Постанова

від 09.07.2018 по справі 383/983/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 липня 2018 року м. Кропивницький

справа № 383/983/16-ц

провадження № 22-ц/781/980/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Голованя А.М.,

суддів: Мурашка С.І., Карпенка О.Л.,

секретаря Діманової Н.І.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1;

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ніка ;

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ніка на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 14 березня 2018 року в складі судді Адаменко І.М.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до СТОВ Агрофірма Ніка про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в порядку спадкування він набув право власності на земельну ділянку, розташовану на території Бобринецької міської ради Кіровоградської області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії КР №095622 від 11 липня 2005 року.

17 квітня 2011 року між ним та СТОВ Агрофірма Ніка було укладено договір оренди належної йому земельної ділянки.

В подальшому він дізнався, що 28 березня 2016 року про укладення до зазначеного договору оренди додаткової угоди, якою було продовжено строк дії основного договору.

Вказує, що додаткову угоду не підписував, тому відповідач користується земельною ділянкою за відсутності на те його згоди та волевиявлення, що є підставою для визнання її недійсною.

Посилаючись на наведене, просив визнати недійсною додаткову угоду від 28.03.2016 року, зареєстровану державним реєстратором Бобринецької районної державної адміністрації 11.05.2016 року, до договору оренди землі, укладеного 17.04.2011 року між ним та СТОВ Агрофірма Ніка .

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 14 березня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду від 28.03.2016 року до договору оренди землі, укладеного 17.04.2011 року між ОСОБА_1 та СТОВ Агрофірма Ніка . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі СТОВ Агрофірма Ніка просить скасувати рішення суду першої інстанції в зв'язку з порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача висловив заперечення проти апеляційної скарги. Представник відповідача ОСОБА_2 в судове засідання не з?явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Адвокат ОСОБА_2 вдруге подав до апеляційного суду заяву про відкладення розгляду справи у зв?язку з тим, що він приймає участь у справі, що розглядаються іншим судом. Зважаючи на те, що така заява ним вже подавалася 04.07.2018 року, в зв?язку з чим розгляд справи відкладався, апеляційний суд відмовляє у її задоволенні на підставі ч.4 ст.223 ЦПК України, згідно якої у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Задовольняючи позов та визнаючи недійсним правочин суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимог, встановивши, що додаткову угоду до договору оренди землі позивач не підписував.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві особистої приватної власності земельна ділянка площею 5,05 га, розташована на території Бобринецької міської ради Кіровоградської області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії КР №095622 від 11 липня 2005 року.

17 квітня 2011 року між ОСОБА_1 та СТОВ Агрофірма Ніка було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на п'ять років. Договір був зареєстрований у встановленому порядку 08.11.2011 року за № 352081014000845 (том 1, а.с.5)

Пізніше позивачу стало відомо про існування додаткової угоди від 28 березня 2016 року, укладеної між ним та СТОВ АФ Ніка про зміну умов договору оренди землі від 17 квітня 2011 року, яка зареєстрована 11 травня 2016 року, номер запису про інше речове право: 14542147, якою строк дії договору продовжено до 10 років. (том 1 а.с.6; 7-8)

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи №1066/1067/17-27, підпис від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді від 28.03.2016 року до договору оренди землі, укладеного 17.04.2011 року між ОСОБА_1 та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ніка , в графі Підпис Орендодавця , виконаний не самим ОСОБА_1 а іншою особою. (том 1, а.с.245-251)

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦПК України , є підставою для визнання його недійсності.

Відтак, суд обґрунтовано визнав недійсною додаткову угоду від 28 березня 2016 року, укладену між ним та СТОВ АФ Ніка про зміну умов договору оренди землі від 17 квітня 2011 року.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції зміні чи скасуванню не підлягає з підстав передбачених ст. 308 ЦПК України як ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що відповідач належних та допустимих доказів, які б підтвердили, що додаткову угоду підписав ОСОБА_1 не надано.

Належність підпису особі в додатковій угоді до договору оренди землі не може підтверджуватися поясненнями сторін та їх представників, а також показами свідків.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги встановлені обставини, дійшла висновку, що суд першої інстанції розглянув справу в межах доводів позовної заяви та наданих сторонами доказів.

Доводи апеляційної скарги, які зводяться до того, що позивач за додатковою угодою отримував орендну плату, а тому його волевиявлення було направлене на продовження договору та, що продовження користування відповідачем земельною ділянкою після закінчення строку оренди згідно положень ст. 33 Закону України Про оренду землі свідчить про поновлення договору на той самий строк не спростовує висновків суду, оскільки вони, за встановлених судом обставин, не мають правового значення.

Отже, відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ніка залишити без задоволення.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 14 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 13 липня 2018 року.

Головуючий суддя:

Судді: