Постанова

від 19.07.2018 по справі 766/14862/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження 22-ц/791/82/18 Головуючий у першій інстанції Дорошинська В.Е.

Єдиний унікальний номер справи: 766/14862/16ц Доповідач Базіль Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2018 року Апеляційний суд Херсонської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Базіль Л.В.,

суддів: Семиженка Г.В.,

Пузанової Л.В.

секретар Павловська Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 26.10.2017 року ухвалене у складі судді Дорошинської В.Е. у справі № 766/14862/16ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, трьох відсотків річних та інфляційних втрат

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому з урахуванням збільшених позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь борг у сумі 3475 572.05 грн. основного боргу, 695 114,41 грн штрафу, а всього 4170686.46 (чотири мільйони сто сімдесят тисяч шістсот вісімдесят шість грн 46 коп.).

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що 26 березня 2012 року ним на умовах строковості та повернення були передані відповідачу в борг грошові кошти в сумі 1068000.00 грн, про що відповідачем була складена розписка, відповідно до якої ОСОБА_3 підтвердив факт отримання грошових коштів та зобов'язався їх повернути в строк до 30 березня 2012 року.

30 березня 2012 року між сторонами була підписана додаткова угода про внесення змін до договору позики від 26.03.2012 року, відповідно до умов якої у випадку девальвації гривні понад 5% по відношенню до долара США, відповідач зобов'язався повернути позивачу еквівалент 133 739 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на день фактичного повернення позики. Строк повернення позики сторони визначили до 30.03.2014 року.

Однак, відповідач борг у визначений строк не повернув, посилаючись на те, що йому потрібен додатковий час, який неодноразово просив продовжити. А в травні 2015 року заявив, що повертати гроші він не має наміру. Після неодноразових звернень позивача до правоохоронних органів щодо шахрайських дій відповідача, останній повернув 1000.00 грн.

Відповідно до п.6.1 додаткової угоди від 30.03.2012 року при прострочені повернення позики позичальник повинен сплатити штраф у розмірі 20% від неповерненої суми позики, що складає 695 114.41 грн.

Посилаючись на викладені обставини позивач просив суд на підставі ст.ст.1046-1049 ЦК України задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 26 жовтня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 3475572 грн 05 коп основного боргу, 695114 грн 41 коп штрафу, а всього 4170686,46 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з порушенням процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, застосувавши строки позовної давності.

Зокрема вказував на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи на підтвердження доводів відповідача щодо того, що він не підписував додаткової угоди від 30.03.2012 року про внесення змін до договору позики від 26.03.2012 року та не надсилав позивачу грошові кошти в сумі 1000.00 грн, шляхом поштового грошового переказу.

Відповідно до п.8 розділу ХIII Перехідні положення ЦПК України в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017 року установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

За таких обставин дана справа розглядається Апеляційним судом Херсонської області у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що відповідно до розписки, складеної власноруч ОСОБА_3 26 березня 2012 року, останній отримав від ОСОБА_4 кошти в сумі 1068000,00 грн, які зобов'язався повернути у повному обсязі в строк до 30 березня 2012 року, а також зобов'язався у випадку прострочення платежу крім основної суми боргу сплатити позивачу штраф в розмірі 20% від суми боргу.

30 березня 2012 року сторонами було укладено додаткову угоду про внесення змін до договору позики від 26 березня 2012 року, який підтверджено розпискою позичальника ОСОБА_3 Відповідно до п.2.1 додаткової угоди сторони встановили доларовий еквівалент позиченої в гривнях суми - 133739 доларів США, продовжили строк повернення позики до 30 березня 2014 року та встановили, що у випадку девальвації гривні понад 5% по відношенню до долара США позичальник має повернути позикодавцю еквівалент 133739 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на день фактичного повернення позики.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 3475572,05 грн основного боргу та 695114,41 грн штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами у справі склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору позики від 26.03.2012 року та додаткової угоди до неї від 30 березня 2012 року, в порушення умов договору відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до розписки від 26.03.2012 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_4 в борг 1068000,00 грн., які зобов'язався повернути в строк до 30 березня 2012 року (а.с.5) 30 березня 2012 року сторони уклали додаткову угоду про внесення змін до договору позики від 26.03.2012 року, який підтверджений розпискою позичальника ОСОБА_3, за умовами якої сторони погодили, що доларовий еквівалент позиченої в гривнях суми становить 133739 доларів США та продовжили строк повернення позики до 30 березня 2014 року, передбачили, що у випадку девальвації гривні понад 5% по відношенню до долара США позичальник має повернути позикодавцю еквівалент 133739 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на день фактичного повернення позики, при прострочені повернення позики (її частини) позичальник сплачує штраф у розмірі 20% від неповерненої суми.

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи від 21.06.2018 року №149-ПТ досліджуваний підпис від імені ОСОБА_3 у розділі 8.Реквізити і підписи сторін у графі Позичальник у наданій додатковій угоді від 30.03.2012 року про внесення змін до договору позики від 26.03.2012 року, який підтверджений розпискою позичальника ОСОБА_3 виконаний ОСОБА_3. (а.с.315-320)

За таких обставин колегія суддів вважає, що у відповідності до ст.ст.1046, 1047 ЦК України, суд правомірно встановив факт боргового зобов'язання та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення суми боргу за договором позики.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду щодо стягнення штрафу у розмірі 695114,41 грн з таких підстав.

Відповідно до положень ст.549 ЦК України штраф є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки. Положення ст.258 ЦК України встановлюють спеціальну позовну давність як скорочену так і більш тривалу порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Право на позов про стягнення штрафу за умовами укладеного договору позики та додаткової угоди до нього виникло у позивача 31.03.2014 року, з вимогою про стягнення суми штрафу позивач звернувся до суду лише 18.11.2016 року, тобто поза межами строку спеціальної позовної давності, визначеної законом, про застосування якої було заявлено відповідачем у суді першої інстанції.

За викладених обставин рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми штрафу у розмірі 695114,41 грн не можна визнати законним і обґрунтованим, оскільки воно ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до вимог ст.376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог за спливом строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем у суді першої інстанції.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За положеннями ч.3 п.2 ст.141 ЦПК судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

З огляду на викладене, сума судового збору, стягнена судом на користь позивача підлягає зменшенню пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме з 7165,60 грн до 5969,00 грн.

В решті рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України в редакції чинній на час ухвалення рішення суду, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Аналогічні норми містяться і в ст.81 ЦПК України в редакції закону від 15.12.2017 року.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Колегією суддів не приймаються до уваги доводи апелянта про те, що ним борг повністю сплачено грошовими чеками ТОВ Торговий дім Палладіум , оскільки укладеним договором позики між сторонами не передбачено такого способу та порядку повернення боргу. Колегія суддів відхиляє зазначені доводи і вважає, що вони можуть бути підтвердженням інших правовідносини, які склалися між сторонами.

Посилання апелянта на те, що додаткова угода є сфальсифікованою, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вказані обставини не були доводами апеляційної скарги та доводами заперечень відповідача у суді першої інстанції. З цих підстав колегія суддів відмовила відповідачу у призначені технічної експертизи документа, а саме додаткової угоди від 30.03.2012 року.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376 ЦПК України суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 26 жовтня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 695 114,41 грн. штрафу скасувати, в задоволенні цих позовних вимог відмовити за спливом позовної давності.

Це ж рішення в частині визначення суми до стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 змінити, зменшивши суму з 4170686,46 грн до 3475572,05 грн., в частині судового збору зменшити з 7165,60 грн до 5969 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення може бути оскаржена до Верховного суду, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.В. Базіль

Судді: Л.В. Пузанова

Г.В. Семиженко

Повний текст постанови складено і підписано 20 липня 2018 року.

Головуючий Л.В Базіль