Постанова

від 09.07.2018 по справі 914/2584/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2018 р. Справа № 914/2584/17

ОСОБА_1 апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Марко Р.І.

ОСОБА_2

при секретарі Кобзар О.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю ,,Торговий центр ,,Автосвіт'' , м.Львів, б/н від 17.04.2018 року

на рішення господарського суду Львівської області від 20.03.2018 року (суддя Козак І.Б., дата складання повного тексту рішення 26.03.2018 року, місце проголошення судового рішення м.Львів)

у справі №914/2584/17

за позовом: Франківської районної адміністрації ОСОБА_1 міської ради, м.Львів,

до відповідача: ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Торговий центр «Автосвіт» , м. Львів,

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_1 міська рада, м. Львів,

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_4 державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, м. Львів,

про: зобов'язання ТзОВ «Торговий центр «Автосвіт» знести самочинно здійснене незавершене будівництво двоповерхової цегляної будівлі розміром 7,0м*7,0м на вул.Перфецького, 9 у м. Львові

За участю представників сторін:

від позивача : ОСОБА_5- представник на підставі довіреності №4-35-39 від 05.01.2018 року;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи 1: ОСОБА_6 - представник на підставі довіреності №2901/вих-108 від 06.02.2018 року;

від третьої особи 2 : ОСОБА_7-представник на підставі довіреності №4-0006-10 від 05.01.2018 року;

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Львівської області від 20.03.2018 року у справі №914/2584/17 позовні вимоги Франківської районної адміністрації ОСОБА_1 міської ради, до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Торговий центр «Автосвіт» , третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 міська рада, третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, про зобов'язання ТзОВ «Торговий центр «Автосвіт» знести самочинно здійснене незавершене будівництво двоповерхової цегляної будівлі розміром 7,0м*7,0м на вул.Перфецького, 9 у м. Львові - задоволено повністю.

Вищенаведене рішення суду мотивоване тим, що відповідач не звертався до відповідних установ, а саме Департаменту містобування ЛМР, щодо підготовки проекту рішення про надання дозволу на розміщення торгових павільйонів, архітектурно-планувального завдання; погодження проектної документації; підготовки містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на розміщення торгових павільйонів на території авто ринку на вул. Перфецького, та без жодних правовстановлюючих документів на земельну ділянку на вул. Перфецького, 9 продовжує самовільно розпоряджатись та здійснювати капітальне будівництво на земельній ділянці, яка йому не належить та перебуває у власності громади міста Львова.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Львівської області від 20.03.2018 року у справі №914/2584/17, відповідач- Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий центр «Автосвіт» , - подав апеляційну скаргу.

У поданій апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне з'ясування обставин справи, та на неправильне застосування норм права. Покликається на подання клопотання 19.03.2018 р. про відкладення розгляду справи, яке було безпідставно відхилене судом першої інстанції. Вважає, що суд не дослідив, чому і на підставі чого позивач вважає що незавершене будівництво двоповерхової будівлі на вул. Перфецького, 9, здійснив саме відповідач. Про існування розпорядження від 02.06.2017 р. №34 Франківської районної адміністрації м. Львова, відповідачу стало відомо з отриманого рішення суду від 20.03.2018 р. по справі №914/2584/17, а 30.03.2018 р. було подано позов про визнання незаконним та скасування розпорядження від 02.06.2017 р. №34 Франківської районної адміністрації м.Львова.

Скаржник також подав заяву про закриття провадження у справі, якою доповнив апеляційну скаргу. Заява мотивована тим, що спір носить публічно-правовий характер, оскільки Франківська районна адміністрація ОСОБА_1 міської ради діяла як суб'єкт владних повноважень та реалізовувала саме управлінські функції щодо фактів самочинного будівництва; які виникають у процесі здійснення наданих районній адміністрації повноважень. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-УІІІ) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Франківська районна адміністрація є суб'єктом владних повноважень, оскільки здійснює делеговані повноваження, а тому юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи за участю виконавчих органів з питань контролю у сфері незаконного будівництва, сільських, селищних, міських рад, які виникають під час виконання повноважень щодо встановлення фактів самочинного будівництва. Такий порядок визначено рішенням виконкому ОСОБА_1 міської ради від 09.09.2011р. №835 Про затвердження Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м.Львові де передбачено право міжвідомчих комісій при районних адміністраціях приймати рішення про знесення у терміни, визначені розпорядчими документами, самочинного будівництва. Відповідно до цього ж положення міжвідомчі комісії при районних адміністраціях за наслідками самочинного будівництва можуть приймати рішення про передачу матеріалів до суду у разі істотного відхилення будівництва від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, або істотного порушення будівельних норм і правил з відповідним позовом про зобов'язання проведення особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відповідної перебудови. Якщо проведення є неможливим або особа, яка здійснила будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за кошти особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Франківською районною адміністрацією ОСОБА_1 міської ради прийнято розпорядження від 02.06.2017 р. №234 Про знесення самочинно здійсненого незавершеного будівництва двоповерхової будівлі на вул. Л. Перфецького, 9, яким зобов'язано директора ТзОВ Автосвіт у місячний термін за власні кошти знести самочинно здійснене будівництво двоповерхової цегляної будівлі розміром 7,0*7,0м на вул. Перфецького, 9 у м. Львові без погодженого робочого проекту, без вирішеного питання землекористування та без дозвільних документів на будівництво . Оскільки такий спір носить публічно-правовий характер, він, на думку апелянта, не підвідомчий господарським судам.

19.04.2018 року до Львівського апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга від ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю ,,Торговий центр ,,Автосвіт'' , м.Львів, б/н від 17.04.2018 року на рішення господарського суду Львівської області від 20.03.2018 року у справі №914/2584/17, у якій останній просить вищезазначене рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.04.2018 р. справу №914/2584/17 призначено судді-доповідачу ОСОБА_8 та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме суддям: Марку Р.І. та Желіку М.Б..

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2018 року, було відкрито апеляційне провадження.

17.05.2018 року на адресу Львівського апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №914/2584/17.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.05.2018 року, розгляд справи було призначено на 29.05.2018 року.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 29.05.2018 року, розгляд справи було відкладено на 12.06.2018 року, 12.06.2018 року в судовому засіданні оголошувалась перерва по справі до 19.06.2018 року.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19.06.2018 року, розгляд справи було відкладено до 26.06.2018 року.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2018 року було внесено зміни у резолютивну частину ухвали від 19.06.2018 року, а таким чином правильною датою відкладення розгляду справи слід було вважати 27.06.2018 року.

Ухвалою суду від 27.06.2018 року розгляд справи відкладався на 09.07.2018 року з мотивів наведених у ній.

У відповідності до ч.1 п.1 статті 222 Господарського процесуального кодексу України здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відводів складу суду та секретаря судового засідання в порядку ст.ст.35,37 Господарського процесуального кодексу України не заявлялось.

В судове засідання 09.07.2018 року представники позивача та третіх осіб 1,2 з'явились, проти апеляційної скарги заперечили, з мотивів наведених у поданих письмових відзивах на неї, надали усні пояснення по суті спору. (вих. №35-вих-3570 від 15.05.2018 року, вх. № 01-04/3082/18 від 17.05.2018 року, вих. № б/н від 23.05.2018 року, вх. №01-04/3265/18 від 29.05.2018 року).

Представник апелянта не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоч був належним чином повідомлений про дату час та місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Згідно із п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції'' , у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін в судових засіданнях, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наступне:

як правильно встановив суд першої інстанції, відповідно до п. 2.1. ухвали ОСОБА_1 міської ради від 03.07.2003 р. №720 Про погодження ТзОВ Автосвіт місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки для влаштування авторинку на вул. Л. Перфецького, 9, у м. Львові та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2007 р. відповідачу необхідно було подати у встановленому порядку проект відведення земельної ділянки для затвердження міською радою. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом разом із зверненням від 26.08.2010 р. №2-9689 відповідачем не подано проекту відведення на затвердження.

При обстеженні на території Франківського району м. Львова земельної ділянки, за адресою: м. Львів, вул. Л. Перфецького, 9, яка перебуває у комунальній власності, встановлено факт, що за вказаною адресою виявлено розпочате самочинне будівництво, а саме незавершену двоповерхову цегляну будівлю розміром 7,0*7,0м, про що складено Акт від 15.05.2017р.

Франківською районною адміністрацією ОСОБА_1 міської ради прийнято розпорядження від 02.06.2017 р. №234 ,,Про знесення самочинно здійсненого незавершеного будівництва двоповерхової будівлі на вул. Л. Перфецького, 9'' , яким зобов'язано директора ТзОВ Автосвіт у місячний термін за власні кошти знести самочинно здійснене будівництво двоповерхової цегляної будівлі розміром 7,0*7,0 м на вул. Перфецького, 9 у м. Львові без погодженого робочого проекту, без вирішеного питання землекористування та без дозвільних документів на будівництво.

Актом обстеження ЛКП Сонячне від 04.01.2018 р. встановлено, що директором ТзОВ Автосвіт не виконано розпорядження Франківської районної адміністрації від 02.06.2017р. №234 та не знесено самочинно здійснене будівництво двоповерхової цегляної будівлі розміром 7,0*7,0м на вул. Перфецького, 9 у м. Львові.

Посилання скаржника на те, що дана категорія справ належить до компетенції адміністративних судів, колегія суддів вважає безпідставним з огляду на наступне:

згідно із п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України, до компетенції господарських судів належать справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 19 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законами України. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до частини четвертої статті 46 КАС громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом. У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, за наявності яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень. У пункті 5 частини четвертої статті 46 КАС зазначено, що в інших випадках, встановлених законом, фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами у адміністративній справі за позовом суб'єктів владних повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, в яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи, в чітко визначених законами України випадках.

Так, згідно із частиною першою статті 38 Закону N 3038-VI у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням. Разом з цим у положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК, поняття самочинного будівництва визначається через сукупність його основних ознак, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визнаний самочинним, зокрема якщо такий об'єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 ЦК).

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

При цьому, на думку колегії суддів, за змістом статті 177 ЦК об'єкти самочинного будівництва належать до об'єктів цивільних прав. З урахуванням норм частини першої статті 15 ЦК України правом звернення до суду за захистом наділені: особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів; органи і особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Аналіз зазначених вище правових норм свідчить про те, що спір за позовом органу місцевого самоврядування про зобов'язання знесення самочинного будівництва підлягає розгляду в порядку цивільного (господарського) судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права. А відтак його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів.

При вирішенні спору суд першої інстанції підставно виходив з того, що Положенням про Франківську районну адміністрацію ОСОБА_1 міської ради та її структури, затвердженим рішенням виконкому ОСОБА_1 міської ради від 01.11.2016 р. №977 встановлено, що Франківська районна адміністрація є виконавчим органом ОСОБА_1 міської ради та голова районної адміністрації у межах своїх повноважень та на виконання завдань районної адміністрації видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання всіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами на території району. Цим Положенням, зокрема, визначено, що повноваженнями районної адміністрації у сфері будівництва, зокрема, є розгляд та вжиття заходів у встановленому виконавчим комітетом ОСОБА_1 міської ради порядку щодо фактів самочинного будівництва.

Такий порядок визначено рішенням виконкому ОСОБА_1 міської ради від 09.09.2011р. №835 ,,Про затвердження Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м.Львові'' де передбачено право міжвідомчих комісій при районних адміністраціях приймати рішення про знесення у терміни, визначені розпорядчими документами, самочинного будівництва. Відповідно до цього ж положення міжвідомчі комісії при районних адміністраціях за наслідками самочинного будівництва можуть приймати рішення про передачу матеріалів до суду у разі істотного відхилення будівництва від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, або істотного порушення будівельних норм і правил з відповідним позовом про зобов'язання проведення особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відповідної перебудови. Якщо проведення є неможливим або особа, яка здійснила будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за кошти особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Згідно ст. 73 Закону України ,, Про місцеве самоврядування в Україні'', акти ради, сільської, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищного, міської, районної у місті ради, прийняті в межах наданих їм повноважень є обов'язковими до виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Правовий порядок в Україні, згідно ст. 19 Конституції України, ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель державної та приватної власності (ст. 83 ЗК України). Як вбачається зі ст.376 ЦК України, нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо збудоване без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна не набуває права власності на нього. Відповідно до ч.4 ст. 376 України, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб (наявні скарги мешканців сусідніх будинків), майно підлягає знесенню особою яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок. Ст. 327 ЦК України передбачено, що управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють органи місцевого самоврядування. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ч.1 ст.391 ЦК України). Самовільно зайняті земельні ділянки відповідно до ст. 212 ЗК України, підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (ч.1 ст. 124 ЗК України).

Як вбачається із матеріалів справи, на території Франківського району м. Львова знаходиться земельна ділянка, за адресою: м. Львів, вул. Л. Перфецького, 9, яка перебуває у комунальній власності. Відповідач не звертався до відповідних установ, а саме Департаменту містобування ЛМР, щодо підготовки проекту рішення про надання дозволу на розміщення торгових павільйонів, архітектурно-планувального завдання; погодження проектної документації; підготовки містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на розміщення торгових павільйонів на території авто ринку на вул. Перфецького.

Ухвала №720 від 03.07.2003р. ОСОБА_1 міської ради ,,Про погодження ТзОВ Торговий Центр ,,Автосвіт'' місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки для влаштування авторинку на вул.Перфецького,9 у м.Львові., не надає право відповідачу без жодних правовстановлюючих документів здійснювати самочинне будівництво на вул. Перфецького, 9, яке перебуває у комунальній власності.

Проект відведення земельної ділянки на вул. Перфецького, 9, на затвердження ОСОБА_1 міської ради не подавався, а договору оренди землі між сторонами укладено не було. Незважаючи на те, що ухвалу ОСОБА_1 міської ради №720 від 03.07.2003 р. скасовано та відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку на вул. Перфецького, 9 у м. Львові, ТзОВ Торговий Центр ,,Автосвіт'' продовжує самовільно розпоряджатись та здійснювати капітальне будівництво на земельній ділянці, яка йому не належить та перебуває у власності громади міста Львова.

20.07.2016 р. ОСОБА_1 міська рада звернулась з листом №2403-вих-3599 у відділ Держгеокадастру у м. Львові Львівської області стосовно надання інформації щодо правового статусу земельної ділянки на вул. Перфецького, 9 у м. Львові, про що листом від 30.08.2016 р. №18-1323-0.2-411/2-16 отримала відповідь що відповідно до звітності з кількісного обліку земель, земельна ділянка по вул. Перфецького, 9 у м. Львові відноситься до земель м. Львова, що не надана у власність або користування.

Посилання апелянта на не встановлення судом першої інстанції тієї обставини, чи самовільне будівництво здійснювалось саме відповідачем, носить формальний характер враховуючи, що жодних доказів здійснення самочинного будівництва будь-якою іншою особою суду не надавалось.

Колегія суддів також вважає безпідставним посилання скаржника про те, що існування розпорядження від 02.06.2017 р. №34 Франківської районної адміністрації м. Львова, відповідачу стало відомо з отриманого рішення суду від 20.03.2018 р. по справі №914/2584/17, а 30.03.2018 р. вже було подано позов про визнання незаконним та скасування розпорядження від 02.06.2017 р. №34 Франківської районної адміністрації м.Львова, оскільки таке не впливає на висновки суду першої інстанції враховуючи, що на дату ухвалення рішення зазначене розпорядження незаконним не визнавалось.

Посилання апелянта на незадоволення судом першої інстанції клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає формальним, оскільки відповідач не був позбавлений можливості залучити іншого представника, взамін зайнятого; додаткових мотивів чи доказів, які могли бути подані у відповідному судовому засіданні, не надав, у т.ч. суду апеляційної інстанції. Посилання ж суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків у даному випадку є обґрунтованим. Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

У відповідності до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 20.03.2018 року у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 277 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області від 20.03.2018 року у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на апелянта в порядку, передбаченому ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 275, 276, 281, 282, 283, 284, 285 ГПК України, ОСОБА_1 апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю ,,Торговий центр ,,Автосвіт'' , м.Львів, б/н від 17.04.2018 року - залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 20.03.2018р. у справі № 914/2584/17 залишити без змін.

3.Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

4.Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 287,288 ГПК України.

Повний текст постанови складено і підписано 10 липня 2018 р.

Головуючий суддя Костів Т.С.

суддя Марко Р.І.

суддя Желік М.Б.