Постанова

від 09.06.2020 по справі 351/2145/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 червня 2020 року

м. Київ

справа № 351/2145/17

провадження № 61-42768 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду : Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представники позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

відповідачі: Хутір-Будилівська сільська рада Снятинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ;

представник ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - ОСОБА_6 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2018 року у складі судді Калиновського М. М. та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 липня 2018 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Матківськогьо Р. Й.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Хутір-Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання незаконними рішення та державного акту.

Позовна заява мотивована тим, що на праві спільної часткової власності йому та відповідачам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 належить житловий будинок АДРЕСА_1 . За даним будинком закріплена земельна ділянка, загальною площею 0,46 га, для обслуговування житлового будинку та ведення особистого сільського господарства. Вказаний житловий будинок в натурі між сторонами не поділений, не поділена також і земельна ділянка для обслуговування житлового будинку.

Згідно протоколу ХІІ сесії ІІ демократичного скликання Хутір-Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області (дата відсутня) ОСОБА_4 передані у приватну власність земельні ділянки, площею 0,015 га, для обслуговування будинку, та площею 0,05 га, для ведення особистого підсобного господарства.

На підставі рішення Хутір-Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 20 червня 2000 року ОСОБА_4 31 липня 2000 року видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,1069 га, тобто, у більшому розмірі, ніж вказано в рішенні.

Вказував, що на державний акт відсутня технічна документація, державний акт підписаний інженером-землевпорядником, а не начальником відділу. Вважав, що спільна земельна ділянка для обслуговування житлового будинку підлягає розподілу між співвласниками відповідно до часток в будинку, а земельна ділянка, яку не можна розділити між співвласниками будинку без шкоди для її раціонального використання, має перейти у спільне користування.

Вважав, що частина спільної земельної ділянки була передана у власність ОСОБА_4 з порушенням земельного законодавства, а надання в оренду 18 грудня 2015 року ОСОБА_4 0,015 га землі для обслуговування житлового будинку є незаконним.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконними рішення Хутір-Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області без дати про передачу у приватну власність ОСОБА_4 земельних ділянок, площею 0,015 га, для обслуговування житлового будинку, та площею 0,05 га для ведення особистого підсобного господарства, та визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, виданого на ім`я ОСОБА_4 31 липня 2000 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний державний акт виданий відповідачу ОСОБА_4 з дотриманням вимог закону, компетентним органом та у визначений законом спосіб. Позивачем не доведено порушення його прав у зв`язку із передачею у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_4 .

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вказав про те, що будь-яких порушень чинного законодавства при виділенні земельної ділянки ОСОБА_4 допущено не було, право користування на спірну земельну ділянку виникло на законних підставах, тому правові підстави для визнання недійсним (скасування) як державного акту від 31 липня 2000 року, виданого на ім`я ОСОБА_4 , так і рішення Хутір-Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 20 червня 2000 року відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2018 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 351/2145/17 із Снятинського районного суду Івано-Франківської області.

У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що добровільного розподілу земельної ділянки між колишніми співвласниками будинку АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_4 не було. Станом на 2000 рік ОСОБА_7 належало 64/100 частин будинку, ОСОБА_8 - 25/100 частин, а ОСОБА_4 - 11/100 частин, а земельну ділянку розділено порівну між співвласниками. Крім того, на даних земельних ділянках знаходяться господарські будівлі, які не були поділені між колишніми співвласниками. Вважає, що сільська рада не вправі була передавати у власність ОСОБА_4 частину подвір`я, яке не виділено в натурі відповідачу. Крім того, державний акт не був зареєстрований у передбаченому порядку, відсутня технічна документація на виготовлення державного акту, а також запис в Книзі реєстрації та згода суміжних користувачів, межі яких не були визначені. Вважає, що порушені його права та інтереси, оскільки ОСОБА_4 на свій розсуд приватизував частину загального подвір`я, яке не було йому виділено в установленому порядку, перегородив огорожею, чим перешкоджає позивачу в доступі до господарських будівель. Зазначає, що на даний час в провадженні Снятинського районного суду знаходяться справи за позовом ОСОБА_5 про виділ належної їй частки будинку в натурі та його позов про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину. Тобто, при визначенні нових часток в будинковолодінні будуть змінені і частки в користуванні земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що на праві спільної часткової власності позивачу ОСОБА_1 та відповідачам - ОСОБА_4 і ОСОБА_5 належить житловий будинок АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки архівного відділу Снятинської районної державної адміністрації від 25 листопада 2015 року № 04-01/570 видано архівний витяг з протоколу ХІІ сесії ІІ демократичного скликання Хутір-Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області (дата відсутня), якою вирішено передати у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 0,015 га, для обслуговування будинку, та земельну ділянку, площею 0,05 га, для ведення підсобного господарства (а. с. 4).

На підставі рішення Хутір-Будилівської сільської ради народних депутатів від 20 червня 2000 року (без номера) ОСОБА_4 31 липня 2000 року видано державний акт на право приватної власності на землю серії І-ІФ № 037438, площею 0,1069 га, яка розташована на території с. Хутір-Будилів Хутір-Будилівської сільської ради для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства. Згідно оспорюваного державного акта, у площу 0,1069 га входять дві земельні ділянки: земельна ділянка № 1 , площею 0,0131 га, та земельна ділянка № 2 (сільськогосподарські угіддя). Спору щодо надання у власність відповідачу земельної ділянки № 2 між сторонами немає. Із державного акту встановлено, що суміжними користувачами земельної ділянки зазначені, зокрема, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 (а. с. 6, 37).

Рішенням Хутір-Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 12 квітня 2000 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_4 про поділ подвір`я між ним, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , земельна ділянка під житловим будинком залишена у спільному користуванні. Земельна ділянка, яка знаходиться за будинком від криниці розділена порівну між ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 згідно схеми (а. с. 38-39).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом серії НОМЕР_6, зареєстрованого в реєстрі за № 4007, виданого 08 грудня 1984 року, ОСОБА_7 успадкувала після смерті чоловіка ОСОБА_14 майно, яке складалося з 3/4 частин житлового будинку, жилою площею 64 кв. м, до якого примикають сарай, колодязь, які знаходяться у с. Хутір-Будилів Снятинського району Івано-Франківської області, згідно довідки Снятинської міської ради народних депутатів від 06 липня 1984 року за № 12 (а. с. 40, 45).

Відповідно до договору дарування частини житлового будинку серії НГ 0010679 від 24 грудня 1997 року, посвідченого державним нотаріусом першої Снятинської державної нотаріальної контори Білоконь К. С., зареєстрованого в реєстрі за № 610, ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_4 приміщення ІІІ, 1-6, 1-7, 1-8, житловою площею 41,3 кв. м, що становить 11/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , з належними господарськими будівлями та спорудами (а. с. 7, 44, 47).

Згідно договору дарування частини житлового будинку серії АВО № 233063 від 14 листопада 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Снятинського районного нотаріального округу Григорець М. Ф., зареєстрованого в реєстрі за № 2152, ОСОБА_15 подарував ОСОБА_4 1/4 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 , зокрема приміщення 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, підвал-ІІ, Ж - стайня, 1/4 криниці, 1/4 огорожі (а. с. 36, 43).

Із свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 11 серпня 2014 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1967, убачається, що спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_7 являється її дочка ОСОБА_2 Спадщина складається із 48/100 житлового будинку в„– 36, загальною площею 160,1 кв. м, житловою площею 88,6 кв. м, з відповідною часткою господарських будівель і споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Зазначено, що свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно статті 1241 ЦК України, на 16/100 частки житлового будинку ОСОБА_5 ще не видано (а. с. 42).

Відповідно до договору дарування 48/100 часток житлового будинку серії НАВ 832531 від 23 серпня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Снятинського районного нотаріального округу Курилюк Л. М., зареєстрованого в реєстрі за № 1407, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 48/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , які належали дарувальнику на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом першої Снятинської державної нотаріальної контори 11 серпня 2014 року за реєстром № 1967. Державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено державним нотаріусом 11 серпня 2014 року, номер запису про право власності 6639454, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав 428590426252. Житловий будинок, 48/100 часток якого відчужуються, розташований на земельній ділянці, площею 0,1708 га, кадастровий номер: 2625286401:01:001:0163, і має наступні характеристики: житловий будинок дерево, житловою площею 88,6 кв. м, загальною площею 160,1 кв. м, зазначений в плані літ. А ; стодола - літ. Б ; стайня - літ. В ; ворота № 1; огорожа № 2; криниця № 3 (а. с. 8, 46).

Із свідоцтва про право на спадщину за заповітом (додаткове до свідоцтва, виданого 11 серпня 2014 року за № 1967) від 20 жовтня 2014 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2335, убачається, що спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_7 являється її дочка ОСОБА_5 Спадщина складається із 16/100 житлового будинку АДРЕСА_1 (а. с. 41).

Із інформаційної довідки відділу Держгеокадастру у Снятинському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 01 липня 2016 року за № 05-29/22 установлено, що згідно бази даних відділу станом на 01 січня 2013 року за ОСОБА_4 на території Снятинського району зареєстровано земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, державний акт І-І-ІФ № 037438, площею 0,109 га, реєстраційний номер 29 (а. с. 49).

Згідно відповіді відділу Держгеокадастру у Снятинському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 13 листопада 2017 року, державний акт на право приватної власності на землю ОСОБА_4 зареєстровано в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю по Хутір-Будилівській сільській раді за реєстраційним номером 29, дата реєстрації державного акту відсутня, серія НОМЕР_4 , ІФ12-33-2/000029, для обслуговування житлового будинку 0,0131 га та ведення особистого селянського господарства 0,0938 га. Зазначено, що в архів відділу у Снятинському районі технічна документація для виготовлення державного акта на право приватної власності на землю та державний акт на право приватної власності на землю на ім`я ОСОБА_4 не передавалися. Інформація щодо того, ким виготовлено технічну документацію із землеустрою, у відділі відсутня (а. с. 20). Зазначеними відомостями спростовуються доводи позивача про відсутність реєстрації оспорюваного державного акта.

Згідно інформації Хутір-Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 21 червня 2016 року № 180/01-40, станом на 01 січня 1995 року спірний будинок належав на праві власності ОСОБА_7 та ОСОБА_8 За ОСОБА_7 була закріплена земельні ділянка, розміром 0,46 га (у тому числі для обслуговування житлового будинку 0,06 га). В подальшому на підставі договору дарування власником 11/100 частин даного будинку став ОСОБА_4 , закріплена земельна ділянка площею 0,08 га (у тому числі для обслуговування житлового будинку - 0,02 га). На підставі договору дарування від 27 липня 2000 року власником 1/4 частин будинку став ОСОБА_15 , який подарував цю частку ОСОБА_4 . Станом на 2000 рік, згідно з погосподарськими книгами (особовий рахунок № НОМЕР_5 за 1996-2000 роки), за житловим будинком по АДРЕСА_1 закріплена земельна ділянка, розміром 0,46 га (у тому числі для обслуговування житлового будинку - 0,06 га). Рішенням Хутір-Будилівської сільської ради від 20 червня 2000 року територія подвір`я розділена між трьома власниками згідно схеми розподілу (а. с. 9, 48).

Згідно рішення Хутір-Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області Про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки в оренду від 18 грудня 2015 року № 16-2/2015, ОСОБА_4 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтованою площею 0,0150 га, за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_4 подати розроблений проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на затвердження на сесії сільської ради (а. с. 113).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В силу частин першої та другої статті 78, частини першої статті 79 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Статтею 152 ЗК України передбачені способи захисту прав на земельні ділянки, зокрема за змістом частин другої та третьої цієї статті визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

На час розгляду питання про виділення ОСОБА_4 у власність земельної ділянки Хутір-Будилівською сільською радою Снятинського району Івано-Франківської області та видачі державного акта на право приватної власності на землю діяв ЗК України від 18 грудня 1990 року, який втратив чинність з 01 січня 2002 року.

Відповідно до частини другої статті 3 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент передачі земельних ділянок у власність) розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Згідно до частин третьої, четвертої статті 6 ЗК України передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

За нормами статей 4, 7 ЗК України землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватись в колективну або приватну власність і надаватись у користування (частина третя статті 4 ЗК України).

Статтями 17, 18 ЗК України визначався певний порядок та підстави надання громадянам у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної влади в межах їх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 17 ЗК України передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Так, передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу (частина четверта статті 17 ЗК України).

За вимогами статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Відповідно до частини першої статті 23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Таким чином, у ЗК України, 1990 року, законодавець визначив, що право власності на земельну ділянку виникає лише після обов`язкового настання двох умов: 1) встановлення землевпорядною організацією меж земельної ділянки в натурі; 2) одержання документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку.

З 01 січня 2002 року набрав чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року, відповідно до пункту 7 Перехідних положень (Розділ X) якого громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

У статті 152 ЗК України передбачені способи захисту прав на земельні ділянки, зокрема, за змістом частин другої, третьої цієї статті власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданої органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частиною першою статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, недійсним у судовому порядку може бути визнано акт (рішення) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб, якщо він не відповідає вимогам законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав акт (рішення), але при цьому обов`язковою умовою для визнання акту недійсним є порушення в зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Позивач звертав увагу на відсутність рішення сесії сільської ради про виділення ОСОБА_4 земельної ділянки.

Разом з тим, у матеріалах справи наявний архівний витяг від 21 червня 2018 року № 393/04-01 з протоколу ХІІ сесії ІІ демократичного скликання, за яким встановлено, що на сесії головував сільський голова Солтисік О . Б ., протокол вела секретар ради Чиборак В., присутні депутати: ОСОБА_19., ОСОБА_20, ОСОБА_21., ОСОБА_22., ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27 Одним із питань порядку денного було питання Про приватизацію земельних ділянок , слухали: про передачу земельних ділянок у приватну власність згідно поданих заяв жителям села, в тому числі і ОСОБА_4 Доповідав землевпорядник ОСОБА_18 . Вирішено передати земельні ділянки у приватну власність, в тому числі і ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 0,015 га, для обслуговування будинку та земельну ділянку, площею 0,05 га, для ведення підсобного господарства. Протокол підписаний сільським головою, секретарем ради та скріплений печаткою.

Відповідно до регламенту сесій сільської ради, кожне засідання оформляється протоколом, який складає відповідальний працівник апарату ради чи в окремих випадках секретар комісії.

У протоколі вказується: дата та місце проведення засідання комісії; список членів комісії, присутніх на засіданні; список запрошених на засідання комісії; перелік питань, що розглядались; стислий виклад перебігу розгляду та обговорення питань; результати голосувань по кожному з рішень. У вигляді додатків до протоколу додаються, зокрема, ухвалені рішення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у вищезазначеному протоколі витримані всі умови його оформлення, він підписаний уповноваженими на те особами. Оскільки у протоколі міститься інформація про прийняте сільською радою рішення, слід вважати, що рішення було прийнято, незважаючи на те, що окремим документом воно не оформлено.

Стаття 1 пункт 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини у своїй практиці чітко зазначає, що друге речення першого пункту дозволяє позбавлення майна лише на умовах, передбачених законом (рішення у справі Україна-Тюмень проти України (Ukraine-Tyumen v. Ukraine), N 22603/02, пункт 49 від 22 листопада 2007 року). Отже, позбавлення особи права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку має місце непропорційне втручання у право особи на мирне володіння своїм майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, виходив з того, що будь-яких порушень чинного законодавства при виділенні земельної ділянки ОСОБА_4 допущено не було, право користування на спірну земельну ділянку виникло на законних підставах, тому правові підстави для визнання недійсним (скасування) як державного акту про право приватної власності на землю від 31липня 2000 року, виданого на ім`я ОСОБА_4 , так і рішення Хутір-Будилівської сільської ради народних депутатів від 20 червня 2000 року відсутні. Позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення його права на володіння та користування належною йому частиною будинку та земельною ділянкою для обслуговування належної йому частки у будинку у зв`язку із набуттям права на земельну ділянку ОСОБА_4 . Крім того, посилання позивача на рішення Хутір-Будилівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 18 грудня 2015 року про надання ОСОБА_4 дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки в оренду жодним чином не пов`язане із оспорюваним державним актом на право власності на землю.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара