Рішення

від 23.07.2018 по справі 826/3010/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 23 липня 2018 року                      № 826/3010/18 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ДСЛК»            допроГоловного управління ДФС у м. Києвізобов'язання вчинити дії, О Б С Т А В И Н И   С П Р А В И:           Товариство з обмеженою відповідальністю «ДСЛК» (далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту – відповідач) про зобов'язання відповідача внести до інтегрованої картки платника податків ТОВ «ДСЛК» суми переплат: з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 256  582,24грн., з податку на нерухоме майно, від'ємне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості в сумі 3139,09грн., з земельного податку з юридичних осіб в сумі 85  544,55грн. Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо не відображення в інтегрованій картці платника податку ТОВ «ДСЛК» як переплати сплачених грошових зобов'язань у період процедури банкрутства підприємства.           Ухвалою суду від 03 березня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи.            23 квітня 2018 року відповідачем через канцелярію суду подано письмовий відзив на позову заяву, відповідно до якого проти задоволення позову заперечує, однак не зазначено з яких саме підстав. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив. Постановою господарського суду міста Києва від 02.06.2016р. у справі №5011-15/948-2012 визнано ТОВ «ДСЛК» банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Листом від 13.12.2016р. №5011-15/948 ліквідатор ТОВ «ДСЛК» повідомив ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві про наявність судового рішення про визнання ТОВ «ДСЛК» банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Листом від 11.09.2017р. №20719/10/26-59-10-14 ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві повідомило позивача про наявність станом на 08.09.2017р. податкової заборгованості з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 4  252  505,24грн., з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості в сумі 4  708,64грн., по земельному податку з юридичних осіб в сумі 97  766,16грн. Згідно виписки по особовим рахункам з 01.07.2014р. по 31.07.2014р. позивач сплати 21.07.2014р. суму 3  996  270,00грн. із призначенням платежу: надходження до бюджету коштів, щодо якого порушено провадження у справі про визнання банкрутом (погашення кредиторських вимог 3-ї черги). Тобто, із врахуванням цієї сплати, залишок суми затверджених вимог з податку на прибуток складає у розмірі – 3  995  923грн. (7  992  193 – 3  996  270 = 3  995  923грн.). При сплаті позивачем кредиторських вимог ДПІ було донараховано пеню на суму 256  582,24грн. за несвоєчасну сплату податку на прибуток приватних підприємств. Крім того, згідно поданої позивачем податкової декларації з плати за землю за 2016 рік річна сума зобов'язання складає – 146  647,84грн. із щомісячною сплатою в розмірі 12  220,65грн. Згідно поданої позивачем податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земляної ділянки за 2016 рік річна сума податку складає – 6278,17грн. із щоквартальною сплатою в розмірі 1569,54грн.переплата по платі за землю за 2016 рік складає 85  544,55грн. (12220,65грн. х 7 = 85544,55грн.) та по податку на нерухоме майно за 2016 рік складає – 3139,08грн. (1569,54грн. х 2 = 3139,09грн.). Листом від 29.12.2017р. №30081/10/26-59-12-02-37 ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві повідомило позивача, що станом на 27.12.2017р. у ТОВ «ДСЛК» не має заборгованості по податку на прибуток приватних підприємств, по земельному податку з юридичних осіб, по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості. 11 грудня 2017 року позивач звернувся зі скаргою до ГУ ДФС у м. Києві №1 щодо не відображення сум переплат по податках, сплачених під час дії мораторію. Листом від 10.01.2018р. №818/10/26-15-17-05-19 ГУ ДФС у м. Києві «Про надання інформації щодо сплати податків під час дії мораторію» повідомило про відсутність правових підстав для відображення коштів, як переплату по податках, сплачених під час дії мораторію, оскільки грошові зобов'язання зі сплати земельного податку та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки нараховувались після порушення провадження у справі про банкрутство, то такі вимоги відповідно до Закону є поточними та підлягають сплаті у строки, визначені ПК України. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не відображення в інтегрованій картці платника податку ТОВ «ДСЛК» як переплати сплачених грошових зобов'язань у період процедури банкрутства підприємства та у зв'язку із цим про зобов'язання вчинити дії, позивач звернувся з позовом до суду. Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Відповідно до п.п. 16.1. п. 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і /сплатою податків та зборів. Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді (п. 49.2 ст. 49 Податкового кодексу України). Відповідно до п.п. 49.18.2 п. 49.18. ст. 49 Податкового кодексу України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя). Неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання (п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України). Матеріалами справи підтверджено, що постановою господарського суду міста Києва від 02.06.2016р. у справі №5011-15/948-2012 визнано ТОВ «ДСЛК» банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Листом від 13.12.2016р. №5011-15/948 ліквідатор ТОВ «ДСЛК» повідомив ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві про наявність судового рішення про визнання ТОВ «ДСЛК» банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Листом від 11.09.2017р. №20719/10/26-59-10-14 ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві повідомило позивача про наявність станом на 08.09.2017р. податкової заборгованості з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 4 252 505,24грн., з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості в сумі 4 708,64грн., по земельному податку з юридичних осіб в сумі 97 766,16грн. Згідно виписки по особовим рахункам з 01.07.2014р. по 31.07.2014р. позивач сплатив 21.07.2014р. суму 3 996 270,00грн. із призначенням платежу: надходження до бюджету коштів, щодо якого порушено провадження у справі про визнання банкрутом (погашення кредиторських вимог 3-ї черги). Тобто, із врахуванням цієї сплати, залишок суми затверджених вимог з податку на прибуток складає у розмірі – 3 995 923грн. (7 992 193 – 3 996 270 = 3 995 923грн.). При сплаті позивачем кредиторських вимог ДПІ було донараховано пеню на суму 256 582,24грн. за несвоєчасну сплату податку на прибуток приватних підприємств. Крім того, згідно поданої позивачем податкової декларації з плати за землю за 2016 рік річна сума зобов'язання складає – 146 647,84грн. із щомісячною сплатою в розмірі 12 220,65грн. Згідно поданої позивачем податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земляної ділянки за 2016 рік річна сума податку складає – 6278,17грн. із щоквартальною сплатою в розмірі 1569,54грн.переплата по платі за землю за 2016 рік складає 85 544,55грн. (12220,65грн. х 7 = 85544,55грн.) та по податку на нерухоме майно за 2016 рік складає – 3139,08грн. (1569,54грн. х 2 = 3139,09грн.). Листом від 29.12.2017р. №30081/10/26-59-12-02-37 ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві повідомило позивача, що станом на 27.12.2017р. у ТОВ «ДСЛК» не має заборгованості по податку на прибуток приватних підприємств, по земельному податку з юридичних осіб, по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості. 11 грудня 2017 року позивач звернувся зі скаргою до ГУ ДФС у м. Києві №1 щодо не відображення сум переплат по податках, сплачених під час дії мораторію. Листом від 10.01.2018р. №818/10/26-15-17-05-19 ГУ ДФС у м. Києві «Про надання інформації щодо сплати податків під час дії мораторію» повідомило про відсутність правових підстав для відображення коштів, як переплату по податках, сплачених під час дії мораторію, оскільки грошові зобов'язання зі сплати земельного податку та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки нараховувались після порушення провадження у справі про банкрутство, то такі вимоги відповідно до Закону є поточними та підлягають сплаті у строки, визначені ПК України. У той же час, ухвалою господарського суду міста Києва від 28.09.2017р. у справі №5011-15/948-2012 ТОВ «ДСЛК» визнано таким, що немає боргів і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Припинено провадження у справі про банкрутство ТОВ «ДСЛК» та припинено дію мораторію. Вирішуючи спір, з огляду на аргументацію позивача, суд враховує, що пунктом 1.1 ст. 1 Податкового Кодексу України встановлено, що цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також в інших сферах, у тому числі, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Зі змісту пункту 1.3 статті 1 Податкового кодексу України вбачається, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Статтею 1 Закону України №2343-XII від 14.05.1992 «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон) визначено поняття кредитора - юридична або фізична особа, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, у процедурах банкрутства боржника. Згідно ч. 1 ст. 23 Закону з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим розділом; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури; виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і в порядку, передбаченому цим розділом. Таким чином, нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій щодо всіх видів заборгованості за зобов'язаннями (в тому числі податковими), строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Оскаржувані позивачем суми переплат: з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 256 582,24грн., з податку на нерухоме майно, від'ємне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості в сумі 3139,09грн., з земельного податку з юридичних осіб в сумі 85 544,55грн. виникли після визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора постановою господарського суду міста Києва від 02 червня 2016 року. Станом на час виникнення спірних правовідносин діяв Закон у редакції після 19 січня 2013 року, в якій наслідки визнання боржника банкрутом визначено в статті 38, що кореспондує зі статтею 23 та має більш широкий зміст. Так, згідно з частиною 1 статті 38 Закону із дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції. Строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав, не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута. Вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури. У межах повноважень, визначених частиною 2 статті 41 Закону, ліквідатор заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими та заявлені кредитором у межах строку ліквідаційної процедури, передбаченого частиною 1 статті 37 Закону. Таким чином, наведеними нормами Закону визначено, що поточні вимоги кредитора - це неоплачені боржником вимоги, які виникли в процедурах банкрутства, за період після порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство і до винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора. Вимоги контролюючого органу не мають характеру поточних у розумінні статті 1 Закону, оскільки були заявлені після введення ліквідаційної процедури, під час якої не виникає будь-яких нових зобов'язань. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018р. у справі № 823/78/15 та в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 3-19гс14, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 11 грудня 2013 року у справі № 5021/321/12 з мотивів неоднакового застосування судом одних і тих самих норм матеріального права при вирішенні аналогічних судових справ, а саме частини 1 статті 23, статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статей 1, 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування». Таким чином, суми грошових зобов'язань визначених позивачем у податкових деклараціях після 02.06.2016р. не мали нараховуватись, як податковий борг, а тому зняття контролюючим органом суми переплат з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 256 582,24грн., з податку на нерухоме майно, від'ємне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості в сумі 3139,09грн., з земельного податку з юридичних осіб в сумі 85 544,55грн. є протиправними. Згідно з п.п. 1 п. 5 Наказу Міністерства фінансів України від 07.04.2016р. №422 «Про затвердження Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів та повідомлення про визнання боржником і відкриття ліквідаційної процедури єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» станом на дату винесення ухвали суду про порушення провадження у справі про банкрутство та ведення мораторію на задоволення вимог кредиторів в ІКП платника – банкрута здійснюється остаточний розрахунок суми податкового боргу (заборгованості з єдиного внеску), що складається із: - суми несплачених зобов'язань; - суми штрафних санкцій; - суми пені; - плати за податковий кредит, та відображаються облікові показники (операції), що фіксують (виділяють суми боргу (заборгованості). Згідно з п.п. 2 п. 5 Наказу №422 якщо сума коштів, що спрямовується на погашення зафіксованого (виділеного) боргу (заборгованості), більша, ніж сума такої заборгованості, то різниця автоматично направляється в рахунок погашення грошових зобов'язань (єдиного внеску) термін сплати яких настав після внесення до інформаційної системи органів ДФС ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство. Судом встановлено, що оскаржувані позивачем суми переплат: з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 256 582,24грн., з податку на нерухоме майно, від'ємне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості в сумі 3139,09грн., з земельного податку з юридичних осіб в сумі 85 544,55грн. виникли після визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора постановою господарського суду міста Києва від 02 червня 2016 року. Таким чином, зважаючи на викладене, невнесення контролюючим органом суми переплат з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 256 582,24грн., з податку на нерухоме майно, від'ємне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості в сумі 3139,09грн., з земельного податку з юридичних осіб в сумі 85 544,55грн., яке мало місце після визнання позивача банкрутом, є неправомірним. У той же час, суд зазначає, що організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), визначено Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №422 від 07.04.2016р. (далі - Порядок №422). Пунктом 2 Розділу І Порядку №422 передбачено, що інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами; інформаційна система органів ДФС - інтегрована структура, що складається з одного чи більшої кількості процесів, компонентів апаратного та програмного забезпечення, засобів та персоналу, що забезпечує можливість задоволення встановленої потреби або цільової функції; облікова операція - дія в ІКП, яка призводить до змін облікових показників; облікові показники - показники, що інтегруються в процесі ведення оперативного обліку; оперативний облік - процес відображення, систематизації та узагальнення первинних показників через їх перетворення в облікові показники в ІКП. Пунктом 1 Розділу 2 Порядку №422 з метою забезпечення контролю за коректністю відображення інформації в інформаційній системі органів ДФС при відкритті/закритті ІКП підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, проводиться щоденний контроль шляхом формування реєстрів перевірки записів за напрямами, зокрема, наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску та переплати за платежами, за якими не передбачено подання платником податкової звітності до органу ДФС (крім платежів, які контролюються органами ДФС в частині актів перевірок). Пунктами 3 п.5 Порядку 422, після припинення провадження у справі про банкрутство на дату реєстрації відповідної ухвали формується єдине сальдо розрахунків платника (зі збереженням в історії виникнення складових заборгованості або переплати), яке дорівнює сумі таких показників на вказану дату: сальдо розрахунків щодо погашення податкового боргу (заборгованості зі сплати єдиного внеску), включеного до реєстрів кредиторських вимог; сальдо розрахунків щодо грошових зобов'язань (єдиного внеску), термін сплати яких настав після винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство. При формуванні єдиного сальдо розрахунків та у разі наявності у платника податків зафіксованої (виділеної) суми податкового боргу (заборгованості з єдиного внеску) та переплати за поточними грошовими зобов'язаннями (єдиним внеском) погашення податкового боргу (заборгованості зі сплати єдиного внеску) (або їх частини) здійснюється у межах наявної суми переплат з нарахуванням пені за період з дня винесення ухвали по день погашення включно. Пунктами 3, 6 Розділу І Порядку 422 визначено, що оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС. За даними оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску ДФС та її територіальними органами формується звітність про нарахування та надходження податків, зборів, єдиного внеску, надходження митних та інших платежів до бюджетів, податковий борг, недоїмку зі сплати єдиного внеску, відшкодування податку на додану вартість, результати контрольно-перевірочної роботи, розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу), надміру сплачені податки, збори, єдиний внесок тощо. Пунктами 1 Розділу III Порядку 422 для забезпечення контролю за повнотою та своєчасністю розрахунків платників органи ДФС проводять оперативний облік надходжень за податками, зборами на підставі документів, визначених порядком взаємодії органів ДФС та органів Казначейства у процесі виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями, а саме: відомостей про зарахування та повернення коштів з аналітичних рахунків за надходженнями у вигляді технологічного файла @В. Приймаючи до уваги, що інтегрована картка платника є документом, який знаходиться в оперативному стані і відображає облік нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету, то відсутність зазначення в цій картці суми податку, яка вже фактично сплачена, порушує права позивача, оскільки не відображає дії зі сплати позивачем коштів в оплату податкових зобов'язань. Згідно з пп. 14.1.115 п. 14.1 ст. 14 ПК України надміру сплачені грошові зобов'язання - це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату. Підпунктом 17.1.10 п. 17.1 ст. 17 ПК України встановлено, що платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом. Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством. Відповідно до абз. З пп. а п. 87.1 ст. 87 ПК України сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів. На підставі викладеного, суд дійшов висновку про наявність такого способу захисту порушеного права позивача як зобов'язання податкового органу, в якому платник податків перебуває на податковому обліку, внести зміни до картки особового рахунку платника податків. Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 29.09.2014 у справі №810/5307/13-а. Отже, з наведеного слідує, що відображення податковим органом в інтегрованих картках платника відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань спричиняють правові наслідки саме для платника податку, оскільки від правомірності таких дій фактично залежить фінансовий стан платника податків у розрізі розрахунків із бюджетом, зокрема, щодо наявності та вірного розрахунку заборгованості перед бюджетом з урахуванням періоду її виникнення. Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно і всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.  З урахуванням норм ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762,00грн. з бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у місті Києві. Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд – В И Р І Ш И В:           Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСЛК» (01601, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 2, код ЄДРПОУ 25390924) задовольнити повністю.           Зобов'язати Головне управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) внести до інтегрованої картки платника податків Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСЛК» (01601, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 2, код ЄДРПОУ 25390924) суми переплат: з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 256 582,24грн., з податку на нерухоме майно, від'ємне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості в сумі 3139,09грн., з земельного податку з юридичних осіб в сумі 85 544,55грн.           Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСЛК» (01601, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 2, код ЄДРПОУ 25390924) здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762,00грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні) з бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у місті Києві.    Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.           Суддя                                                                                                     В.В. Амельохін