Постанова

від 18.07.2018 по справі 371/1071/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 371/1071/17 Головуючий у І інстанції Капшук Л. О. Провадження № 22-ц/780/2545/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 22 18.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 липня 2018 року Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Савченка С.І., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря: Дрозда Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 03 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агросвіт про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,-

встановила:

у серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Миронівського районного суду Київської області з вищезазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 17 серпня 2012 між ним та СТОВ Агросвіт було укладено договір оренди земельної ділянки № 0142-12, згідно з яким він передав відповідачу в строкове платне користування строком на 14 років земельну ділянку загальною площею 2,6531 га, кадастровий номер 3222982600:02:201:0032, належну йому на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №575308 від 12.07.2012 року.

Договір зареєстровано в управлінні Держкомзему у Миронівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 27 грудня 2012 року за №322290004003404.

За умовами укладеного договору орендна плата виплачується у грошовій формі у розмірі 3 (три) відсотки від вартості орендованої земельної ділянки. Розмір орендної плати визначається за домовленістю сторін, форма орендної плати на один рік встановлюється за домовленістю сторін.

Орендар сплачує орендну плату протягом терміну дії договору, але не пізніше як у термін від 01 вересня по 31 грудня кожного року.

Розмір платежів за окремими формами оплати щороку погоджується між сторонами шляхом унесення змін або доповнень до цього договору.

Як вбачається із п.9 типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року №220, орендна плата вноситься орендарем у відповідній формі та розмірі, зокрема, розмір орендної плати: грошової - у гривнях із зазначенням способів внесення за земельні ділянки приватної власності. Отже, з умов типового договору оренди землі вбачається, що розмір орендної плати вноситься орендарем і визначається у договорі оренди у гривнях із зазначенням способів внесення за земельні ділянки приватної власності.

З умов спірного договору вбачається, що сторонами не було досягнуто згоди щодо такої істотної умови спірного договору, як орендна плата, адже конкретний її розмір у грошовому еквіваленті гривні не був визначений. Жодної додаткової угоди до спірного договору, якою б сторони визначили розмір орендної плати у грошовому еквіваленті в гривні, сторони не укладали.

В тексті договору не визначено вартість орендованої земельної ділянки, тому розмір орендної плати не можна розрахувати. Поняття вартість орендованої земельної ділянки та нормативно грошова оцінка земельної ділянки - не тотожні, а умовами спірного договору не передбачено, що вартість орендованої земельної ділянки дорівнює нормативно грошовій оцінці земельної ділянки. Договором також не визначено, що орендну плату можна вирахувати з нормативно грошової оцінки земельної ділянки.

Зазначене є підставою для зловживань з боку відповідача як орендаря, який на власний розсуд визначає щорічний розмір орендної плати, не здійснює її індексацію.

З умов спірного договору вбачається, що у ньому відсутні інші істотні умови та невід'ємні частини, наявність яких є обов'язковою: у договорі відсутні умови про індексацію; договір не містить такої умови як строк внесення орендної плати; до договору не додані кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), тобто відсутня інформація про об'єкт оренди, яка дозволяє ідентифікувати предмет спірного договору.

У пункті 3.2 спірного договору йдеться про те, що орендар сплачує орендну плату протягом терміну дії договору, але не пізніше як у термін від 01.09 до 31.12 кожного року . З цієї норми позивачу незрозуміло який же насправді строк сплати орендних платежів: немає конкретних строків із зазначенням місяців, дат. Умови п. 3.2 можна тлумачити як завгодно, чи то зазначено хвилини і години, чи дні і тижні, чи взагалі фраза недописана і там зазначено частки різних форм платежів.

Незрозуміло і неоднозначно викладеними умовами щодо строку внесення орендної плати користується відповідач, порушуючи права позивача на отримання орендної плати у певний строк.

Відсутність встановленої та погодженої сторонами орендної плати із зазначенням її розміру у грошовій одиниці гривні, індексації, не дає права позивачу отримувати орендну плату в розмірі, строках і у порядку, визначеному саме у договорі оренди, є підставою для визнання недійсним в цілому спірного договору оренди на підставі статті 15 Закону України Про оренду землі (в редакції на дату укладення спірного договору).

Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Спірний договір не є припиненим на момент пред'явлення позову, порушення прав позивача є триваючим, тому що відносини між сторонами є триваючими і обов'язки, встановлені спірним договором, зокрема і щодо сплати орендної плати, підлягають виконанню сторонами протягом всього строку дії договору, тому останнім не пропущено строк позовної давності.

Існування триваючого порушення прав позивача, яке виражається у відсутності у спірному договорі такої істотної умови, як орендна плата із зазначенням розміру та порядку її внесення, індексації, на момент пред'явлення даного позову, свідчить про те, що позовна давність на вимоги позивача не поширюється. Відносини між сторонами є триваючими і обов'язки, встановлені договором оренди, підлягають виконанню сторонами протягом всього строку дії договору.

Просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №0142-12 від 17 серпня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та СТОВ Агросвіт , а також стягнути з відповідача понесені судові витрати у виді судового збору.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 03 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, неповноту встановлення обставин, які мають значення для справи та не витребування доказів, що призвело до неправильного визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин, а також яке ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, ОСОБА_2 посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції про те, що спірний договір був зареєстрований 27 грудня 2012 року в Управлінні Держкомзему у Миронівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №322290004003404 та набув чинності з 27 грудня 2012 року, базуються лише на записі про це на самому спірному договорі оренди землі.

Апелянт стверджує, що будь - яких інших об'єктивних та достовірних доказів, окрім наявного запису про це на самому спірному договорі оренди землі, суд першої інстанції не перевіряв.

Також, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні клопотання про витребування від Миронівського ВП ГУ Національної поліції в Київської області книги реєстрації або витягу з неї договорів оренди землі з інформацією, яка підтверджує державну реєстрацію спірного договору та вказане питання не було з'ясоване, відомості з книги реєстрації договорів оренди землі не були витребувані та перевірені.

Крім того, стверджує, що судом першої інстанції не перевірялося чи вносився до Державного реєстру земель запис за № 322290004003404, який на той час формувався згідно ст.202 ЗК України.

Апелянт зазначає, що спірний договір підписаний сторонами не містить обов'язкових істотних умов договору оренди землі, тобто вказаний договір не є укладеним, а тому він не породжує для сторін прав та обов'язків, на досягнення яких було спрямоване їх волевиявлення під час документального оформлення договору.

В умовах спірного договору відсутні дані про досягнення сторонами конкретної згоди щодо однієї з істотних умов договору, а саме, розміру орендної плати зазначеної в гривнях.

Відповідно до п.3.1. спірного договору орендна плата виплачується орендарем у грошовій формі у розмірі 3% від вартості орендної земельної ділянки. Однак, під час укладення спірного договору сторони не досягли згоди щодо розміру орендних платежів. Апелянт, стверджує, що вищезазначене підтверджується тим, що в тексті договору не визначено конкретного розміру орендних платежів у гривневому еквіваленті.

Крім того, відповідач самостійно не повідомляючи позивача, почав визначати розмір орендної плати. В усному порядку представники відповідача інформували позивача, що останньому слід з'явитися до відповідача та отримати орендну плату. У позивача не було можливості та необхідності відмовитись від того розміру орендної плати, яку запропонував відповідач, оскільки позивач не вважав такий розмір кінцевим та остаточним, а тим більше погодженим і вважав, що пізніше відповідач буде платити ще. Отримання ОСОБА_2, як він вважав частини орендної плати, від відповідача у визначеному останнім розміром орендної плати не свідчить про погодження позивачем такого розміру та про відсутність з його боку претензій до розміру орендної плати та інших умов спірного договору.

Відповідач не повідомляв позивачу про те, що отриманий останнім розмір орендної плати є остаточним і більше він нічого не отримає. Зазначений факт свідчить про відсутність узгодження розміру орендної плати по спірному договору оренди землі.

Також, апелянт зазначає, що відсутність у спірному договорі істотної умови як строк внесення орендної плати порушує права позивача на своєчасне отримання від відповідача орендних платежів, а відсутність у спірному договорі конкретного строку сплати орендних платежів нівелює нормальне планування фінансового життя позивача.

Просив скасувати повністю рішення Миронівського районного суду Київської області від 03 березня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відзивів у встановлений строк від сторін до суду не надійшло.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі державного акта на право власності ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 2,6531га, розташована на території Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області, кадастровий номер: 3222982600:02:201:0032.

17 серпня 2012 року сторони уклали договір оренди земельної ділянки №0142-12, згідно з яким позивач передав відповідачу в користування на умовах оренди вказану земельну ділянку.

У пунктах 1.2., 1.3. договору визначено, що в оренду передається земельна ділянка площею 2,6531га, кадастровий номер: 3222982600:02:201:0032, нормативно грошова оцінка якої становить 83 508грн.

27 грудня 2012 року договір оренди зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Миронівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №322290004003404.

За умовами пунктів 3.1., 3.2., 3.5. розділу 3 укладеного сторонами договору орендна плата виплачується орендарем у грошовій формі у розмірі 3 (три) відсотків від вартості орендованої земельної ділянки. Розмір орендної плати визначається за домовленістю сторін, але не може бути меншим від розміру, встановленого чинним законодавством. Форма орендної плати за оренду земельної ділянки на один рік встановлюється за домовленістю сторін.

Орендар сплачує орендну плату протягом терміну дії договору, але не пізніше як у термін від 01.09. по 31.12 кожного року. Розмір платежів за окремими формами оплати щороку погоджується між сторонами шляхом унесення змін або доповнень до цього договору. Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Також встановлено, що відповідач щорічно збільшував орендну плату на користь позивача і задовольняв заяви позивача щодо форми оплати орендної плати.

Позивач приймав від відповідача виконання договору без жодних заперечень, не висловлював інших побажань або пропозицій щодо суми орендної плати, форми та термінів/строків її виплати, а також не ініціював укладення додаткових угод до договору, не звертався до відповідача із пропозицією провести у визначеному чинним законодавством порядку визначення вартості переданої ним в оренду земельної ділянки і відповідно не ставив питання про таке визначення в невірному розмірі.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було наведено та не зазначено як саме умови договору унеможливлюють його належне виконання, зокрема в частині проведення розрахунків, зважаючи на ті обставини, що сторони протягом дії договору з 2012 року виконували умови договору погодженим способом.

Також, ОСОБА_2М не довів, у чому полягає реальне порушення його законних прав на отримання орендної плати в строки та в розмірах, визначених договором, послався на припущення щодо зловживань з боку відповідача, як орендаря, який на власний розсуд визначає строк внесення та розмір орендної плати, порядок внесення та індексацію орендної плати. Такі припущення суд вважав безпідставними, оскільки фактичне виконання договору свідчить про погодження сторонами усіх істотних умов та не порушує жодних прав чи інтересів позивача.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовував свої вимоги, не доведено порушення його прав орендодавця.

Відсутність у договорі конкретного розміру орендної плати не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом дії договору виконували договір погодженим способом, тому незгода позивача з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання його прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав.

З такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування тощо.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Із роз'яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року По судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними вбачається, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

За змістом статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Істотні умови договору оренди землі визначені у частині 1 статті 15 Закону України Про оренду землі .

Згідно із частиною 1 статті 15 Закону України Про оренду землі (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) істотною умовою договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

В силу частини 1 статті 210 ЦК України та частини 1 статті 20 Закону України Про оренду землі договір оренди землі підлягає державній реєстрації і, з огляду на зміст статей 210, 640 ЦК України та статті 18 Закону України Про оренду землі , є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги до правочинів, їх недодержання є підставою для визнання правочинів недійсними. Відсутність істотних умов договору, визначених статтею 15 Закону України Про оренду землі є окремою підставою для визнання договору недійсним.

Згідно частини 2 статті 15 Закону України Про оренду землі відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Статтями 21, 22 Закону в зазначеній редакції визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати.

Відсутність у договорі оренди землі певної істотної умови саме по собі є лише формальним приводом звернення до суду та не може вважатися підставою для визнання такого договору недійсним.

З 05.04.2015 частина 1 статті 15 Закону про оренду землі передбачає необхідність погодження лише трьох істотних умов договору оренди землі, а положення про можливість визнання договору недійсним з огляду на відсутність однієї з таких умов у договорі взагалі виключене із вказаного Закону.

Згідно частини 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто вказаними законодавчими нормами визначено свободу договору і свободу у виборі розміру, форми та строків внесення орендної плати за землю (окрім землі державної та комунальної власності).

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар сплачує орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Орендна плата може сплачувати у таких формах: грошовій, натуральній, відробітковій (надання послуг орендодавцю).

Розмір орендної плати за оренду як земельної ділянки, так і за оренду земельної частки (паю), про що свідчать типові форми договорів оренди земельної ділянки (Закон України Про оренду землі від 06.10.1998 № 161-XIV та постанова КМУ від 03.03.2004 №220) та оренди земельної частки (паю) (наказ Держкомзему від 17.01.2000 №5), визначаються за домовленістю між орендодавцем та орендарем.

Нормами чинного законодавства України передбачено запровадження рекомендованого мінімального розміру орендної плати за користування земельною часткою (паєм).

Відповідно до п. 1 Указу Президента від 02 лютого 2002 року №92/2002 Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) (зі змінами та доповненнями) було визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Базою для розрахунку мінімального розміру орендної плати за користування землею є нормативна грошова оцінка землі.

Нормативно-правовими актами України не передбачено спеціального механізму визначення плати за оренду приватних земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Керуючись принципом свободи договору сторони можуть встановити розмір плати за оренду приватної земельної ділянки у фіксованій сумі, відсотковому відношенні до грошової оцінки земельної ділянки (як нормативної, так і експертної) або погодити інший механізм визначення розміру такої орендної плати. Головне, щоб цей механізм був життєздатним, не допускав неоднозначного тлумачення та відповідав внутрішній волі сторін.

Пунктами 3.1. та 3.2. спірного договору сторони визначили, що орендна плата виплачується у грошовій формі у розмірі 3 відсотки від вартості земельної ділянки, розмір орендної плати визначається за домовленістю та не може бути меншим від встановленого чинним законодавством, форма плати на один встановлюється за домовленістю сторін.

Пунктом 1.3 договору зазначено нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка на дату укладення договору становила 83 508грн.

Протягом дії договору у сторін не виникало спору щодо різного тлумачення терміну вартість земельної ділянки , орендна плата розраховувалась відповідно до нормативної грошової оцінки.

Відповідно до статті 21 Закону України Про оренду землі обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

У пункті 2.2 Типового договору оренди земельної частки (паю) передбачено, що орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації на дату її виплати відповідно до рівня інфляції національної валюти України.

Колегією суддів було з'ясовано, що відповідно п.3.4 спірного договору обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції. За даними зведених таблиць індексів споживчих цін Міністерства фінансів України індекси інфляції становили: 99,8 % - 2012 рік, 100,5 % - 2013 рік, 124,9 % - 2014 рік, 143,3 % - 2015 рік та 112,4 % - 2016 рік. Відповідно орендна плата за кожний поточний рік розраховується як добуток розміру орендної плати за минулий рік та індексу інфляції.

Згідно пунктів 1.3, 3.1, 3.4 договору орендна плата мала б становити не менше: 2012 рік - 2505,24 грн.; 2013 рік - 2500,23 грн. (2505,24 х 99,8% = 2500,23); 2014 рік - 2512,73 грн. (2500,23 х 100,5% = 2512,73); 2015 рік - 3138,40 грн. (2512,73 х 124,9% = 3138,40); 2016 рік - 4497,33 грн. (3138,40 х 143,3% = 4497,33);

Фактично нарахована позивачу орендна плата за договором становила: 2013 рік - 2505,23 грн.; 2014 рік - 3340,32 грн.; 2015 рік - 5215,05 грн.; 2016 рік - 7509,64 грн.

З огляду на вказані розрахунки орендна плата збільшувалась на більшу величину ніж індекс інфляції, що не суперечить умовам договору, зокрема його п. 3.2. - 3.5.

Також встановлено, що не визначення орендної плати в гривнях не створювало для сторін стану невизначеності щодо розміру орендної плати в грошовому виразі.

Виконання договору свідчить про те, що укладаючи його сторони свідомо вважали нормативну грошову оцінку земельної ділянки її вартістю, розуміли сутність законодавчих норм щодо захисту інтересів власників земельних паїв та діяли відповідно до усталеної практики, яка склалась в Україні та на території Миронівського району і в селі Карапиші зокрема, а саме: встановлення орендної плати у відсотках від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (паю).

У змісті витягу з технічної документації з паювання земель та розрахунку вартості земельної частки (паю) АТ Карапиші по Карапишівській сільській раді від 27.01.2016 № 181/86-16 зазначається, що вартість земельної частки (паю) по Карапишівській сільській раді станом на 01.01.2016 з врахуванням коефіцієнта індексації складає 125161 грн. за пай.

З огляду на те, що у згаданому документі Держгеокадастру використовується термін вартість , то визначення розміру орендної плати за земельну ділянку у відсотках до її вартості (п.3.1 договору) дає чітке розуміння про розмір орендної плати за певний календарний рік.

Згідно вищевказаної довідки Держгеокадастру вартість земельної частки паю у 2016 році становить 125 161 грн. Водночас нормативна грошова оцінка земельної ділянки 83 508 грн. проіндексована станом на 2016 рік становить таку саму вартість - 125 161 грн.

За даними Держгеокадастру в 2015 році застосовувався коефіцієнт індексації - 1,249 в 2016 році - 1.2, а отже нормативна грошова оцінка земельної ділянки розраховується: 83 508 грн. х 1.249 х 1,2 = 125 161 грн.

Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 29.01.2014 №182 нормативно грошова оцінка 1,0 га ріллі на 2014 рік становила 28061,00 грн. Звідси, нормативна грошова оцінка орендованої земельної ділянки площею 2,6531 га становила 74 448,64 га. Тобто орендна плата за ставкою 3% від грошової земельної ділянки мала б становити не менше 2 233,46 грн.

У 2014 році орендна плата за земельну ділянку (земельний пай) становила 3340,32 грн., що є більшим на 1 108,86 грн. від встановленої договором мінімальної ставки, та складає 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Після сплати податків до видачі орендарю належало сплатити 2 839,27 грн. орендної плати. Згідно оскаржуваного договору позивач обрав форму орендної плати та в рахунок орендної плати за 2014 рік отримав орендну плату в грошовій формі одним платежем в сумі 2 839,27 грн.

Згідно витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 27.01.2015 №34-121-0.3-294/2-15 нормативно грошова оцінка 1,0 гектара ріллі на 2015 рік становила 38 434,00 гривень. Звідси, нормативно грошова оцінка орендованої земельної ділянки площею 2,6484 га становила 101 788,61 грн. Тобто, орендна плата за ставкою 3% у 2015 році мала б становити не менше 3 053,66 грн.

У 2015 році орендна плата за земельну ділянку згідно спірного договору становила 5 215,05 грн., що на 2 161,39 грн. більше від встановленої договором мінімальної ставки та дещо більше 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Після сплати податків і зборів позивачу належало сплатити 4354,56 грн. орендної плати по договору. Позивач за власним бажанням обрав грошову форму орендної плати та отримав орендну плату за 2015 рік у розмірі 4 354,56 грн.

Згідно витягу з технічної документації з паювання земель та розрахунку вартості земельної ділянки частки (паю) АТ Карапиші по Карапишівській сільській раді від 27.01.2016 № 181/86-16 вартість земельної частки (паю) становила 125 161,00 грн. за пай. Орендна плата за ставкою 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки мала б становити не менше 3 754,83 грн.

У 2016 році орендна плата за земельну ділянку (земельний пай) становила 7 509,64 грн., що майже вдвічі більше від мінімальної ставки та складає близько 6 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки.

Після сплати податків і зборів позивачу належало сплатити 6 045,26 грн. орендної плати. Він за власним бажанням отримав орендну плату за 2016 рік в грошовій формі в сумі 6 045,26 грн.

Вказані встановлені обставини свідчать про те, що сторони виконували умови договору узгодженим способом, зокрема, позивач упродовж усього часу за власним вибором отримував орендну плату в грошовій формі.

Посилання апелянта на ті обставини, що у нього не було можливості та необхідності відмовитись від розміру орендної плати, яку запропонував відповідач, оскільки він не вважав такий розмір кінцевим та остаточним, не заслуговують на увагу.

Також, доводи апеляційної скарги на відсутність у договорі умови щодо строку внесення орендної плати є непідтвердженими, адже в пунктом 3.2. спірного договору чітко визначено період виплати орендної плати із 01.09 по 31.12 кожного року.

Дана умова договору вказує на те, що період виплати орендної плати - щороку з першого вересня до тридцять першого грудня. Початкова дата вказаного періоду надає право позивачу отримати орендну плату, чи заявити про намір отримати орендну плату в певний день, а кінцева дата виплати зобов'язує відповідача сплатити орендну плату за поточний рік.

Отже, строки виплати орендної плати сторонами узгоджені та є зрозумілими, іншому тлумаченню умови договору щодо строку виплати з 01.09 по 31.12 кожного року не підлягають.

Частина 1 статті 15 Закону України Про оренду землі вимагає вказувати і місце розташування, і розмір земельної ділянки, до того ж, визначенню об'єкту оренди слугують план (схема) земельної ділянки, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі об'єкту оренди. Ці документи є невід'ємною частиною договору оренди (частина 4 статті 15 Закону Про оренду землі ).

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні умови дійсності правочину. Зокрема, не повинен суперечити актам цивільного законодавства зміст правочину. Зміст же правочину у загальноприйнятому юридичному розумінні - це права і обов'язки, встановлені правочином.

Якщо земельна ділянка ідентифікована у договорі, на права і обов'язки сторін це жодним чином не впливає, як не впливає і на дійсність правочину.

Укладений сторонами договір оренди містить: кадастровий номер та площу земельної ділянки, номер паю та територію, на якій розташована земельна ділянка, що в достатній мірі ідентифікує земельну ділянку. Підтвердженням ідентифікації земельної ділянки свідчать умови договору та графічні дані Публічної кадастрової карти України.

Колегія суддів вважає, що сторони врегулювали в договорі свої відносини на власний розсуд, як це передбачено статтею 6 ЦК України, чітко розуміли обсяг прав та обов'язків за договором, добросовісно їх виконували погодженим способом, не порушуючи законних прав один одного, зокрема, позивач з часу укладення договору протягом п'яти років отримував орендну плату у встановлені договором строки.

При підписанні договору оренди земельної ділянки сторони погодили умови договору, позивач знав або ж мав знати його умови щодо розміру, способів та строків внесення орендної плати, наявність чи відсутність невід'ємних частин договору тощо.

В разі наявності припущень щодо порушення його прав чи інтересів позивач мав і має право звернутись до відповідача із вимогою про тлумачення змісту укладеного договору оренди землі або ж внесення змін до нього.

Відповідно до статті 30 Закону України Про оренду землі зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. Така взаємна згода має бути оформлена письмово. Це випливає і зі звичаїв ділового обороту, і з положень Типового договору оренди землі, затвердженого постановою КМУ від 03.03.04 №220.

Сторони не позбавлені права укласти додаткову угоду до чинного договору оренди, передбачивши внесення змін до тих пунктів договорів, які потребують уточнення чи зміни.

Пункт 3.2. укладеного договору визначає, що саме так мають діяти сторони при визначенні розміру орендної плати.

За таких обставин відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарг, оскільки не вбачається факту порушення прав позивача укладенням цього договору.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до вимог ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом можуть бути підтвердженні певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовуються висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з вимогами ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 03 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді