КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" червня 2018 р. м. Київ Справа№ 911/893/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Гончарова С.А.
при секретарі судового засідання Григораш Н.М.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 20.06.2018
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 12.12.2017 (повний текст підписано 26.02.2018)
у справі № 911/893/17 (суддя Подоляк Ю.В.)
за позовом Керівника Бориспільської місцевої прокуратури
до Бориспільської районної державної адміністрації (відповідач 1)
Фермерського господарства "Плоске" (відповідач 2)
про визнання недійсними розпоряджень, договору купівлі-продажу земельної ділянки та державних актів на право власності на земельні ділянки
В судовому засіданні 20.06.2018 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
ВСТАНОВИВ:
У березні 2017 Керівник Бориспільської місцевої прокуратури (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Бориспільської районної державної адміністрації (далі - перший відповідач) та Фермерського господарства "Плоске" (далі - другий відповідач) про:
- визнання недійсними розпоряджень Бориспільської районної державної адміністрації "Про продаж земельної ділянки фермерському господарству "Плоске" від 26.08.2003 № 541, "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо зміни використання земельних ділянок ФГ "Плоске" на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області" від 04.08.2008 № 5184, № 5185;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.09.2003, укладеного між Бориспільською районною державною адміністрацією та селянським (фермерським) господарством "Плоске";
- визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку:
- серії КВ № 105700 від 07.09.2003 на право власності ФГ "Плоске" на земельну ділянку із кадастровим номером 3220882600:04:003:0002 загальною площею 100,00 га з цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства, розташовану в адміністративних межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району;
- серії ЯЖ № 677817 від 05.08.2008 на право власності ФГ "Плоске" на земельну ділянку із кадастровим номером 3220882600:04:003:0084 загальною площею 2,4026 га з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташовану в адміністративних межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району;
- серії ЯЖ № 677818 від 05.08.2008 на право власності ФГ "Плоске" на земельну ділянку із кадастровим номером 3220882600:04:003:0083 загальною площею 9,9900 га з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташовану в адміністративних межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району;
- серії ЯЖ № 677819 від 05.08.2008 на право власності ФГ "Плоске" на земельну ділянку із кадастровим номером 3220882600:04:003:0082 загальною площею 9,9900 га з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташовану в адміністративних межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району;
- серії ЯЖ № 677814 від 05.08.2008 на право власності ФГ "Плоске" на земельну ділянку із кадастровим номером 3220882600:04:003:0080 загальною площею 9,9900 га з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташовану в адміністративних межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району;
- серії ЯЖ № 677815 від 05.08.2008 на право власності ФГ "Плоске" на земельну ділянку із кадастровим номером 3220882600:04:003:0079 загальною площею 9,9901 га з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташовану в адміністративних межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району;
- серії ЯЖ № 677816 від 05.08.2008 на право власності ФГ "Плоске" на земельну ділянку із кадастровим номером 3220882600:04:003:0081 загальною площею 9,9899 га з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташовану в адміністративних межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району;
- серії ЯЖ № 801836 від 25.03.2009 на право власності ФГ "Плоске" на земельну ділянку із кадастровим номером 3220882600:04:003:0002 загальною площею 46,2474 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, розташовану в адміністративних межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району.
В обґрунтування заявленого позову прокурор посилається на те, що Бориспільська районна державна адміністрація, приймаючи оскаржуване розпорядження "Про продаж земельної ділянки фермерському господарству "Плоске" від 26.08.2003 № 541 та укладаючи на підставі вказаного розпорядження спірний договір, за яким продала, а Фермерське господарство "Плоске" купило земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 100,00 га, з яких 97,2 га сіножатей та 2,8 га під водою для ведення селянського фермерського господарства, діяла поза межами власних повноважень та не у спосіб визначений законом, оскільки не будучи розпорядником земель водного фонду продала без належних на те повноважень ФГ "Плоске" землі водного фонду площею 50,02 га, які входять до складу відчуженої земельної ділянки. Також прокурор зазначає, що продаж земельної ділянки в порушення вимог земельного законодавства відбувся не на конкурсних засадах - без проведення конкурсу або аукціону, що на переконання прокурора було обов'язковим. В подальшому Бориспільською районною державною адміністрацією спірними розпорядженнями "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо зміни використання земельних ділянок ФГ "Плоске" на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області" від 04.08.2008 № 5184, № 5185 здійснено поділ зазначеної земельної ділянки та змінено цільове призначення її частини з ведення селянського (фермерського) господарства на ведення індивідуального садівництва без дотримання порядку зміни цільового призначення земель, позаяк, на переконання прокурора, така зміна здійснюється відповідно до проекту відведення земельної ділянки, який затверджується уповноваженим органом, що не було здійснено, а лише затверджено зазначеними спірними розпорядженнями технічну документацію із землеустрою щодо зміни використання земельних ділянок. З огляду на вказані обставини, прокурор стверджує, що спірні розпорядження, договір купівлі-продажу земельної ділянки, державні акти на право власності на земельну ділянку порушують інтереси держави як власника землі, в особі Київської обласної державної адміністрації як розпорядника земельних ділянок водного фонду, оскільки з державної власності протиправно вибули земельні ділянки водного фонду та зазначає, що даний позов спрямовано на задоволення суспільної потреби у відновленні законності та справедливості при вирішенні суспільно значимого питання про передачу земель водного фонду державної власності у власність приватній структурі.
Заперечуючи проти позову, Фермерське господарство "Плоске", у відзиві на позов та поясненнях зазначає, що позов прокурора є безпідставним, не ґрунтується на законодавстві, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, а тому не підлягає задоволенню.
Другий відповідач зазначає, що законодавство чинне на час винесення спірного розпорядження від 26.08.2003 № 541 та укладання між відповідачами спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.09.2003, а саме ст.ст. 58, 59, 84 Земельного кодексу України та ч.ч. 7, 8 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", дозволяло у складі земель фермерського господарства передавати у приватну власність до 3 га замкнених природних водойм, а тому продаж ФГ "Плоске" 2,8 га озер у складі спірної земельної ділянки площею 100,00 га був законним.
Рішенням Господарського суду Київської області від 12.12.2017 у справі №911/893/17 у задоволенні позову відмовлено.
Стягнуто з прокуратури Київської області на користь Фермерського господарства "Плоске" 53000,00 грн. витрат зі сплати вартості за проведення судової експертизи.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, прокурор звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.
Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального (ст.ст. 33-36, 43 ГПК України в редакції до 15.12.2017) права.
Апелянт вказує, що надаючи оцінку доводам прокурора щодо площі водних об'єктів та земель водного фонду на спірних земельних ділянках станом на 2003 рік, інформації КДП Київгеоінформатика від 25.01.2017, суд обмежився посилання на висновок інженера - геодезиста ОСОБА_3 від 23.06.2017, згідно якого схеми накладення земель водного фонду на спірні земельні ділянки, надані КДП Київгеоінформатика , виготовленні з порушенням вимог нормативних документів, межі ділянок зміщені, за схемами так, що неможливо визначити площі.
Апелянт зазначає, що при наданні оцінки посиланню прокурора на правову позицію Верховного Суду України у справі №3-157гс14, судом не враховано суть правового висновку, яка зводиться до того, що ст. 7 Закону України Про фермерське господарство регулює порядок отримання земельних ділянок громадянами для створення фермерського господарства. Відхиляючи доводи прокурора та Верховного Суду України у вказаній справі судом зазначено, що положення ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України судом вищої інстанції застосовувались в редакції, відмінній від тієї, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин. На думку апелянта, судом першої інстанції безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення ст. 127 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент відчуження спірних земель, які передбачали, що продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі.
На переконання апелянта, доводи суду щодо законності зміни цільового призначення спірних земель з ведення фермерського господарства на введення садівництва свідчать, що судом неправильно застосовано до спірних правовідносин положення ст.ст. 19, 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
На думку апелянта, висновок суду щодо порушення вимог ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру в частині неналежного обґрунтування наявності підстав для участі прокурора у якості самостійного позивача у даній справі зводяться до того, що Держгеокадастр України є юридичною особою публічного права, та в силу вимог ст. 80 ЦК України, наказу Держгеокадастру України № 163 від 09.06.2016 має можливість звертатись до суду у разі порушення його цивільних прав.
Апелянт вказує, що судом не враховано, що в силу положень ст.ст. 6, 10 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель вказаний орган державного контролю має право самостійно бути позивачем лише за позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування за якими закінчився.
Апелянт також зазначає, що доводи суду щодо неможливості втручання у права ФГ Плоське на спірні землі з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є безпідставними з огляду на те, що ст.1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном лише особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуто у власність.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача 2 зазначає, що апелянт намагається довести помилкове твердження позовної заяви про те, що спірна земельна площею 100,00 га на момент її продажу ФГ Плоське за договором від 02.09.2003 включала 50,02 га земель водного фонду, з яких 4,8277 га були замкнені природні водойми (озера), замість дозволених Земельним кодексом не більше 3,0 га, а решта були прибережні захисні смуги цих озер які, начебто, взагалі не могли бути передані у приватну власність фермерському господарству. Апелянт безпідставно стверджує, що суд визнав недоведеними вказані твердження позивача виключно на підставі експертного висновку інженера - геодезиста ОСОБА_3, а не на підставі сукупності доказів у справі, оскільки це не відповідає дійсності.
На думку відповідача 2, прокурором обрано не належний спосіб захисту порушених прав в частині позову, обґрунтованого зміною виду використання 6 земельних ділянок у 2008 році та не дотримано обмежень на представництво в судах, встановлених ч.ч. 3, 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру .
Зазначає, що господарський суд обґрунтовано поставився критично до посилання апелянта на лист КДП Київгеоінформатика №01-01/35 від 25.01.2017.
Вказує, що в апеляційній скарзі прокурор не оскаржує встановлену судовим експертом загальну площу прибережних захисних смуг 5,632 га, яка майже у 8 разів менше, ніж стверджується у позовній заяві.
Акцентує увагу, що продаж земель сільськогосподарського призначення на конкурентних засадах у 2003 році не був передбачений законодавством взагалі, а для фермерських господарств - й поготів.
Також зазначає про безпідставність посилань прокурора на постанови Верховного Суду України від 04.11.2014 у справі №3-157гс14 та від 05.03.2013 у справі №21-417а12 та заперечення висновку господарського суду про те, що зміна у 2008 році виду використання частини спірної земельної ділянки з ведення фермерського господарства на ведення садівництва, без зміни цільового призначення (категорії) цих земель, як земель сільськогосподарського призначення не суперечило вимогам чинного та той час законодавства.
Заперечує проти твердження прокурора, що ФГ Плоське не є добросовісним набувачем права власності на земельну ділянку площею 100,00 га в контексті застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Посилається на чисельну практику Європейського суду з прав людини.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу прокурора 20.03.2018 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Шаптала Є.Ю., Тищенко А.І.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 26.03.2018, у зв'язку з перебуванням судді Тищенко А.І. у відпустці для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2018 апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 12.12.2017 у справі №911/893/17 залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги.
16.04.2018 до Київського апеляційного господарського суду від скаржника надійшов лист з оригіналом платіжного доручення від 10.04.2018 №755 на підтвердження сплати судового збору у розмірі 17 604,00 грн. на виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2018.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 12.12.2017 у справі № 911/893/17, розгляд справи призначено на 23.05.2018, встановлено відповідачу 1, 2 строк для подання відзивів на апеляційну скаргу протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2018 у справі №911/893/17 клопотання представника відповідача 2 про відкладення розгляду справи задоволено, відкладено розгляд справи на 20.06.2018.
Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції 20.06.2018 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.
Представник відповідача 2 в судовому засіданні апеляційної інстанції 20.06.2018 заперечував проти доводів прокурора, викладених в апеляційній скарзі з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Представник відповідача 1 в судове засідання апеляційної інстанції 20.06.2018 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини його неявки суду невідомі.
Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвал в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази , а саме повідомлення про вручення поштових відправлень (т 4, а.с. 8-9).
Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка зазначеного представника обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача 1 за наявними у справі матеріалами.
Пунктом 9 ч.1 Перехідних положень ГПК України, що набрав чинності 15.12.2017, роз'яснено, що справи у суді апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справ та встановлено судом першої інстанції, у вересні 2002 року конкурсна комісія Бориспільського району по створенню селянських (фермерських) господарств за результатами розгляду заяви ОСОБА_4 про надання їй земельної ділянки для організації селянського (фермерського) господарства рекомендувала голові Бориспільської райдержадміністрації надати дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки площею 100,00 га для організації селянського (фермерського) господарства за рахунок земель державної власності в адмінмежах Гнідинської сільської ради.
Бориспільська районна державна адміністрація розглянувши звернення ОСОБА_4 про надання дозволу на виготовлення технічної документації по складанню проекту відведення земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства з врахуванням зазначеної рекомендації конкурсної комісії Бориспільського району по створенню селянських (фермерських) господарств надала ОСОБА_4 дозвіл від 25.09.2002 вих. № С-2073 на виготовлення технічної документації по складанню проекту відведення земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства площею 100,00 га на умовах дострокової оренди строком на 49 років, в адміністративних межах Гнідинської сільської ради за рахунок земель державної власності.
Розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації від 04.11.2002 № 694 "Про надання гр. ОСОБА_4 земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства в адмінмежах Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області" затверджено технічну документацію по складанню проекту відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_4 за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Гнідинської сільської ради. Також вказаним розпорядженням припинено право користування земельною ділянкою ВАТ племзавод Бортничі на площі 28,2 га із них сіножатей - 13,4 га, чагарників - 8,0 га, пасовищ - 4,2 га, боліт - 2,4 га, шляхів - 0,2 га та надано гр. ОСОБА_4 земельну ділянку для створення селянського (фермерського) господарства площею 100,00 га, в довгострокову оренду строком на 49 років.
На підставі вказаного розпорядження Бориспільська районна державна адміністрація Київської області та ОСОБА_4, уклали договір від 22.11.2002 ВАВ № 928691 (далі - договір оренди), відповідно до умов якого Бориспільська районна державна адміністрація - орендодавець надає, а ОСОБА_4 - орендар приймає в строкове, платне володіння і користування з метою створення та подальшого ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку загальною площею 100,00 га, яка знаходиться в адмінмежах Гнідинської сільської ради, Бориспільського району, Київської області за межами с. Гнідин, Бориспільського району, Київської області.
Після укладення договору оренди, Селянське (фермерське) господарство "Плоске" 24.12.2002 зареєстровано шляхом включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України як юридичну особу, керівником якої є ОСОБА_4, що підтверджується довідкою про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 24.12.2002 № 5022 та свідоцтвом про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи від 24.12.2002, виданим Бориспільською районною державною адміністрацією Київської області, копії яких залучено до матеріалів справи.
Отже, вслід за формуванням, відведенням зазначеної земельної ділянки в натурі (на місцевості), укладанням договору на тимчасове користування землею на умовах оренди та державної реєстрації Фермерського господарства "Плоске", воно набуло статусу юридичної особи та в силу положень ст. 26 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на час державної реєстрації другого відповідача, набуло цивільної правоздатності та вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.
Звертаючись з даним позовом, прокурор зазначає, що під час опрацювання отриманих ним відомостей встановлено підстави для представництва інтересів держави та виявлені порушення вимог земельного законодавства під час виділення земельної ділянки для сільськогосподарських потреб, частина якої відноситься до земель водного фонду, в адміністративних межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області і враховуючи відсутність єдиного органу до компетенції якого відноситься розпорядження зазначеними землями, прокурор звернувся до суду з даною позовною заявою в інтересах держави, як позивач.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевим господарським судом встановлено, що Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, приймаючи оскаржуване розпорядження "Про продаж земельної ділянки фермерському господарству "Плоске" від 26.08.2003 № 541 та укладаючи на підставі вказаного розпорядження спірний договір, за яким продала, а Фермерське господарство "Плоске" купило земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 100,00 га, з яких 97,2 га сіножатей та 2,8 га під водою для ведення селянського фермерського господарства діяла в межах власних повноважень, а вимоги прокурора щодо визнання недійсними розпоряджень Бориспільської районної державної адміністрації "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо зміни використання земельних ділянок ФГ "Плоске" на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області" від 04.08.2008 № 5184, № 5185 та спірних державних актів серії КВ № 105700 від 07.09.2003, серії ЯЖ № 677817 від 05.08.2008, серії ЯЖ № 677818 від 05.08.2008, серії ЯЖ № 677819 від 05.08.2008, серії ЯЖ № 677814 від 05.08.2008, серії ЯЖ № 677815 від 05.08.2008, серії ЯЖ № 677816 від 05.08.2008, серії ЯЖ № 801836 від 25.03.2009, які видані на підставі зазначених розпоряджень і їх скасування є безпідставними.
Крім того судом встановлено, що прокурор не надав суду належних доказів в обґрунтування своїх тверджень щодо вступу його у справу в якості позивача, що суперечить ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час винесення розпорядження від 04.11.2002 № 694 та укладання договору оренди) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції, чинній на час винесення розпорядження від 04.11.2002 № 694 та укладання договору оренди) земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди. За плату передаються у приватну власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку.
Для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватися у приватну власність або надаватися у користування земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50,00 га ріллі і 100,00 га усіх земель, у місцевостях з трудонедостатніми населеними пунктами, визначеними Кабінетом Міністрів України, - 100,00 га ріллі (ст. 6 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції, чинній на час винесення розпорядження від 04.11.2002 № 694 та укладання договору оренди).
Частиною 3 ст. 4 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції, чинній на час винесення розпорядження від 04.11.2002 № 694 та укладання договору оренди) встановлено, що земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом з розташованими на ньому водними джерелами та лісовими угіддями, по можливості наближеними до існуючих доріг, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури. Землі лісового і водного фондів, що входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, не можуть передаватися у приватну власність господарств, за винятком невеликих (до 5,00 гектарів) ділянок лісів і невеликих (до 3,00 гектарів) ділянок водойм і боліт.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції, чинній на час винесення розпорядження від 04.11.2002 № 694 та укладання договору оренди) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.
Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.
Після укладення договору оренди, Селянське (фермерське) господарство "Плоске" 24.12.2002 зареєстровано шляхом включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України як юридичну особу, керівником якої є ОСОБА_4, що підтверджується довідкою про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 24.12.2002 № 5022 та свідоцтвом про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи від 24.12.2002, виданим Бориспільською районною державною адміністрацією Київської області, копії яких залучено до матеріалів справи.
Отже, вслід за формуванням, відведенням зазначеної земельної ділянки в натурі (на місцевості), укладанням договору на тимчасове користування землею на умовах оренди та державної реєстрації Фермерського господарства "Плоске", воно набуло статусу юридичної особи та в силу положень ст. 26 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на час державної реєстрації другого відповідача, набуло цивільної правоздатності та вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.
Спірним розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації від 26.08.2003 № 541 "Про продаж земельної ділянки фермерському господарству "Плоске" вирішено продати фермерському господарству "Плоске" у власність за плату земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства в адміністративних межах Гнідинської сільської ради загальною площею 100,00 га, в тому числі: 97,2 га сіножатей, 2,8 га під водою.
На підставі вказаного розпорядження Бориспільська районна державна адміністрація та фермерське господарство "Плоске" уклало спірний договір від 02.09.2003 ВАМ № 990790, відповідно до умов якого Бориспільська районна державна адміністрація продала, а фермерське господарство "Плоске" купило земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 100,00 (сто цілих) гектара, в тому числі: 97,2 га сіножатей та 2,8 га під водою для ведення селянського фермерського господарства, що розташована в адмінмежах Гнідинської сільської ради, Бориспільського району, Київської області за межами населеного пункту.
На підставі вказаного договору Фермерському господарству "Плоске" видано державний акт серії КВ № 105700 на право власності на земельну ділянку площею 100,00 га, розташовану - Київська область, Бориспільський район, Гнідинська сільська рада, цільове призначення якої - ведення селянського (фермерського) господарства за кадастровим номером 3220882600:04:003:0002. Зазначений акт на землю 07.09.2003 зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 16.
У 2008 році Фермерському господарству "Плоске" на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 08.11.2007 № 4108 та спірного договору купівлі - продажу земельної ділянки від 02.09.2003 ВАМ № 990790 видано державний акт серії ЯЖ № 405881 на право власності на земельну ділянку площею 98,600 га, розташовану - Бориспільський район, Гнідинська сільська рада, цільове призначення якої - ведення фермерського господарства за кадастровим номером 3220882600:04:003:0002. Зазначений акт на землю 16.05.2008 зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020832300059.
Оскаржуваним розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації від 04.08.2008 № 5184 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо зміни використання земельних ділянок ФГ "Плоске" на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо зміни використання земельних ділянок селянського (фермерського) господарства "Плоске" на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області. Змінено цільове використання частини земельної ділянки площею 22,3826 га на території Гнідинської сільської ради, яка знаходиться у власності селянського (фермерського) господарства "Плоске" на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку (серії ЯЖ № 405881 загальною площею 98,600 га) з ведення фермерського господарства на ведення садівництва. Зазначені земельні ділянки залишено в категорії земель сільськогосподарського призначення.
Спірним розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації від 04.08.2008 № 5185 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо зміни використання земельних ділянок ФГ "Плоске" на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо зміни використання земельних ділянок селянського (фермерського) господарства "Плоске" на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області. Змінено цільове використання частини земельної ділянки площею 29,97 га на території Гнідинської сільської ради, яка знаходиться у власності селянського (фермерського) господарства "Плоске" на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку (серії ЯЖ № 405881 загальною площею 98,600 га) з ведення фермерського господарства на ведення садівництва. Зазначені земельні ділянки залишено в категорії земель сільськогосподарського призначення.
На підставі розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації від 04.08.2008 № 5184 Фермерському господарству "Плоске" видано три оскаржуваних державних акта:
- серії ЯЖ № 677817 на право власності на земельну ділянку площею 2,4026 га, розташовану - Гнідинська сільська рада, цільове призначення якої - ведення індивідуального садівництва за кадастровим номером 3220882600:04:003:0084. Зазначений акт на землю 05.08.2008 зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №020832300100;
- серії ЯЖ № 677818 на право власності на земельну ділянку площею 9,9900 га, розташовану - Гнідинська сільська рада, цільове призначення якої - ведення індивідуального садівництва за кадастровим номером 3220882600:04:003:0083. Зазначений акт на землю 05.08.2008 зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №020832300099;
- серії ЯЖ № 677819 на право власності на земельну ділянку площею 9,9900 га, розташовану - Гнідинська сільська рада, цільове призначення якої - ведення індивідуального садівництва за кадастровим номером 3220882600:04:003:0082. Зазначений акт на землю 05.08.2008 зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №020832300091.
На підставі розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації від 04.08.2008 № 5185 Фермерському господарству "Плоске" видано три спірних державних акта:
- серії ЯЖ № 677814 на право власності на земельну ділянку площею 9,9900 га, розташовану - Гнідинська сільська рада, цільове призначення якої - ведення індивідуального садівництва за кадастровим номером 3220882600:04:003:0080. Зазначений акт на землю 05.08.2008 зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №020832300097;
- серії ЯЖ № 677815 на право власності на земельну ділянку площею 9,9901 га, розташовану - Гнідинська сільська рада, цільове призначення якої - ведення індивідуального садівництва за кадастровим номером 3220882600:04:003:0079. Зазначений акт на землю 05.08.2008 зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №020832300096;
- серії ЯЖ № 677816 на право власності на земельну ділянку площею 9,9899 га, розташовану - Гнідинська сільська рада, цільове призначення якої - ведення індивідуального садівництва за кадастровим номером 3220882600:04:003:0081. Зазначений акт на землю 05.08.2008 зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №020832300095.
На підставі договорів купівлі - продажу земельної ділянки від 08.11.2007 № 4108, від 02.09.2003 ВАМ № 990790 Фермерському господарству "Плоске" видано державний акт серії ЯЖ № 801836 на право власності на земельну ділянку площею 46,2474 га, розташовану - Київська область, Бориспільський район, Гнідинська сільська рада, цільове призначення якої - для ведення фермерського господарства за кадастровим номером 3220882600:04:003:0002.
Відповідно до п. а ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час винесення спірного розпорядження від 26.08.2003 № 541 та укладання між відповідачами спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.09.2003) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 127 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час винесення спірного розпорядження від 26.08.2003 № 541 та укладання між відповідачами спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.09.2003) органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до цього Кодексу. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.
Відповідно до ч. 12 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час винесення спірного розпорядження від 26.08.2003 № 541 та укладання між відповідачами спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.09.2003) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Згідно ч. 1 ст. 82 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час винесення спірного розпорядження від 26.08.2003 № 541 та укладання між відповідачами спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.09.2003) юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час винесення спірного розпорядження від 26.08.2003 № 541 та укладання між відповідачами спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.09.2003) покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути: а) громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва; б) юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.
Згідно із ч. 13 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час винесення спірного розпорядження від 26.08.2003 № 541 та укладання між відповідачами спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.09.2003) на період до 1 січня 2010 громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом.
Приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на час винесення спірного розпорядження від 26.08.2003 №541 та укладання між відповідачами спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.09.2003) визначено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.
Відповідно до ч. 3 зазначеної статті земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.
Відповідно до вимог ч. 7 вказаної норми земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями.
Згідно із ч. 8 ст. 7 зазначеної норми землі лісового і водного фондів, що входять до складу сільськогосподарських угідь, не можуть передаватися у приватну власність для ведення фермерських господарств, за винятком невеликих - до 5 га ділянок лісів у складі угідь фермерського господарства і невеликих - до 3 га ділянок під замкненими природними водоймами.
Частиною 4 ст. 38 Розділу XII "Прикінцеві положення" Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на час винесення спірного розпорядження від 26.08.2003 № 541 та укладання між відповідачами спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.09.2003) передбачено, що до приведення законів України, інших нормативно-правових актів з питань діяльності фермерських господарств у відповідність із цим Законом вони застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Зазначені норми законодавства, які діяли на час винесення спірного розпорядження від 26.08.2003 № 541 та укладання між відповідачами спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.09.2003, передбачали повноваження місцевих державних адміністрацій щодо продажу юридичним особам та надання фізичним особам земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 га для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами - до 3 га ділянок під замкненими природними водоймами у складі угідь фермерського господарства.
Оскільки прокурор стверджує, що у складі спірної земельної ділянки площею 100 га наявні водні об'єкти та їх прибережні захисні смуги загальною площею 50,02 га, в підтвердження чого надав суду лист Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" від 25.01.2017 № 01-0135 з доданими до нього додатками та висновок експерта Київського міського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 25.04.2017 № 12-5/46, завірені копії яких залучені до матеріалів справи, а другий відповідач, спростовуючи вказані твердження прокурора зазначає, що на момент прийняття оскаржуваного розпорядження Бориспільської РДА від 26.08.2003 № 541 у складі спірної земельної ділянки площею 100 га наявні водні об'єкти площею 2,8 га, та на підтвердження своїх заперечень надав проект землеустрою, на підставі якого видано оскаржуване розпорядження Бориспільської РДА від 26.08.2003 № 541, проект відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_4 за рахунок земель державної власності в адмінмежах Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області 2000 року, технічний звіт по потографо-геодезичних та інженерно-вишукувальних роботах 2017 року, завірені копії яких залучені до матеріалів справи, які містять суперечливі відомості щодо площі водних об'єктів на спірній земельній ділянці, суд для вирішення питання відносно встановлення загальної площі земельних ділянок під замкненими природними водоймами (водними об'єктами) у складі спірної земельної ділянки на час її продажу та на час розгляду справи, які потребують спеціальних знань, ухвалою від 27.06.2017 призначив судову експертизу, проведення якої доручив атестованим судовим експертам Товариства з обмеженою відповідальністю "Український центр судових експертиз".
На вирішення вказаної експертизи судом винесено наступні питання:
1) Яка загальна площа земельних ділянок під замкненими природними водоймами (водними об'єктами), які розташовані на території суміжних земельних ділянок з кадастровими номерами 3220882600:04:003:0002, 3220882600:04:003:0079, 3220882600:04:003:0080, 3220882600:04:003:0081, 3220882600:04:003:0082, 3220882600:04:003:0083, 3220882600:04:003:0084, які знаходяться в адміністративних межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області у меженний період - період річного циклу, протягом якого спостерігається низька водність 2003 року? У випадку неможливості визначити загальну площу земельних ділянок під замкненими природними водоймами (водними об'єктами), які розташовані на території вказаних суміжних земельних ділянок у меженний період 2003 року, визначити яка загальна площа земельних ділянок під замкненими природними водоймами (водними об'єктами), які розташовані на території зазначених суміжних земельних ділянок у меженний період 2017 року?
2) Яка ширина та загальна площа у меженний період 2003 року прибережних захисних смуг замкнених природних водойм (водних об'єктів), які розташовані на території суміжних земельних ділянок з кадастровими номерами 3220882600:04:003:0002, 3220882600:04:003:0079, 3220882600:04:003:0080, 3220882600:04:003:0081, 3220882600:04:003:0082, 3220882600:04:003:0083, 3220882600:04:003:0084, які знаходяться в адміністративних межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області? У випадку неможливості визначити ширину та загальну площу у меженний період 2003 року прибережних захисних смуг замкнених природних водойм (водних об'єктів), які розташовані на території вказаних суміжних земельних ділянок, визначити яка ширина та загальна площа прибережних захисних смуг замкнених природних водойм (водних об'єктів), які розташовані на території вказаних суміжних земельних ділянок у меженний період 2017 року?
За результатами проведеної експертизи судовим експертом складено висновок від 06.10.2017 № 1-06/10, згідно з яким по наявним матеріалам неможливо встановити площу замкнених водоймищ і прибережні захисні смуги навколо них, розташованих на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, у 2003 році - станом на час відведення земельних ділянок Фермерському господарству "Плоске". У висновку також зазначено, що відсутня будь - яка інформація про площу водойм станом на 2003 рік, відсутній проект щодо встановлення прибережних захисних смуг, тому визначити загальну площу земельних ділянок під замкненими природними водоймами (водними об'єктами), які розташовані на території суміжних земельних ділянок з кадастровими номерами 3220882600:04:003:0002, 3220882600:04:003:0079, 3220882600:04:003:0080, 3220882600:04:003:0081, 3220882600:04:003:0082, 3220882600:04:003:0083, 3220882600:04:003:0084, які знаходяться в адміністративних межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області у меженний період - період річного циклу, протягом якого спостерігається низька водність у 2003 році не вбачається за можливе. Також у висновку зазначено, що загальна площа земельних ділянок під замкненими природними водоймами (водними об'єктами), які розташовані на території суміжних земельних ділянок з кадастровими номерами 3220882600:04:003:0002, 3220882600:04:003:0080, 3220882600:04:003:0081, 3220882600:04:003:0082, 3220882600:04:003:0083, які знаходяться в адміністративних межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області у меженний період - період річного циклу, протягом якого спостерігається низька водність 2017 року складає 3,0485 га. В межах земельних ділянок з кадастровими номерами 3220882600:04:003:0084, 3220882600:04:003:0079 станом на час дослідження водойми відсутні.
Експертний висновок - це письмове викладення експертом відомостей про обставини, що мають значення для справи, встановлені експертом на підставі його спеціальних знань і отриманих у результаті проведеного дослідження матеріалів справи, яке ґрунтується на сформульованому в ухвалі суду про призначення експертизи завданні.
Дослідження висновку експерта - це процесуальна дія, спрямована на одержання з висновку експерта відомостей про факти судом і доведення їх до сприйняття учасників процесу. Суд зобов'язаний особисто сприйняти наданий йому висновок експерта з метою його правильної оцінки при винесенні рішення. Досліджуючи висновок експерта, суд повинен перевірити дотримання прав осіб, які беруть участь у справі, під час призначення та проведення експертизи, а також чи було їм надано можливість ознайомитися з висновком експертизи.
Відповідно до ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.
У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.
У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.
Згідно ч. 1 ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Відповідно до п.18 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" у перевірці й оцінці експертного висновку судам слід з'ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Судом встановлено, що згідно вказаного висновку загальна площа земельних ділянок під замкненими природними водоймами (водними об'єктами), які розташовані на території суміжних земельних ділянок з кадастровими номерами 3220882600:04:003:0002, 3220882600:04:003:0080, 3220882600:04:003:0081, 3220882600:04:003:0082, 3220882600:04:003:0083, 3220882600:04:003:0084, 3220882600:04:003:007, які знаходяться в адміністративних межах Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області у меженний період - період річного циклу, протягом якого спостерігається низька водність 2017 року складає 3,0485 га, що істотно відрізняється в менший бік від зазначеної прокурором площі земельних ділянок під замкненими природними водоймами (водними об'єктами), які розташовані на території вказаних суміжних земельних ділянок - 50,02 га та враховуючи те, що передача земельної ділянки у власність фермерського господарства "Плоске" для ведення фермерського господарства відбувалась в серпні - вересні 2003 і відповідно даних технічної документації по передачі земельної ділянки у власність фермерського господарства "Плоске" для ведення фермерського господарства за 2003 рік на вказаній земельній ділянці під водою перебувало 2,80 га, то фактичний розмір водних об'єктів відповідає відомостям, зазначеним у правовстановлюючих документах фермерського господарства "Плоске".
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відхилення тверджень прокурора відносно розміру площі земельних ділянок під замкненими природними водоймами (водними об'єктами), які входять до складу відчуженої земельної ділянки, що базуються на листі Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" від 25.01.2017 № 01-0135 з доданими до нього додатками та висновку експерта Київського міського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 25.04.2017 №12-5/46.
Як встановлено судом, на замовлення адвоката Фермерського господарства "Плоске" сертифікованим інженером - геодезистом ОСОБА_3 складено науково-експертний висновок від 23.06.2017, в якому здійснено аналіз графічних матеріалів - п'яти документів з назвою "Схема накладання земельних ділянок з кадастровими номерами згідно запиту на землі водного фонду на території Бориспільського району Київської області", які є додатками до листа Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" від 25.01.2017 № 01-0135 та за наслідками здійсненого аналізу вказаних матеріалів зроблено висновок, що зазначені схеми створено з грубими порушеннями вимог нормативних документів, загальна межа земельної ділянки зміщена, в результаті чого до території фермерського господарства включено природні озера, які йому не належать, площами 3,65092 га та 0,457144 га, для вирахування площ використовувались схеми, за якими неможливо визначати площі. Також у висновку вказано, що визначити достовірну границю озер за вказаними матеріалами неможливо.
За вказаних недоліків, які містяться в графічних матеріалах, що є додатками до зазначеного листа, він не є належним та допустимим доказом, а відтак висновок експерта Київського міського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 25.04.2017 № 12-5/46, в основу якого покладено відомості зазначеного листа, є необґрунтованим.
Колегія суддів також зазначає, що лист КДП Київгеоінформатика №01-01/35 від 25.01.2017 не містить обґрунтування джерел використаної геодезичної документації, фотографій, методики розрахунку площ земель водного фонду, у листі не наведено доказів, що особи, які склали лист і додатки до нього та підписали лист, є фахівцями у відповідній галузі знань та мають право надавати експертні висновки у цій галузі.
Доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі в цій частині не спростовують висновку суду першої інстанції щодо того, що лист КДП Київгеоінформатика №01-01/35 від 25.01.2017 не є належним та допустимим доказом.
Обґрунтовуючи позов у вказаній частині вимог, прокурор надав суду пояснення, в яких зазначив, що прийняте Бориспільською районною державною адміністрацією розпорядження від 26.08.2003 № 541 завізувала ОСОБА_5 в якості виконуючого обов'язки заступника начальника Бориспільського районного відділу земельних ресурсів, та посилаючись на ст. 35 ГПК України в редакції до 15.12.2017, надав суду копію ухвали Баришівського районного суду Київської області від 25.09.2017 у справі № 359/6590/17 у кримінальному провадженні № 1-кп/355/100/17, в якій зазначено, що в підготовчому судовому засіданні ОСОБА_5 - начальник відділу містобудівного кадастру управління містобудування та архітектури Бориспільської міської ради Київської області визнала обставини вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України (службова недбалість), а саме вчинення службової недбалості під час виконання в період часу з 07.06.2003 по 20.08.2003 обов'язків заступника начальника Бориспільського районного відділу земельних ресурсів, що полягало у передачі земельної ділянки комунальної власності загальною площею 100,00 га, в тому числі 50,00 га земель водного фонду. Зазначеною ухвалою суду ухвалено звільнити від кримінальної відповідальності ОСОБА_5, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, так як з дня вчинення нею кримінального правопорушення минуло 10 років та закрити провадження по справі.
Місцевим господарським судом правомірно не прийнято подану прокурором ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 25.09.2017 у справі № 359/6590/17, як доказ, оскільки при її ухваленні не встановлювались обставини щодо розміру площі водних об'єктів, розташованих на спірній земельній ділянці, а експертиза, яка проведена в рамках вказаної кримінальної справи, висновок від 25.04.2017 № 12-5/46 якої був поданий прокурором в даній справі в якості доказу на підтвердження його вимог у вказаній частині, судом відхилено з підстав вказаних вище.
Відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України в редакції до 15.12.2017 вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Суд зазначає, що аналіз ч. 4 ст. 35 ГПК України в редакції до 15.12.2017 свідчить, що преюдиціальне значення надається лише вироку суду у кримінальному провадженні, однак якщо провадження у кримінальній справі в силу закону не може бути закінчено постановленням вироку (у зв'язку із закінченням строків давності) стосовно особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, встановлені судом істотні обставини вчинення кримінального правопорушення, що вказані в ухвалі суду про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, мають бути враховані господарським судом при розгляді господарської справи з урахуванням ст. 43 ГПК України в редакції до 15.12.2017 щодо оцінки доказів, а не ст. 35 ГПК в редакції до 15.12.2017 стосовно преюдиційності фактів.
Як на підставу визнання недійсними розпорядження Бориспільської РДА від 26.08.2003 № 541 та укладеного на підставі цього розпорядження договору купівлі-продажу від 02.09.2003 ВАМ № 990790, прокурор вказує на порушення Бориспільською РДА вимог ч. 2 ст. 127 Земельного кодексу України, оскільки продаж земельної ділянки здійснено без проведення конкурсу або аукціону.
Однак, факт порушення органом державної влади процедури передання спірної земельної ділянки у власність, зокрема ч. 2 ст. 127 Земельного кодексу України, не може слугувати достатньою правовою підставою для визнання недійсним розпорядження держадміністрації та укладеного на підставі нього договору, з огляду на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та висновки Європейського Суду з прав людини, викладені ним у рішенні від 24.06.2003 № 44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства", які в силу приписів ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визнаються джерелом права.
Так, перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський Суд наголосив на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади. Рішенням Європейського суду з права людини від 24.06.2003 №44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що звернення прокурора в 2017 році із позовом про визнання недійсним розпорядження від 26.08.2003 № 541, договору від 02.09.2003 ВАМ № 990790 з підстав можливої невідповідності дій держадміністрації в 2003 році вимогам земельного законодавства щодо частини земельної ділянки, що перебуває у власності ФГ "Плоске", суперечить вимогам статті 1 Першого протоколу Конвенції.
Колегія суддів зазначає, що за встановлених обставин, прокурором не доведено невідповідність оскаржуваного розпорядження Бориспільської РДА від 26.08.2003 та договору від 02.09.2003 ВАМ № 990790 вимогам чинного на момент його прийняття законодавства, зокрема вимогам статей 58, 59, 84, 127, 128 Земельного кодексу України, що свідчить про відсутність правових підстав для визнання його недійсним у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України та ст. 215 Цивільного кодексу України.
З огляду на зазначене, правові підстави для визнання недійсними розпоряджень Бориспільської районної державної адміністрації "Про продаж земельної ділянки фермерському господарству "Плоске" від 26.08.2003 № 541, договору від 02.09.2003, укладеного між Бориспільською районною державною адміністрацією та селянським (фермерським) господарством "Плоске" відсутні, а тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову у вказаній частині вимог.
Судом першої інстанції правомірно не прийняті до уваги посилання прокурора на висновки Верховного Суду України щодо застосування норм права, які викладені у постанові від 04.11.2014 у справі № 3-157гс14. У даній справі суд не застосовує норми права, відносно яких Верховним Судом України зроблені правові висновки. Зокрема, у вказаній справі, в якій Верховним Судом України винесено відповідне судове рішення, вирішувався спір щодо законності отримання в оренду фермерським господарством земельних ділянок додатково до існуючої у його власності земельної ділянки у спірний період, який охоплює квітень 2011 - червень 2012. Судом у вказаній справі застосовано до спірних відносин норми ст.ст.124, 134 Земельного кодексу України в редакції чинній на момент зазначеного періоду, натомість в даній справі № 911/893/17 спір вирішується, зокрема, відносно законності купівлі-продажу лише однієї земельної ділянки, яка вже перебувала в оренді засновника фермерського господарства, за рахунок чого воно було створено і в подальшому придбана останнім у спірний період, який охоплює серпень - вересень 2003, в якому зазначені норми Земельного кодексу України діяли в редакції, відмінній від редакції вказаних норм, які застосовував суд у справі № 3-157гс14.
Щодо доводів прокурора, що надаючи правову оцінку посиланню останнього на вищевказану правову позицію Верховного Суду України, судом не враховано суть правового висновку, яка зводиться до того, що ст. 7 Закону України Про фермерське господарство регулює порядок отримання земельних ділянок громадянами для створення фермерського господарства слід зазначити наступне.
На переконання апелянта, відповідно до ст. 127 Земельного кодексу в редакції станом на 2003 рік земельні ділянки державної власності для ведення фермерського господарства підлягали продажу на конкурентних засадах, однак прокурор не звернув уваги на те, що ст. 7 Закону України Про фермерське господарство для фермерських господарств встановлений інший, неконкурентний спосіб набуття земельних ділянок у власність чи користування.
Апелянт безпідставно посилається на постанову Верховного Суду України від 04.11.2014 у справі № 3-157гс14, що, крім викладеного вище, підтверджується також наступним.
Верховний Суд України розглянув справу, в якій спірні правовідносини виникли у червні 2012 року. Прокурор посилався на неоднакове застосування судами статей 123, 124, 134 Земельного кодексу. Верховний Суд погодився з доводами прокурора в частині неоднакового застосування ст. 124 цього Кодексу.
У справі, що розглядається, станом на 2003 рік ст. 124 Земельного кодексу називалась Порядок передачі земельних ділянок в оренду , тому не стосувалась спірних правовідносин. Слід зазначити, що жодних конкурентних процедур при передачі в оренду земель державної та комунальної власності у 2003 році цією статтею не передбачалось, як й іншими нормами Земельного кодексу.
У червні 2012 року стаття 124 Земельного кодексу мала зовсім іншу редакцію (змінено законами від 2008 та 2011 років). Зокрема, стаття включала ч. 2, згідно з якою передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Вказаними частинами ст. 134 Кодексу виключення було зроблено тільки щодо громадян, яким земельні ділянки надаються для ведення фермерського господарства, а для фермерського господарства цього виключення не було. Однак і ст. 134 Земельного кодексу була змінена законами, починаючи лише з 2007 року.
У 2003 році ст. 134 Земельного кодексу називалась Обов'язковість продажу земельних ділянок державної або комунальної власності на конкурентних засадах та включала одне речення: Земельні ділянки державної або комунальної власності, призначені для продажу суб'єктам підприємницької діяльності забудову, підлягають продажу на конкурентних засадах (земельні торги) .
Насамкінець, ст. 123 Земельного кодексу, на яку посилався прокурор у справі, що її розглянув Верховний Суд України, у 2003 році називалась Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам , тому не стосувалась спірних правовідносин у справі, що розглядається.
Верховний Суд України розглянув справу зі спору щодо правовідносин, які виникли у червні 2012 року, коли норми Земельного кодексу мали суттєво іншу редакцію, ніж у 2003 році, зокрема, норми статей 127, 128, 134 цього Кодексу. Станом на червень 2012 року з норм Кодексу було усунуто колізію стосовно продажу на конкурентних засадах земель сільськогосподарського призначення, про яку зазначено вище. Кодексом було встановлено єдиний порядок конкурентного доступу суб'єктів підприємницької діяльності до права власності та оренди земель держави та місцевих громад.
Так, Законом від 03 . 06.2008 № 309-VI із ст. 134 Кодексу було вилучено норму про те, що на конкурентних засадах продаються (надаються у користування) державні та комунальні землі тільки під забудову.
Отже, у справі Верховного Суду України спірні правовідносини регулювались зовсім іншими нормами Земельного кодексу, ніж у справі, що розглядається, що обґрунтовано зазначено в рішенні господарського суду.
Крім того, Верховний Суд України розглянув справу про відмінні спірні правовідносини, а саме щодо оренди фермерським господарством додаткових земель державної власності, а не щодо викупу єдиної земельної ділянки, на якій фермерське господарство було створено та вже здійснювало діяльність, як у справі, що розглядається.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України в редакції до 15.12.2017 та ч. 4 ст. 236 і підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень чинної редакції ГПК України висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 04.11.2014, на яку посилається апелянт, не підлягають врахуванню при вирішенні справи, що розглядається.
Щодо вимог прокурора в частині визнання недійсними розпоряджень Бориспільської районної державної адміністрації "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо зміни використання земельних ділянок ФГ "Плоске" на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області" від 04.08.2008 № 5184, № 5185, якими за твердженнями прокурора здійснено поділ зазначеної земельної ділянки та змінено цільове призначення її частини з ведення селянського (фермерського) господарства на ведення індивідуального садівництва без дотримання порядку зміни цільового призначення земель, позаяк така зміна здійснюється відповідно до проекту відведення земельної ділянки, який затверджується уповноваженим органом, що не було здійснено, а лише затверджено зазначеними спірними розпорядженнями технічну документацію із землеустрою щодо зміни використання земельних ділянок, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 18 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення спірних розпоряджень від 04.08.2008) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Згідно зі ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення спірних розпоряджень від 04.08.2008) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Частинами 1, 2 ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення спірних розпоряджень від 04.08.2008) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).
У пункті 2 Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ), затвердженого листом Держкомзему від 24.04.1998 № 14-1-7/1205 визначено, що землі сільськогосподарського призначення класифікуються: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби; для ведення дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, для ведення сільського господарства; для ведення підсобного сільського господарства; для ведення селянського (фермерського) господарства; для традиційних народних промислів і підприємницької діяльності; для іншого сільськогосподарського призначення.
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (п.п. "а", "б" ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на момент винесення спірних розпоряджень від 04.08.2008).
Згідно з ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення спірних розпоряджень від 04.08.2008) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення розпоряджень від 04.08.2008) зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3 Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 № 502 сільська, селищна, міська рада або районна держадміністрація розглядає заяву (клопотання) і в разі згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки дає дозвіл на підготовку проекту її відведення: складання проекту відведення земельної ділянки, якщо зміні цільового призначення підлягає її частина; перепогодження проекту відведення земельної ділянки з відповідними органами виконавчої влади, якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка.
Спірними розпорядженнями Бориспільської районної державної адміністрації "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо зміни використання земельних ділянок ФГ "Плоске" на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області" від 04.08.2008 №5184, № 5185, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо зміни використання земельних ділянок селянського (фермерського) господарства "Плоске" на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області та змінено цільове використання частини земельної ділянки, які знаходяться у власності Фермерського господарства "Плоске" з ведення фермерського господарства на ведення садівництва.
Отже, належній Фермерському господарству "Плоске" земельній ділянці, яка за основним цільовим призначенням належить до категорії земель сільськогосподарського призначення та віднесена за цільовим використанням до земель для ведення селянського господарства зазначеними розпорядженнями було змінено цільове використання її частини з ведення фермерського господарства на ведення садівництва, яка при цьому залишилась за основним цільовим призначенням в категорії земель сільськогосподарського призначення.
Враховуючи вищевикладене, зміна цільового призначення земельної ділянки передбачає зміну категорії земель, однак зміна використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не має наслідком зміну цільового призначення.
Тобто, під час винесення спірних розпоряджень не відбулось зміни основного цільового призначення належної Фермерському господарству "Плоске" земельної ділянки, а відтак твердження прокурора стосовно порушення порядку зміни цільового призначення спірних земельних ділянок є безпідставним.
Посилання прокурора на висновки Верховного Суду України щодо застосування норм права, які викладені у постанові від 05.03.2013 у справі № 21-417а12, були правомірно не прийняті до уваги місцевим господарським судом.
Верховний Суд України у вказаній постанові зазначив, що земельні ділянки віднесені до однієї категорії можуть використовуватись за різними видами цільового призначення, однак аналіз норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що зміна виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення можлива, але порядок вирішення цього питання не встановлений. При цьому, Верховний Суд України зазначив, що застосування положень Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 № 502 (далі - порядок) до спірних правовідносин сторін щодо зміни використання земель сільськогосподарського призначення, які виникли в період з 13.05.2010 по 07.10.2010, обумовлено дією ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України, якою заборонено вільне визначення напрямів використання земель сільськогосподарського призначення власником. Разом з тим, на час виникнення спірних правовідносин щодо зміни використання земель сільськогосподарського призначення у даній справі, а саме на момент винесення розпоряджень від 04.08.2008 вищевказана ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України була відсутня та вступила в силу лише 05.11.2009, тобто вже після винесення спірних розпоряджень.
Оскільки прокурором не доведено, що при прийнятті оскаржуваних розпоряджень відповідачами не дотримано механізму зміни виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, яке діяло на час виникнення спірних відносин, та наявних в матеріалах справи доказів, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що зміна використання земельної ділянки відповідачами здійснена в межах діючого законодавства.
Доводи прокурора, що зміна цільового призначення земельної ділянки з ведення фермерського господарства на індивідуальне садівництво порушує приписи законодавства, оскільки в межах спірних земельних ділянок знаходяться землі водного фонду - озера, які мають прибережні захисні смуги та на яких заборонено здійснення садівництва є недоведеними, оскільки прокурором не зазначено та не надано доказів наявності відповідних порушень вказаних норм як в спірному періоді, так і на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції.
Згідно з п. "а" ч. 2 ст. 61 Земельного кодексу України, який кореспондується з п. 1 ч. 2 ст. 89 Водного кодексу України (в редакціях, чинних на момент винесення спірних розпоряджень від 04.08.2008) у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво.
За умови дотримання зазначених положень п. "а" ч. 2 ст. 61 Земельного кодексу України, який кореспондується з п. 1 ч. 2 ст. 89 Водного кодексу України щодо заборони здійснення садівництва у прибережних захисних смугах, земельне та водне законодавство України, чинне на час винесення спірних розпоряджень від 04.08.2008, не забороняло використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення садівництва. Тобто, земельну ділянку сільськогосподарського призначення в складі якої є землі водного фонду, можливо використовувати для ведення садівництва не зачіпаючи прибережні захисні смуги розташованих на ній водних об'єктів.
З огляду на зазначене, судом вірно встановлено, що вимоги прокурора щодо визнання недійсними розпоряджень Бориспільської районної державної адміністрації "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо зміни використання земельних ділянок ФГ "Плоске" на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області" від 04.08.2008 № 5184, № 5185 та спірних державних актів серії КВ № 105700 від 07.09.2003, серії ЯЖ № 677817 від 05.08.2008, серії ЯЖ № 677818 від 05.08.2008, серії ЯЖ № 677819 від 05.08.2008, серії ЯЖ № 677814 від 05.08.2008, серії ЯЖ № 677815 від 05.08.2008, серії ЯЖ № 677816 від 05.08.2008, серії ЯЖ № 801836 від 25.03.2009, які видані на підставі зазначених розпоряджень і їх скасування, є безпідставними.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Звертаючись до суду з даним позовом в якості позивача, прокурор посилається на відсутність єдиного органу, до компетенції якого відноситься розпорядження зазначеними вище землями, а Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, яка відповідно до приписів пп. 25-1 "а" п. 4 Положення "Про державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (надалі - Положення) організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок, на думку прокурора не може представляти свої інтереси, позаяк Положенням не передбачено повноважень останньої щодо пред'явлення позовів про визнання недійсними організаційно-розпорядчих актів органів державної влади або місцевого самоврядування та витребування земель з чужого незаконного володіння.
Зазначені твердження прокурора про неможливість участі у справі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в якості позивача є безпідставними, позаяк вона згідно з п. 15 Положення є юридичною особою публічного права, а відтак має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та згідно з статтею 80 Цивільного кодексу України наділена цивільною правоздатністю, дієздатністю і може бути позивачем чи відповідачем у суді. При цьому, можливість здійснення органами Держгеокадастру представництва у судах в якості сторони або третьої особи вбачається також з Наказу Держгеокадастру України від 09.06.2016 № 163 "Про деякі питання організації представництва інтересів Держгеокадастру та його територіальних органів у судах України", що міститься на офіційному сайті Держгеокадастру.
Прокурором не доведено неможливість Київської обласної державної адміністрації бути самостійним позивачем у даній справі стосовно, як вказано у позові, порушеного права держави на 50,02 га земель водного фонду.
Прокурор, також зазначає, що звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави, який спрямовано на задоволення суспільної потреби у відновленні законності та справедливості при вирішенні суспільнозначимого питання про передачу земель водного фонду державної власності у власність приватній структурі.
Колегія суддів апеляційної інстанції критично ставиться до тверджень прокурора про те, що позивачі, без допомоги прокурора неспроможні обґрунтувати обсяг своїх порушених прав (а саме обґрунтувати площі земель, відповідно сільськогосподарського призначення та водного фонду).
Однак під час розгляду справи судом встановлено, що права держави, в інтересах якої з позовом звернувся прокурор, діями відповідачів не порушені, а прокурором не наведено обґрунтованих мотивів порушення прав і підстав для захисту її інтересів, відтак втручання держави в право власності другого відповідача не є виправданим.
Крім того ФГ Плоске володіло спірними землями впродовж 15 років за відповідним рішенням та під контролем всіх належних органів державної виконавчої влади, а також органів прокуратури, що має суттєве значення для застосування до спірних правовідносин ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Щодо заявлених відповідачем 2 доводів про застосування строків позовної давності колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).
За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частинами 3 та 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 81-1 ГПК).
У п. 2.2 наведеної постанови пленуму Вищого господарського суду України зазначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі права чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Оскільки судом встановлено, що права та охоронювані законом інтереси позивача у спірному випадку не порушені, місцевий господарський суд вірно відмовив у задоволенні позову, не застосовуючи при цьому позовну давність та наслідки її спливу.
Крім того колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом було правомірно відмовлено у задоволенні заяви прокурора про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки та заборони особам вчиняти відповідні дії, яка мотивована тим, що до ухвалення рішення у справі відповідачами чи іншими особами можуть бути вчинені дії щодо відчуження або передачі в користування спірних земельних ділянок, а тому, на думку позивача, невжиття таких заходів може утруднити та зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Звертаючись з вимогою про вжиття заходів до забезпечення, заявником не зазначено та не подано суду жодних доказів, які б підтверджували здійснення відповідачами дій по відчуженню зазначених земельних ділянок або їх передачі в користування, укладення договорів поруки чи застави, предметом яких є зазначені земельні ділянки, а відтак прокурором не доведено того, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).
За таких обставин решту аргументів прокурора (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову у задоволенні позову.
Доводи відповідача 2, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає обґрунтованими з вищевикладених підстав.
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 12.12.2017 у справі №911/893/17.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 12.12.2017 у справі №911/893/17 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 12.12.2017 у справі №911/893/17 залишити без змін.
3. Матеріали справи №911/893/17 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України з урахуванням перехідних положень ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді Є.Ю. Шаптала
С.А. Гончаров
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 20.06.2018 |
Оприлюднено | 19.07.2018 |
Номер документу | 75365860 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Скрипка І.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні