Рішення

від 09.07.2018 по справі 922/1040/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2018 р.Справа № 922/1040/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, м. Харків до Акціонерного товариства "УКРКОМУННДІПРОЕКТ" м. Харків про зобов'язання вчинити певні дії за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю № 08-11/3929/2-17 від 27.12.2017 року;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Укркомунндіпроект" про зобов`язання забезпечити виготовлення технічної документації.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013 року № 1209/13 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Харкова станом на 01.01.2013 року та визначено базову вартість одного квадратного метра земель м. Харкова у сумі 291,18 грн., у зв`язку з чим необхідно внести зміни у договір на право тимчасового користування землею від 19.03.1998 року № 1505. Таким чином, п. 4 рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 року № 1269/13 було зобов`язано всіх землекористувачів, які використовують земельні ділянки по укладеним протягом 1994-19998 років та 1999-2003 років договорам, вчинити певні дії щодо виготовлення технічної документації. У зв`язку з наведеними обставинами позивач просить суд зобов`язати відповідача протягом шести місяців з дня набрання рішенням суду законної сили забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,6134 га по вул. Клочківській, 341-В у місті Харкові та зареєструвати зазначену земельну ділянку в Державному земельному кадастрі. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.04.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 21.05.2018 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.06.2018 року підготовче провадження у справі № 922/1040/18 було закрито та призначено справу до розгляду на 19.06.2018 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.06.2018 року розгляд справи було відкладено на 09.07.2018 року.

Представник позивача в судовому засіданні 09.07.2018 року підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013 року № 1209/13 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Харкова станом на 01.01.2013 року та визначено базову вартість одного квадратного метра земель м. Харкова у сумі 291,18 грн., у зв`язку з чим необхідно внести зміни у договір на право тимчасового користування землею від 12.01.1998 року № 1505.

Представник відповідача в судове засідання 09.07.2018 року не з`явився, відзиву на позов не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що його неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово представника позивача, з'ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів позивача фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.

На підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 10.08.1995 № 620 та від 24.12.1997 № 1164 між виконавчим комітетом Харківської міської ради (позивач) та АТ УКРКОМУННДІПРОЕКТ (відповідач) укладено договір на право тимчасового користування землею загальною площею 0,6134 га по вул. Клочківській, 341-В у м. Харкові, зареєстрований виконкомом Харківської міської ради в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею від 19.03.1998 № 1505.

Згідно з п. 2.1 укладеного між сторонами договору відповідач сплачує щомісячно плату за землю у формі земельного податку.

Відповідно до п. 1.2 договору, земельна ділянка надається у тимчасове користування строком до 10.08.2020 року для експлуатації і обслуговування адміністративних виробничих і допоміжних будівель і споруд.

Рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013 № 1209/13 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013.

Згідно з п. 1.1. вказаного рішення затверджено базову вартість одного квадратного метра земель міста Харкова у сумі 291,18 грн., яка отримана на підставі витрат на освоєння і облаштування території міста станом на 01.01.2013 та підлягає в подальшому індексації в порядку, встановленому законодавством України.

Пунктом 2 рішення встановлено, що це рішення вводиться в дію з моменту оприлюднення в установленому порядку, а нормативна грошова оцінка земель міста Харкова станом на 01.01.2013 застосовується з 01 січня 2014 року.

Рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13 Про затвердження Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 встановлено (п.п. 2, 3), що плата за землю на підставі даних Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 вводиться в дію з 01.01.2014.

Згідно з п. 2.2 Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13, управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області (на теперішній час відділ у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) надає інформацію про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки у формі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки згідно з чинним законодавством.

Відповідно до п. 4 вищевказаного рішення зобов'язано орендарів земельних ділянок, які перебувають у їх користуванні на підставі договорів оренди, укладених протягом 1994-1998 років та 1999-2003 років, та які були передані у користування без проведення державної реєстрації цих земельних ділянок:

- укласти із розробниками документації із землеустрою договори на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) стосовно земельних ділянок, переданих їм у користування без проведення державної реєстрації таких земельних ділянок (без присвоєння їм кадастрового номеру);

- забезпечити складання та прийняття технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у строк, що не перевищує 2 календарних місяців з дня набрання чинності цим Рішенням;

- не пізніше 31.12.2013 року вчинити дії. спрямовані на подання складеної (розробленої) технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості 1 по Управління Держземагенства у м. Харкові для здійснення Державним кадастровим реєстратором державної реєстрації (із присвоєнням кадастрового номеру) земельних ділянок, переданих у користування без проведення їх державної реєстрації (в тому числі, у разі, коли відомості про земельні ділянки, право користування на які виникло до 2004 року, не внесені до державного реєстру земель);

- повідомити Департамент земельних відносин Харківської міської ради про здійснення державної реєстрації відповідної земельної ділянки із зазначенням присвоєного кадастрового номеру та долучити копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який було видано на підтвердження державної реєстрації земельної ділянки.

Пунктом 5 цього рішення Департамент земельних відносин міської ради зобов'язано попередити всіх землекористувачів (орендарів) земельних ділянок, реєстрація яких у Державному земельному кадастрі не здійснена, про необхідність приведення розміру плати за землю відповідно до вимог чинного законодавства.

На виконання рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13 щодо виготовлення технічної документації із землеустрою, Департаментом земельних відносин листом від 08.10.2013 № 1848/0/225-13 було повідомлено відповідача про необхідність:

- в строк до 01.12.2013-забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

- в строк не пізніше 31.12.2013 - подати складену (розроблену) технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до Управління Держземагенства у м. Харкові (для здійснення реєстрації земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номеру;

- в строк до 01.01.2014 - повідомити Департамент земельних відносин Харківської міської ради про здійснення державної реєстрації земельної ділянки та надати копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку на підтвердження державної реєстрації цієї земельної ділянки;

- в строк до 01.02.2014 - привести розмір плати за землю відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно листа Відділу у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 24.07.2017 № 19-20-0.23,08-1284/116-17 відомості про Державну реєстрацію вищевказаної земельної ділянки АТ УКРКОМУННДІПРОЕКТ по вул. Клочківській, 341-В - відсутні.

На підставі наведеного позивач вважає, що до договору про право тимчасового користування землею повинні бути внесені зміни щодо розміру орендної плати, який визначається згідно з розрахунком розміру орендної плати виконаного Департаментом земельних відносин на підставі витягу з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, який надається Управлінням Держземагенства у м. Харкові згідно із ст. 38 Закону України Про Державний земельний кадастр та рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13 Про затвердження Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станам на 01.01.2013 .

Враховуючи те, що відповідач до теперішнього часу не забезпечив виготовлення технічної документації із землеустрою, позивач звернувся до суду з відповідним позовом про зобов`язання відповідача протягом шести місяців з дня набрання рішенням суду законної сили забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,6134 га по вул. Клочківській, 341-В у місті Харкові та зареєструвати зазначену земельну ділянку в Державному земельному кадастрі.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

За змістом процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу. Тобто учасники справи - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до частин 4-5 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.

З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Позивач в обґрунтування позову про зобов'язання відповідача протягом шести місяців з дня набрання рішенням суду законної сили забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,6134 га по вул. Клочківській, 341-В у місті Харкові та зареєструвати зазначену земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, посилається на рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13, яке у встановленому законом порядку не визнано незаконним та не скасоване, у з`язку з чим є обов'язковим для виконання землекористувачами земельних ділянок, які отримали у користування земельні ділянки на підставі договорів, укладених протягом 1994 - 1998 років та 1999 - 2003 років.

Проте, як вже було зазначено судом, 12.01.1998 року між виконавчим комітетом Харківської міської ради (позивач) та АТ УКРКОМУННДІПРОЕКТ (відповідач) укладено договір на право тимчасового користування землею загальною площею 0,6134 га по вул. Клочківській, 341-В у м. Харкові, зареєстрований виконкомом Харківської міської ради в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею від 19.03.1998 № 1505.

Як вбачається з умов, укладеного між сторонами договору, останній за своєю правовою природою є договором тимчасового користування землею.

Згідно з п. 2.1 укладеного між сторонами договору відповідач сплачує щомісячно плату за землю у формі земельного податку у розмірі 863,87 грн..

Відповідно до п. 1.2 договору, земельна ділянка надається у тимчасове користування строком до 10.08.2020 року для експлуатації і обслуговування адміністративних виробничих і допоміжних будівель і споруд.

Сторонами у п. 3.1 (а) було погоджено, що міськвиконком має право вносити зміни в розділ 2 цього договору щодо розміру і строків внесення плати за землю в разі зміни ставки земельного податку в законодавчому порядку.

На час укладення спірного договору від 12.01.1998 року суспільні відносини щодо тимчасового користування землею регулювалися Земельним кодексом України (у редакції, яка була чинною з 15.05.1992 по 31.12.2001) та Законом України "Про плату за землю" від 03.07.1992.

Статтею 7 Земельного кодексу України 1992 року було передбачено існування права тимчасового користування землею, яке виступало як самостійний вид землекористування.

Отже посилання позивача у позові на те, що спірний договір, укладений з відповідачем є договором оренди є помилковими.

Крім того, ЗУ "Про оренду землі", який регулював відносини на право тимчасового користування землею на умовах оренди, був прийнятий 06.10.1998 року, в той час як договір на тимчасове користування земельною ділянкою було укладено сторонами 12.01.1998 року, що виключає застосування даного Закону до спірних правовідносин.

Отже, на момент укладення договору від 12.01.1998 року чинним законодавством було передбачено можливість укладення договору про право тимчасового користування землею.

При цьому Конституційний Суд України в Рішенні у справі про постійне користування земельними ділянками від 22.09.2005 № 5-рп/2005 зазначив, що чіткого розмежування випадків, коли земельні ділянки можуть надаватися у користування для ведення селянського (фермерського) господарства, а коли - в оренду, у Земельному кодексі України не здійснено. Наведене свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалася як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з непереоформленням правового титулу (пункт 5.3 мотивувальної частини Рішення).

25.10.2001 прийнято та введено у дію з 01.01.2002 чинний Земельний кодекс України, а Земельний кодекс України у редакції від 13.03.1992 втратив чинність. На відміну від попереднього, чинний Земельний кодекс України не передбачає можливості набуття та здійснення такого права на землю як право тимчасового довгострокового користування землею, а містить положення про набуття та здійснення права оренди землі.

Водночас пунктом 7 розділу Х "Перехідні положення" чинного Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Отже, оскільки договір на право тимчасового користування землею № 1505 було укладено 12.01.1998 року строком до 10.08.2020 року, то на час введення у дію чинного Земельного кодексу України він не втратив чинності, у зв'язку з чим відповідач зберіг право тимчасового довгострокового користування землею, що виникло на підставі укладеного із Виконавчим комітетом Харківської міської ради договору (постанова Верховного Суду України від 15.03.2017 у справі № 910/26993/15).

Крім того, з 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України і втратив чинність Закон України "Про плату за землю".

Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно з підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Відповідно до положень статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Отже, норми статті 288 Податкового кодексу України підлягають застосуванню до земельних правовідносин, заснованих на договорі оренди.

Оскільки договір на право тимчасового користування землею № 1505 було укладено 12.01.1998 року, тобто до прийняття і введення у дію Закону України "Про оренду землі", є всі підстави вважати, що цей договір не є різновидом договору оренди землі і до нього не можуть застосовуватися як положення Закону України "Про оренду землі", так і положення статті 288 Податкового кодексу України (постанова Верховного Суду України від 15.03.2017 у справі № 910/26993/15).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 22.05.2018 року по справі № 922/3065/17 та від 06.06.2018 року по справі № 922/3737/17.

Щодо посилань позивача на те, що згідно зі ст. 67 Закону України "Про землеустрій" фінансування органами місцевого самоврядування робіт, пов'язаних з виготовленням документації із землеустрою на окрему земельну ділянку, діючим законодавством не передбачено, а тому, зазначені дії повинні здійснюватися землевласниками та землекористувачами, тобто технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, на підставі якої вносяться відомості про земельну ділянку до Державного земельного кадастру, повинна бути виготовлена за рахунок відповідача, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.67 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що фінансування робіт із землеустрою здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, коштів юридичних осіб, громадян та інших джерел, не заборонених законом.

Тобто статті 67 Закону України "Про землеустрій" не передбачено, що обов'язок із фінансування робіт із землеустрою може бути покладений на землекористувача на підставі рішення органу місцевого самоврядування, за відсутності таких умов в договорі. Судом досліджено умови укладено між сторонами договору та встановлено відсутність в договорі відповідних умов щодо обов'язку відповідача виготовити технічну документацію.

Враховуючи вищенаведене та приймаючи до уваги відсутність у договорі умов щодо обов'язку відповідача виготовити технічну документацію, суд дійшов висновку про безпідставність посилань позивача на те, що відповідні дії мають здійснюватись за рахунок відповідача.

Крім того, як вже було встановлено судом вище, відповідач є тимчасовим користувачем земельної ділянки, а не орендарем, в той час, як п. 4 рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13 зобов`язання із забезпечення виготовлення технічної документації покладено на орендарів земельних ділянок.

За змістом частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За змістом частин 1, 2 статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене та те, що договір на право тимчасового користування землею № 1505 було укладено 12.01.1998 року, тобто до прийняття і введення у дію Закону України "Про оренду землі" та Податкового кодексу України, на які посилається Харківська міська рада, як на підставу виготовлення відповідачем технічної документації, суд дійшов висновку, що відповідні положення законодавства не можуть розповсюджуватись на відповідача у спірних правовідносинах, оскільки останній є тимчасовим користувачем, а не орендарем спірної земельної ділянки.

Приймаючи до уваги те, що вимоги позивача про зобов`язання відповідача забезпечити виготовлення технічної документації ґрунтуються саме на положеннях ЗУ "Про оренду землі" та Податкового кодексу України, які не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Харківської міської ради про зобов`язання відповідача протягом шести місяців з дня набрання рішенням суду законної сили забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,6134 га по вул. Клочківській, 341-В у місті Харкові та зареєструвати зазначену земельну ділянку в Державному земельному кадастрі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 269, 288 Податкового кодексу України; ст.ст. 73, 74, 86, 129, 183, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Харківської міської ради (610003, м. Харків., вул. Конституції,7 код ЄДРПОУ 04059243) до Товариства з обмеженою відповідальністю Укркомунндніпроект ( 61166, м. Харків, проспект Науки, буд.36, код. ЄДРПОУ 03333883) про зобов`язання ТОВ Укркомунндніпроект протягом шести місяців з дня набрання рішенням законної сили забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі прощею 0,6134 га по вул.. Клочківській, 141-В у м. Харкові та зареєструвати земельну ділянку в Державному земельному кадастрі відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено 18.07.2018 р.

Суддя ОСОБА_2

922/1040/18