками суду, відповідачем не доведено, що рішення у даній справі може вплинути на будь-які права чи обов'язки державного органу - Державної казначейської служби України, яка не є учасником спірних правовідносин з приводу неналежного виконання договору поставки №93 від 03.09.2012.

Враховуючи наведене, судом було відмовлено у задоволенні заяви відповідача,, поданої до суду 06.06.2018, про залучення до участі у справі Державної казначейської служби України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

У судовому засіданні 06.06.2018 судом оголошувалась перерва до 27.06.2018.

27.06.2018 позивачем подано до суду заяву про долучення до матеріалів справи документів, а саме виписок з поточного рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю Укрспецполіграфія станом на 28.03.2017 та 27.12.2017.

Керуючись положеннями статті 207 Господарського процесуального кодексу України, судом було прийнято до розгляду докази, подані позивачем 06.06.2018 та 27.06.2018, а також доповнення до відзиву, подані до суду 06.06.2018.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову надала заперечення.

Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

У судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2014 у справі №910/3600/14, яке набрало законної сили, стягнуто з Державної служби статистики України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Укрспецполіграфія заборгованість у розмірі 38 145 294,30 грн., 4 980 457,01 грн. пені, 1 798 191,85 грн. 3% річних, 456 917,05 грн. інфляційних втрат.

В межах справи №910/3600/14 судом було встановлено, що 03.09.2012 між позивачем як виконавцем та Державною служби статистики України як замовником, було укладено договір №93, за умовами якого позивач зобов'язався у 2012 році виготовити та доставити відповідачу продукцію друковану іншу (виготовлення та доставка переписного інструментарію для Всеукраїнського перепису населення), а відповідач - прийняти та оплатити таку продукцію. На виконання умов договору позивачем було виготовлено та доставлено відповідачу продукцію на загальну суму 80 883 609,90 грн. За доставлену позивачем продукцію на суму 87 574 497,90 грн., відповідач розрахувався лише частково - на суму 49 429 203,60 грн., що підтверджується довідками банківських установ. Враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Державної служби статистики України заборгованості за поставлену продукцію у розмірі 38 145 294,30 грн., пені за шість місяців прострочення в сумі 4 980 457,01 грн., а також 1 798 191,85 грн. 3% річних та 456 917,05 грн. інфляційних втрат.

12.05.2014 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2014, яке набрало законної сили 09.05.2014, судом видано відповідний наказ.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2016 у справі №910/16213/16, яке набрало законної сили, стягнуто з Державної служби статистики України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Укрспецполіграфія 2 078 346,67 грн. інфляційних втрат, 653 351,56 грн. 3% річних, а також 40 975,47 грн. судового збору.

В межах справи №910/16213/16 судом було встановлено, що на виконання рішення суду від 22.04.2014 Державною казначейською службою України було списано з рахунків Державної служби статистики України в порядку безспірного списання суму коштів у розмірі 1 561 928,00 грн., а саме: 24.12.2015 - 116 884,00 грн., 28.12.2015 - 139 444,00 грн. та 24.03.2016 - 1 305 600,00 грн. Також між сторонами було підписано та скріплено їх печатками акт звіряння розрахунків за договором від 03.09.2012 №93 станом на 01.09.2016, відповідно до якого заборгованість відповідача склала 36 583 366,30 грн. Враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Державної служби статистики України 653 351,56 грн. 3% річних та 2 078 346,67 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму залишку основного боргу в розмірі 36 583 366,30 грн. за період з 01.12.2015 по 30.06.2016.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2017 у справі №910/3460/17, яке набрало законної сили, стягнуто з Державної служби статистики України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Укрспецполіграфія 646 267,25 грн. 3% річних, 2 535 568,05 грн. інфляційних втрат, а також 47 727,53 грн. судового збору.

В межах справи №910/3460/17 судом встановлено, що в погашення наявної станом на 01.09.2016 заборгованості відповідача в розмірі 36 583 366,30 грн. ним було сплачено: 21.11.2016 - 27 024,00 грн., 27.12.2016 - 15 246,00 грн. Таким чином, станом на день прийняття рішення розмір основного боргу відповідача перед позивачем за договором становив 36 541 096,30 грн. Враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Державної служби статистики України 646 267,25 грн. 3% річних та 2 535 568,05 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму залишку основного боргу в розмірі 36 541 096,30 грн. за період з 01.07.2016 по 31.01.2017.

В подальшому, 28.03.2017 відповідачем частково сплачено (списано в безспірному порядку) заборгованість на суму 1 289 100,00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача станом на 28.03.2017.

28.12.2017 на рахунок позивача надійшли грошові кошти в сумі 132 731,52 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача станом на 28.12.2017.

07.03.2018 відповідачем проведено остаточний розрахунок з позивачем та сплачено останньому залишок заборгованості в сумі 35 119 254,78 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача станом на 07.03.2018.

Спір у даній справі виник у зв'язку з наявністю, як вказує позивач, правових підстав для нарахування відповідачу 3% річних та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов'язання у період з 01.02.2017 по 06.03.2018.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та відповідні заперечення відповідача, господарський суд зазначає наступне.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

При розгляді даної справи господарський суд виходить з того, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Таким чином, обставини неналежного виконання Державною службою статистики України умов договору №93 від 03.09.2012, а саме прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за вказаним договором були встановлені судами в межах справ №910/3600/14, №910/16213/16 та №910/3460/17 та не підлягають доведенню в межах даної справи.

Зокрема, Господарським судом міста Києва у рішенні від 22.04.2014 у справі №910/3600/14 було встановлено, що відповідно до п. 4.1 Договору обов'язок відповідача по оплаті за продукцію, доставлену і прийняту на підставі останнього акту приймання-передачі №40 від 30.12.2013, настав 31.12.2013, і останній повинен був її оплатити до 15.01.2014 включно.

Також судами встановлено правомірність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості за договором №93 від 03.09.2012 за відповідні періоди прострочення.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3% річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

При цьому, правовий аналіз положень статей 526,599,611,625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу Україні.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України, які викладені у постановах від 12.04.2017 у справі №913/869/14, від 26.04.2017 у справі №918/329/16.

Також господарський суд зазначає, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України). Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення .

Таким чином, безпідставними є твердження відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності для пред'явлення вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.02.2017 по 06.03.2018, оскільки позовна давність для таких вимог становить три роки (наприклад, строк позовної давності для вимог про стягнення 3% річних, нарахованих за 01.02.2017, сплинув би 01.02.2020).

З приводу заперечень відповідача щодо відсутності вини останнього у простроченні грошового зобов'язання та посилань відповідача на неправомірні дії Державної казначейської служби України господарський суд зазначає, що такі доводи відповідача вже були предметом розгляду у справі №910/3600/14 та відхилені судом як безпідставні. Судом зазначалось, що необґрунтованими є посилання відповідача на невиконання Державною казначейською служби України платіжних доручень як на підставу звільнення від виконання обов'язку щодо виконання договірних зобов'язань.

В силу приписів статті 617 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 218 Господарського кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику цього суду як джерело права.

Так, в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18 жовтня 2005 року та у справі Бакалов проти України від 30 листопада 2004 року зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).

Відсутність у позивача необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання (постанова Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №908/1076/17).

За висновками суду, доводи відповідача про наявність вини Державної казначейської служби України у простроченні грошового зобов'язання не можуть бути розцінені судом як обставини, що звільняють відповідача від обов'язку відшкодувати матеріальні втрати позивача згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки такі втрати не мають характеру штрафних санкцій, а є способам захисту майнового права та інтересу кредитора. Відтак, такі доводи не можуть прийматись на шкоду та всупереч інтересів позивача.

Отже, враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов'язання зі сплати заборгованості за договором, яку стягнуто рішенням суду, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих за період з 01.02.2017 по 06.03.2018, ґрунтуються на нормах закону.

При здійсненні судом перерахунку заявленої до стягнення суми 3% річних, судом встановлено, що позивачем було невірно визначено кількість днів прострочення за період з 28.03.2017 по 26.12.2017 (274 дні, а не 36 днів), у зв'язку з чим допущено арифметичну помилку.

За перерахунком суду, приймаючи до уваги здійснені відповідачем часткові оплати та дату остаточного погашення заборгованості (07.03.2018), сума 3% річних, нарахованих за період з 01.02.2017 по 06.03.2018, становить 1 161 136,09 грн., з яких:

165 185,78 грн. сума 3% річних, нарахованих за період з 01.02.2017 по 27.03.2017, за прострочення сплати 36 541 096,30 грн. (враховуючи часткову оплату 28.03.2017 на суму 1 289 100,00 грн.);

793 894,27 грн. сума 3% річних, нарахованих за період з 28.03.2017 по 26.12.2017 (як визначено позивачем), за прострочення сплати 35 251 996,30 грн. (враховуючи часткову оплату 28.12.2017 на суму 132 731,52 грн.);

202 056,04 грн. сума 3% річних, нарахованих за період з 27.12.2017 по 06.03.2018, за прострочення сплати 35 119 264,78 грн. (враховуючи оплату 07.03.2018 на загальну суму 35 119 264,78 грн.).

Відповідно до частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Отже, враховуючи межі заявлених позовних вимог, позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 1 074 213,36 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

При перевірці наданого позивачем розрахунку суми інфляційних втрат судом встановлено, що сума інфляційних втрат, нарахованих за період з лютого 2017 року по лютий 2018 року є більшою, ніж сума нарахована позивачем, у зв'язку з чим, враховуючи межі позовних вимог, вимоги на стягнення інфляційних втрат у сумі 5 134 630,84 грн. також підлягають задоволенню у повному обсязі.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Укрспецполіграфія та стягнення з Державної служби статистики України інфляційних нарахувань в сумі 5 134 630,84 грн. та 3% річних в сумі 1 074 213, 36 грн.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 93 132,66 грн.

Керуючись ст. ст. 129, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Укрспецполіграфія до Державної служби статистики України про стягнення 6 208 844,20 грн. - задовольнити.

2 . Стягнути з Державної служби статистики України (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 3; ідентифікаційний код 37507880) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Укрспецполіграфія (02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 1Е; ідентифікаційний код 31732873) інфляційні нарахування в сумі 5 134 630 (п'ять мільйонів сто тридцять чотири тисячі шістсот тридцять) грн. 84 коп., 3% річних в сумі 1 074 213 (один мільйон сімдесят чотири тисячі двісті тринадцять) грн. 36 коп. та судовий збір у розмірі 93 132 (дев'яносто три тисячі сто тридцять дві) грн. 66 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 09.07.2018.

Суддя В.В. Князьков