Ухвала

від 09.07.2018 по справі 810/1308/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 810/1308/17

У Х В А Л А

09 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Сорочка Є.О., суддів Літвіної Н.М., Федотова І.В., розглянувши клопотання Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про поновлення строку апеляційного оскарження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Пікаділлі до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року позов задоволено. Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, разом з якою подано клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно пункту 13 розділу VII Перехідні положення КАС (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання ним чинності.

Відповідно до ч. 2 ст. 186 КАС (у редакції, що діяла станом на день подання апеляційної скарги), апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Як вбачається з матеріалів справи, повний текст оскаржуваного рішення складений 19.10.2017, а повний текст отримано скаржником 23.11.2017, а тому граничним строком його оскарження є 03.12.2017. Однак апеляційну скаргу подано лише 18.06.2018, тобто з пропуском встановленого КАС строку.

При цьому, першу апеляційну скаргу відповідача було повернуто ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2018 у зв'язку із неусуненням її недоліків.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Обґрунтовуючи наявність поважних причин пропуску строку оскарження відповідач посилається на обмежене фінансування, що не дано змоги сплатити судовий збір. Надаючи оцінку зазначеним обставинам, суд виходить із такого.

Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 у справі № 823/440/16 висловив позицію, що невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, адже не є такою, що не залежить від волі особи, яка її подає, і не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень.

Аналіз рішень Верховного Суду у справах №№ 804/2863/16, 8226/2220/16, 507/1436/16-а, 823/440/16 та ін. дає підстави для висновку, що скаржник має надати суду достовірні та переконливі докази, що підтвердять існування об'єктивно існуючих та непереборних обставин, які унеможливили звернення суду протягом встановленого законом строку (здійснення активних регулярних заходів щодо сплати судового збору чи щодо намагання отримання отримати відповідне фінансування, результати цих заходів тощо).

Проте, з наведених відповідачем доводів та наданих доказів, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що майновий стан відповідача починаючи з дня отримання ним копії оскаржуваного рішення не дозволяв йому сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги.

Окрім того, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, а тому обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

У пункті 40 та у пункті 41 справи Пономарьов проти України Європейський Суд з прав людини зазначив, що … якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та з підстав, які видаються непереконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду… Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків .

Також, у пункті 74 Рішення у справі Лелас проти Хорватії і пункті 70 Рішення у справі Рисовський проти України Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Таким чином, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись принципу належного урядування та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.

Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 15 травня 2018 року по справі № 804/2979/17 та від 07 червня 2018 року по справі № 822/276/17.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання скаржника про поновлення строку апеляційного оскарження.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями. 34, 121, 243, 295, 299, пунктом 13 розділу VII Перехідні положення КАС, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про поновлення строку апеляційного оскарження.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Літвіна

Суддя І.В. Федотов