Постанова

від 13.11.2018 по справі 910/3980/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2018 р. Справа№ 910/3980/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

секретар: Ігнатюк Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Котул А.М. ( ордер №167765 від 22.08.2018)

від відповідача: Карпенко С.В. (довіреність №21-33/109-18 від 15.05.2018)

розглянувши апеляційну скаргу Державної служби статистики України

на рішення господарського суду міста Києва від 27.06.2018 року

у справі № 910/3980/18 (суддя - Князьков В.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецполіграфія"

до Державної служби статистики України

про стягнення 6 208 844,20 грн,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "Укрспецполіграфія" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби статистики України про стягнення 6 208 844,20 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.06.2018 у справі № 910/3980/18 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Укрспецполіграфія до Державної служби статистики України про стягнення 6 208 844,20 грн. - задоволено: стягнуто з Державної служби статистики України на користь товариства з обмеженою відповідальністю Укрспецполіграфія інфляційні нарахування в сумі 5 134 630 (п'ять мільйонів сто тридцять чотири тисячі шістсот тридцять) грн. 84 коп., 3% річних в сумі 1 074 213 (один мільйон сімдесят чотири тисячі двісті тринадцять) грн. 36 коп. та судовий збір у розмірі 93 132 (дев'яносто три тисячі сто тридцять дві) грн. 66 коп.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов'язання зі сплати основної заборгованості за договором № 93, яку стягнуто рішенням господарського суду м. Києва від 22.04.2014 року, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих за період з 01.02.2017 по 06.03.2018, ґрунтуються на нормах закону.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Державна служба статистики України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.06.2018 року у справі № 910/3980/18 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції не розглянуто надані відповідачем документи, у зв'язку з чим відмова суду першої інстанції у задоволенні заяви про залучення Держказначейства як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, призвела до неповного встановлення обставин, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті. Також зазначає, що відповідачем доведено факт вжиття всіх залежних від нього заходів у межах повноважень щодо належного виконання договірних зобов'язань перед позивачем, а саме вчасно й у відповідності до вимог бюджетного законодавства передано до Державної казначейської служби України відповідні платіжні доручення у встановленому розмірі. Окрім того, судом першої інстанції в порушення статті 257 ЦК України стягнуто 3 % річних та інфляційні втрати, які нараховані позивачем після 26.09.2015, тобто з пропущенням строку позовної давності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2018 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 910/3980/18 за апеляційної скаргою Державної служби статистики України на рішення господарського суду міста Києва від 27.06.2018 р. у складі колегії суддів: Разіна Т.І. (головуючий суддя), судді: Чорна Л.В., Тарасенко К.В. та призначено розгляд справи на 03.09.2018 р.

31.08.2018 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить залишити апеляційну скаргу Державної служби статистики України без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 27.06.2018 р. у справі № 910/3980/18 без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 р. апеляційну скаргу Державної служби статистики України прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Разіної Т.І., суддів Чорної Л.В., Яковлєва М.Л. та призначено розгляд на 02.10.2018 р.

Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" № 454/2017 від 29.12.2017ліквідовано Київський апеляційний господарський суд.

Згідно ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03.10.2018 року в газеті "Голос України" № 185(6940) опубліковано повідомлення про початок роботи Північного апеляційного господарського суду з 03.10.2018 року.

Частиною 5 ст. 31 ГПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

Актом прийняття-передачі судових справ від 01.10.2018 року справу № 910/3980/18 передано до Північного апеляційного господарського суду.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/3980/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуючий суддя); судді: Дідиченко М. А., Пономаренко Є. Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2018 р. прийнято апеляційну скаргу Державної служби статистики України у визначеному складі колегії суддів та призначено до розгляду на 13.11.2018 р.

У судовому засіданні 13.11.2018 року представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, в позові відмовити.

Представник позивача вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як свідчать матеріали справи, рішенням господарського суду міста Києва від 22.04.2014 у справі №910/3600/14, яке набрало законної сили, стягнуто з Державної служби статистики України на користь товариства з обмеженою відповідальністю Укрспецполіграфія заборгованість у розмірі 38 145 294,30 грн., 4 980 457,01 грн. пені, 1 798 191,85 грн. 3% річних, 456 917,05 грн. інфляційних втрат (а.с. 10-16 том 1).

У межах справи №910/3600/14 судом було встановлено, що 03.09.2012 р. між позивачем як виконавцем та Державною служби статистики України як замовником, було укладено договір №93, за умовами якого позивач зобов'язався у 2012 році виготовити та доставити відповідачу продукцію друковану іншу (виготовлення та доставка переписного інструментарію для Всеукраїнського перепису населення), а відповідач - прийняти та оплатити таку продукцію.

На виконання умов договору позивачем було виготовлено та доставлено відповідачу продукцію на загальну суму 80 883 609,90 грн., що підтверджується актами приймання-передачі. За доставлену позивачем продукцію на суму 87 574 497,90 грн., відповідач розрахувався лише частково - на суму 49 429 203,60 грн., що підтверджується довідками банківських установ. Враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Державної служби статистики України заборгованості за поставлену продукцію у розмірі 38 145 294,30 грн., пені за шість місяців прострочення в сумі 4 980 457,01 грн., а також 1 798 191,85 грн. 3% річних та 456 917,05 грн. інфляційних втрат.

Разом з тим 12.05.2014 на виконання рішення господарського суду міста Києва від 22.04.2014, яке набрало законної сили 09.05.2014, судом видано відповідний наказ (а.с. 17 том 1).

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2016 у справі №910/16213/16, яке набрало законної сили, стягнуто з Державної служби статистики України на користь товариства з обмеженою відповідальністю Укрспецполіграфія 2 078 346,67 грн. інфляційних втрат, 653 351,56 грн. 3% річних, а також 40 975,47 грн. судового збору.

При розгляді справи №910/16213/16 судом було встановлено, що на виконання рішення суду від 22.04.2014 Державною казначейською службою України було списано з рахунків Державної служби статистики України в порядку безспірного списання суму коштів у розмірі 1 561 928,00 грн., а саме: 24.12.2015 - 116 884,00 грн., 28.12.2015 - 139 444,00 грн. та 24.03.2016 - 1 305 600,00 грн. Також між сторонами було підписано та скріплено їх печатками акт звіряння розрахунків за договором від 03.09.2012 №93 станом на 01.09.2016, відповідно до якого заборгованість відповідача склала 36 583 366,30 грн. Враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Державної служби статистики України 653 351,56 грн. 3% річних та 2 078 346,67 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму залишку основного боргу в розмірі 36 583 366,30 грн. за період з 01.12.2015 по 30.06.2016.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.04.2017 у справі №910/3460/17, яке набрало законної сили, стягнуто з Державної служби статистики України на користь товариства з обмеженою відповідальністю Укрспецполіграфія 646 267,25 грн. 3% річних, 2 535 568,05 грн. інфляційних втрат, а також 47 727,53 грн. судового збору (а.с. 18-22 том 1).

У межах справи №910/3460/17 судом встановлено, що в погашення наявної станом на 01.09.2016 заборгованості відповідача в розмірі 36 583 366,30 грн. ним було сплачено: 21.11.2016 - 27 024,00 грн., 27.12.2016 - 15 246,00 грн. Таким чином, станом на день прийняття рішення розмір основного боргу відповідача перед позивачем за договором становив 36 541 096,30 грн. Враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Державної служби статистики України 646 267,25 грн. 3% річних та 2 535 568,05 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму залишку основного боргу в розмірі 36 541 096,30 грн. за період з 01.07.2016 по 31.01.2017.

Позивач звернувся з позовними вимогами, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, щодо своєчасної оплати виконаних робіт в розмірі 36 541 096,30 грн. та просить стягнути інфляційні нарахування за період з 01 лютого 2017 р. по 28 лютого 2018 р. у сумі 5 134 630,84 грн. та 3% річних за період з 01 лютого 2017 р. по 06 березня 2018 р. у сумі 1 074 213,36 грн., а всього 6 208 844,20 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідачем допущено прострочення виконання відповідачем зобов'язання зі сплати заборгованості за договором, яку стягнуто рішенням суду, вимоги про стягнення 3% річних в розмірі 1 074 213, 36 грн. та інфляційних витрат 5 134 630 , 84 грн., нарахованих за період з 01.02.2017 по 06.03.2018, ґрунтуються на нормах закону.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.

За приписами ст. ст. 11 , 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно ст. 509 Цивільного кодексу України - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України ).

Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Таким чином, обставини неналежного виконання Державною службою статистики України умов договору №93 від 03.09.2012, а саме прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за вказаним договором були встановлені судами в межах справ №910/3600/14, №910/16213/16 та №910/3460/17 та не підлягають доведенню в межах даної справи.

Як унормовано, вимогами статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом ( ч. 1 ст. 612 ЦК України .)

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3% річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.04.2014 у справі №910/3600/14 було встановлено, що відповідно до п. 4.1 договору обов'язок відповідача по оплаті за продукцію, доставлену і прийняту на підставі останнього акту приймання-передачі №40 від 30.12.2013, настав 31.12.2013, і останній повинен був її оплатити до 15.01.2014 включно.

Однак відповідач в добровільному порядку заборгованість за договором № 93 не сплатив, у зв'язку з чим рішення господарського суду м. Києва від 22.04.2014 року було стягнуто суму боргу в розмірі 38 145 294,30 грн.

При цьому, необґрунтованими є посилання боржника на відсутність коштів щодо своєчасного виконання грошового зобов'язання по оплаті за поставлену продукцію, оскільки за приписами статті 617 Цивільного кодексу України , частини 2 статті 218 Господарського кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відсутність у позивача необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання (постанова Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №908/1076/17).

Аналізуючи зазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відхилені доводи відповідача про відсутність його вини у зв'язку з несвоєчасним виділенням коштів з бюджету, тому не можуть бути розцінені судом як обставини, що звільняють відповідача від обов'язку відшкодувати матеріальні втрати позивача згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України , оскільки такі втрати не мають характеру штрафних санкцій, а є способам захисту майнового права та інтересу кредитора.

Колегія суддів , перевіривши розрахунок суду першої інстанції втрат від інфляції за період з 01 лютого 2017 до 28 лютого 2018 та 3 % річних за період з 01 лютого 2017 до 06 березня 2018, вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги про стягнення 6 208 844,20 грн. у повному обсязі, відповідно до вимог частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України .

Отже, враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення інфляційних втрат в сумі 5 134 630, 84 грн. та 3 % річних у розмірі 1 074 213, 36 грн. у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання, розрахунок яких, виконаний судом першої інстанції є арифметично вірним.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно було відмовлено в задоволенні клопотання про залучення Державної казначейської служби України як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання відповідача про залучення в якості третьої особи Державної казначейської служби України, як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, оскільки відповідачем не обґрунтовано як рішення у даній справі може вплинути на права або обов'язки Державної казначейської служби України, щодо однієї із сторін, оскільки вона не є учасником спірних правовідносин з приводу неналежного виконання договору № 93 від 03.09.2012 р., а саме стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, що є предметом позову у даній справі.

Відносно доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні даної заяви, зважаючи на наступне.

Як унормовано вимогами ч. 1. ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань - за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином ( статті 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за виконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Як видно з матеріалів справи, а саме з виписки з поточного рахунку позивача - ТОВ Укрспецполіграфія (а.с. 115-117) в повному обсязі рішення господарського суду м. Києва від 22 квітня 2014 року в частині погашення основного боргу за договором № 93 від 03 вересня 2012 року № 93 було виконано лише 07.03.2018 року.

Отже, враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення інфляційних втрат за період з 01 лютого 2017 р. по 28 лютого 2018 р. у сумі 5 134 630,84 грн. та 3 % річних за період з 01 лютого 2017 р. по 06 березня 2018 р. по час виконання в повному обсязі рішення суду про стягнення основного боргу.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 27.06.2018 року у справі № 910/3980/18, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної служби статистики України на рішення господарського суду міста Києва від 27.06.2018 року у справі № 910/3980/18 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва 27.06.2018 року у справі № 910/3980/18 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на відповідача (апелянта).

Матеріали справи № 910/3980/18 повернути до місцевого господарського суду .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287,288 ГПК України

Повний текст постанови складено 23.11.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко