Постанова

від 05.12.2018 по справі 922/1040/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/1040/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Дроботової Т.Б., Чумака Ю.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Харківської міської ради - не з'явився,

Акціонерного товариства "УКРКОМУННДІПРОЕКТ" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської міської ради

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.09.2018 (у складі колегії суддів: Слободін М.М. (головуючий), Терещенко О.І., Сіверін В.І.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 09.07.2018 (суддя Добреля Н.С.)

у справі № 922/1040/18

за позовом Харківської міської ради

до Акціонерного товариства "УКРКОМУННДІПРОЕКТ"

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року Харківська міська рада звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "УКРКОМУННДІПРОЕКТ" (далі - АТ "УКРКОМУННДІПРОЕКТ"), у якому просила зобов'язати відповідача протягом шести місяців з дня набрання рішенням суду законної сили забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,6134 га по вул. Клочківський, 341 в у м. Харкові та зареєструвати зазначену земельну ділянку в Державному земельному кадастрі.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем рішення органу місцевого самоврядування, зокрема стосовно забезпечення виготовлення та подання на затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з метою приведення розміру орендної плати у відповідність до вимог чинного законодавства.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.07.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.09.2018, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що право тимчасового користування земельною ділянкою, яким відповідач володіє на підставі договору про тимчасове користування землею та право оренди, про яке зазначає позивач у позові, є різними за своїм змістом інститутами, а тому дія норм Податкового кодексу України та Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13, не поширюється на відносини за договором тимчасового користування землею, і є наслідком відсутності у відповідача обов'язку із виготовлення технічної документації із землеустрою для визначення іншого розміру орендної плати за користування земельною ділянкою.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у жовтні 2018 року Харківська міська рада подала касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами для скасування судових рішень Харківська міська рада зазначає неправильне застосування норм матеріального права, зокрема статті 391 Цивільного кодексу України, неповне з'ясування судами обставин справи, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків, викладених у рішеннях, обставинам справи, вважає, що судами не враховано докази, надані позивачем. Зокрема, скаржник вказує на наявність у відповідача обов'язку здійснити дії, спрямовані на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі; ухилення відповідача від виготовлення технічної документації із землеустрою та реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі унеможливлює отримання Департаментом земельних відносин в управлінні Держземагентства у місті Харкові витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а відповідно, і визначення бази оподаткування та правильне визначення розміру земельного податку, який повинен сплачувати відповідач згідно з договором до місцевого бюджету міста Харкова.

Учасники справи в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В'ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що на підставі рішень виконавчого комітету Харківської міської ради від 10.08.1995 № 620 та від 24.12.1997 № 1164 між виконавчим комітетом Харківської міської ради та АТ "УКРКОМУННДІПРОЕКТ" (землекористувач) укладено договір № 1505 на право тимчасового користування землею загальною площею 0,6134 га по вул. Клочківській, 341 в у м. Харкові, який зареєстровано в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 19.03.1998 за № 1505.

За умовами цього договору земельна ділянка надається у тимчасове користування строком до 10.08.2020 для експлуатації і обслуговування адміністративних виробничих і допоміжних будівель і споруд (пункт 1.2); плата за землю вноситься землекористувачем щомісячно у вигляді земельного податку у розмірі 863,87 грн.

Рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013 № 1209/13 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013.

Згідно з пунктом 1.1. цього рішення затверджено базову вартість одного квадратного метра земель міста Харкова у сумі 291,18 грн, яка отримана на підставі витрат на освоєння і облаштування території міста станом на 01.01.2013 та підлягає в подальшому індексації в порядку, встановленому законодавством України.

У пункті 2 рішення встановлено, що це рішення вводиться в дію з моменту оприлюднення в установленому порядку, а нормативна грошова оцінка земель міста Харкова станом на 01.01.2013 застосовується з 01.01.2014.

Рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13 "Про затвердження "Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013" встановлено, що плата за землю на підставі даних "Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013" вводиться в дію з 01.01.2014 (пункт 2).

Згідно з пунктом 2.2 Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13, управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області (на теперішній час відділ у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) надає інформацію про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки у формі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки згідно з чинним законодавством.

Відповідно до пункту 4 рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13 зобов'язано орендарів земельних ділянок, які перебувають у їх користуванні на підставі договорів оренди, укладених протягом 1994-1998 років та 1999-2003 років, та які були передані у користування без проведення державної реєстрації цих земельних ділянок:

- укласти із розробниками документації із землеустрою договори на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) стосовно земельних ділянок, переданих їм у користування без проведення державної реєстрації таких земельних ділянок (без присвоєння їм кадастрового номеру);

- забезпечити складання та прийняття технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у строк, що не перевищує 2 календарних місяців з дня набрання чинності цим рішенням;

- не пізніше 31.12.2013 вчинити дії, спрямовані на подання складеної (розробленої) технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до Управління Держземагенства у м. Харкові для здійснення Державним кадастровим реєстратором державної реєстрації (із присвоєнням кадастрового номеру) земельних ділянок, переданих у користування без проведення їх державної реєстрації (у тому числі, у разі, коли відомості про земельні ділянки, право користування на які виникло до 2004 року, не внесені до державного реєстру земель);

- повідомити Департамент земельних відносин Харківської міської ради про здійснення державної реєстрації відповідної земельної ділянки із зазначенням присвоєного кадастрового номеру та долучити копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який було видано на підтвердження державної реєстрації земельної ділянки.

Пунктом 5 цього рішення Департамент земельних відносин зобов'язано попередити всіх землекористувачів (орендарів) земельних ділянок, реєстрація яких у Державному земельному кадастрі не здійснена, про необхідність приведення розміру плати за землю відповідно до вимог чинного законодавства.

На виконання рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13 щодо виготовлення технічної документації із землеустрою, Департаментом земельних відносин листом-попередженням від 08.10.2013 № 1848/0/225-13 повідомлено відповідача про необхідність:

- у строк до 01.12.2013 забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

- у строк не пізніше 31.12.2013 подати складену (розроблену) технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до Управління Держземагенства у м. Харкові (для здійснення реєстрації земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номеру);

- у строк до 01.01.2014 повідомити Департамент земельних відносин Харківської міської ради про здійснення державної реєстрації земельної ділянки та надати копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку на підтвердження державної реєстрації цієї земельної ділянки;

- у строк до 01.02.2014 привести розмір плати за землю відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно з листом Відділу у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 24.07.2017 № 19-20-0.23,08-1284/116-17 відомості про Державну реєстрацію АТ "УКРКОМУННДІПРОЕКТ" земельної ділянки по вул. Клочківській, 341 в у м. Харкові відсутні.

На підставі наведеного позивач вважає, що до договору про право тимчасового користування землею повинні бути внесені зміни щодо розміру орендної плати, який визначається згідно з розрахунком розміру орендної плати, виконаного Департаментом земельних відносин на підставі витягу з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, який надається Управлінням Держземагенства у м. Харкові згідно зі статтею 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр" та рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13 "Про затвердження "Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станам на 01.01.2013".

Оскільки відповідач до теперішнього часу не забезпечив виготовлення технічної документації із землеустрою, Харківська міська рада завернулася до суду з відповідним позовом про зобов`язання відповідача протягом шести місяців з дня набрання рішенням суду законної сили забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,6134 га по вул. Клочківській, 341 в у місті Харкові та зареєструвати зазначену земельну ділянку в Державному земельному кадастрі.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині таку міру правового захисту на національному рівні, що дозволило б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

За змістом частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою визначено Законом України "Про землеустрій", спрямованим на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

Відповідно до статті 25 зазначеного Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації. До видів документації із землеустрою належить технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

За змістом статті 55 Закону України "Про землеустрій" встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно зі статтею 26 цього Закону замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі. Розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою; фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою. Взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються законодавством України і договором. Подання документації із землеустрою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, для внесення відомостей до Державного земельного кадастру від імені замовника документації здійснюється її розробником, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 3 статті 28 Закону України "Про землеустрій" розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією.

Позивач звернувся із позовом у цій справі, зокрема, про зобов'язання відповідача виготовити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості). Натомість розробниками технічної документації із землеустрою згідно з вимогами законодавства є юридичні чи фізичні особи-підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням, при цьому фізична особа-підприємець має бути сертифікованим інженером-землевпорядником, а юридична особа - мати у своєму складі за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, котрі є відповідальними за якість робіт із землеустрою. Отже, розробку технічної документації із землеустрою (зобов'язання здійснення якої є предметом спору у цій справі) законом покладено на спеціалізованих суб'єктів господарювання. Так, у цьому випадку виконавцем робіт із розробки технічної документації із землеустрою зрештою є саме відповідний спеціалізований суб'єкт господарювання, а відповідач -лише їх замовник та не є виконавцем і розробником технічної документації із землеустрою відповідно, тобто заявлений позов фактично стосується зобов'язання вчинити дії особи, яка не є учасником справи, що унеможливлює задоволення позову, заявленого до відповідача.

Колегія суддів зазначає, що за змістом статті 11 ЦК цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 12 зазначеного Кодексу передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Загальні правила щодо виконання цивільних обов'язків, межі виконання та підстави звільнення від таких обов'язків унормовані статтею 14 ЦК.

Під цивільним обов'язком розуміється вимога від суб'єкта цивільного права певних дій (або невиконання дій), забезпечена можливістю правового спонукання до належної поведінки. Зміст цивільного обов'язку становлять такі вимоги: поведінка зобов'язаної особи визначена вимогами норми права; поведінка зобов'язаної особи визначена вимогами уповноважених осіб; поведінка зобов'язаної особи у випадку невиконання цивільного обов'язку забезпечується вимогою (рішенням) суду виконати цей обов'язок.

За змістом частин 1, 2 статті 14 ЦК цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

У зв'язку з наведеним, а також беручи до уваги зазначені положення законодавства, фактичні обставини у справі, встановлені судами під час її вирішення, підтверджують покладені в основу судових рішень висновки про відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, а також докази, які були достатніми для прийняття законного рішення, правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, та правомірно відмовили у задоволенні заявлених позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судом, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК, колегія суддів зазначає, що оскаржені судові рішення постановлено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.09.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 09.07.2018 у справі № 922/1040/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: Т.Б. Дроботова

Ю.Я. Чумак