Ухвала

від 13.07.2018 по справі 2-9/2006

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

13 липня 2018 року

м. Київ

справа № 2-9/2006

провадження № 61-38370ск18

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 квітня 2007 року,

ВСТАНОВИВ:

21 червня 2018 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 квітня 2007 року.

Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що ОСОБА_2 не виконував і не виконав свій обов'язок сина по відношенню до свого покійного батька ОСОБА_3, рідного брата заявника. Через 14 років після смерті ОСОБА_3, його син звернувся до суду про прийняття спадщини. Судами було виділено ОСОБА_2, 27/100 частини будинку, а заявнику - 73/100 частини будинку, згодом шляхом фальсифікації його частина житлової площі зменшилася в технічному паспорті на 6 кв. м. У 1982 році в період проходження військової служби він приїхав у відпуску до батьків, стан будинку був катастрофічний. Звільнившись з армії в 1987 році він майже повністю відремонтував будинок, після смерті брата перевів опалення на автономне від газового котла. Згодом ОСОБА_2 закрив квартиру померлого батька на ключ і з 1992 року у будинку не з'являвся, з 1960 року квартира померлого брата не ремонтувалась, а тому просив вирішити питання про позбавлення ОСОБА_2 права на спадщину за не надавання допомоги своєму рідному батьку з 1978 року по квітень 1992 року і доведення його до смерті, вирішити питання виплати компенсаційних сум за 26 років бездіяльності і постійної переплати за комунальні послуги.

Верховний Суд дослідив подану касаційну скаргу, за результатами чого дійшов висновку, що скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню з таких підстав.

У пункті 4 частини четвертої статті 393 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 не навів згаданих підстав касаційного оскарження, не зазначив, які саме норми матеріального права були неправильно застосовані або які норми процесуального права були порушені судом і в чому полягають ці порушення. Доводи касаційної скарги зводяться виключно до неправомірних дій ОСОБА_2

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; Brualla Gomez de la Torre v. Spain від 19 грудня 1997 року).

Враховуючи, що заявник не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судового рішення, така скарга підлягає поверненню заявнику.

Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 квітня 2007 року повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. А. Стрільчук