Постанова

від 11.07.2018 по справі 313/558/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №313/558/17 Головуючий у 1 інстанції Кравцов С.О.

Провадження № 22-ц/778/1680/18 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.

Полякова О.З.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 24 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_6 про стягнення безпідставно збережених грошових коштів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суд з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_6 про стягнення безпідставно збережених грошових коштів.

В позові зазначала, що25 березня 2005 року нею була видана довіреність на ім'я ОСОБА_4 та ОСОБА_5 терміном на десять років, тобто дійсною до 25 березня 2015 року.

Своєю нотаріально завіреною довіреністю вона уповноважила відповідачів розпоряджатися (здати в оренду, отримувати натуроплату, обміняти, продати за ціну та на умовах на свій розсуд) земельною ділянкою розміром 10,6798, та що знаходяться на території Білоріцької сільської ради Веселівського районуЗапорізької області, належною їй на праві власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого Веселівською районною державною адміністрацією Запорізької області 09.07.2004 р. на підставі її розпорядження від 11.02.2003 р. № 39.

Для цього позивачем було надано їм право представляти її інтереси з усіма необхідними повноваженнями у: відповідних установах, організаціях, підприємствах, незалежно від форм власності та підпорядкування, а також уповноважених органах, органах місцевого самоврядування тощо, подавати від імені позивача необхідні у кожному конкретному випадку документи, включаючи заяви, одержувати документи, підписувати цивільно-правові документи, втому числі договори відчуження, одержувати належні їй за результатами укладених правочинів грошові суми, а також вчиняти всі інші юридично значимі дії, пов'язані з виконанням цієї довіреності.

Відповідно до довіреності, діючи як уповноважена позивачем особа, ОСОБА_4 02 жовтня 2014 року уклав з ОСОБА_6, договір оренди землі без № на належну позивачеві на праві власності на підставі державного акта земельну ділянку серії НОМЕР_1 площею 10,6798 га ріллі кадастровий номер НОМЕР_2 терміном на 50 років, тобто до 02.10.2064 року. Згідно з п. 9 та п. 11 Договору орендна плата повинна сплачуватися в грошовій формі готівкою в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 8 089,50 грн. в рік, яка повинна бути внесена до 31.12. кожного року або може бути виплачена одноразово у повному обсязі, за весь термін дії договору оренди.

У зв'язку з тим, що вона жодного разу ні від орендаря земельної ділянки ні від своїх представників, не отримувала належну їй за Договором орендну плату, 15.07.2016 р. змушена була звернутися до Веселівського районного суду про примусове стягнення з Орендаря ОСОБА_6 належної їй орендної плати за 2015 рік. В судовому засіданні при розгляді справи було встановлено, що ОСОБА_6 сплатила за умовами договору від 02.10.2014 р. орендну плату за 2015 рік наперед в сумі 8 089,50 грн., які отримав ОСОБА_4 04.03.2015 р. на підставі виданої позивачем довіреності, строк дії якої до 25.03.2015 р., Веселівським районним судом 21.03.2017 р. прийнято рішення про відмову їй в задоволенні позову до ОСОБА_6

Вважає що зазначені дії відповідачів порушують її права та інтереси щодо своєчасного отримання та розпорядження належної їй орендної плати за Договором оренди від 02.10.2014 р. та своєчасно сплачувати за це податок. Крім того, вона не може зазначити в податковій декларації про свої доходи та сплачувати відповідний податок до бюджету, адже земельна ділянка знаходиться у неї у власності, а реального доходу від цього не отримує.

Розмір орендної плати за Договором оренди землі за кожний рік становить 8 089 грн. 50 коп., тобто за 10 років відповідачами отримано від ОСОБА_6 належних їй що найменше 80 895 грн.

Просила суд, стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно на користь ОСОБА_3 80 895 грн. як безпідставно збережених ними грошових коштів, одержаних від імені ОСОБА_3 за десять років користування її земельною ділянкою. Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно на користь ОСОБА_3 35 626,30 грн. процентів за користування безпідставно збереженими грошовими коштами. Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір. Стягнути з відповідачів солідарно понесені позивачем витрати на правову допомогу в сумі 11346 грн.

Рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 24 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Стягнути з відповідачів понесені судові витрати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд помилково при ухваленні рішення надав правову оцінку набуттю відповідачами грошових коштів, хоча питання щодо законності саме отримання ними орендної плати в позовній заяві нею не порушувалося. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що відповідачі діють правомірно, зберігаючи спірні кошти у себе, посилаючись на нотаріально посвідчену довіреність та договір оренди.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надали суду свої відзиви на апеляційну скаргу, в яких зазначено, що в апеляційній скарзі апелянт посилається на неповноту розгляду справи судом по суті та неприйняття судом до уваги доказів отримання відповідачами орендної плати за 10 років, проте матеріали справи взагалі не містять будь-яких належних та допустимих доказів крім рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 21 березня 2017 року , з мотивувальної частини якої вбачається, що судом встановлено лише отримання ОСОБА_4 орендної плати за 2015 рік. Просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того зазначені правовідносини сторін по справі регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.

Відповідно до ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Згідно з правилами ст. 1006 ЦК України повірений зобов'язаний: повідомити довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.

За змістом зазначеної норми саме на повіреного покладено обов'язок передати довірителеві все одержане за виконаним дорученням при чому негайно.

Нотаріально посвідчена довіреність на розпорядження спірним майном та чинний договір оренди землі є достатньою та належною правовою підставою набуття майна.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки доказів визнання укладеного правочинну недійсним або його розірвання не надано, то посилань позивача на те, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України є безпідставним.

Колегія суддів встановила, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 24 січня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 17 липня 2018 року.

Головуючий:

Судді: