Постанова

від 05.07.2018 по справі 910/23692/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2018 р. Справа№ 910/23692/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Власова Ю.Л.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання - Ковальчук Р.Ю.

за участю учасників справи:

позивача: не з'явився

відповідача: Єрмоленко О.О.

відповідача: Дервіш Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Фінексперт" та Приватного підприємства "Сіам-М"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018

у справі №910/23692/17 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Приватного підприємства "Сіам-М"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Фінексперт"

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Сіам-М" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Фінексперт" про визнання недійсним договору факторингу від 21.12.2016 №Ф-21-12/2016-2.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 у справі №910/23692/17 позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним договір факторингу №Ф-21-12/2016-2 від 21.12.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прайм Фінексперт" та Приватним підприємством "Сіам-М" в частині відступлення Приватним підприємством "Сіам-М" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Фінексперт" права грошової вимоги судових витрат згідно рішення від 31.03.2016 Господарського суду Черкаської області у справі №925/234/16 на суму 19 863,84 грн та судових витрат згідно ухвали від 12.10.2016 Господарського суду Київської області у справі №925/960/16 в розмірі 12 402 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Фінексперт" (01010, м.Київ, Хрестовий провулок, будинок 2, офіс 108, ЄДРПОУ 40071297) на користь Приватного підприємства "Сіам-М" (18016, Черкаська обл., місто Черкаси, вул.Толстого, будинок 22, квартира 70, ЄДРПОУ 34076659) судовий збір в сумі 800 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Прайм Фінексперт" подало апеляційну скаргу, в якій просило суд прийняти апеляційну скаргу ТОВ "Прайм Фінексперт" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 у справі №910/23692/17 до розгляду та відкрити апеляційне провадження. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 у справі №910/23692/17 частково в частині визнання недійсним договору факторингу №Ф-21-12/2016-2 від 21.12.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прайм Фінексперт" та Приватним підприємством "Сіам-М" в частині відступлення Приватним підприємством "Сіам-М" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Фінексперт" права грошової вимоги судових витрат згідно рішення від 31.03.2016 Господарського суду Черкаської області у справі №925/234/16 на суму 19 863,84 грн та судових витрат згідно ухвали від 12.10.2016 Господарського суду Київської області у справі №925/960/16 в розмірі 12 402,00 грн і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог ПП "Сіам-М" повністю. Також скаржник просив відновити ТОВ "Прайм Фінексперт" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 у справі №910/23692/17.

Апеляційну скаргу мотивовано неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам справи.

Також в апеляційній скарзі відповідач зазначив, що судом першої інстанції було неправомірно визнано недійсним договір факторингу від 21.12.2016 №Ф-21-12/2016-2, в частині відступлення Приватним підприємством "Сіам-М" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Фінексперт" права грошової вимоги судових витрат згідно рішення Господарського суду Черкаської області від 31.03.2016 у справі №925/234/16 на суму 19 863,84 грн та судових витрат згідно ухвали Господарського суду Київської області від 12.10.2016 у справі №925/960/16 в розмірі 12 402,00 грн, оскільки відступлення права вимоги, які передбачені судовим рішенням, не є підставою недійсності правочину відповідно до закону.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.05.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Фінексперт" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 у справі №910/23692/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Андрієнко В.В., судді Власов Ю.Л., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 у справі №910/23692/17 задоволено. Поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 у справі №910/23692/17. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 у справі №910/23692/17. Відкрито апеляційне провадження у справі №910/23692/17. Призначено справу до розгляду на 05.07.2018.

Також, не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне підприємство "Сіам-М" 04.06.2018 (згідно відмітки поштового штемпелю на конверті) подало апеляційну скаргу, в якій просило суд прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 у справі №910/23692/17 частково і ухвалити нове рішення в частині позовних вимог щодо визнання недійсним договору факторингу №Ф-21-12/2016-2 від 21.12.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прайм Фінексперт" та Приватним підприємством "Сіам-М" про відступлення Приватним підприємством "Сіам-М" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Фінексперт" права грошової вимоги у сумі 1 263 531 грн 68 коп., яким позовні вимоги в даній частині задовольнити. Також скаржник просив поновити Приватному підприємству "Сіам-М" строк для подання апеляційної скарги.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач зазначив, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, оскільки з додатку №1 до договору факторингу від 21.12.2016 №Ф-21-12/2016-2 вбачається, що загальна сума грошової вимоги, що відступається складає 1 283 395 грн 52 коп., із яких за основним зобов'язанням 1 263 531 грн 68 коп., а також 19 863 грн 84 коп. і 12 402 грн як судові витрати.

Також, із додатку №1 до договору факторингу від 21.12.2016 №Ф-21-12/2016-2 вбачається, що сума за основним зобов'язанням відсупається згідно рішення Господарського суду Черкаської області від 31.03.2016 у справі №925/234/16, оскільки додаток містить посилання на вказане рішення та ним не передбачено, що згідно судового рішення відступається лише сума судових витрат, а зазначена загальна сума, що відступається 1 283 395 грн 52 коп., що включає в себе і основний борг згідно того ж рішення суду, і судові витрати. Отже, сума основного боргу у розмірі 1 263 531 грн 68 коп. відсуплена на підставі рішення Господарського суду Черкаської області від 31.03.2016 у справі №925/234/16, а не на підставі договору поставки від 01.10.2013 №31.

Крім того, позивачем зазначено, що при укладенні оспорюваного договору уступки права вимоги сторони у справі, не замініючи кредитора у зобов'язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена. Також, з додатку №3 до договору факторингу від 21.12.2016 №Ф-21-12/2016-2 вбачається, що серед документації, що підтверджує відступлене право вимоги є оригінал рішення Господарського суду Черкаської області від 31.03.2016 у справі №925/234/16, копія наказу Господарського суду Черкаської області у справі №925/234/16 та оригінал постанови про відкриття виконавчого провадження, що підтверджує той факт, що сторони договору факторингу від 21.12.2016 №Ф-21-12/2016-2 при його укладенні замінювали стягувача за рішенням суду.

Згідно протоколу передачі апеляційної скарги раніше визначеному складу суду від 11.06.2018 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Сіам-М" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 у справі №910/23692/17 передано раніше визначеному автоматизованою системою складу суду, головуючому судді (судді-доповідачу) Андрієнку В.В., суддям Власову Ю.Л., Буравльову С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2018 клопотання Приватного підприємства "Сіам-М" про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 у справі №910/23692/17 задоволено. Поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 у справі №910/23692/17. Відкрито апеляційне провадження у справі №910/23692/17 за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Сіам-М". Об'єднано до спільного розгляду апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Фінексперт" та Приватного підприємства "Сіам-М" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 в одне апеляційне провадження. Призначено справу до розгляду на 05.07.2018.

В судове засідання, яке відбулось 05.07.2018 з'явились представники відповідача. Представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи належне повідомлення позивача про час та місце судового засідання, а також беручи до уваги те, що ухвалами суду про відкриття апеляційного провадження від 04.06.2018 та від 12.06.2018 явка сторін обов'язковою не визнавалась і учасників апеляційного провадження попереджено, що не з'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційних скарг по суті, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами та за відсутності представника позивача.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Частиною 7 вказаної статті передбачено, що закінчивши з'ясування обставин і перевірку їх доказами, суд апеляційної інстанції надає учасникам справи можливість виступити у судових дебатах у такій самій послідовності, в якій вони давали пояснення.

В судовому засіданні 05.07.2018 представник відповідача надав пояснення, в яких підтримав доводи наведені в апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Фінексперт" та просив її задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати частково та прийняти нове, яким в задоволенні позову ПП "Сіам-М" відмовити повністю. Щодо доводів наведених в апеляційній скарзі Приватного підприємства "Сіам-М" представник відповідача заперечував та просив залишити вказану скаргу без задоволення.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, надавши учасникам справи можливість виступити у судових дебатах, встановила наступне.

21.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прайм Фінексперт" (фактор, відповідач) та Приватним підприємством "Сіам-М" (клієнт, позивач) було укладено договір факторингу №Ф-21-12/2016-2 (далі - Договір), відповідно до п.1.1. якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в сумі 664 031,70 грн в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги за договором, передбаченим у додатку №1 до цього Договору до боржника Публічного акціонерного товариства "Ватутінський хлібокомбінат" загальним розміром 1 283 395,52 грн.

Згідно з п.1.2. Договору фактор підтверджує наявність у нього права за чинним в Україні законодавством укладати та виконувати цей Договір.

Відповідно до п.п.1.5., 1.6. Договору, строк та порядок відступлення права вимоги клієнтом фактору визначені у Додатку №2 до цього Договору. Фактор сплачує клієнтові кошти на рахунок, зазначений у Договорі, якщо інше не визначено Додатком №2.

У додатку №1 до Договору факторингу №Ф-21-12/2016-2 від 21.12.2016 визначено перелік вимог, які передаються за договором: вимога за основним зобов'язанням за договором поставки №31 від 01.10.2013 на суму 1283395,52 грн, судові витрати згідно рішення Господарського суду Черкаської області від 31.03.2016 у справі №925/234/16 в розмірі 19863,84 грн та судові витрати в розмірі 12402,00 грн згідно ухвали Господарського суду Київської області від 12.10.2016 у справі №925/960/16.

Додатком №2 до Договору №Ф-21-12/2016-2 від 21.12.2016 передбачено, що права вимоги, які визначені п.1.1. цього договору переходять до фактора з моменту підписання акту приймання-передачі права грошової вимоги. Передача документів від клієнта до фактора оформлюється актом приймання-передачі документів в день отримання клієнтом коштів в розмірі першого платежу згідно графіку, зазначеного в розділі ІІІ додатку до Договору.

У розділі ІІІ вказаного додатку контрагентами погоджено графік внесення фактором грошових коштів на рахунок клієнта.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін (п.6.1. Договору).

В обґрунтування заявлених вимог позивачем вказано про те, що договір факторингу від 21.12.2016 №Ф-21-12/2016-2 суперечить приписам чинного законодавства, оскільки за цим договором фактору передається не лише право вимоги за господарсько-правовим договором, а також право вимоги судових витрат згідно рішень судів. Водночас, позивачем наголошено, що вказаний правочин укладено під впливом тяжких для Приватного підприємства "Сіам-М" обставин. Позивач також зауважив, що правова природа факторингу передбачає оплатність послуг фактора, чого у спірному договорі не визначено. За таких обставин, позивач просив суд визнати недійсним договір факторингу від 21.12.2016 №Ф-21-12/2016-2.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог місцевий господарський суд виходив з наступного.

За змістом п.2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 №11 не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Враховуючи, що Приватним підприємством "Сіам-М" заявлено позов про визнання недійсним договору факторингу №Ф-21-12/2016-2 від 21.12.2016, керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, суд першої інстанції встановив, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору факторингу, скріплено договір підписами посадових осіб та печатками сторін, а отже, за висновками суду, спірний правочин було вчинено.

Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути: визнання правочину недійсним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Постановою пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 №9 визначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Враховуючи наведене, позивач, звертаючись до суду із даним позовом про визнання недійсним договору зобов'язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Згідно з ч. 1 ст. 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до п. 3.10 Постанови №11 від 29.05.2013 пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 Цивільного кодексу України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.

Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Статтею 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості.

Однак позивачем не було надано суду належних, достатніх та допустимих доказів укладання Приватним підприємством "Сіам-М" правочину під впливом тяжкої обставини, як то збитковість господарської діяльності у 2016 році та загроза позбавлення статусу платника податку на додану вартість. Крім того, позивачем не було доведено суду, що за інших обставин, останнім спірного правочину на вищевикладених умовах укладено б не було.

Беручи до уваги вищенаведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що посилання позивача на приписи ст. 233 Цивільного кодексу України в якості обґрунтування наявності підстав для визнання недійсним договору факторингу №Ф-21-12/2016-2 від 21.12.2016 є необґрунтованими.

Щодо тверджень позивача про непогодження контрагентами у спірному правочині розміру оплати послуг фактора, в якості обґрунтування недійсності договору факторингу, суд зазначає наступне.

Правовідносини стосовно фінансування під відступлення права грошової вимоги регулюються главою 73 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (ч. 1 ст. 1084 ЦК України).

Договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу. Аналогічну правову позицію наведено в постановах від 06.07.2015 та від 13.04.2016 Верховного Суду України у справах №6-301-цс15, №3-238гс16.

Однак, плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом України в постанові від 16.04.2016 у справі №3-238гс16.

Як зазначалося вище, відповідно до умов договору факторингу №Ф-21-12/2016-2 від 21.12.2016 фактор зобов'язується передати грошові кошти в сумі 664 031,70 грн в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги за договором, передбаченим у додатку №1 до Договору до боржника Публічного акціонерного товариства "Ватутінський хлібокомбінат" загальним розміром 1 283 395,52 грн.

Тобто, з наведеного вбачається, що фактично контрагентами було визначено розмір винагороди фактора у формі різниці між розміром права вимоги, що відступається фактору і грошовою сумою, яка передається фактором клієнту.

Отже, за висновком суду першої інстанції, посилання позивача на непогодження контрагентами у спірному правочині розміру винагороди фактора є безпідставними.

Крім того, як на підставу визнання договору факторингу недійсним позивач посилався на те, що за останнім фактору передається не лише право вимоги за господарсько-правовим договором, а також право вимоги судових витрат згідно рішень судів. Щодо вказаних тверджень Приватного підприємства "Сіам-М" суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Як встановлено судом першої інстанції, в провадженні Господарського суду Черкаської області перебувала справа №925/234/16 за позовом Приватного підприємства "Сіам-М" до Публічного акціонерного товариства "Ватутінський хлібокомбінат" про стягнення 1 324 256, 19 грн боргу за поставлений товар відповідно до договору поставки №31 від 01.10.2013.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 31.03.2016 у справі №925/234/16 позов Приватного підприємства "Сіам-М" задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Ватутінський хлібокомбінат" на користь Приватного підприємства "Сіам-М" 1 324 256 грн 19 коп. боргу, 19 863 грн 84 коп. витрат на сплату судового збору.

Судом першої інстанції було встановлено, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень судові рішення за наслідками перегляду вказаного вище судового акту в апеляційному чи касаційному порядку відсутні.

При цьому, відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах).

Отже, враховуючи вищенаведене, рішення Господарського суду Черкаської області від 31.03.2016 у справі №925/234/16 має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доказування не потребують.

У межах розгляду вказаної справи судом було встановлено, що Приватним підприємством "Сіам-М" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Ватутінський хлібокомбінат" (покупець) було укладено договір поставки №31 від 01.10.2013, за умовами якого постачальник зобов'язався постачати (систематично передавати у власність) покупцю продукцію, а покупець зобов'язався приймати товар та і вчасно його оплачувати постачальникові на умовах даного Договору.

За умовами пункту 2.1. договору кількість, асортимент і вартість товару в партіях визначаються сторонами у накладних на товар, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно пункту 4.3. договору датою поставки вважається дата одержання товару покупцем, вказана в накладній на партію товару.

Умовами пункту 6.1. договору визначено, що покупець повинен оплатити вартість одержаної партії товару в об'ємі поставки, вказаної в накладній, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 14 календарних днів з моменту одержання товару.

Судом було встановлено, що залишок неоплаченого покупцем товару за договором поставки №31 від 01.10.2013 складав 1324256,19 грн.

Враховуючи наведені обставини, вказаним рішенням суду було встановлено розмір заборгованості покупця (тобто, боргу, що виник внаслідок неналежного виконання господарського зобов'язання), а отже, і право Приватного підприємства "Сіам-М" на стягнення суми в розмірі 1324256,19 грн.

Одночасно, вказаним рішенням суду в порядку розподілення судових витрат присуджено до стягнення з відповідача суму судового збору в розмірі 19 863,84 грн.

Крім того, зі змісту додатку №1 до оспорюваного договору факторингу №Ф-21-12/2016-2 від 21.12.2016 вбачається, що до права грошової вимоги, яке відступається клієнтом фактору також віднесено 12402,00 грн судових витрат згідно ухвали Господарського суду Київської області від 12.10.2016 у справі №925/960/16 за спільно заявою Приватного підприємства "Сіам-М" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаси-Егс-Трейд" про порушення справи про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Ватутінський хлібокомбінат".

Відповідно до п.14 резолютивної частини ухвали Господарського суду Київської області від 12.10.2016 у справі №925/960/16 покладено судові витрати - судовий збір, сплачений ПП "Сіам-М" у сумі 12402,00 грн за подання заяви про порушення провадження у справі про банкрутство боржника на ПАТ "Ватутінський хлібокомбінат".

Суд зазначає, що інститут фінансування під відступлення права вимоги (факторинг) є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.

Таким чином, при укладенні оспорюваного договору факторингу, відступаючи право вимоги сплати судових витрат, контрагентами фактично вчинено дії щодо заміни стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди суперечить чинному законодавству України. Правову позицію стосовно того, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена визначена у постанові №3-56гс14 від 19.08.2014 Верховного Суду України та Інформаційному листі №01-06/131/16 від 21.06.2016 Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням господарськими судами Закону України "Про виконавче провадження".

Отже, за висновками суду, договір факторингу №Ф-21-12/2016-2 від 21.12.2016 в частині відступлення Приватним підприємством "Сіам-М" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Фінексперт" права грошової вимоги судових витрат згідно рішення Господарського суду Черкаської області від 31.03.2016 у справі №925/234/16 на суму 19 863,84 грн та судових витрат згідно ухвали Господарського суду Київської області від 12.10.2016 у справі №925/960/16 в розмірі 12 402,00 грн суперечить приписам чинного законодавства, а отже, в цій частині підлягає визнанню недійсним.

При цьому, судом прийнято до уваги, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст.217 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом статті 217 Цивільного кодексу України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання. Якщо недійсна частина правочину виконана будь-якою із сторін, господарський суд визначає наслідки такої недійсності залежно від підстави, з якої вона визнана недійсною (п.2.11. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Доводи відповідача стосовно відсутності порушеного права позивача внаслідок укладання спірного правочину судом до уваги не приймаються. При цьому, суд зазначає наступне.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Суд дійшов висновку, що передання права грошової вимоги за оспорюваним правочином дійсно порушує права позивача, як стягувача судових витрат у відповідності до судових рішень у справах №925/960/16 та №925/234/16.

Відповідно до ч. 5 ст.236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно зі статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі вищенаведеного та з урахуванням встановлених обставин справи, оцінивши всі надані докази, документи та пояснення в їх сукупності, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Приватного підприємство "Сіам-М" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Фінексперт", а саме визнання договору факторингу №Ф-21-12/2016-2 від 21.12.2016 недійсним в частині відступлення Приватним підприємством "Сіам-М" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Фінексперт" права грошової вимоги судових витрат згідно рішення Господарського суду Черкаської області від 31.03.2016 у справі №925/234/16 на суму 19 863,84 грн та судових витрат згідно ухвали Господарського суду Київської області від 12.10.2016 у справі №925/960/16 в розмірі 12 402,00 грн.

Сукупність вищезазначеного дає підстави дійти висновку про дотримання місцевим господарським судом вимог ст.ст. 86, 236 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, розгляду всіх обставин справи, підтверджених наявними у справі доказами, які мали бути досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи в їх сукупності, керуючись законом та нормами матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та зазначає, що обставини, на які посилаються скаржники, в розумінні статті 86 ГПК України, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 у справі №910/23692/17, тому апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене, рішення Господарського суду Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 у справі №910/23692/17 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін .

Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянтів.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Фінексперт" та Приватного підприємства "Сіам-М" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 у справі №910/23692/17 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 у справі №910/23692/17.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/23692/17.

Повний текст постанови складено та підписано 17.07.2018.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді Ю.Л. Власов

С.І. Буравльов