Постанова

від 19.07.2018 по справі 920/307/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2018 р. Справа № 920/307/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В. , суддя Істоміна О.А. , суддя Білецька А.М.

за участю секретаря судового засідання Кохан Ю.В.

за участю:

представника позивача - Вулицької І.В. (довіреність № 5 від 04.05.2018)

представника відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Середино-Будської міської ради Сумської області, м. Середина-Буда, Сумська область (вх. № 985 С/3-9) на рішення Господарського суду Сумської області від 19.06.2017 по справі № 920/307/17 (суддя Коваленко О.В.; повний текст рішення підписано 26.06.2017 )

за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Укрсвітлолізинг , м. Київ

до Середино-Будської міської ради Сумської області, м. Середина-Буда, Сумська область

про стягнення 346548 грн. 50 коп., -

ВСТАНОВИЛА :

У квітні 2017 року Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Укрсвітлолізинг , м. Київ звернулося до Господарського суду Сумської області із позовом до Середино-Будської міської ради Сумської області, м. Середина-Буда, Сумська область, в якому просило суд стягнути з відповідача на свою користь 346548 грн. 50 коп., з яких: 136413 грн. 00 коп. основного боргу, 2867 грн. 70 коп. пені, 184000 грн. 00 коп. штрафу, 19288 грн. 30 коп. інфляційних збитків, 3979 грн. 20 коп. - 3% річних, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору №01/ОР оренди світлодіодного обладнання від 12.09.2013, а також судові витрати по справі.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 19.06.2017 по справі № 920/307/17 позов задоволено. Стягнуто з Середино-Будської міської ради Сумської області на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Укрсвітлолізинг 136413 грн. 00 коп. основного боргу, 2867 грн. 70 коп. пені, 184000 грн. 00 коп. штрафу, 19288 грн. 30 коп. інфляційних збитків, 3979 грн. 20 коп. - 3% річних, а також 5198 грн. 23 коп. судового збору. Рішення мотивовано тим, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та доведеними належними і допустимими доказами.

Відповідач, Середино-Будська міська рада Сумської області, із даним рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Сумської області від 19.06.2017 у справі № 920/307/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення 2867 грн. 70 коп. пені, 184000 грн. 00 коп. штрафу, 19288 грн. 30 коп. інфляційних збитків та 3979 грн. 20 коп. 3% річних. Також, відповідач просив поновити строк на апеляційне оскарження судового рішення у даній справі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач посилається на те, що упродовж строку нарахованої заборгованості, а саме з 2015 по 2016 роки сторонами мав би підписуватися документ щомісячно про виконання договору оренди, а саме акт здачі-приймання робіт (наданих послуг). Оскільки сам договір оренди не означає, що предмет оренди використовується, а засвідчує певний намір щодо оренди. А поміж тим договором таке право та обов'язок (пункт 3.3. Договору) покладено на позивача. Підтвердити факт здійснення господарської операції може тільки акт, який є підставою для бухгалтерського обліку відповідно до вимог статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні . Проте не маючи відповідних актів здачі-приймання робіт, відповідач вважає, що будь-які питання про виконання договору сторонами не можуть бути розглянуті судом неупереджено і об'єктивно, справедливо до кожної із сторін. Таким чином, позивач не подаючи відповідачу щомісячно для узгодження акти здачі -приймання робіт, які є необхідними для здійснення відповідних розрахунків за договором оренди, позбавляв можливості відповідача сплачувати узгоджені договором суми за оренду майна. Факт не надання актів здачі-приймання робіт відповідачу протягом строку виниклої заборгованості не заперечується позивачем та підтверджується надісланими на адресу відповідача 14.03.2017 двома примірниками акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) №4 від 10.03.2017, де вже була зазначена сума з урахуванням заборгованості в тому числі і за 2015-2016 роки. Неналежне виконання з боку позивача протягом двох років зобов'язання щодо надання актів здачі-приймання робіт потягло за собою виникнення заборгованості з орендної плати не з вини відповідача, а тому подальше нарахування 184 000 грн. штрафу, 19 288 грн. 30 коп. інфляційних збитків, 3979 грн. 20 коп. 3% річних є безпідставним. Крім того, відповідач наголошує, що за відсутності відповідних коштів на його рахунках, а також те, що заборгованість виникла у інший (вже завершений) бюджетний період для всіх бюджетів, відповідач був позбавлений можливості погасити заборгованість за договором оренди без внесення відповідних змін до місцевого бюджету у новому бюджетному періоді для всіх бюджетів.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2018 поновлено Середино-Будській міській раді Сумської області пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 19.06.2017 по справі № 920/307/17. Відкрито апеляційне провадження, а позивачу встановлено строк до 06.07.2018 для надання суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу в порядку, визначеному статтею 263 Господарського процесуального кодексу України, з наданням доказів надсилання (надання) копії відзиву та доданих до нього документів скаржнику. Зупинено дію рішення Господарського суду Сумської області від 19.06.2017 по справі № 920/307/17 до закінчення розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дана ухвала була надіслана сторонам у справі 20.06.2018.

Згідно з пунктом 4 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

02.07.2018 на адресу суду із позначкою: адресат вибув надійшло поштове відправлення, а саме ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2018, яка направлялась на адресу відомого суду місцезнаходження Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Укрсвітлолізинг (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75).

Крім того, відстеженням поштового відправлення за штрихкодовим ідентифікатором 6102225199417, в якому на юридичну адресу Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Укрсвітлолізинг (01061, м. Київ, бул. Т.Шевченка, буд. 16) була направлена ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2018, судом з'ясовано, що дане відправлення також повернуто за зворотною адресою.

Однак колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками адресат вибув , адресат відсутній і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

З урахуванням викладеного та як вбачається з матеріалів справи, судом апеляційної інстанції було вжито необхідних заходів щодо належного повідомлення Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Укрсвітлолізинг про відкриття апеляційного провадження у даній справі № 920/307/17 та про встановлений строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Крім того, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження; процесуальна бездіяльність учасників справи не може ставити під сумнів здійснення судочинства судом апеляційної інстанції відповідно до вимог процесуального закону.

Станом на 06.07.2018 відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду не надходив.

06.07.2018 судом апеляційної інстанції вирішено призначити справу до розгляду на 19.07.2018 о 12:30 год.

10.07.2018 від Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Укрсвітлолізинг надійшли письмові пояснення (вх.ел.пошта №924 від 10.07.2018; оригінал надійшов до суду 13.07.2018 вх. № 5360), в яких позивач зазначив, що він дізнався про подачу відповідачем апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у даній справі лише з листа Управління ДКСУ у Середино-Будському районі Сумської області, яке повідомило, що у зв'язку з отриманням ними копії ухвали Харківського апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження, в якій ухвалено про зупинення дії рішення Господарського суду Сумської області від 19.06.2017 р. по справі № 920/370/17, судовий наказ Господарського суду Сумської області від 10.07.2017 по справі № 920/307/17 повернуто до Господарського суду Сумської області без виконання. Вказаний лист позивач отримав 02.07.2018. Позивач також зазначив, що він не отримував, ні копії апеляційної скарги на рішення Господарського суду Сумської області від 19.06.2017 р. по справі № 920/370/17 від відповідача, ні копії ухвали Харківського апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження. При цьому позивач пояснив, що оскільки Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Укрсвітлолізинг є державним акціонерним товариством, власником акцій якого на 100 % є держава, то внесення змін до Статуту, а саме внесення інформації щодо зміни місцезнаходження компанії, потребує винесення Кабінетом Міністрів України відповідної Постанови. Без зміни Статуту, зміна інформації щодо місцезнаходження товариства в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань неможлива. Тому, листом № 69 від 04.04.2018 позивач повідомив відповідача про зміну свого фактичного місцезнаходження, про що свідчить копія листа та копія квитанції про його направлення. Крім того, 18.04.2018 відповідачу були направлені акти та рахунок на оплату, в яких також була зазначена нова адреса позивача (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 16-22), і які відповідач отримав 25.04.2018, про що свідчить підпис особи про прийняття на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення. Таким чином відповідачу достеменно була відома адреса позивача, але апеляційної скарги він позивачу на нову адресу не направив. Крім того, відповідачу відома адреса електронної пошти позивача, яку відповідач неодноразово використовував та направляв на неї листи та проекти мирових угод, а також номери телефонів, які є незмінними, а тому відповідач не виконав свого обов'язку щодо направлення апеляційної скарги позивачу. В зв'язку з викладеними вище обставинами, позивач вважає, що його право подати відзив на апеляційну скаргу порушено, так як позивач не має повноцінної можливості захистити свої інтереси і права, та надати свої заперечення проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, так як вони позивачу не відомі. Але, позивач вважає, що Рішення Господарського суду Сумської області від 19.06.2017 по справі № 920/307/17 прийнято з дотриманням норм матеріального права, при його прийняті судом не порушені норми процесуального права. Крім того, при вирішенні справи судом першої інстанції було повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, і висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи. Представник відповідача був присутній у судовому засіданні та не був позбавлений права надавати суду свої докази та заперечення, був в повному обсязі заслуханий судом, крім того вказаний представник був присутній в судовому засіданні, в якому було проголошено рішення по вказаній справі. Можливість вчасного подання апеляційної скарги залежала виключно від волевиявлення самого скаржника, тобто мала суб'єктивний характер. А недотримання відповідачем власних внутрішніх правил та процедур не свідчить про позбавлення його права на апеляційне оскарження, передбачене Конституцією України. Відповідач не має права зловживати своїми правами для уникнення обов'язку виконання договору оренди світлодіодного обладнання. Позивач просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2018 за заявою позивача (вх.ел.пошта № 924 від 10.07.2018) справу призначено до розгляду в судовому засіданні 19.07.2018 в режимі відеоконференції, проведення якої доручено Київському апеляційному адміністративному суду (01010, м. Київ, вул. Московська 8, корп. 30).

18.07.2018 уповноваженим представником відповідача - адвокатом Органюком ЮЮ. направлено на електронну адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату (вх.ел.пошта № 955), в зв'язку з неможливістю представника прийняти участь в судовому засіданні 19.07.2018, оскільки в цей день він перебуватиме в іншому судовому засіданні Дарницького районного суду міста Києва у справі № 753/17638/17, про що надав відповідні докази.

19.07.2018 судом від уповноваженого представника відповідача - адвоката Органюка Ю.Ю. отримано телеграму № 7 (вх. № 5562) про відкладення розгляду даної справи через перебування представника в іншій справі.

Розглянувши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, колегія суддів відхиляє його з огляду на наступне.

Частиною 11 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою про призначення апеляційної скарги до розгляду від 06.07.2018 явка сторін у судове засідання 19.07.2018 обов'язковою не визнавалась і учасників процесу було попереджено, що у разі неявки у судове засідання їх представників, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Відтак, виходячи з приписів частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, а тому вважає можливим розглянути справу в апеляційному порядку за наявними матеріалами та за відсутності представника відповідача.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційної інстанції, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, враховуючи наступне.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи та не оспорюється сторонами, 12.09.2013 між позивачем - Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Укрсвітлолізинг і відповідачем - Середино-Будською міською радою укладено Договір оренди світлодіодного обладнання №01/ОР (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування вуличні світлодіодні світильники LED-SU-24-60-S-336-X згідно переліку, наведеного у Додатку №1 до цього Договору у разі настання відкладальної обставини (набуття позивачем права власності на майно за окремим договором на його закупівлю із застосуванням процедур, визначених Законом України Про здійснення державних закупівель ) для забезпечення зовнішнього вуличного освітлення м. Середино-Буда.

Згідно пункту 1.3. Договору вартість майна визначена станом на день передачі його в оренду і становить 184000,00 грн., у т.ч. ПДВ 30666,67 грн.

Майно передається в оренду з метою його подальшого встановлення на вулицях: Комуністичній (32 шт.), Радянській (10 шт.), Горького (22 шт.), К. Лібкнехта (10 шт.), Зерновській (10 шт.), а також на Центральні площі (8 шт.) для забезпечення зовнішнього вуличного освітлення м. Середина-Буда (пункт 1.4. Договору).

Стан Майна на момент укладення договору визначається в Акті приймання - передавання (пункт 1.5. Договору).

У пункті 2.1. Договору сторони погодили, що орендар вступає у строкове платне користування майном протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту настання відкладальної обставини, зазначеної в пункті 1.2 даного Договору, але не раніше дати підписання сторонами акта приймання-передавання Майна за цим Договором.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що орендна плата включає сплату послуг оренди у розмірі 20% за рік від вартості майна. Розмір орендної плати наведений у Додатку №2 до цього Договору і становить 3066,67 грн. з ПДВ за один місяць оренди.

Орендар сплачує орендну плату протягом дії Договору щомісячно (пункт 3.2. Договору).

Згідно пункту 3.3. Договору позивач щомісячно складає та направляє відповідачу на підпис два примірники Акту виконаних робіт/наданих послуг. Відповідач зобов'язується протягом 5 робочих днів підписати два примірники такого Акту та один з них повернути позивачу. У випадку невиконання відповідачем свого обов'язку щодо підписання та повернення позивачу такого акта факт користування майном за відповідний місяць оренди вважається підтвердженим.

Відповідно до пункту 3.4. Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

У пункті 3.6. Договору сторони дійшли згоди про те, що орендна плата перераховується позивачу щомісячно до 15 числа поточного місяця за попередній місяць оренди.

Сторонами не оспорюється, що 28.11.2013 позивач передав відповідачу обумовлене світлодіодне обладнання згідно акту приймання-передачі товару (том 1 аркуш справи 20), підписаного належним чином представниками сторін.

Згідно пункту 7.1. Договору орендодавець має право контролювати наявність, стан, напрями та ефективність використання майна, переданого в оренду за цим Договором.

16.02.2017 позивач здійснив виїзд до відповідача для огляду орендованого майна.

За результатами огляду уповноваженими особами позивача складено Акт візуального обстеження майна (том 1 аркуш справи 21), в якому зафіксовано фактичну наявність орендованого відповідачем майна та використання його відповідачем за цільовим призначенням.

Із матеріалів справи вбачається та не заперечується позивачем, що протягом 2013 - 2015 років відповідач сплачував позивачу орендну плату за використання ним орендованого майна, проте з січня 2015 року по лютий 2017 року (включно) за ним рахується заборгованість в розмірі 136413,30 грн.

14.03.2017 позивач надіслав на адресу відповідача два примірники акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) №4 від 10.03.2017, проте відповідач підписаний акт не повернув і заборгованість розмірі 136413,30 грн. не сплатив.

21.03.2017 позивач надіслав на адресу відповідача претензію з вимогою про сплату заборгованості в розмірі 136413,30 грн.

Однак вказана претензія залишена відповідачем без будь-якого реагування.

У зв'язку з несплатою орендарем вказаної суми, Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Укрсвітлолізинг звернулось до Господарського суду Сумської області із позовом про її стягнення з Середино-Будської міської ради.

Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем строків внесення орендних платежів позивачем заявлено до стягнення 2867,70 грн. пені, 184000,00 грн. штрафу, 19288,30 грн. інфляційних втрат та 3979,20 грн. 3 % річних.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Пунктом 1 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України передбачено, що орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно з частиною першою статті 773 Цивільного кодексу України наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, частини першої статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Враховуючи те, що відповідач не надав до справи обґрунтованих заперечень з приводу нарахування позивачем орендної плати у спірний період, а також не представив жодних доказів сплати боргу, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 136413,30 грн. за період з 01.01.2015 по 01.03.2017, з чим повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Відповідач в апеляційному порядку не оспорює заявлений до стягнення розмір орендної плати за використання ним орендованого майна у період з січня 2015 по лютий 2017 року включно в сумі 136413,30 грн.

Більш того, наявність боргу у вказаній сумі він не заперечує.

Натомість відповідач у своїй апеляційній скарзі вказує на те, що відсутність відповідних коштів на рахунках Середино-Будської міської ради, а також те, що заборгованість виникла у інший (вже завершений) бюджетний період для всіх бюджетів, без внесення відповідних змін до місцевого бюджету у новому бюджетному періоді для всіх бюджетів, позбавила міську раду можливості погасити заборгованість за договором оренди.

Однак вказані аргументи відповідача колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними, зважаючи на таке.

Відповідно до частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частиною першою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Разом з тим, згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 617 Цивільного кодексу України також не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Зокрема, у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а саме, у справі Кечко проти України (заява № 63134/00), ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

В рішеннях ЄСПЛ від 18 жовтня 2005 року у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України та від 30 листопада 2004 року у справі Бакалов проти України також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

З огляду на викладене колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє вищевказані заперечення відповідача, оскільки його обов'язок здійснювати платежі у спірних правовідносинах чітко передбачений договором, а відсутність коштів (бюджетних асигнувань) не позбавляє його обов'язку вносити орендну плату. Крім того, із матеріалів справи вбачається, що відповідач протягом трьох років не сплачує позивачу орендну плату за використання майна, що само по собі свідчить про існування декількох бюджетних періодів, протягом яких цілком було можливо вирішити питання щодо фінансування зобов'язань за спірним Договором оренди світлодіодного обладнання.

Позиція відповідача щодо неможливості сплати ним узгоджених Договором орендних платежів, у зв'язку з неподанням позивачем щомісячних актів здачі-приймання робіт є помилковою, оскільки відповідач, вступивши у договірні відносини з позивачем, взяв на себе обов'язок своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату, у тому числі незалежно від наслідків своєї господарської діяльності (пункт 4.2. Договору), та повинен був цікавитись про стан розрахунків за Договором, а тому ненадання позивачем щомісячних актів для узгодження жодним чином не позбавляло відповідача обов'язку сплачувати орендні платежі. Відповідач не звертався до позивача з листами щодо необхідності надання щомісячних актів здачі-приймання робіт з метою недопущення ним порушення договірного зобов'язання з внесення орендної плати. Будь-якого листування сторін з цього приводу матеріали справи не містять.

Водночас колегія суддів відзначає, що відповідач не надав суду жодних доказів того, що у спірний період він не користувався орендованим майном, або звертався до позивача із пропозицією щодо його повернення, у зв'язку з ненаданням позивачем відповідних актів для проведення своєчасних розрахунків.

Зважаючи на те, що відповідач жодним чином не довів як суду першої, так і апеляційної інстанції те, що ним вживалися усі залежні від нього заходи для недопущення господарського правопорушення, тому він повинен нести відповідальність, встановлену договором та законом.

Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, якими, зокрема, є сплата неустойки.

Згідно з частиною першою статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з частиною другою статті 217 та частиною першою статті 230 ГК України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною першою статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У статті 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань зазначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 3.9. Договору сторони узгодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації та стягується з урахуванням пені в розмірі 5% від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Користуючись наданим правом, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 2867,70 грн., що нарахована на суму боргу в розмірі 136413,00 грн. за період прострочення з січня 2015 року по лютий 2017 року.

Перевіривши правильність нарахування заявленої до стягнення суми пені суд першої інстанції встановив, що згідно поданого розрахунку розміру пені та пояснень позивача, нарахування пені згідно подвійної облікової ставки НБУ становить набагато більшу суму ніж 5% від суми заборгованості за кожен день прострочення, як це передбачено умовами Договору, у зв'язку з чим для визначення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, слід керуватися умовами пункту 3.9. Договору.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до частини першої статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (частина друга цієї ж статті).

Зі змісту частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України вбачається, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем здійснено розрахунок пені за період з січня 2015 року по лютий 2017 року, проте клопотання відповідача про застосування строків позовної давності до вимог позивача в матеріалах справи відсутнє. За вказаних обставин суд першої інстанції визнав можливим задовольнити вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 2867,70 грн. у повному обсязі.

Поряд з цим, перевіркою наданого позивачем до позовної заяви розрахунку заявленої до стягнення пені в сумі 2867,70 грн. судом апеляційної інстанції встановлено, що нарахована позивачем сума пені на суму боргу за період прострочення з січня 2015 року по лютий 2017 року, з урахуванням строку спеціальної позовної давності та з урахуванням шестимісячного строку нарахування санкцій, є значно меншою, ніж та, що сторони передбачили в договорі, і навіть та, що передбачена Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань . Однак суд наділений повноваженнями виходити за межі позовних вимог лише тоді, коли про це є клопотання заінтересованої сторони. Проте позивач з відповідним клопотанням до суду не звертався, а тому сума пені (2867,70 грн.) обґрунтовано стягнута судом першої інстанції у розмірі та за період прострочення, що визначені позивачем.

Водночас, частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України врегульовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 19288,30 грн. інфляційних збитків та 3979,20 грн. - 3% річних, нарахованих за період з січня 2015 по лютий 2017 року.

Розглядаючи вимоги позивача в цій частині суд першої інстанції виходив з того, що оскільки сторонами у Договорі не визначений інший розмір процентів від простроченої суми, тому визнав, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 19288,30 грн. інфляційних збитків та 3979,20 грн. - 3% річних, які нараховані за період з січня 2015 по лютий 2017 року правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Однак, колегія суддів апеляційної інстанції, здійснивши за допомогою програми Ліга Закон (версія 9.5.3.) перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат в розмірі 19288,30 грн. та 3% річних в розмірі 3979,20 грн., приходить до висновку, щодо наявності в ньому суттєвих арифметичних помилок, але суд першої інстанції вказаній обставині не надав належної правової оцінки, не перевірив арифметичну та методологічну правильність наданого до позову розрахунку інфляційних втрат та 3% річних. Відповідних даних про результати перевірки місцевим господарським судом розрахунку позивача в частині нарахування інфляційних витрат та 3% річних матеріали справи не містять.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що розрахунок позивача відносно цих нарахувань є завищеним, не узгоджується із вимогами законодавства, а отже стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в сумі 16948,90 грн. та 3860,38 грн. 3% річних. Відповідний розрахунок залучено судом апеляційної інстанції до матеріалів справи.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 184000,00 грн. на підставі пункту 7.5. Договору, які задоволені судом першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Як передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно положень частини першої статті 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

У статті 627 Цивільного кодексу України міститься визначення закріпленого у статті 6 цього Кодексу принципу свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Реалізуючи свободу договору, сторони у пункті 7.5. Договору визначили таку умову: якщо відповідач не виконує свої обов'язки по цьому Договору, позивач має право вимагати від відповідача сплати штрафу у розмірі 100% від вартості майна , що зазначена в пункті 1.3. Договору, або викупу Майна за звичайною ціною.

Однак судом першої інстанції залишено поза увагою ті обставини, що вказаний пункт Договору входить до Розділу Права орендодавця , а Договір оренди світлодіодного обладнання не містить жодних застережень щодо можливості нарахування та стягнення штрафу за порушення відповідачем, зокрема, дисципліни розрахунків. Розділ Відповідальність і вирішення спорів за договором взагалі не містить покладення на відповідача такої міри відповідальності, як сплата штрафу.

Поряд з цим, відповідно до частини першої статті 1 та частини другої статті 14 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Більш того, вимагаючи сплати штрафу у судовому порядку позивач не довів суду того факту, що ним відповідачу направлялася вимога із пропозицією викупити орендоване майно за звичайною ціною або сплатити штраф.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає передчасними висновки суду першої інстанції щодо правомірності вимог позивача про стягнення штрафу, оскільки висновки суду першої інстанції в означеній частині не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, встановлення яких є необхідним для правильного вирішення спору в цій частині.

Встановлені вище судом апеляційної інстанції обставини зумовлюють висновок про відмову в задоволенні позову в частині вимог по стягненню з відповідача штрафу.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції, суд зобов'язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що пункт 1 статті 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов'язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а судове рішення, що ним оскаржується, частковому скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про часткове задоволення позову, за яким стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в сумі 16948,90 грн. та 3860,38 грн. 3% річних, а в задоволенні позову в частині вимог по стягненню з відповідача штрафу в розмірі 184000,00 грн., 2339,40 грн. інфляційних втрат та 118,82 грн. слід відмовити.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 136413,00 грн., 2867,70 грн. пені, 16948,90 грн. інфляційних збитків та 3860,38 грн. 3% річних є законним та обґрунтованим, правові підстави для зміни чи скасування рішення в цій частині відсутні.

Відповідно до частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із підпунктами б), в) пункту 4 частини першої статті 282 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції, зокрема, складається з: резолютивної частини із зазначенням: нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З огляду на часткове задоволення апеляційної скарги колегія суддів апеляційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат по справі, за яким витрати по сплаті судового збору, що понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції та переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини першої статті 275, пунктом 1 частини першої статті 277, статтями 281, 282, 283, 284, 288 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Середино-Будської міської ради Сумської області, м. Середина-Буда, Сумська область задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Сумської області від 19.06.2017 по справі № 920/307/17 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 184000,00 грн. штрафу, 2339,40 грн. інфляційних збитків, 118,82 грн. 3% річних та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення Господарського суду Сумської області від 19.06.2017 по справі № 920/307/17 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Середино-Будської міської ради Сумської області (41100, Сумська область, м. Середино-Буда, вул. Соборна, 7, код ЄДРПОУ 27006272) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Укрсвітлолізинг (юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75; адреса місцезнаходження: 01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 16-22; код ЄДРПОУ 38519070) 136413,00 грн. основного боргу, 2867,70 грн. пені, 16948,90 грн. інфляційних збитків та 3860,38 грн. 3% річних залишити без змін.

Здійснити новий розподіл судових витрат по справі.

Стягнути з Середино-Будської міської ради Сумської області (41100, Сумська область, м. Середино-Буда, вул. Соборна, 7, код ЄДРПОУ 27006272) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Укрсвітлолізинг (юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75; адреса місцезнаходження: 01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 16-22; код ЄДРПОУ 38519070) 2401,35 грн. судового збору за подачу позовної заяви.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Укрсвітлолізинг (юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75; адреса місцезнаходження: 01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 16-22; код ЄДРПОУ 38519070) на користь Середино-Будської міської ради Сумської області (41100, Сумська область, м. Середино-Буда, вул. Соборна, 7, код ЄДРПОУ 27006272) 4195,31 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду Сумської області.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 20.07.18

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.