Постанова

від 04.07.2018 по справі 526/2493/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 липня 2018 року

м. Київ

справа № 526/2493/15-ц

провадження № 61-17701св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - селянське (фермерське) господарство Доленка Василя Григоровича Колос ,

представник відповідача - ОСОБА_4,

третя особа - відділ Держгеокадастру у Гадяцькому районі Полтавської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 19 квітня 2017 року у складі судді Горошка А. М. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 19 липня 2017 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Кузнєцової О. Ю., Дорош А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до селянського (фермерського) господарства Доленка В. Г. Колос (далі - СФГ Доленка В. Г. Колос ), третя особа - відділ Держгеокадастру у Гадяцькому районі Полтавської області, про визнання договору оренди землі недійсним .

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до державного акта на право приватної власності на земельну ділянку від 14 березня 2005 року він є власником земельної ділянки, площею 3,20 га, що знаходиться на території Малопобиванської сільської ради Гадяцького району Полтавської області, цільовим призначенням якої є ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У 2015 року йому стало відомо, що між ним та СФГ Доленка В. Г. Колос укладено та відповідно до законодавства зареєстровано договір оренди належної йому земельної ділянки.

Звернувшись до відповідача, він отримав зазначений договір разом з актом приймання-передачі земельної ділянки в оренду. Оглянувши його, він зробив висновок, що спірний договір та акт приймання-передачі земельної ділянки підписаний не ним, а іншою особою, що порушує загальні засади цивільного та земельного законодавства. Оскільки він згоди на укладення договору оренди землі не давав, вважав, що вказаний договір було укладено незаконно.

Крім того, посилався на те, що у спірному договорі не вказано дати укладення та строку його дії. У пункті 8 договору зазначено лише, що договір діє до 31 грудня 2018 року. Також у розділі орендна плата не визначено строки внесення орендної плати. У розділі Об'єкт оренди відсутній кадастровий номер земельної ділянки. Також, у договорі відсутня одна з істотних умов, яка передбачена статтею 15 Закону України Про оренду землі у редакції, чинній на час укладення договору, а саме: умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Всі наведені обставини дають підстави вважати, що договір оренди землі укладений та зареєстрований з порушенням норм законодавства.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати договір оренди земельної ділянки, площею 3,20 га, укладений у 2011 року між ним та СФГ Доленка В. Г. Колос , зареєстрований у відділі Держземагенства у Гадяцькому районі Полтавської області, недійсним з моменту вчинення (укладення) та зобов'язати відповідача повернути йому вказану земельну ділянку.

Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 19 квітня

2017 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 05 травня 2017 року про виправлення описки, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що спірний договір оренди землі згідно з висновком експерта був підписаний не ОСОБА_1, а його дружиною -

ОСОБА_5, тобто укладено поза волею позивача. Але ОСОБА_1 мав можливість отримати інформацію про порушення свого права з середини

2012 року, оскільки протягом всього цього часу отримував орендну плату. Однак, вказаний позов було пред'явлено до суду у листопаді 2015 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, про який заявлено відповідачем у справі.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 19 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 19 квітня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а позивач без поважних причин пропустив строки позовної давності для захисту свого порушеного права.

При цьому як районний суд, так і апеляційний суд послались на правові позиції Верховного Суду України про те, що у позивача була об'єктивна можливість і обов'язок знати про свої права та про їх порушення.

У касаційнійскарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалено з порушенням норм чинного законодавства. ОСОБА_1 зазначав, що він не підписував спірний договір оренди землі та згідно із висновком експерта від 09 лютого 2017 року вчинений не ним, у зв'язку із чим при укладенні договору оренди землі

від 2011 року було відсутнє його волевиявлення. Вказував на те, що суди попередніх інстанцій погодились із вказаним висновком, однак суди неправомірно застосували позовну давність у справі та встановили, що перебіг позовної давності почався в середині 2012 року, оскільки чинним законодавством взагалі не передбачено початок перебігу строку, зокрема в середині місяця чи року.

Таким чином, вважав, що на позовні вимоги про визнання договору оренди землі недійсним з підстав відсутності волевиявлення під час його укладення, позовна давність не поширюється, оскільки такі вимоги витікають з орендних відносин, які є триваючим правочином, відповідно, права і обов'язки, встановлені договором оренди, підлягають виконанню сторонами на протязі всього строку дії договору. Отже, власник земельної ділянки, який фактично не укладав договору оренди, може пред'явити свої вимоги у будь-який час дії договору, незалежно від того, коли почалось порушення його прав.

Крім того, посилався на порушення строків розгляду його справи.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,20 га, що розташована на території Малопобиванської сільської ради Гадяцького району Полтавської області, що підтверджується копією державного акта на право власності на земельну ділянку від 14 березня 2005 року.

У 2011 році між сторонами у справі був укладений договір оренди, згідно якого було передано у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 3,20 га, що розташована на території Малопобиванської сільської ради Гадяцького району Полтавської області, нормативна грошова оцінка якої становить 80 906 грн 94 коп., на строк до 31 грудня 2018 року. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій, натуральній формі у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 2 427 грн 21 коп., що підтверджується пунктами 1, 2, 5, 8, 9 вказаного договору, який зареєстрований 24 квітня 2012 року у відділі Держкомзему у Гадяцькому районі Полтавської області.

Відповідно до пункту 42 вищезазначеного договору цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Згідно акта приймання-передачі земельної ділянки в оренду, вказану земельну ділянку було передано СФГ Колос .

Також судом встановлено, що згідно висновку експерта від 09 лютого 2017 року підписи від імені орендодавця на спірному договорі оренди земельної ділянки та акті приймання-передачі земельної ділянки в оренду виконані не ОСОБА_1, а ОСОБА_5, яка є дружиною позивача.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою

статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, встановивши, що укладення оспорюваного правочину не відповідало внутрішній волі ОСОБА_1, суди дійшли правильного висновку, що є підстави, передбаченні статтями 203, 215 ЦК України, для визнання цього правочину недійсним.

При цьому суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності і відповідачем заявлено про застосування наслідків пропуску цього строку.

У разі застосування строку позовної давності, необхідно точно визначити дату, місяць та рік початку перебігу такого строку, а також дату його закінчення.

При визначенні початку перебігу строку позовної давності, суд взяв до уваги показання свідка ОСОБА_5, яка у судовому засіданні припускала, що у середині 2012 року вона отримала договори оренди землі, у тому числі договір оренди на її власну земельну ділянку. На підставі вказаних показань свідка, районний суд, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що з середини 2012 року ОСОБА_1 повинен був довідатися про порушення свого права.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно із частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 ЦК України.

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Пунктом 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада

2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними судам роз'яснено, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім того, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення районного суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав пропуску строку позовної давності, не перевірив доводів сторін щодо початку перебігу строку позовної давності й дійшов передчасного висновку про залишення рішення районного суду без змін як законного та обґрунтованого.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи судове рішення у справі, порушив норми процесуального права. Тому ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до цього суду.

Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалене з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 19 липня 2017 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В.Синельников

С. Ф.Хопта