Рішення

від 12.07.2018 по справі 906/235/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/235/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Антонова О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність № 14/457 від 10.05.2018;

від відповідача: не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Державного підприємства "Бердичівське лісове господарство"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГНО"

про стягнення 43807,19 грн,

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 43807,19грн., з яких 29000,00 грн основного боргу, 3100,00грн штрафу, 5698,32 грн пені, 963,00грн 3% річних та 5045,87грн інфляційних (з урахуванням заяви від 10.05.2018 про зменшення розміру позовних вимог).

Ухвалою суду від 17.04.2018 судом було відкрито провадження у справі та призначено дату підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 12.06.2018 судом було ухвалено закрити підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні 12.07.2018 позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Надав письмове підтвердження відсутності додаткових розрахунків між сторонами.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, правом на надання письмового відзиву на позовну заяву не скористався.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду від 12.06.2018 направлялась відповідачу на адресу - м. Житомир, вул. Промислова, 22, тобто на адресу зазначену у спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, проте, 23.06.2018 повернулась на адресу господарського суду Житомирської області без вручення з поштовою відміткою: "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення".

Згідно п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічні приписи містить п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України.

Враховуючи вищевикладені обставини, оскільки поштова кореспонденція направлялась відповідачу за юридичною адресою, суд вважає, що ним вжито всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи та забезпечення явки представника останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Оскільки явка представника відповідача в судове засідання не визнавалася обов'язковою, а надання письмового відзиву є правом відповідача, а не його обов'язком, суд вважає, що неявка представника відповідача та неподання відзиву не перешкоджає розгляду справи за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

18.04.2017 між Державним підприємством "Бердичівське лісове господарство" (позивач/продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГНО" (покупець/відповідач) було укладено договір купівлі-продажу № 86 (далі Договір).

Сторонами також було укладено додаткові угоди: №1 від 25.04.2017, №2 від 25.04.2018 та №3 від 05.05.2017 (а.с.16-18).

За умовами п. 1.1. Договору, продавець зобов'язався передати покупцю продукцію - пиловник сосна (далі товар).

Договір набуває сили з моменту його підписання і діяв до "30" червня 2017, а в частині розрахунків - до повного виконання зобов'язань сторонами (п. 6.1 Договору).

Як вказує позивач, на виконання умов вказаного Договору та додаткових угод до нього, останній поставив товар відповідачу, однак повний розрахунок за поставлений товар відповідач не здійснив.

У зв'язку вказаним позивачем було направлено на адресу відповідача претензії № 14/925 від 13.10.2017, № 14/102 від 19.01.2018 та № 14/224 від 22.02.2018 з вимогою погасити заборгованість.

Згідно відповіді на претензію № 12 від 01.11.2017, відповідач борг у сумі 31932,51 грн визнав та зобов'язався в добровільному порядку повністю розрахуватись за придбану лісопродукцію.

Позивач вказує, що 07.02.2018 відповідачем було сплачено частину заборгованості на суму 932,51 грн та 20.03.2018 - на суму 1000,00 грн, 26.03.2018 - на суму 1000,00 грн.

Як зазначає позивач у позовній заяві, останнім було виконано свої зобов'язання за Договором щодо поставки товару у повному обсязі. Проте відповідач розрахунки в обумовлені Договором строки не здійснив. За даними позивача, на день розгляду справи заборгованість відповідача з оплати товару, з урахуванням часткових проплат та заяви про зменшення позовних вимог, складає 29000,00 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення 5698,32 грн пені (а.с. 11), 3100,00грн штрафу (а.с. 14), 963,00грн 3 % річних (а.с. 12) та 5045,87 грн інфляційних (а.с. 13).

В обґрунтування позовних вимог позивач зсилається на ст.ст.526,625 ЦК України.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши усні та письмові пояснення представника позивача, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки № 86 від 18.04.2017.

Відповідно до ч.1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч.2 цієї статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За п. 3.1. Договору, для отримання продукції "покупець" зобов'язується провести попередню оплату протягом 3-ох банківських днів з моменту отримання рахунку.

Доказів проведення відповідачем попередньої оплати матеріали справи не містять.

Згідно пояснень представника позивача, поставка здійснювалася за відсутності попередньої оплати, тобто без дотримання вказаної умови Договору.

За вказаного суд враховує, що згідно ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що на виконання умов догову позивачем було поставлено відповідачу лісопродукції на загальну суму 74288,26 грн. Вказане підтверджуєтся наявними у матеріалах справи товарно-транспортними накладними серії ЖТА № 221325 від 22.05.2017, серії ЖТА № 221309 від 13.05.2017 та серії ЖТА № 221320 від 19.05.2017(а.с. 20-22).

Як вбачається з відповіді на претензію за вих № 12 від 01.11.2017 (а.с. 31), відповідач не заперечує наявність заборгованості у сумі 31932,51грн. Тобто, факт поставки товару згідно Додатків №1, №2, №3 за товарно-транспортними накладними підтверджується відповідачем.

Проведення відповідачем часткових проплат за поставлений товар на суму 1932,51 грн підтверджується наданими до матеріалів справи платіжними дорученнями № 1429 від 07.02.2018 та № 20.03.2018, № 1456 від 26.03.2018 (а.с. 35-36, 66).

Судом також взято до уваги підписаний обома сторонами та скріплений печаткою акт звірки взаєморозрахунків щодо наявності заборгованості відповідача станом на 28.03.2018 у сумі 29000,00 грн (а.с. 63) та гарантійний лист відповідача від 28.03.2018, згідно якого останній гарантує оплату боргу у сумі 29000,00 грн за Договором № 86 від 18.11.2017 в строк до 30.06.2018 (а.с. 64).

За вказаного, матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача на час звернення позивача до суду грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача на підставі Договору грошових коштів у розмірі 29000,00 грн. Відповідачем існування вказаної заборгованості не спростовано, на дату судового засідання доказів додатково проведених оплат по вказаній заборгованості не надано.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 29000,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Аналогічна норма закріплена і в статті 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до розрахунку позивача, пеня за несвоєчасну сплату поставленої лісопродукції за період прострочення з 22.05.2017 по 22.11.2017 становить 5698,32 грн., інфляційні втрати з прострочених сум за загальний період прострочення з травня 2017 по березень 2018 - 5045,87 грн, 3% річних з прострочених сум за період прострочення з 22.05.2017 по 13.03.2018 складають 963,00 грн, а також 10% штрафу - 3100,00 грн.

Пунктом 5.1. Договору сторони погодили, що у разі порушення строків (прострочення) оплати отриманої продукції, "покупець" сплачує "продавцеві" пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент виникнення зобов'язання, від вартості продукції, з якої допущено прострочення понад тридцять днів "покупець" додатково сплачує "продавцеві" штраф у розмірі 10% вартості продукції, з якої допущено прострочення.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 611 ЦК України, одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з розрахунку (а.с.11), пеню за несвоєчасне виконання зобов'зань нараховано позивачем за шість місяців з дати здійснення останньої поставки за Договором, а саме за період з 22.05.2017 по 22.11.2017, тоді як вірним є її обрахування за шість місяців, починаючи з дати кожної окремої поставки.

Однак, при здійсненні правильного арифметичного розрахунку пені, судом було встановлено, що допущена позивачем помилка щодо періоду її нарахування не вплинула на правомірність вказаної вимоги у заявленому розмірі, тому пеня підлягає стягненню у сумі 5698,32 грн.

Здійснений позивачем розрахунок штрафу у розмірі 3100,00 гр є арифметично вірним, відповідає приписам законодавства, а тому вимога позивача в цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснений позивачем розрахунок 3% річних є обґрунтованим та арифметично вірним, тому вимога позивача у вказаній частині підлягає задоволенню у сумі 963,00грн.

При здійсненні перевірки розрахунку інфляційних, судом встановлено, що позивачем здійснено їх нарахування без врахування приписів Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", згідно якого при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Однак, вищевказане не вплинуло на обґрунтованість заявленої до стягнення суми інфляційних, тому вимога про їх стягнення в заявленій сумі 5045,87грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статтей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача, натомість позивач обґрунтував свої позовні вимоги належними доказами.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства та підлягають задоволенню у повному обсязі на суму 43807,19грн., з яких 29000,00 грн основного боргу, 3100,00грн штрафу, 5698,32 грн пені, 963,00грн 3% річних та 5045,87грн інфляційних.

Судові витрати у справі, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 73-79, 86, 91, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГНО" (10025, м.Житомир, вул. Промислова, буд. 22, ід. код. 37808717) на користь Державного підприємства "Бердичівське лісове господарство" (13327, Житомирська обл., Бердичівський р-н , с. Хмелище, ід. код. 00991806):

- 29000,00 грн. основного боргу;

- 5698,32 грн пені;

- 963,00 грн 3% річних;

- 5045,87 грн інфляційних;

- 3100,00 грн 10% штрафу;

- 1762,00 грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 13.07.18

Суддя Вельмакіна Т.М.

Віддрукувати:

1- у справу;

2 - позивачу (13312, м. Бердичів, вул. М. Грушевського ,9) - рек. з пов;

3 - відповідачу (10025, м. Житомир, вул. Промислова ,22) - рек. з пов.