Постанова

від 16.07.2018 по справі 351/2145/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 351/2145/17

Провадження № 22-ц/779/752/2018

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Калиновський М. М.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Матківського Р.Й.,

секретаря Петріва Д.Б.

з участю: представника апелянта ОСОБА_1, представника Хутір-Будилівської сільської ради ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5, від імені якого діє за довіреністю ОСОБА_1 до Хутір-Будилівської сільської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання незаконними рішення сільської ради та державного акту, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_5 ОСОБА_7 на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Калиновським М.М. 17 квітня 2018 року в м. Снятин Івано-Франківської області,

в с т а н о в и в :

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду Апеляційним судом Івано-Франківської області.

В жовтні 2017 року ОСОБА_5 звернувся з позовом до Хутір-Будилівської сільської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання незаконними рішення сільської ради та державного акту на право приватної власності на землю, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що на праві спільної часткової власності йому та відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_6 належить житловий будинок №36 по вул. Прутівська у с. Хутір-Будилів Снятинського району Івано-Франківської області. За даним будинком закріплена земельна ділянка загальною площею 0,46 га для обслуговування житлового будинку та ведення особистого сільського господарства. Згідно протоколу ХІІ сесії ІІ демократичного скликання Хутір-Будилівської сільської ради (дата відсутня) ОСОБА_3 передані у приватну власність земельні ділянки площею 0,015 га для обслуговування будинку та 0,05 га для ведення особистого підсобного господарства. На підставі рішення Хутір-Будилівської сільської ради від 20.06.2000 року ОСОБА_3 видано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1069 га, тобто, в більшому розмірі, ніж вказано в рішенні. 18.12.2015 року Хутір-Будилівська сільська рада незаконно надала ОСОБА_3 в оренду 0,015 га землі для обслуговування житлового будинку. Оскільки розподілу спільної земельної ділянки між співвласниками відповідно до часток в будинку не проводилось, просив визнати незаконними рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_3 та державний акт на право приватної власності на землю.

Рішенням Снятинського районного суду від 17 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено (а.с.73-74).

Не погодившись з даним рішенням, представник ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Представник апелянта зазначила, що позивач ставив питання про визнання недійсним державного акту в цілому, оскільки не можна визнавати державний акт частково недійсним. Вказала, що добровільного розподілу земельної ділянки між колишніми співвласниками будинку, а саме ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_3 не було. Станом на 2000 рік ОСОБА_8 належало 64/100 будинку, ОСОБА_9 - 25/100, а ОСОБА_3 - 11/100, а земельну ділянку розділено порівну між співвласниками. Крім того, на даних земельних ділянках знаходяться господарські будівлі, які не були поділені між колишніми співвласниками. Вважає, що сільська рада не вправі була передавати у власність частину подвір'я, яке не виділено в натурі відповідачу. Крім того, Державний акт не був зареєстрований, відсутня технічна документація на виготовлення державного акту, запис в Книзі реєстрації, згода суміжних користувачів, межі яких не були визначені. Вважає, що порушені його права та інтереси, оскільки ОСОБА_3 на свій розсуд приватизував частину загального подвір'я, яке не було йому виділено в установленому порядку, перегородив огорожею, чим перешкоджає позивачу в доступі до господарських будівель. На даний час в провадженні Снятинського районного суду знаходяться справи за позовом ОСОБА_6 про виділ належної їй частки будинку в натурі та його позов про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину. Тобто, при визначенні нових часток в будинковолодінні будуть змінені і частки в користуванні земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги (а.с.77-78).

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідачі не скористалися.

Вислухавши представника апелянта ОСОБА_1, представника Хутір-Будилівської сільської ради ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4, доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обгрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судом встановлено, що на праві спільної часткової власності позивачу ОСОБА_5 та відповідачам ОСОБА_3 і ОСОБА_6 належить житловий будинок №36 по вул. Прутівська у с. Хутір-Будилів Снятинського району Івано-Франківської області.

Відповідно до довідки архівного відділу Снятинської районної державної адмінітсрації № 04-01/570 від 25.11.2015 року видано архівний витяг з протоколу ХІІ сесії ІІ демократичного скликання Хутір-Будилівської сільської ради (дата відсутня), якою вирішено передати у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,015 га для обслуговування будинку та земельну ділянку площею 0,05 га для ведення підсобного господарства (а.с.4).

На підставі рішення Хутір-Будилівської сільської ради народних депутатів від 20 червня 2000 року (без номера) ОСОБА_3 31.07.2000 року видано державний акт на право приватної власності на землю серії І-ІФ № 037438, площею 0,1069 га, яка розташована на території с.Хутів-Будилів для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства. Згідно оспорюваного Державного акту у площу 0,1069 га входять дві земельні ділянки: земельна ділянка № 1 площею 0,0131 га та земельнга ділянка № 2 (сільськогосподарські угіддя). Спору щодо надання у власність земельної ділянки № 2 між сторонами немає. Із Державного акту встановлено, що суміжними користувачами дійсно зазначені, зокрема ОСОБА_9 та ОСОБА_8 (а.с.6, 37).

Рішенням Хутір-Будилівської сільської ради від 12.04.2000р., за результатами розгляду заяви ОСОБА_3 про поділ подвір'я між ним, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, земельна ділянка під житловим будинком залишена у спільному користуванні. Земельна діляка, яка знаходиться за будинком від криниці розділена порівну між ОСОБА_3, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 згідно схеми (а.с.38-39)

Із матеріалів справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом серії АВО № 398607, зареєстрованого в реєстрі за №4007, виданого 08.12.1984 року, ОСОБА_8 успадкувала після смерті чоловіка ОСОБА_10 майно, яке складалося з ? частин житлового будинку, жилою площею 64 кв.м., до якого примикають сарай, колодязь, які знаходяться в с. Хутір-Будилів, Снятинського району, згідно довідки Снятинської міської ради народних депутатів від 06.07.1984 року за №12 (а.с.40, 45).

Відповідно до договору дарування частини житлового будинку серії НГ 0010679 від 24.12.1997 року, зареєстрованого в реєстрі за №610, ОСОБА_8 подарувала ОСОБА_3 приміщення ІІІ, 1-6, 1-7, 1-8 житловою площею 41,3 кв.м, що становить 11/100 частин житлового будинку під №36 по вул.Прутівська у с. Хутір-Будилів, Снятинського району, Івано-Франківської області, з належними господарськими будівлями та спорудами. (а.с.7, 44, 47).

Згідно договору дарування частини житлового будинку серії АВО № 233063 від 14.11.2000 року, зареєстрованого в реєстрі за №2152, ОСОБА_11 подарував ОСОБА_3 ? частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходиться в с. Хутір-Будилів, вул.Прутівська, 36 Снятинського району Івано-Франківської області, зокрема приміщення 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, підвал-ІІ, Ж - стайня, ? криниці, ? огорожі. (а.с.36, 43).

Із свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 11.08.2014 року, зареєстрованого в реєстрі за №1967, встановлено, що спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_8 являється її дочка ОСОБА_1. Спадщина складається із 48/100 житлового будинку №36, загальною площею 160,1 кв.м., житловою площею 88,6 кв.м., з відповідною часткою господарських будівель і споруд, що знаходиться по вул. Прутівська в с. Хутір-Будилів Снятинського району Івано-Франківської області. Зазначено, що свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно ст.1241 ЦК України, на 16/100 частки житлового будинку ОСОБА_6 ще не видано. (а.с.42).

Відповідно до договору дарування 48/100 часток житлового будинку серії НАВ 832531 від 23.08.2014 року, зареєстрованого в реєстрі за №1407, встановлено, що ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_5 48/100 часток житлового будинку за номером 36, який знаходиться по вул. Прутівська в с. Хутір-Будилів, Снятинського району Івано-Франківської області, що належать дарувальнику на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Першої Снятинської ДНК 11.08.2014 року за реєстром №1967. Державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено державним нотаріусом 11.08.2014 року, номер запису про право власності 6639454, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав 428590426252. Житловий будинок, 48/100 часток якого відчужується, розташований на земельній ділянці площею 0,1708 га, кадастровий номер: 2625286401:01:001:0163 і має наступні характеристики: житловий будинок дерево, житловою площею 88,6 кв.м, загальною площею 160,1 кв.м, зазначений в плані літ. А ; стодола - літ. Б ; стайня - літ. В ; ворота №1; огорожа №2; криниця №3 (а.с.8, 46).

Із свідоцтва про право на спадщину за заповітом (додаткове до свідоцтва, виданого 11.08.2014 року за №1967) від 20.10.2014 року, зареєстрованого в реєстрі за №2335, встановлено, що спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_8 являється її дочка ОСОБА_6. Спадщина складається із 16/100 житлового будинку №36 з відповідною часткою господарських будівель і споруд, що знаходиться по вул. Прутівській в с. Хутір-Будилів Снятинського району Івано-Франківської області. (а.с.41).

Із інформаційної довідки відділу Держгеокадастру у Снятинському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 01.07.2016 року за №05-29/22 встановлено, що згідно бази даних відділу станом на 01.01.2013 року за ОСОБА_3 на території Снятинського району зареєстровано земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, державний акт І-І-ІФ № 037438, площею 0,109 га, реєстраційний номер 29 (а.с.49).

Із відповіді відділу Держгеокадастру у Снятинському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 13.11.2017 року вбачається, що державний акт на право приватної власності на землю ОСОБА_3 зареєстровано в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю по Хутір-Будилівській сільській раді за реєстраційним номером 29, дата реєстрації державного акту відсутня, серія І-ІФ 037438, ІФ12-33-2/000029, для обслуговування житлового будинку 0,0131 га та ведення особистого селянського господарства 0,0938 га. Надали інформацію про те, що в архів відділу у Снятинському районі технічна документація для виготовлення державного акту на право приватної власності на землю та державний акт на право приватної власності на землю на ім'я ОСОБА_3 не передавалися. Інформація щодо того, ким виготовлено технічну документацію із землеустрою, у відділі відсутня (а.с.20).

Зазначеними відомостями спростовуються доводи апелянта про відсутність реєстрації оспорюваного державного акта.

Позивачем долучено відповідь Хутір-Будилівської сільської ради Снятинського району за №01-40/250 від 22.11.2017 року, в якій зазначено, що Державний акт на право власності на земельні ділянки - площею 0,0131 га для обслуговування житлового будинку та площею 0,0938 га для особистого селянського господарства по вул.Прутівська,36 сільською радою на ім'я ОСОБА_3 не виготовлявся та відсутній; інформацією щодо виготовлення технічної документації сільська рада не володіє; реєстрація Державного акта на право власності на земельні ділянки ОСОБА_3 не проводилась (а.с.18).

Зазначена інформація не є допустимим доказом по справі, оскільки функції по реєстрації державних актів виконували відділи Держгеокадастру.

Представником апелянта долучено копію рішення Хутір-Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області № 16-2/2015 від 18.12.2015 року Про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки в оренду , із змісту якого вбачається, що ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтованою площею 0,0150 га за адресою с. Хутір-Будилів вул.. Прутівська. Зобов'язано ОСОБА_3 подати розроблений проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на затвердження на сесії сільської ради (а.с.113).

Як вбачається із інформації Хутір-Будилівської сільської ради № 180/01-40 від 21.06.2016 року, станом на 01.01.1995 року спірний будинок належав на праві власності ОСОБА_8 та ОСОБА_9. За ОСОБА_8 була закріплена земельні ділянка розміром 0,46 га ( в тому числі для обслуговування житлового будинку 0,06 га) В подальшому на підставі договору дарування власником 11/100 частин даного будинку став ОСОБА_3, закріплена земельна ділянка площею 0,08 га (в тому числі для обслуговування житлового будинку - 0,02 га). На підставі договору дарування від 27.07.2000 року власником ? будинку став ОСОБА_11, який дану частку подарував ОСОБА_3 Станом на 2000 рік, згідно з погосподарськими книгами (особовий рахунок №164 за 1996-2000 роки), за житловим будинком по вул. Прутівська, 36 закріплена земельна ділянка розміром 0,46 га (в тому числі для обслуговування житлового будинку - 0,06 га). Рішенням Хутір-Будилівської сільської ради від 20.06.2000 року територія подвір'я розділена між трьома власниками згідно схеми розподілу (а.с.9, 48).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з положень ст.ст. 152, 155 ЗК України, встановивши, що оспорюваний Державний акт виданий відповідачу ОСОБА_3 з дотриманням вимог закону, компетентним органом та у визначений законом спосіб, дійшов висновку, що позивачем не надано доказів порушення його прав у зв'язку із передачею у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_3.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи, а також нормам матеріального та процесуального права.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Аналогічні положення норм цивільного процесуального законодавства діяли в редакції ЦПК України, яка була чинною до 15 грудня 2017 року.

В силу ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом.

Вирішуючи даний спір, слід виходити з норм права, які регулюють право власності та користування земельними ділянками.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В силу частин першої та другої статті 78, частини першої статті 79 Земельного Кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

У ст.152 Земельного кодексу Українипередбачені способи захисту прав на земельні ділянки, зокрема за змістом ч.ч.2 та 3 цієї статті власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

На час розгляду питання про виділення ОСОБА_3 у власність земельної ділянки Хутір-Будилівською сільською радою та видачі державного акта на право приватної власності на землю діяв Земельний Кодекс України від 18.12.1990 року, який втратив чинність з 01.01.2002 року.

Згідно з ч. 2 ст. 3 ЗК України 1990 року (в редакції, чинній на момент передачі земельних ділянок у власність) розпоряджаються землею ОСОБА_12 народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 6 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими ОСОБА_12 народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

За нормами ст.ст. 4, 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватись в колективну або приватну власність і надаватись у користування (ч. 3 ст. 4 ЗК).

Статтями 17, 18 ЗК України 1990 року визначався певний порядок та підстави надання громадянам у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної влади в межах їх повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 17 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться ОСОБА_12 народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Так, передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими ОСОБА_12 народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу (ч. 4 ст. 17 ЗК України 1990 року).

Згідно ст.22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Відповідно до ч.1 ст. 23 ЗК України 1990 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними ОСОБА_12 народних депутатів.

Таким чином, у Земельному Кодексі України 1990 року законодавець визначив, що право власності на земельну ділянку виникає лише після обов'язкового настання двох умов; 1) встановлення землевпорядною організацією меж земельної ділянки в натурі і 2) одержання документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку.

З 01.01.2002 року набрав чинності Земельний Кодекс України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III, відповідно у п. 7 Перехідних положень (Розділ X) якого громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

У ст. 152 Земельного кодексу України передбачені способи захисту прав на земельні ділянки, зокрема за змістом ч.ч.2 та 3 цієї статті власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданої органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з ч. 1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, недійсним у судовому порядку може бути визнано акт (рішення) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб, якщо він не відповідає вимогам законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав акт (рішення), але при цьому обов'язковою умовою для визнання акту недійсним є порушення в зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Апелянт звертає увагу суду на відсутність рішення сесії сільської ради про виділення ОСОБА_3 земельної ділянки.

Проте, у матеріалах справи наявний архівний витяг №393/04-01 від 21.06.2018 року з протоколу ХІІ сесії ІІ демократичного скликання встановлено, що на сесії головував сільський голова ОСОБА_13, протокол вела секретар ради ОСОБА_14, присутні депутати: ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_14, ОСОБА_22 Одним із питань порядку денного було Про приватизацію земельних ділянок , слухали: про передачу земельних ділянок у приватну власність згідно поданих заяв жителям села, в тому числі і ОСОБА_3 Доповідав землевпорядник ОСОБА_2 Вирішено передати земельні ділянки у приватну власність, в тому числі і ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,015 га для обслуговування будинку та земельну ділянку площею 0,05 га для ведення підсобного господарства. Протокол підписаний сільським головою, секретарем ради та скріплений печаткою.

Відповідно до регламенту сесій сільської ради, кожне засідання оформляється протоколом, який складає відповідальний працівник апарату ради чи в окремих випадках секретар комісії.

У протоколі вказується: дата та місце проведення засідання комісії; список членів комісії, присутніх на засіданні;список запрошених на засідання комісії; перелік питань, що розглядались; стислий виклад перебігу розгляду та обговорення питань; результати голосувань по кожному з рішень;

У вигляді додатків до протоколу додаються, зокрема ухвалені рішення.

В вищезазначеному протоколі витримані всі умови його оформлення, він підписаний уповноваженими на те особами. Оскільки у протоколі міститься інформація про прийняте сільською радою рішення, тому слід вважати, що рішення було прийнято, незважаючи на те, що окремим документом воно не оформлено.

Стаття 1 пункт 1 Першого Протоколу до Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Як вбачається з судової практики Європейського суду з прав людини, останній чітко зазначає, що друге речення першого пункту дозволяє позбавлення майна лише на умовах, передбачених законом (рішення у справі Україна-Тюмень проти України (Ukraine-Tyumen v. Ukraine), N 22603/02, п. 49 від 22 листопада 2007 року). Отже, позбавлення особи права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку має місце непропорційне втручання у право особи на мирне володіння своїм майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції .

Таким чином, будь-яких порушень чинного законодавства при виділенні земельної ділянки ОСОБА_3 допущено не було, право користування на спірну земельну ділянку виникло на законних підставах, тому правові підстави для визнання недійсним (скасування) як державного акту, так і рішення Хутір-Будилівської сільської ради від 20.06.2000 року у суду були відсутні.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення його права на володіння та користування належною йому частиною будинку та земельною ділянкою для обслуговування належної йому частки у будинку у зв'язку із набуттям права на земельну ділянку ОСОБА_3.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

При тому посилання апелянта на рішення сільської ради 18 грудня 2015р. про надання ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки в оренду жодним чином не пов'язане із оспорюваним державним актом на право власності на землю.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 ОСОБА_5 ОСОБА_7 залишити без задоволення, а рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 липня 2018 року.

Судді: І.О. Максюта

ОСОБА_23

ОСОБА_12