Постанова

від 10.07.2018 по справі 541/2378/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/2378/17 Номер провадження 22-ц/786/1323/18Головуючий у 1-й інстанції Сидоренко Ю. В. Доповідач ап. інст. Гальонкін С. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого - судді: Гальонкіна С.А.,

суддів: Хіль Л.М., Абрамова П.С.,

розглянула в порядку письмового провадження у приміщені суду в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Миргородської районної державної лікарні ветеринарної медицини в особі начальника ОСОБА_2 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22 березня 2018 року у складі головуючого судді Сидоренка Ю.В., ухвалене в залі суду в м. Миргороді, повний текст якого складено 27 березня 2018 року, у справі № 541/2378/17 за позовом ОСОБА_3 до Миргородської районної державної лікарні ветеринарної медицини, третя особа - начальник Миргородської районної державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_2, про стягнення матеріальної допомоги в розмірі п'яти посадових окладів, в зв'язку з досягненням пенсійного віку.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

в с т а н о в и л а :

30 жовтня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до місцевого суду з позовом до відповідача про стягнення п'яти посадових окладів в зв'язку з досягненням пенсійного віку, що становить 15760 грн., стягнення одного посадового окладу матеріальної допомоги на оздоровлення в період чергової тарифної відпустки за 2017 рік, що становить 3152 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона з 21 квітня 2000 року, відповідно до наказу №154 від 21.04.2000 року прийнята на посаду ветлікаря-епізоотолога Черкащанської дільничної лікарні ветмедицини. 29 грудня 2002 року відповідно до Закону України №2775-14 від 15.11.2001р. про внесення змін до Закону України Про ветеринарну медицину , відповідно до наказу №130 від 29.12.2002 р., Миргородське районне підприємство державної ветеринарної медицини реорганізовано в Миргородську районну державну лікарню ветеринарної медицини.

01 листопада 2011 року відповідно до наказу №60-к від 28.10.2011 р. вона переведена завідуючим Черкащанської дільничної лікарні ветеринарної медицини.

10 квітня 2014 року, в зв'язку з досягненням пенсійного віку, позивач оформила пенсію, не звільняючись з роботи.

22 серпня 2017 року вона подала до Миргородської районної державної лікарні ветеринарної медицини заяву про надання їй основної щорічної відпустки із виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення, яка їй на момет звернення до суду не виплачена.

Окрім того, 28 вересня 2017 року вона звернулася до Миргородської районної державної лікарні ветеринарної медицини з заявою про виплату п'яти окладів в зв'язку з досягненням пенсійного віку, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013.

20 жовтня 2017 року Миргородською районною державною лікарнею ветеринарної медицини їй надана відповідь на її заяву від 28 вересня 2017 року, якою повідомлено, що відповідно до її заяви було проведено колективні збори та надається копія протоколу з рішенням колективу.

Посилаючись на положення колективного договору Управління ветеринарної медицини в Миргородському районі, Миргородської районної державної лікарні, підрозділів та районної державної лабораторії ветеринарної медицини, укладеного між роботодавцем та трудовим колективом та Закон України Про оплату праці вважала, що відповідач повинен виплатити 15760 грн., що становить 5 посадових окладів, в зв'язку з досягненням пенсійного віку, а також 3152 грн., що становить 1 посадовий оклад матеріальної допомоги на оздоровлення в період чергової тарифної відпустки за 2017 рік.

29 грудня 2017 року позивач надала змінену позовну заяву, яку привела у відповідність до вимог п.п.6-10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України у зв'язку з набранням 15 грудня 2017 року чинності нової редакції Цивільного процесуального кодексу України (Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII), не вносячи змін в первісні позовні вимоги (а.с.76-80).

06 лютого 2018 року позивач надала заяву про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку з сплатою відповідачем їй 1 посадового окладу матеріальної допомоги на оздоровлення в період чергової тарифної відпустки за 2017 рік, що становить 3152,00 грн. В цій заяви просила при ухваленні рішення не стягувати з відповідача на її користь 1 посадовий оклад матеріальної допомоги на оздоровлення в період чергової тарифної відпустки за 2017 рік, що становить 3152,00 грн. (а.с.98).

Окрім того, в цей же день, 06 лютого 2018 року, позивачка звернулася до суду із заявою про збільшення позовних вимог в якій зазначила, що 5 лютого 2018 року в Миргородській районній державній лікарні ветеринарної медицини отримала розрахунковий лист про розмір нарахованої їй заробітної плати за січень 2018 року. Відповідно до змісту цього листа, її посадовий оклад становить 3471 грн. 00 коп. і оскільки станом на цей час відповідач в добровільному порядку не виплатив їй п'яти посадових окладів у зв'язку з досягненням пенсійного віку, вважала за необхідне збільшити розмір позовних вимог в цій частині позову з 15760,00 грн. до 17355,00 грн. (а.с.99).

Таким чином, позивач остаточно просила суд стягнути на її користь з відповідача п'ять посадових окладів в зв'язку з досягненням пенсійного віку, що становить 17355 гривень.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22 березня 2018 року задоволено частково позов ОСОБА_3, що проживає в АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1, до Миргородської районної державної лікарні ветеринарної медицини, що знаходиться в м. Миргороді Полтавської області, вулиця Сорочинська, 164, код ЄДРПОУ 00703463, про стягнення матеріальної допомоги в розмірі п'яти посадових окладів, в зв'язку з досягненням пенсійного віку, третя особа - начальник Миргородської районної державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_2, службова адреса м. Миргород Полтавської області, вулиця Сорочинська, 164.

Стягнуто з Миргородської районної державної лікарні ветеринарної медицини на користь ОСОБА_3 матеріальну допомогу в зв'язку з виходом на пенсію в розмірі п'яти посадових окладів в сумі 15760,00 грн. (п'ятнадцять тисяч сімсот шістдесят гривень 00 коп.).

Стягнуто з Миргородської районної державної лікарні ветеринарної медицини на користь держави 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 коп.) судового збору.

В апеляційній скарзі Миргородська районна державна лікарня ветеринарної медицини просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на недотримання судом вимог матеріального та процесуального законодавства, неповне з'ясування обставин справи.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що п. 4.15. колективного договору передбачено виплату грошової допомоги в розмірі п'яти посадових окладів при виході на пенсію робітника. Однак, судом першої інстанції не взято до уваги, що позивач продовжує перебувати в трудових відносинах з відповідачем та трудові відносини не переривалися з підстав виходу на пенсію.

Також вважає, що судом першої інстанції не враховано норми ЗУ Про пенсійне забезпечення та Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати , затвердженого постановою КМУ від 23.11.2011 року № 1191, згідно яких виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України.

04 червня 2018 року на адресу апеляційного суду від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить рішення суду залишити без змін, а скаргу без задоволення, обґрунтовуючи свою позицію тим, що суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що виходом на пенсію є факт призначення пенсії, при цьому не вимагається обов'язкове припинення трудових відносин. Також вважає правильними висновки місцевого суду про те, що п. 4.15. колективного договору не передбачено умови звільнення працівника з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, а зазначено лише умови про вихід на пенсію та наявність певного безперервного стажу особи на даному підприємстві, а саме 5 років, який є у позивача.

Судове засідання проводилось в порядку письмового провадження за відсутності сторін у справі, з дотриманням принципу гласності судового процесу із забезпеченням сторонам справи права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 , ч. 2 та ч. 3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України).

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з підстав визначених п. 3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України - невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 з 21 квітня 2000 року, відповідно до наказу №154 від 21.04.2000 року, прийнята на посаду ветлікаря-епізоотолога Черкащанської дільничної лікарні ветмедицини,

29 грудня 2002 року відповідно до Закону України №2775-14 від 15.11.2001р. про внесення змін до Закону України Про ветеринарну медицину , згідно наказу №130 від 29.12.2002 р., Миргородське районне підприємство державної ветеринарної медицини реорганізовано в Миргородську районну державну лікарню ветеринарної медицини.

01 листопада 2011 року відповідно до наказу №60-к від 28.10.2011 р. позивач переведена завідуючим Черкащанської дільничної лікарні ветеринарної медицини, що підтверджується копією трудової книжки позивача серія НОМЕР_2, виданої 08 травня 1987 року (а.с.6-9).

10 квітня 2014 року позивачка досягнула пенсійного віку та оформила пенсію за віком, не звільняючись з роботи, що підтверджується копією паспорта громадянина України та копією пенсійного посвідчення. (а.с.37-38).

28 вересня 2017 року позивач звернулася до Миргородської районної державної лікарні ветеринарної медицини з заявою про виплату їй п'яти окладів в зв'язку з досягненням пенсійного віку, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 (а.с.29).

20 жовтня 2017 року Миргородською районною державною лікарнею ветеринарної медицини за вихідним номером 182 їй надана відповідь на заяву від 28 вересня 2017 року, якою повідомлено, що відповідно до її заяви було проведено колективні збори, на яких вирішено відмовити у виплаті та наголошено, що виплата буде проведена в разі наявності коштів за рішенням зборів колективу (а.с.30-33).

Між Управлінням ветеринарної медицини в Миргородському районі, Миргородської районної державної лікарні, підрозділів та районної державної лабораторії ветеринарної медицини та трудовим колективом 30 липня 2010 року укладено Колективний договір, зареєстрований під № 20 Управлінням праці та соціального захисту населення Миргородської райдержадміністрації, в який внесено зміни 07.04.2014 року, зареєстровані в цей же день в Управлінні праці та соціального захисту населення Миргородської районної державної адміністрації (а.с.10-21, 22-23).

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення грошової допомоги в зв'язку з досягненням пенсійного віку, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що системний аналіз норм ЗУ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та загальних норм пенсійного законодавства дозволяє прийти до висновку, що виходом на пенсію є факт призначення пенсії за зверненням особи, при цьому, у разі призначення пенсії за віком, не вимагається обов'язкове припинення роботи цією особою. Також місцевий суд прийшов до висновку, що п. 4.15. Колективного договору не передбачено умовою виплати п'яти посадових окладів звільнення з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, а зазначено лише умови про вихід на пенсію та наявність певного безперервного стажу особи на даному підприємстві, а саме 5 років, який у позивача є.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність позивачем своїх позовних вимог та обов'язок відповідача здійснити виплату грошової допомоги відповідно до умов Колективного договору.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції невірно дано оцінку встановленим у справі фактичним обставинам, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 ЗУ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003року № 1058-IV (зі змінами і доповненнями) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

З матеріалів справи та встановлених у справі фактичних обставин вбачається, що ОСОБА_3, досягнувши пенсійного віку, звернулась до органів Пенсійного фонду України для оформлення своїх пенсійних прав.

Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1, виданого 16.07.2014 року Пенсійним фондом України, ОСОБА_3 є пенсіонером за віком (а.с.37).

Оформивши пенсію за віком, позивачка не припинила з відповідачем свої трудові відносини, що підтверджується записами в трудовій книжці (а.с.6-9). Ці обставини не заперечуються сторонами.

Згідно з ст.10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст.11 КЗпП України колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи.

Згідно з ст.13 КЗпП України колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Статтею 5 Закону України Про колективні договори і угоди від 1 липня 1993 року N 3356-XII встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Відповідно до положень пункту 4.15. розділу IV Оплата праці, підвищення рівня доходів працівників, нормування праці колективного договору Управління ветеринарної медицини в Миргородському районі, Миргородської районної державної лікарні, підрозділів та районної державної лабораторії ветеринарної медицини, укладеного між роботодавцем та трудовим колективом (із змінами та доповненнями від 07.04.2014 року), роботодавець зобов'язується при виході на пенсію надати допомогу в розмірі 5 посадових окладів, при умові, що загальний безперервний стаж особи на даному підприємстві становить на менше 5 років (а.с.22-23).

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що системний аналіз норм ЗУ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та загальних норм пенсійного законодавства дозволяє прийти до висновку, що виходом на пенсію є факт призначення пенсії за зверненням особи, при цьому, у разі призначення пенсії за віком, не вимагається обов'язкове припинення роботи цією особою.

Такі висновки апеляційного суду обґрунтовуються наступним.

Здійснюючи тлумачення ч. 1, 3 ст. 29, п. 1 ч. 1 ст. 45 ЗУ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та посилаючись в рішення на ці норми Закону, місцевий суд не звернув уваги на те, що вказані норми Закону регулюють порядок обчислення розміру пенсії саме за наявності умов відстрочення виходу на пенсію.

Так, згідно з ч.ч.1, 3 ст.29 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин, особі, яка набула право на пенсію за віком відповідно до цього Закону, але після досягнення пенсійного віку , передбаченого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього віку , пенсія за віком призначається з урахуванням страхового стажу на день звернення за призначенням пенсії з підвищенням розміру пенсії за віком, обчисленого відповідно до статті 27 цього Закону, на такий відсоток: на 0,5% - за кожний повний місяць страхового стажу після досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк до 60 місяців; на 0,75% - за кожний повний місяць страхового стажу після досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк понад 60 місяців. Жінкам, які народилися у період по 31 грудня 1961 року, після виходу на пенсію встановлюється підвищення розміру пенсії , обчисленого відповідно до статті 27 цього Закону, в розмірі 2,5 відсотка за кожні шість місяців більш пізнього виходу на пенсію , починаючи з 55 років до досягнення ними 60-річного віку.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст.45 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у разі якщо при відстрочці часу призначення пенсії за віком не здійснюється підвищення розміру пенсії за неповний місяць страхового стажу, пенсія, обчислена відповідно до статті 29 цього Закону, призначається з дня, що настає за останнім днем повного місяця відстрочки часу виходу на пенсію , який враховано до страхового стажу.

Колегія суддів вважає, що приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції неправильно дав тлумачення поняттю вихід на пенсію , безпідставно ототожнивши його з поняттям права на оформлення пенсії в зв'язку з досягненням пенсійного віку .

Такі висновки апеляційного суду обґрунтовуються наступним.

Із встановлених у справі фактичних обставин вбачається, що позивач реалізувала своє право оформлення пенсії по досягненню пенсійного віку, однак не звільнилася з роботи в зв'язку з виходом на пенсію, а продовжує перебувати з відповідачем в трудових відносинах.

Право на оформлення пенсії за віком мають чоловіки та жінки, які досягли пенсійного віку. В той же час, законодавство закріплює право пенсіонера на продовження своєї трудової діяльності, перебуваючи при цьому на пенсії.

Вихід на пенсію означає покинути роботу, тобто припинити трудову діяльність, маючи право на пенсійні виплати (як правило, у зв'язку з досягненням віку, необхідного для права на призначення пенсії за віком).

Не заперечуючи висновки суду про те, що особа, яка досягла пенсійного віку та оформила пенсію, має право продовжувати свою трудову діяльність, колегія суддів не погоджується з тлумаченням суду першої інстанції поняття виходу на пенсію , вважаючи його неправильним, оскільки вихід на пенсію передбачає не лише реалізацію права оформлення на пенсію, а й реальне припинення трудових відносин з роботодавцем, що в свою чергу стало б підставою для застосування п. 4.15. Колективного договору.

Разом з тим, позивач, реалізувала своє право продовжувати трудові відносини після досягнення пенсійного віку та оформлення права на пенсію в органах пенсійного фонду. Тим самим вона, використавши свої права на працю будучи пенсіонером, відтермінувала вихід на пенсію, продовжуючи трудові відносини з відповідачем, що в свою чергу кореспондується з нормами ст.ст. 29, 45 ЗУ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , які регулюють порядок обчислення розміру пенсії саме за наявності умов відстрочення виходу на пенсію.

Колегія суддів, провівши аналіз норм чинного законодавства, в тому числі й у сфері пенсійних правовідносин, вважає, що поняття вихід на пенсію та право на оформлення пенсії в зв'язку з досягненням пенсійного віку є різними за своєю суттю та не можуть підміняти одне одного.

Окрім того, колегія суддів не погоджується з твердженнями місцевого суду про те, що п. 4.15. Колективного договору не передбачено умовою виплати п'яти посадових окладів звільнення з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, а зазначено лише умови про вихід на пенсію та наявність певного безперервного стажу особи на даному підприємстві, а саме 5 років, який у позивача є, оскільки судом безпідставно самостійно здійснено розширене тлумачення даного пункту колективного договору.

Так, в п. 4.15. Колективного договору (в редакції змін, внесених 07.04.2014 року) чітко зазначено: При виході на пенсію надати допомогу в розмірі 5 посадових окладів, при умові, що загальний безперервний стаж особи на даному підприємстві становить не менше 5 років .

Таким чином, відповідно до буквального тлумачення пункту 4.15. Колективного договору вбачається, що він не містить визначення умов виходу на пенсію, а лише вказує на умову за якою повинна здійснюватися виплата грошової допомоги (загальний безперервний трудовий стаж 5 років) при настанні обставини виходу на пенсію.

Провівши системний аналіз норм чинного законодавства в сукупності із встановленими у справі фактичними обставинами, колегія суддів вважає, що у відповідача не настав обов'язок здійснення виплати грошової допомоги на підставі п. 4.15. Колективного договору. Такий обов'язок у відповідача, а відтак і право на отримання такої допомоги у позивача настане при звільненні особи з посади за власним бажанням, а саме в зв'язку з неможливістю продовжувати роботу в зв'язку з виходом на пенсію (ст. 38 КЗпП України).

Тобто, право на отримання грошової допомоги згідно п. 4.15. Колективного договору залежить від об'єктивних умов - виходу на пенсію з подальшим припиненням трудових відносин.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про безпідставність задоволення позовних вимог, враховуючи, що трудові відносини з працівником не припинені та не припинялися, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, колегія суддів звертає увагу на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого в ч. 1 ст. 13 ЦПК України, згідно якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з пред'явлених до суду позовних вимог, ОСОБА_3 просила стягнути грошову допомогу в зв'язку з досягненням пенсійного віку . Такі ж позовні вимоги були предметом розгляду в суді першої інстанції, та як вбачається з абзацу першого резолютивної частини рішення саме такі позовні вимоги задоволені місцевим судом частково.

Однак, вирішуючи питання стягнення грошових коштів з відповідача на користь позивача, суд в абзаці другому резолютивної частини рішення зазначає про стягнення грошової допомоги в зв'язку з виходом на пенсію , хоча такі позовні вимоги позивачем не заявлялися.

Таким чином, визначивши в рішенні стягнення грошової допомоги в зв'язку з виходом на пенсію, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, що є неприпустимим.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано норми ЗУ Про пенсійне забезпечення , ЗУ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати , затвердженого постановою КМУ від 23.11.2011 року № 1191, згідно яких виплата грошової допомоги здійснюється саме органами Пенсійного фонду України, оскільки предметом спору в даній справі є необґрунтована, на думку позивача, невиплата грошової допомоги на підставі Колективного договору, а не з підстав недотримання органами Пенсійного фонду України вимог ЗУ Про загальнообов'язкове пенсійне страхування .

За таких підстав доводи апеляційної скарги в цій частині не підлягають задоволенню.

Рішення суду повинно ґрунтуватись на нормах закону, доказах, досліджених при розгляді справи та встановлених у справі фактичних обставинах, яким повинна бути надана відповідна правова оцінка. Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи та не ґрунтуються на нормах закону, що призвело до порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.

З'ясувавши фактичні обставини у справи, перевіривши їх наявними в справі доказами та провівши системний аналіз норм чинного законодавства, що регулює вирішення спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню, оскільки обов'язок виплатити грошову допомогу згідно п. 4.15 Колективного договору у відповідача не настав, внаслідок безперервного продовження трудових відносин між сторонами та відсутністю настання обставини виходу на пенсію позивача.

За таких обставин, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Здійснюючи розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п. 1, п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі; інваліди І та ІІ груп. Законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів.

З матеріалів справи вбачається, що предметом розгляду в суді першої інстанції були позовні вимоги про стягнення матеріальної допомоги в зв'язку з досягненням пенсійного віку. Вказана позовна вимога не може ототожнюватися з вимогою про стягнення заробітної плати. Позивач є інвалідом третьої групи (а.с.36).

Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 ЗУ Про судовий збір та фактичні обставини у справі, колегія суддів зазначає, що позивач при звернення до суду з позовною вимогою стягнення матеріальної допомоги в зв'язку з досягненням пенсійного віку не була звільнена від справи судового збору в розумінні норм чинного законодавства.

На зазначені норми ЗУ Про судовий збір , суд першої інстанції при вирішенні питання відкриття провадження у справі безпідставно не звернув уваги.

Відповідно до п.п.1 п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ Про судовий збір (в редакції чинній на момент подання позову - 30.10.2017 року) за подання до суду позовної вимоги майнового характеру фізичною особою підлягає сплаті судовий збір в розмірі 1 % ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Для обрахунку враховується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, в якому заява подається до суду ( ч. 1 ст. 4 ЗУ Про судовий збір ). Згідно ст. 7 ЗУ Про Державний бюджет України на 2017 рік з 1 січня встановлений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 1600 грн.

Таким чином, враховуючи остаточні позовні вимоги про стягнення матеріальної допомоги в зв'язку з досягненням пенсійного віку в розмірі 17355 грн. (а.с.99), судовий збір підлягав сплаті позивачем в мінімальному розмірі, встановленому п.п.1 п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ Про судовий збір , а саме в розмірі 640 грн. (1600х0,4=640).

Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог, судовий збір за подачу позовних вимог до суду підлягає стягненню на користь держави з позивача ОСОБА_3 в розмірі 640 грн.

Також, з позивача ОСОБА_3 підлягає стягненню сплачений відповідачем судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 960 грн. (а.с.130, відповідно до п.п.6 п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ Про судовий збір (в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги - 26.04.2018 року), так як колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення доводів апеляційної скарги, скасування рішення місцевого суду повністю та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної допомоги в зв'язку з досягненням пенсійного віку.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 374 ч.1 п. 2, 376 ч. 1 п. 3,4, 381 ч.1, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Миргородської районної державної лікарні ветеринарної медицини в особі начальника ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22 березня 2018 року - скасувати.

Ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, проживаючої за адресою: АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1, до Миргородської районної державної лікарні ветеринарної медицини, місцезнаходження: АДРЕСА_3, код ЄДРПОУ 00703463, третя особа - начальник Миргородської районної державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_2, службова адреса: АДРЕСА_3, про стягнення матеріальної допомоги в розмірі п'яти посадових окладів, в зв'язку з досягненням пенсійного віку - відмовити за безпідставністю.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 640 гривень (шістсот сорок гривень) за подачу позову до суду.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Миргородської районної державної лікарні ветеринарної медицини 960 грн. (дев'ятсот шістдесят гривень) в рахунок відшкодування понесених судових витрат по оплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 16 липня 2018 року.

Головуючий: (підпис) С.А. Гальонкін

Судді: (підпис) Л.М. Хіль

(підпис) П.С. Абрамов

Згідно з оригіналом:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області С.А. Гальонкін